Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Усе це зумовило визначення концепцій сенсу життя




Трансгуманізм (Нік Бостром, Девід Пірс, Ганс Моравець) висуває гіпотезу, що людина повинна шукати поліпшення людської раси як цілого. Але він йде далі гуманізму, підкреслюючи, що людина також повинна активно вдосконалювати тіло, використовуючи технології, для того щоб подолати всі біологічні обмеження (смертність, фізичні вади та ін.) Спочатку це означало, що людина повинна стати кіборгом, але з появою біоінженерії відкриваються інші варіанти розвитку. Таким чином, основна мета трансгуманізму — це розвиток людини у так звану «постлюдину», спадкоємця людини розумної (Homo sapiens).

Більшість релігій охоплюють і висловлюють певні поняття про сенс життя, пропонуючи метафізичні причини для пояснення того, чому існують люди і всі інші організми. Можливо, фундаментальне визначення релігійної віри — це переконання в тому, що життя служить «вищій, божественній меті».

Часто передбачається, що релігія — це відповідь на людську потребу перестати відчувати стан розгубленості або страх смерті (і супутнє бажання не вмирати). Визначаючи світ за межами життя (духовний світ), ці потреби «задовольняються», забезпечуючи зміст, мету і надію для наших (в іншому випадку безглуздих, безцільних і кінцевих) життів.

Більшість людей, хто вірить в персоніфікованого бога, могли б погодитися, що, саме бог є той, «в якому ми живемо, рухаємося, існуємо» (цитата з давньогрецького поета Епіменід. Саме ці слова цитує апостол Павло проповідуючи афінянам). Переконання тут полягає в тому, що ми повинні шукати «вищу силу», яка додасть нашим життям глузд і забезпечить мету через «божественні настанови». Рішення повірити в таку владу називається «Крок віри» (англ. leap of faith) і, в дуже великому ступені, ця віра визначить сенс життя.

Тейяр де Шарден стверджував, що людина — ланка складної еволюції Космосу, яка вбирає в себе стадії "переджиття", "життя", "думки", "наджиття". Отож послідовно формується літосфера (неорганічна природа), біосфера (органічна природа), ноосфера (феномен людини). Поява людини на стадії "думки" не завершує еволюцію, а лише е кроком до досконалості світу. Олюднення сина Божого засвідчує виключну роль людини в космічній еволюції. Існуючий світ недосконалий. Людські страждання (символ — Христос) — стимул для активної співпраці людей задля удосконалення буття. Самосвідомість — джерело "персоналізації" — одночасно є умовою переходу до стадії "наджиття", коли єднаються душі людей після завершення історії у Космічному Христі.

Інтерес представляє трансформація уявлень про сенс життя в українській духовній традиції. Особливо рельєфно це починає проявлятися з приходом на Русь християнства. Християнство, що прийшло на зміну язичництву, побуджує до осмислення земного життя, яке має бути служінням чомусь вищому, ідеальному. Людина є істота богоподібна, має внутрішній духовний світ, що допомагає відрізняти істинне життя від життя, яке є смертю, тобто зрозуміти той сенс, який уперше робить життя осмисленим. Своїм розумінням сенсу життя людина повинна заслужити увагу Бога, оскільки Бог при сотворінні поклав на людину відповідальність за себе саму на основі дарованої їй свободи волі. Саме філософія, як свідчить її визначення у творах Костянтина-Кирила Філософа, навчає людину, що сенсом її життя є прагнення розуміти, що діється у земному світі і навіщо живе людина. Про це говориться вже в “Ізборнику 1073 р.”, а про шлях прилучення до Бога твердить у своєму “Слові” митрополит Іларіон. Автор середини ХІІ ст. Клим Смолятич стверджує, що він прагне прилучитися до Божої мудрості не заради марнослівства, а заради самої мудрості, яка дає найвищу насолоду.

