Основні наукові концепції щодо праворозуміння, що склалися у сучасній науці

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий:

2. Нормативний (позитивістський)

3. Соціологічний

Ідеологічний (аксіологічний) або природно-правовий підхід до розуміння права

Відповідно до цієї концепції, вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

Природне право, як стверджують прихильники цієї концепції, виникло із самої природи людини і тому належить усім людям взагалі і кожній людині окремо. Воно є вічним і незмінним, не залежить від держави і писаного державою права, а історично передує йому. Його витоки — у загальній справедливості і вічній правді. До природних прав відносять: право на життя, честь, гідність, право на приватну власність, на протидію тиранові, право на насильницьку зміну тоталітарної влади та ін.

Залежно від джерела формування природного права людини розрізняють доктрини: 1) неотомізм, неопротистанцизм вважають, що природне право одержано від бога; 2) неогегельянство — природне право виникає з гармонії об'єктивного розуму і самої ідеї права; 3) неокантіанство — природне право виникає з чистої ідеї; 4) феноменологічна доктрина обґрунтовує, що природне право виникає з правових цінностей; 5) екзистенціоналістична — обґрунтовує виникнення природного права із самого існування абстрактної людини; 6) герменевтики — характеризує виникнення природного права з історичного праворозуміння.

Нормативний підхід до розуміння права

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:

1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;

2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов'язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

6) норми права встановлюють юридичні права і обов'язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов'язки,

7) норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов'язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб'єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають

Отже, право — це система або сукупність норм (правил поведінки), які мають офіційний формальний характер, встановлені державою, є загальнообов'язковими для всіх учасників суспільних відносин, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов'язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.

Таке визначення права і його ознак характерне для нормативного підходу. Такі ознаки має і окрема норма права і, аналогічно, її визначення. Суть цих норм права зводиться до того, що вони виражають потреби і інтереси всього народу або певних класів чи соціальних груп. Разом із тим розуміння права залежить від того, чиї потреби і інтереси воно виражає і охороняє.

Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають "мертвим правом". Живе право — це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються "шматком макулатури" або історичними пам'ятниками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, свобод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають позитивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і держави, називають суб'єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне позитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Донедавна у вітчизняній юриспруденції домінував позитивістський підхід і формальне вираження правових норм у суворо передбачених владними приписами джерелах (законах, постановах, інструкціях, міжнародних угодах) вважалося найнеобхіднішою і мало не єдиною ознакою права, за якою його слід відрізняти від інших соціальних норм. Значна частина науковців дотримується таких поглядів і нині. Нормативній концепції не можна відмовити ані у науковій обгрунтованості, ані у практичній зручності. Разом із тим, безперечний прогресивний потенціал природно-правової школи праворозуміння і орієнтованість соціологічної теорії праворозуміння на потреби юриста-практика сприяють поступовому поширенню серед українських теоретиків права альтернативних поглядів на сутність права. Протягом останніх десятиріч було опубліковано значну кількість наукових праць, присвячених розгляду права, механізму правового регулювання і окремих його елементів з точки зору природно-правових і соціальних критеріїв.

Дата добавления: 2015-05-26