Питання для обговорення. 1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік

Крапки (...)

Тире

Двокрапка

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього належить, ставиться двокрапка: Заснув, й знечувся коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).

2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з його членів, а також вказує на причину того, про що йдеться у першому реченні: Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Меланку (Нечуй-Левицький).

Тире ставиться:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним: Мистецтво - найкращий педагог (Гончар).

2. Між підметом і присудком, коли один із членів речення (або обидва) є інфінітивом: Життя прожити - не поле перейти (Присл.).

3. Перед це, це є, оце, то, ось, (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну - це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Без витоку нема ріки,

Як без коріння - крони (Осадчук).

5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:

Ні спека дня, ні бурі, ні морози -

Ніщо не вб¢є любов мою живу (Сосюра);

6. Після переліку, якщо перелік йде за узагальнюючим словом і не закінчує речення: Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький - багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу;

7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити - а саме: У своїм невеличкім гурточку він (Гуща) завів новину - гуртову працю (Коц.).

8. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга - наслідок: Як тільки займеться десь небо - з другого боку встає зараз червоний туман і розгортвє крила(Коц.);

9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Шевч.);

10. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять -

Досвітні огні вже горять (Леся Українка);

11. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення: А тоді зопалу - не встигло радіо попередити! - вернулися морози (Яворівський);

12. Для позначення спеціально підкреслювальної паузи різного змістовного й стилістичного характеру: Увечері кличуть: “Іди до панночки - розбирати”(Марко Вовчок).

Крапки савляться:

а) на позначення перерваності або недокінченості мови:

Юнак розплющив очі: синь!

Літак... Думки... І височінь (Тичина);

б) на позначення уривчастості мови від хвилювання, зворушення й узагалі сильних переживань: Я... я спокійніша... Ти не звертай уваги... так, трохи нерви...(Коц.).

в) на позначення пропуску в цитаті, а також-коли цитата береться з середини речення або коли цитоване речення наводиться не до кінця. Антиподом Чіпки є дрібний власник Грицько, що пнеться у великі господарі: “...до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда”, хоч сам вийшов з бідноти (З наукової літератури).

5)Дужки

У дужки беруться:

а) підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо: Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови);

б) Вставні та вставлені слова і речення, подані як додаткові до уваги тексту:

Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..(Шевч.).

в) ремарки у драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання). Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки);

Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

г) фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: (Оплески). (Сміх). (Рух у залі);

д) прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів:

І якщо пісня вийде в люди,

То пломінь серця не згашу (Малишко).

Лапки (“...”)

У лапки беруться:

1. Цитати, коли вони входять у середину речення як його складова частина:

...Усім нам, працівникам галузі перекладу, цього “високого мистецтва”, за виразом К.І.Чуковського, або “благородного ремесла”, як говорить Марія Домбровська, корисно пам¢ятати слова О.Твардовського про С.Маршака як перекладача Бернса: “Він зробив його росіянином, залишивши шотландцем”(Рильський).

2. Слова, що їх не вважають за свої, або що наводяться з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чужого вислову, а також слова, вжиті вперше, або, навпаки, застарілі та незвичайні: Для більшості її (Лесі Українки) сучасників той дух (новаторського мистецтва) нагадував “хмару, що сунулась так тяжко по долині”, а для нас, “на високості” ХХ століття, він “одмінився, просвічений нагрітим, чистим світлом”(Павличко).

3. Індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмівтощо: Завод “Арсенал”, швейна фабрика “Дитячий одяг”, видавництво “Наукова думка”, газета “Слово”.

7) Знак питання (?)

Знак питання ставиться:

1. У кінці питального речення: Чи совам зборкати орла? Чи правді кривду подолати? (Рильський).

2. У дужках у середині цитати або критичного ставлення до того, хто цитує, до наведеного матеріалу: Нехай багато не розводяться вчорашні “марксисти” про велике значення колективізації(?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду(?!). (З газети).

8) Знак оклику (!)

Знак оклику ставиться:

1. У кінці окличного речення: Вдар словом так, щоб аж дзеніло міддю! (Тичина).

2. У кінці окличного називного речення: Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).

3. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією: Україно! Та в славний борні не одна (Рильський).

4. Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією: Ай! Як тут гарно!(Коц.). Ой! Що це за сопілка? Чари! (Леся Українка).