Уже в княжі часи помічаємо неоднозначне розуміння шляхів осягнення святості. Святість як сенс життя означала поєднання людини з Богом, але шляхи до неї були різні, як свідчать писемні пам’ятки. Насамперед – це шлях ченця, який позбувся земних турбот, молиться і постить у самотній печері, шлях ангельський, що передбачає постійне духовне вдосконалення (К.Турівський). Однак у культурі княжої доби помітне ще й інше розуміння сенсу життя й призначення людини – як святості, до якої веде апостольський шлях. Цей шлях розумівся як активна “робота на Бога”, служіння і Богові, і людям у земному житті, що досягається виявом у собі мудрості Божої, активною пропагандою слова Божого, широким застосуванням розуму як Божого дару. Так розуміють сенс життя людини Клим Смолятич, Данило Заточеник, Володимир Мономах.

Суспільно-політичні обставини, що склалися в Україні після Люблінської унії 1569 р., по-різному спричинилися до розуміння сенсу життя. Один напрям, очолюваний Іваном Вишенським, сповідуючи традиційний візантійський ісихазм як ідеологію чернечого життя, що мала в своїй основі неоплатонізм Ареопагітик, проповідував повну ізоляцію від світу, втечу від земних благ і турбот у монастир або печеру. Мислителі цього напряму навчали, що сенс життя полягає у зневажанні потреб плоті й усього того, що пов’язує людину з реальним світом. Вони всіляко підносили духовне, що поєднує людину з трансцендентним Абсолютом. Найбільш яскраві представники цього напряму пов’язані з Острозьким культурно-освітнім осередком, де основною спрямованістю їх діяльності було створення нової релігійної доктрини, заснованої на візантійській традиції, збагаченій надбаннями давньоруської культури. У розуміння сенсу життя людини в острозьких мислителів спостерігається превалювання життя споглядального, яке дає можливість шляхом самозаглиблення, самозосередженості, самопізнання входити у безпосередній контакт з Богом, проникатися божественною істиною, і таким чином набувати вищого рівня духовності, який і є сенсом життя. Таке розуміння сенсу життя вело до квієтизму, до проповіді бездіяльності й пасивності, оскільки це була повна відреченість, замкнутість людини всередині себе, відхід від земного життя у монастир. Однак відходом від життя, пасивністю й бездіяльністю сповнене перебування в монастирі лише з точки зору світської людини. Для самих ченців-самітників їх заняттям була зосередженість на першооснові буття, яка з усією повнотою і цілісністю відкриває людині ту широту світогляду, при якій вона може осмислити своє життя. Самозаглиблення у печері чи монастирі є розширенням Духа, вивільненням від обмеженості й вузькості, що зумовлює його сліпоту. Пошуки сенсу життя у монастирі – це боротьба за його справжній сенс, творче його утвердження через вільне внутрішнє діяння.

XVI – XVII ст. - період першого культурно-національним відродженням, коли в українській духовній культурі відчувається атмосфера європейського Ренессансу. Найбільшим здобутком періоду культурно-національного відродження було формування в українській духовній культурі образу людини-особистості, свідомої свого призначення в земному житті, своєї суспільної ролі як сенсу життя, що сповнений активної подвижницької і творчої праці не так для власної користі чи спасіння, як для почуття сповнення свого обов’язку і перед Богом, і перед батьківщиною, і перед своїм народом (Христофор Філалет, Герасим Смотрицький, Костянтин Острозький, Захарія Копистенський, Памво Беринда, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Петро Могила, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Іпатій Потій, Сильвестр Косов та інші). [Жеребило І. Розуміння сенсу життя як духовного вдосконалення людини діячами української культури XVI – XVII ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2000. – № 5. – С. 5–9.]

Проблема сенсу життя знайшла відображення в філософських поглядах представників Києво-Могилянської академії (Стефан Яворський, Інокентій Гізель, Йосип Кононович-Горбацький). Один із найяскравіших її вихованців Г.С.Сковорода вважав, що світ складають три світи: макрокосм, мікрокосм і символічне (Бог). В кожному світі існує і матерія (тимчасове), і вічне (Бог). Для досягнення особистого щастя мислитель радив: не навчайся тому, для чого не народжений, не виконуй роботу, яка не подобається і т. д. В цьому полягає принцип «незрідності» Сковороди. Відтак і зміст людського існування філософ вбачав у самопізнанні, через яке людина могла визначити свою «зрідність». Важлива роль тут надається філософії, яка, як специфічний спосіб духовної діяльності, спрямований на усвідомлення граничних підстав людського буття, -- завжди є напруженим діалогом, під час якого відбувається зустріч різних смислів, розуміння сенсу буття людини. Традиція розуміння сенсу життя через духовну самовдосконалість людини, що виступає як носій національного духу, продовжується у творах Т.Шевченка, П.Юркевича, В.Лесевича, О.Потебні.

