Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Періодизація розвитку соціологічного знання




Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній. Перший етап – протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, ви­никнення соціології – не одномоментний акт, а тривалий про­цес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквінський, Г.Гроцій, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, Г.Гегель, Ш. Фур’є, К.Сен-Сімон та ін. У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали су­спільне життя, активно розробляються: ідея природних правлюдини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш.Монтеск’є), ідея громадянського суспільства (Г.Гегель), ідея “держави права” (І.Кант).Початок XIX ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму – К.Сен-Сімона, Ш.Фур’є та Р.Оуена. У їхніх теоретичних працях розроблялося поняття суспіль­ства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необ­хідність удосконалення суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити в реальне життя. У межах протосоціології розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу. Другий етап - академічний, котрий починається із середи­ни XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви – соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органіцизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармо­нія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо. Третій етап – новітній. Він починається з перших десяти­літь XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.Гіденс, А.Турен, Ю.Хабермас, Т.Лукман, Н.Луман та ін. М.Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чин­никами, а й культурними, релігійними, організаційними. Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціо­налізація соціальної дії. П.Сорокін викладає і детально об­ґрунтовує концепцію конвергенції – поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва — комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить автор­ство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціаль­ної стратифікації та мобільності. На цей період припадає розквіт “малих соціологій” – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріаль­ного суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адапта­цій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших. Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологіч­них досліджень. З’являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціо­логія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивча­ється громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.

6. Фундатори академічної соціології, їх погляди на суспільство (О.Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е.Дюркгейм, М.Вебер та ін..)

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з’являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія». Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних облас­тях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів: • теологічного,• метафізичного,• наукового (позитивного).

Через усю соціологічну концепцію О. Конта «червоною нит­кою» проходить його ідеал «порядку і прогресу». Велика політич­на і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обу­мовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока «розбіжність умів» щодо всіх основних правил, які лежать в осно­ві соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі ви­вчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкри­ваючи процес становлення нової спільності принципів і створен­ня відповідних установ, що сприяють повному подоланню сус­пільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові уста­нови. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручан­ня в природний хід громадського життя. А для цього треба при­вести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії лю­дей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.

Найбільш повно і широко ідеї, пов'язані з натуралістичною (органічної) концепцією представлені і розвинені в працях англійського соціолога Герберта Спенсера (1820-1903).
Г. Спенсер поділяв основний погляд Конта, за яким соціологія, що примикає до біології, складає з нею фізику організованих тіл і розглядає суспільство як свого роду організм. Однак Спенсер поміщає між біологією і соціологією психологію, але це не справило помітного впливу на його уявлення про суспільство. Спенсер був не згоден з ідеєю Конта про те, що весь соціальний механізм спочиває на думках і що ідеї керують світом, вносять у світ перевороти. Спенсер вважав, що «світ керується і змінюється через почуття, для яких ідеї служать тільки керівниками. Соціальний організм покоїться в кінці кінців не на думках, але майже цілком на характерах»[1].
Таким чином, Спенсер стоїть за психологічне пояснення «соціального механізму», хоча це і не зв'язується з його аналогією товариства з біологічним організмом. Спроба пояснити явища, що відбуваються в суспільному житті, біологічними аналогіями багато в чому пов'язана з теорією Дарвіна. З'явившись у середині 19 століття, вона справила сильний вплив на соціологію, породивши різні биологизаторские соціологічні концепції, в тому числі і соціал-дарвіністів. Суть останніх полягала в тому, що їх автори переносили на суспільство і доводили до логічного кінця принципи природного відбору та боротьби за існування, вбачаючи в них універсальну модель еволюційного процесу.
Особливо цінним для розуміння походження багатьох соціальних інститутів, вивчення суспільства стало застосування еволюційної теорії. Еволюційний підхід до суспільства важливий тим, що кожне явище вивчається в його розвитку. Переворот, здійснений в біології еволюційною теорією Дарвіна і сприйнятий багатьма соціологами, значно посилив історико-порівняльний метод вивчення культурних та соціальних форм життя.
Перший соціологічна праця Спенсера «Соціальна статика» вийшов в 1850 р. У 60-90-ті роки Спенсер, створюючи систему синтетичної філософії, намагався об'єднати всі теоретичні науки того часу. У ці роки були написані: «Основні начала», «Підстави психології», «Підстави біології», «Підстави соціології», «Підстави етики», «Підстави соціології» були попередньо самостійної книгою «Соціологія як предмет вивчення».
Свої соціологічні погляди Спенсер, подібно Конту, виводив шляхом дедукції з філософських принципів. Хоча Спенсер ставився до Конту вельми критично, але все ж вважав, що французький мислитель в розумінні соціальних явищ значно перевершував всі старі підходи і називав його філософію «задумом, повним величі.

Будь-яка значна по масштабу теорія суспільства припускає явну чи неявну присутність якоїсь теорії людини, її сутності і місця у світі. Іншими словами, з теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію, його концепція людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.

На відміну від Конта його не можна вважати соціальним реалістом, як, проте, і соціальним номіналістом. Його трактування взаємин суспільства й індивіда базується на розумінні взаємозалежності, взаємодоповнюваності і взаємопроникненні цих сутностей. В інтерпретації Маркса суспільство являє собою систему зв'язків і відносин між індивідами, які утворяться в процесі діяльності, насамперед – трудовий, «Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди знаходяться один до одного», — писав він [8, 214]. Суспільство в його розумінні — це «продукт взаємодії людей»; при цьому люди не вільні «у виборі тієї чи іншої суспільної форми».
Соціальність, по Марксу, виявляється не тільки у формі «безпосередньої колективності», коли індивід взаємодіє з іншими віч-на-віч. Суспільство присутнє в людині і впливає на її поведінку і тоді, коли індивід знаходиться наодинці із собою.

Суспільство – (Дюркгейм) це реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів.

Мова йде перш за усіх про всесвітнє підкреслення автономії соціальної реальності по відношенню до індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втілену в індивідах. «...Суспільство - не проста сума індивідів, але система, утворена їх асоціацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя припускає існування індивідуальної свідомості, але цієї необхідної умови недостатньо.

Потрібно ще, щоб ця загальна свідомість була асоційована, скомбінована, причому скомбінована певним чином», - пише Дюркгейм. Ідея дихотомії індивіда і суспільства червоною ниткою проходить через усю наукову творчість французького соціолога. У різних його дослідженнях ця дихотомія виступає у формі понятійних пар, так чи інакше втілюють протилежність цих реальностей. «Індивідуальні факти - соціальні факти», «індивідуальні представлення - колективні представлення», «індивідуальна свідомість - колективна свідомість»- такі деякі з основних дихотомій соціології Дюркгейма.

Зазначені дихотомії, у свою чергу, безпосередньо зв'язані з загальною концепцією людини в Дюркгейма. Як уже відзначалося, у всякій загальній теорії суспільства присутня загальна теорія людини, усяка загальна соціологія чи так чи інакше базується на якійсь філософській антропології. Соціологія Дюркгейма не складала в цьому змісті виключення. Для людини існує двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і борють дві сутності: соціальна й індивідуальна.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1780; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.