5. У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу: На останньому засіданні були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег “вирощувати курей” (!!), другий - “думати про вічність”(!?) (З газети).

2. Залежно від того, яку функцію виконують розділові знаки, вони поділяються на розділяючі та виділяючі.

Роділяючі знаки служать для розмежування попереднього й наступного речення, частин у складному реченні, однорідних членів.

Розділяючу функцію виконують у реченнях такі розділові знаки:

Крапка ділить текст на речення.

Знак питання виконує таку ж функцію, але одночасно вказує на те, що речення містить у собі питання.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Знак оклику також розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експресивність мовлення, оклик.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні або ускладнені за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв¢язках.

Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, але й вказує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Багато крапок (три крапки) вказує на те, що у реченні не всі його компоненти наявні, речення не- закінчене, обірване.

Розділяючі знаки можуть бути як одиничними, так і повторюваними (кома, крапка з комою).

Виділяючі розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому. Вони можуть містити назви осіб, предметів, до яких звернена мова, або виражати суб¢єктивне ставлення до висловленої думки. До них, як і до розділяючих знаків, належать: кома, тире, дужки, лапки (але вони завжди парні) і становлять один розділовий знак:

Є ж люди на землі - а то б не варто й жити, - що крізь щоденний труд уміють і любити, й усміхатися. і мислити, й шукати (М.Рильський).

Іноді розділяючі й виділяючі розділові знаки в тексті збігаються: Болгарка, мов сонце, розквітла (а з нею дитина мала!), мені усміхнулась привітно і в кухлі води подала (П.Усенко).

1. Що вивчає пунктуація?

2. Коли вживається крапка?

3. Коли ставиться крапка з комою?

4. Коли ставлять двокрапку?

5. Які правила вживання дужок? лапок?

6. Назвіть правила вживання тире.

7. Коли на кінці речення ставлять крапку, знак оклику, знак питання?

8. Розкажіть про розділяючі та виділяючі розділові знаки?

Практичні завдання

1. Поставте розділові знаки і поясніть їх уживання. Попередньо повторіть “Розділові знаки при вставних і вставлених конструкціях”.

Рідна хата як водиться старшому братові зосталася (П.Мирний). Мабуть людині не можна відриватися від рідного берега (Ю.Мушкетик). Але ж у нас посвідчить всяк вони не скаржились ні на що (Л.Українка). Вона Леся Українка троянда в морі квітів (З журн.). Виходець із самих глибин народних турботами передової інтелігенції викуплений з рабства він був власністю поміщика-кріпосника, геніальний юнак Кбзар саме так його назвав народ високо цінував Гоголя присвятив йому вірш який так і зветься “Гоголь” (О.Гончар). Є люди на землі а то б не варто й жити що крізь щоденний труд уміють і любити і усміхатись й мислити й шукать (М.Рильський).

2. Поставте розділові знаки і поясніть їх уживання. Попередньо повторіть тему “Розділові знаки при вигуках, стверджувальних, заперечних, питальних словах”.

Гей народе будеш жити (П.Тичина). О не один нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував (Л.Українка). Так я буду крізь сльози сміятись серед пиха співати пісні (Л.Українка). А що не я тобі казала не йди (П.Мирний). Ні Такої краси не знайду я (В.Сосюра). Так у справедливих армій доля завжди прекрасна(О.Гончар). Гей ти коню ти маро крилата де ти там під хмарами ганяєш (Л.Українка). О земле рідна Знаєш ти свій шлях у бурі у негоді (М.Рильський). Ой музо-чарівнице ти вірна помічнице прилинь до мене з неба (Л.Українка).

3. Відредагуйте висловлювання.

Треба братися за роботу. Рахуйтеся з думкою людей. Наше завдвння полягвє в тому, щоб... Від цього метода відказались. Ми намітили слідуючі міроприємства. Лід тронувся. Ми прийняли всі міри. Ми підрахували всі можливості. Це наша вимушена міра. Факт на лице. Співставимо. На протязі року була велика нагрузка. Любий може це зробити. Працювали, не дивлячись на перешкоди. Треба прикласти ще чимало зусиль. Винести подяку колективу. Більша половина працівників. Треба добре відноситися до роботи. Халатне ставлення. Нерадивий працівник. Ви не виключення. Чимало доброго сказано в наш адрес. Буде сказано нижче. Це справа простіша простого. Справи в нас пішли повним ходом. Рискувати не треба.