Проблема сенсу життя виступає як іманентна риса російської філософії. При цьому слід зазначити, що значний вплив на неї здійснила саме українська філософська думка, зокрема погляди Г.Сковороди, що спостерігається включно навіть протягом ХХ століття. Так, Соловйов бачить моральний сенс особи, яка є сполучною ланкою між божественним і природним світами, в акті любові до іншої людини, до природи, до Бога.

Згідно з Толстимсенс життя можна осягнути лише через "істинну релігію", шляхом відмови від будь-якої боротьби, непротивлення злу насильством, шляхом чесноти і моральності. Чим ближче ми до природи та до народу, тим ближче ми до істини, яка наповнює життя змістом. Толстой проповідував загальну любов, слідом за Сковородою повторюючи: "царство Боже всередині нас".

"Найкоротший вираз сенсу життя такий: світ рухається, вдосконалюється; завдання людини - брати участь в цьому русі, підкоряючись і сприяючи йому".

Проблема сенсу життя пронизує філософські погляди Ф.М.Достоєвського, як основоположника російського варіанту екзистенціалізму. Він любив дослідити прикордонні ситуації, в які потрапляє людина і в яких її особистість терпить крах. " Таємниця людського буття полягає не в самому факті життя, а в тому, в ім'я чого воно існує. Без усвідомлення сенсу свого існування людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі. Спокій і навіть смерть людини стоять вільним вибором у процесі пізнання добра і зла ".

Допускаючи в деяких своїх літературних героїв "вседозволеність", він все-таки бачить справжнє життя в певних моральних рамках, до яких людина приходить після тривалого і часом болісного пошуку. Ці рамки встановлює кожен для себе сам, але вони як би уніфіковані у Христі як об'єднуючої основі людства. "Всі за всіх перед усіма у відповіді", - каже Достоєвський у своєму основному творі "Брати Карамазови". Тут позначився вплив на російського філософа Ж.П. Сартра, який також вважав, що, вибираючи свою свободу, людина вибирає все людство, несучи відповідальність перед усіма, і за всіх. Це складно для розуміння, але раз відчувши, можна погодитися з тим, що ми (люди) пов'язані між собою спільними страхами, і ця спорідненість породжує в нас любов. У кожного вона тільки по-різному проявляється.

До соціального та філософсько-релігійного розуміння звертались у пошуках відповіді на питання щодо сенсу життя російські релігійні мислителі М. Бердяєв, В. Соловйов, М. Лосський, С.Франк та ін.

М.Бердяєв стверджував, що філософія є пошук смислу життя, а релігія – його реалізація. Що же говорить нам про смисл життя російська філософія?

1. Безглуздо шукати смисл життя тільки в межах біологічного існування. Перше, в чому проявляється притаманний людині пошук смислу – цілі життя, є «жорстоке страждання від оточуючої нас нісенітниці», - стверджував Є.Трубецькой. Той смисл, який ми шукаємо, у повсякденному досвіді нам не даний і не явлений; увесь цей побутовий досвід свідчить про протилежне – про безглуздість.

ІІ. Кожна людина так чи інакше визначає своє відношення до питання про пошук і наявність смислу життя. Кожний у тій чи іншій мірі шукає смисл прекрасного, життєвого, вічного, всім доступного. І недивно, що ми скоро розчаруємося у відповідях на запитання про смисл життя, що пропонуються нам різними філософськими течіями:

Прихильники гедонізму (грец. «гедоне» - «задоволення») наголошують: «Будемо істи і пити, адже завтра помремо!» Але чи не викликають усі насолодження і задоволення цього світу вже і зараз почуття пересиченості, нудоти, втрати самого бажання жити?

