Співвідношення права і закону

Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів. Питання щодо співвідношення права й закону викликає сьогодні багато суперечок в юридичній літературі. Це пояснюється тим, що однією із принципових відмінностей між нормативною концепцією права і всіма іншими його трактуваннями (природно-правовими, соціологічними, психологічними) є їх прямо протилежний підхід. Нормативізм базується на тотожності права й законодавства. Всі інші концепції певною мірою вбачають різницю між ними. Тому термін «закон» є досить багатозначним. У вузькому розумінні закон — це нормативно-правовий акт, який приймається законодавчим органом держави чи народом під час референдуму, має вищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

На думку багатьох вчених, закон може бути двох видів: правовий і неправовий. Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість, неправовий закон суперечить праву.

Для розмежування правових і неправових законів необхідно створити механізм контролю за змістом законів, їх відповідністю основним людським цінностям. За допомогою такого механізму повинен скасовуватись закон, визнаний неправовим. У більшості розвинених демократичних країн такий механізм існує. Він називається конституційним контролем. В Україні його здійснює Конституційний Суд України, який відповідно до ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інцжх правових актів Конституції України. Провідний принцип конституційного контролю виражається втому, що конституція країни втілює прийняті в цій країні уявлення про права людини, справедливість, рівність, свободу, механізм управління та здійснення державної влади. Отже, визнається, що конституція — це основний правовий закон, а всі інші закони можуть бути перевірені на відповідність конституції або, що те саме, на відповідність праву. Якщо закон не відповідає конституції, він вважається неправовим і має бути скасований.

Отже, проблема співвідношення права і закону завжди мала й має навіть не стільки теоретичне, скільки практичне значення. Адже суть цієї проблеми полягає в тому, щоб чітко вирішити, чи всі закони, які приймаються державою, є правом. Бажання ототожнювати право та закон завжди мало місце та відповідну основу: в цьому випадку межі права суворо формалізуються, правом визнається лише те, що зведено в закон — поза законом права немає і бути не може.

Проте право не слід зводити лише до правових норм. Крім норм, воно містить соціально-правові домагання (природне право) і суб’єктивні права. Призначення норм полягає втому, щоб соціаль- ні-правові домагання трансформувались в суб’єктивні права, в яких закріплюються найрізноманітніші духовні та матеріальні блага. Існує формула — «право створюється суспільством, а закон — державою», яка, мабуть, найбільш точно виражає розмежування права та закону. Водночас у разі такого підходу не треба забувати про єдність правового змісту і правової форми та можливі суперечності між ними. Правовий зміст, не зведений в закон, не має гарантій реалізації, а отже не є правом уточному розумінні цього поняття.

Тобто право і закон — це близькі, але не тотожні поняття. Закон є зовнішньою формою вираження права.

Дата добавления: 2015-05-26