4. Напишіть наказ. Підготуйте розповідь про цей вид документа.

5. Визначте тип речення і побудуйте його структурну схему.

Люблю слухати, як гудуть бджоли, і стежити за їхнім дивним улагодженим життям, адже немає комахи, шляхетнішої за цю; шелестить біля мого куреня торочкаста трава; під цей тихий, лагідний супровід перо моє пише легко й вільно; в самому курені пахне медом і сухим зіллям, чебрецем, материнкою та рум¢янком (В.Шевчук).

6. Складіть зв¢язний текст (5-6 речень) на тему “Казка мого дитинства”, використавши у його структурі: а) складений дієслівний присудок; б) називне поширене речення; в) відокремлену обставину, виражену дієприслівниковим зворотом; г) складнопідрядне речення з підрядним з¢ясувальним.

7. Провідміняйте числівники: п¢ять, вісім, дев¢ятнадцять, шістдесят, сорок, сто, дев¢яносто, чотириста, п¢ятсот.

Література

1. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. - Львів, 1994. - С.48-49.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 1993.

ТЕМА 11. ФУНКЦІЇ МОВЛЕННЯ. СТИЛІ МОВИ

1. Спілкування, повідомлення, вплив.

2. Стилі літературної мови.

3. Нейтральні і стилістично забарвлені мовні одиниці.

4. Засоби творення стилів.

Література

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови.- К.,1972.

2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. - К.,1992.

3. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К., 1978.

Короткий зміст теми

1. Будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання, функції. Найголовнішими з них є спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.

Функція спілкування - основна функція мови, одна зі сторін комунікативної функції, яка полягає у взаємному обміні висловлювання членів мовного колективу. Їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції: експресивна, мислетворча, естетична, номінативна, культуроносна та ін. Прикладом спілкування можуть бути: листування, діалогічне мовлення, дискусії.

Функція повідомлення - друга сторона комунікативної функції, яка полягає в передачі певного логічного змісту, наприклад: текст оголошення, текст підручника (повідомлення певного обсягу відомостей).

Функція впливу полягає у реалізації висловлювання волевиявлення мовця, повідомлення висловлювання виразно, емоційно. Наприклад, виступ перед слухачами.

2. Сучасна українська мова характеризується розвинутою системою функціонування стилів. Функціональним стилем називається сукупність мовних засобів, зумовлених змістом, функцією і цілеспрямованістю висловлювання. Залежно від того, яка функція мови переважає (повідомлення, спілкування чи вплив), виділяються функціональні стилі: книжні (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний) і розмовні (розмовно-літературний і розмовно-побутовий). Кожний стиль характеризується особливостями на всіх рівнях мови, але визначальними є лексика і синтаксична організація висловлювання.

3. Функціонально-стилістичний розподіл лексики сучасної української мови зв¢язаний зі сферою вживання слова; залежно від сфери вживання можна виділити дві групи слів: 1) лексика стилістично - нейтральна, або міжстильова, і 2) лексика стилістичнозабарвлена, що ділиться на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну (літературно-розмовну, розмовно-побутову) лексику. Просторічна лексика примикає до розмовної лексики, але знаходиться за межами літературної мови.

Слова можуть не тільки називати предмети, явища дійсності й виражати відношення до цих явищ, давати їм оцінку, тому слово може бути експресивно й емоційно забарвленим.Емоційно-експресивне забарвлення слова виявляється при зіставленні його зі словами нейтральними: пор. їсти - жерти, умерти - здохнути, обличчя - пика, іти - лізти. Сфера вживання слів, які мають емоційно-експресивне забарвлення, обмежена.

До міжстильової лексики належать слова, що однаково вільно вживаються в усіх функціональних стилях. Ці слова виконують номінативну функцію, але не мають оцінного значення. Вони називають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття: будинок, ліс, день, поганий, великий, бігти, жити та ін. Така лексика є основою словникового фонду мови.

4. Кожен із різновидів книжних стилів (науковий, діловий, публіцистичний) володіє своєю лексичною системою, але основу всіх стилів складає міжстильова лексика. Науковий і діловий стилі позбавлені експресивності, характеризуються деякими подібними рисами - бажанням точності, конкретності, лаконізму, об¢єктивності викладу. Ці риси визначають специфіку вживання міжстильової лексики в науковому й діловому стлях: слова використовуються в їх прямому, загальноприйнятому значенні; у діловому стилі не допускається вживання слів у переносному значенні. Для наукового й ділового стилів не характерне й використання елементів інших стилів: слів розмовних, діалектних, жаргонних і т.п.