Прихильники евдемонізму говорять нам, що смисл життя є благо (грец. «евдемонія» - «щастя, добробут»). Але у чому воно? Де таке благо, котре задовольнило б кожну людину?

Проповідники утилітаризму (грец. «утилити» - «користь») бачать смисл життя у досягненні користі, Але у чому ця користь – абсолютна, вічна, всім доступна?

Послідовники марксизму, які визнають тільки матерію, що є видимою і відчутною, які заперечують природу духу, вічність, приводять нас у глухий кут, до глухої стіни відчаю, безвихідності, безцільності.

«Пошук істини і смислу я протиставив буденності, безглуздій дійсності». Це був поворот до духу і звернення до духовності.Живе життя духу і є те інтегральне, що висвітлює життя душі й тіла, наповнює життя смислом.

М. Лосський обґрунтував принцип, що лежить в основі системи світобудови. Його принцип полягає у тому, що Бог — це абсолютне творче начало.Кінцевою метою людини є досягнення повноти буття, наближення до неї. Для окремого діяча повнота буття може бути реалізована лише у спільній творчості з іншими діячами та з Божою поміччю, в якій лише і можлива творчість як творення, а не метушня протидіючих сил, різних тенденцій.

Сенс життя у В.Соловйова безпосередньо пов`язаний з духовно-релігійним світом людського буття. Долучаючись до вчення Христа, вважає він, людина йде по шляху свого одухотворення. Цей процес займає весь історичний період життя людства. Людство прийде до торжества миру і справедливості, правди і чесноти, коли його об'єднуючим початком стане втілений в людині Бог, що перемістився з центру вічності в центр історичного процесу. Суспільний лад передбачає, з точки зору Соловйова, єдність "вселенської церкви" і монархічного панування, злиття яких має призвести до утворення "вільної теократії".

У філософії Франка С.Л. питання сенсу життя постає головною проблемою. Проблема сенсу життя яскраво розкрита у книзі «Сенс життя» 1925р автор говорить, що сенс — це всеосяжне єднання людства, також служіння якійсь одній великій справі, одній спільній меті котра єднає загалом усіх. Тобто мета життя людини нести суспільне добро, разом виводити світ на новий рівень, іншими словами зробити рай на землі, а не навпаки — пекло, але на превеликий жаль людській сутності більш притаманно вибрати легший шлях, тому що кожен з нас певною мірою є егоїстом.

Релігійний акцент сенсу життя надає Бердяєв М.О. він стверджує, що саме релігія постає інструментом пізнання сенсу існування та життя особистості. В релігії знаходиться «гносис» (знання) яке направлене на пізнання таємниць народження та існування світу, життя і людини.

Окремий пласт розв`язання проблеми смислу життя в російській філософії – російський космізм (Н. Федоров, К. Ціолковський, О. Чижевський, В. Вернадський). Вони вважають, що існує необхідність свідомого управління еволюцією, перетворення природи, виходячи з глибинних потреб розуму і морального почуття людини. Виходячи із розуміння людини як істоти, що остаточно ще не сформувалася, космісти висувають ідею про необхідність вдосконалення не тільки людства, але й навколишнього світу. Вже в кінці XIX століття вони бачили єдиний вихід для людства, що впирається в невідворотний земної фінал - виснаження земних ресурсів при все більшому множенні чисельності населення, космічна катастрофа, загасання Сонця і т.д., - в завоюванні людством нових середовищ існування, у перетворенні спочатку Сонячної системи, а потім і далекого Космосу. Засвоєння Космосу вбачається як шляху подолання людиною обмеженості свого Земного існування і досягнення безсмертя. Віра в людину, гуманізм - одна з найяскравіших рис російського космізму.

 

Так, В. Г. Немировський виділяє принаймні декілька основних концепцій сенсу життя:

1. Вищим сенсом життя є творчо-альтруїстична безкорислива турбота про загальне благо і пов’язана з нею готовність поступитися своїми інтересами.

2. Людина, як соціально-творча істота бачить сенс життя в створенні духовних і матеріальних цінностей.

3. Соціально-демографічний сенс життя полягає в народженні і вихованні дітей та онуків.