Лексика наукового стилю - відносно замкнута система. Однією зі специфічних рис цієї системи є вживання слів із абстрактним значенням. У лексичній системі наукового стилю можна виділити так звану загальнонаукову лексику: абстракція, аргументація, класифікація, систематизація, об¢єкт, реакція та ін. До особливостей лексики наукового стилю належить наявність термінів. Термін - це слово або словосполучення, що вживається для точної назви спеціальних понять у галузі виробництва, науки, мистецтва. Термін характеризується точністю і спрямуванням до однозначності. Основна функція терміну - дефініційна, тобто визначальна.

Діловий стиль має кілька різновидів: офіційно-діловий, канцелярсько-діловий, юридичний, дипломатичний.

Діловий стиль - найбільш замкнутий з усіх функціональних стилів мовлення. Головні його риси - точність, лаконічність, конкретність, абсолютна недопустимість слів емоційно забарвлених, уживання слів тільки в прямому значенні.

Основні лексичні групи ділового стилю: назва ділових паперів - заява, інструкція, пояснювальна записка, довідка, клопотання та ін.; назви документів - паспорт, диплом, свідоцтво та ін.; ділова й виробничо-технічна термінологія - постачання, медперсонал, спецодяг, фінвідділ, прийом та ін.; номенклатурні назви (різних установ, посадових осіб тощо) - генеральна дирекція, міністерство, директор, інженер, інспектор та ін.; для позначення номенклатурних найменувань у сучасному стилі широко використовуються абревіатури - КБ (конструкторське бюро), УКБ (управління капітального будівиництва) та ін.

Основна функція публіцистичного стиолю - це функція впливу; головною рисою публіцистики є політична гострота, громадянськість, полемічне напруження. Публіцистична лексика неоднорідна.

Найбільш поширені й характерні для сучасного періодичного друку є групи слів: суспільно-політична лексика - авангард, демократія, капіталізм, політика, свобода та ін.; слова з експресивним забарвленням, книжності, пілнесення, патетичності - гуманність, творення, людство, відплата та ін.

Художній стиль - найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він містить у міру потреби зі стилістичною метою елементи інших функціональних стилів.

Художній стиль використовують у творчій діяльності, літературі, різних видах мистецтва, культурі, освіті.

Основне його призначення - впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження тощо.

Художньому стилю характерні такі мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак - Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилпідійма. Т.Шевченко); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів. антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання зі стилістичною метою історизмів, діалектизмів, просторічних елементів.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічні твори, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту. Від творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції, світобачення залежить образна система, архітектоніка твору, нахил до вибору й організації тих чи інших мовних засобів, внутрішня художня трансформація їх у тексті. Так формується індивідуальний стиль письменника, що збагачує не тільки художній стиль, але й літературну мову в цілому.

На фоні міжстильової лексики лексика розмовногостилю виділяється деякою зниженістю; пор.: продати (нейтр.) і збути, спустити (розм.). У більшості випадків розмовна лексика має синонімічні відповідники - слова нейтрального стилю. Однією з розрізнювальних рис розмовної лексики є її конкретність - означення конкретних предметів, дій, особливостей: дідусь, картопля, плести, плестися, сильно (дуже), страшно (дуже) та ін.

Усередині розмовної лексики можна виділити деякі тематичні пласти; розмовно-літературну лексику (слова, характерні для напівофіційного спілкування) - заочник, читалка, електричка та ін.

Окремі слова в розмовному стилі виконують не тільки номінативну функцію, але й вносять додаткову емоційно-експресивну оцінку; позитивну: ласкаву - голівонька, донечка; зменшувальну - берізка, капелюшок; розчулення - корівонька, синочок; негативну - бурчати, пустодзвін.

Розмовна лексика, хоч і характеризується зниженим стилістичним забарвленням, належить до літературної мови. До розмовної мови приєднується, але знаходиться за межами літературної мови лексика просторічна. Вона володіє ще більш зниженим забарвленням і завжди експресивна. У просторічній лексиці виділяється власне просторічна лексика (сачок, хамити) і грубо просторічна лексика (млямля, барахло, манатки).

Дата добавления: 2015-05-26