4. Група концепцій сенсу життя, які сприяють прогресивному розвитку індивіда (а тим самим і суспільства), включає різні варіанти діяльності: орієнтовану переважно на духовний розвиток особистості;

5.орієнтовану на фізичний розвиток індивіда;

6. орієнтовану на комплексну ігрову діяльність;

7. пасивну – таку, що не сприяє розвитку індивіда. 8. Престижна концепція сенсу життя характеризується сукупністю різних способів підвищення свого соціального статусу і своєї значущості в очах оточення.

9. Для лідерської концепції властиве тісно пов’язане з престижною спрямованістю прагнення до влади над людьми у будь яких формах, причому популярність і слава, які приносить влада, сприймаються як основа для отримання безсмертя в пам’яті людей.

Як бачимо, поняття сенсу життя включає соціальний, світоглядний, індивідуальний, віковий та інші аспекти — як суспільні, так і особистісні. Багатогранність людської діяльності визначає полікомпонентність феномена сенсу життя, адже життєвий процес людини здійснюється і як діалектична єдність створення умов життя, і як самореалізація особистості в цьому процесі.

Неоднозначність підходів до проблеми сенсу життя не в останню чергу пояснюється як її багатогранністю, так і неоднозначністю самого мовного вираження цього феномена. У різних варіантах це поняття може бути представлено як: 1) внутрішній зміст якого-небудь явища; 2) значення; 3} мет а; 4) розумна основа чого-небудь. Кожний із них за критерій сенсу життя бере той або той бік проблеми, що і зумовлює багатозначність існуючих у літературі визначень цього поняття. Усі ці концепції сенсу життя проявляються у доцільній спрямованості свідомості особистості. Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним і соціальним.

На першому (вищому) рівні найповніше формується уявлення особистості про сенс життя, про світ, про цінність та місце особистості в ньому, про ставлення до інших людей.

На другому (нижчому) рівні відбувається конкретизація концепції сенсу життя стосовно життєвих орієнтацій.

Залежно від наявності умов для задоволення потреб вибудовується шкала оцінок різних сфер життєдіяльності індивіда. За пріоритетними сферами можна опосередковано судити про уявлення особистості щодо сенсу життя. Ці уявлення реалізуються в мотивах вибору виду трудової діяльності, професії, ціннісному ставленні до культури і т. ін.

Аналізуючи різні погляди на цінність життя, наявні на сьогоднішній день, можна згрупувати їх наступним чином:

1. Цінність життя полягає в житті для суспільства, а не в житті для себе, тобто ступінь цінності життя визначається ступенем відповідності життєдіяльності індивіда інтересам розвитку суспільства, ступенем сприяння реалізації назрілих потреб, поступального розвитку суспільства.

2. Індивідуальне життявиступає як цінність інстинктивно, несвідомо, без думки про це, але ще більшою мірою вона виступає як цінність у самосвідомості, у рефлексії про життя. Іншими словами, життя є цінністю і само по собі, об'єктивно, і в думці про нього суб'єктивно.

3. Цінність життя обумовлена сенсом життя, тобто життя цінне при наявності в ньому сенсу.

4. Людина й людство, а, отже, і їхнє життя є вищими цінностями, тому що вони є вершиною космічної еволюції.

5. Час і погляд людини на самого себе змусили його цінувати життя й знаходити в ньому сенс. Для індивіда життя виступає як вища цінність, вище благо безвідносно до чого б те не було. Цінність життя є як би фундаментом і вершиною для всіх інших цінностей.

Отже, у кожну історичну епоху умови життя людини і її відносини з іншими людьми мають конкретно історичний характер, і саме в цих умовах, а не в яких або інших і буде усвідомлюватися цінність життя. Тому уявлення про цінності життя, так само має конкретно історичний характер і може бути зрозумілим як деякий культурно історичний феномен. Несвідоме, інтуїтивне уявлення про цінності життя в рефлексії людини облачається тільки в ті понятійні форми, у яких мислить й усвідомлює себе дана епоха. Отже, уява індивіда про цінність життя буде відбиттям уявлень його епохи про даний феномен. Вони знаходять своє втілення у тих цінностях життя, досягнення яких або прагнення до їх досягнення є свідченням цінності життя данного індивіда для суспільства. Сенс життя – це самостійний, усвідомлений вибір тих цінностей, які орієнтують людину не на те, що б мати (установка на володіння), а на те, що б бути (установка на використання всіх людських потенцій). Сенс життя - у самореалізації особистості, у потребі людини творити, віддавати, ділитися з іншими. І чим значніше особистість, тим більше вона впливає на навколишніх людей. Сенс життя полягає в тім, щоб удосконалюючи себе, удосконалювати світ навколо себе. Ці загальні уявлення про сенс життя повинні трансформуватися в сенс життя кожної окремої людини, обумовлений об'єктивними обставинами і його індивідуальними якостями.

Література

  • 1.Барулин В.С. Соціальна філософія. – М.:ФАИР-Пресс, 2000. – 560 с.
  • 2. Васильєва Т.С. Основи філософії.Ч.2. Соціальна філософія. – Перм: Вид-во Томського ун-ту,Перм. птд., 1991. – 276 з.
  • 3.Крапивенский С.Э. Соціальна філософія. – Волгоград: Комітет із друку, 1996. – 352 з.
  • 4. Коротка філософська енциклопедія. – М.: Прогрес, 1994. –С.201-202.
  • Анатомія криз. / А. Д. Арманд, Д. І. Люрі, В. В. Жеріхін и др. — М.: Наука, 1999. — C. 84, 104.
  • Сенс життя / / Словник Групи лакановского психоаналізу. Санкт-Петербург, 2008
  • Гівішвілі Г. В. / Про «надсильної» атропном принципі. / / Питання філософії. 2002. -Вып.2. — С. 43, 52.
  • Делокаров К. Х. / Нові аспекти одвічної проблеми. / / Сенс життя: досвід філософського дослідження. М.: Изд-во Росс. акад. управління, 1992. — С.3-7.
  • Джіоєв О. І. Про деякі типових постановках проблеми сенсу життя в історії філософії / / Питання філософії. 1981. № 6.
  • Зеленкова І. Л. Проблема сенсу життя: Досвід історико-етичного дослідження. Мінськ, 1988.-125 с.
  • Ільєнко Е. В. Космологія духу
  • Імянітов Н. С. / Об'єктивні смисли життя та існування. / / Питання філософії. 2006. — № 7 — С. 84-94. [2]
  • Капранов В. А. Етичний сенс життя і діяльності людини. Л., 1975.
  • Лем С. Сума технології. М., СПб.: Terra Fantastica, 2002. — С. 36-73.
  • Леонтьєв Д. А. Психологія сенсу. М.: Сенс, 1999. — С. 249–250.
  • Попов Б. Н. Взаємозв'язок категорії щастя і сенсу життя. М., 1986.
  • Райков В. Л. Загальна теорія свідомості (ієрархія свідомості та завдання людського існування). М.: Синергія, 2000. — С. 142.
  • Сенс життя в російській філософії, кінець XIX — початок XX ст. СПб.: Наука. С.-Петерб. изд. фірма, 1995. — С. 12, 218
  • Соловйов В. С. Виправдання добра. М.: Республіка, 1996. — С. 29-30, 189–193, 195–196.
  • Стечкин О. Я. Розвиток уявлень про мету і сенс життя в домарксистського етики. Тула, 1971.
  • Трубецкой Е. Н. Сенс життя. Москва, 1918
  • Франк С. Л. Сенс життя. Берлін, 1925
  • Шердаков В.Н. Сенс життя як філософсько-етична проблема / / Філософські науки. 1985. № 2.
  • Шрейдер Ю. А. / Сенс. / / Нова філософська енциклопедія. М.: Думка, 2001. — Т. 3. — С. 576–577.
  • Ялом Ірвін. Екзистенціальна психотерапія. Частина IV. Безглуздість. М.: Класс, 1999
  • Frankl V. E. Man's search for meaning; an introduction to logotherapy. Boston: Beacon Press, 1962. Франкл В. / Пошук сенсу життя і логотерапія. / / Психологія особистості: Тексти. М.: Изд-во МГУ, 1982. — С.118-126.
  • Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2000. — 1. — С. 47-55;
  • Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В. А. Ворона // Право України. -Київ, 2010, N 5.-С.199-205
  • Дмитриев Ю. А. Конституционное право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Право и политика, 2000. — 7. — С.127-130;
  • Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право, 2000. — 11. — С. 52-59;
  • Дж. Рейчелс "Активная и пассивная эвтаназия" // Этическая мысль: Науч.-публицист. чтения. 1990.
  • Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. № 6, 1990, с. 63-80
  • Анатомія криз. / А. Д. Арманд, Д. І. Люрі, В. В. Жеріхін и др. — М.: Наука, 1999. — C. 84, 104.
  • Сенс життя / / Словник Групи лакановского психоаналізу. Санкт-Петербург, 2008
  • Гівішвілі Г. В. / Про «надсильної» атропном принципі. / / Питання філософії. 2002. -Вып.2. — С. 43, 52.
  • Делокаров К. Х. / Нові аспекти одвічної проблеми. / / Сенс життя: досвід філософського дослідження. М.: Изд-во Росс. акад. управління, 1992. — С.3-7.
  • Джіоєв О. І. Про деякі типових постановках проблеми сенсу життя в історії філософії / / Питання філософії. 1981. № 6.
  • Зеленкова І. Л. Проблема сенсу життя: Досвід історико-етичного дослідження. Мінськ, 1988.-125 с.
  • Ільєнко Е. В. Космологія духу
  • Імянітов Н. С. / Об'єктивні смисли життя та існування. / / Питання філософії. 2006. — № 7 — С. 84-94. [2]
  • Капранов В. А. Етичний сенс життя і діяльності людини. Л., 1975.
  • Лем С. Сума технології. М., СПб.: Terra Fantastica, 2002. — С. 36-73.
  • Леонтьєв Д. А. Психологія сенсу. М.: Сенс, 1999. — С. 249–250.
  • Попов Б. Н. Взаємозв'язок категорії щастя і сенсу життя. М., 1986.
  • Райков В. Л. Загальна теорія свідомості (ієрархія свідомості та завдання людського існування). М.: Синергія, 2000. — С. 142.
  • Сенс життя в російській філософії, кінець XIX — початок XX ст. СПб.: Наука. С.-Петерб. изд. фірма, 1995. — С. 12, 218
  • Соловйов В. С. Виправдання добра. М.: Республіка, 1996. — С. 29-30, 189–193, 195–196.
  • Стечкин О. Я. Розвиток уявлень про мету і сенс життя в домарксистського етики. Тула, 1971.
  • Трубецкой Е. Н. Сенс життя. Москва, 1918
  • Франк С. Л. Сенс життя. Берлін, 1925
  • Шердаков В.Н. Сенс життя як філософсько-етична проблема / / Філософські науки. 1985. № 2.
  • Шрейдер Ю. А. / Сенс. / / Нова філософська енциклопедія. М.: Думка, 2001. — Т. 3. — С. 576–577.
  • Ялом Ірвін. Екзистенціальна психотерапія. Частина IV. Безглуздість. М.: Класс, 1999
  • Frankl V. E. Man's search for meaning; an introduction to logotherapy. Boston: Beacon Press, 1962. Франкл В. / Пошук сенсу життя і логотерапія. / / Психологія особистості: Тексти. М.: Изд-во МГУ, 1982. — С.118-126.
  • Коваленко Н. – Філософія сенсу життя. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.booksite.ru/fulltext/dos/toj/evs/kii /sbor_stat/48. html
  • Кремень В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. [Підручник]/ В. Кремень. – К.: Книга, 2005. – 436
  • К. Ваклер. Зарубіжна філософія: [навчальний посібник] / К. Ваклер – К.: Книга, 2004. – 428 с.
  • Филипович Л. – Релігійне витлумачення людини. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sr.ksu.edu.ua/component/content/article/22-relgznavstvo/419-relgjne-vitlumachennya-lyudini.html
  • Ятрук П. – Цінність життя людини – Божий промисл. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cherkas.org.ua/index.php/entertainment/34240

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1121; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.036 сек.