Суб'єктивний бік

У зв'язку з цим і склад проступку конст­руюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона складають структуру складу адмініст­ративного правопорушення.

Розглянемо більш детально ознаки цих елементів.

Залежно від рівня узагальнення виділяють:

1. загальний об’єкт, яким є суспільні відносини, що складаються в сфері державного управління, урегульовані переважно нормами адміністративного права, а також нормами інших галузей права. І які охороняються адміністративними санкціями;

2. родовий об’єкт – однорідні групи суспільних відносин, які в сукупності складають загальний об’єкт (наприклад. Відносини властивості, громадського порядку. Певних галузей та сфер діяльності тощо);

3. видовий об’єкт – самостійний складовий різновид родового об’єкту, відокремлена група суспільних відносин, загальних для ряду проступків (наприклад, суспільні відносини, пов’язані з дотриманням паспортного режиму, правил дозвільної системи, правил військового обліку тощо, які в сукупності з іншими відносинами складають родовий об’єкт у сфері встановленого порядку управління);

4. безпосередній об’єкт – одне або декілька суспільних відносин, яким спричиняється шкода певним правопорушником (наприклад, безпека руху, людська гідність тощо). В окремих випадках безпосереднім об’єктом може бути предмет посягання, а також гроші, валюта та інше (наприклад, наркотичні засоби, мисливська зброя тощо), на що прямо вказується в ст. 24 КпАП.

Об’єктивна сторона складу адміністративного проступку – це система передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку.

Вона включає в себе передусім такі ознаки, як:

- саме протиправне діяння – дія чи бездіяльність (більшість адміністративних проступків скоюється у формі протиправного діяння);

- шкідливі наслідки діяння;

- причинний зв’язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили;

- час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення.

Протиправне діяння є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, всі ж інші ознаки є факультативними.

Протиправне діяння може характеризуватися як просте та складне.

Просте діяння являє собою єдину однократну (одноактну) дію чи бездіяльність (наприклад, розпивання спиртних напоїв в громадських місцях, дрібне хуліганство тощо).

Складне протиправне діяння утворює різні склади адміністративних правопорушень, у тому числі:

1. з двома різними діями (наприклад, дрібна спекуляція, що об’єднує скуповування та перепродаж з метою наживи);

2. тих, що складаються з альтернативних дій (наприклад, придбання або зберігання у невеликих розмірах наркотичних засобів; розпивання спиртних напоїв в громадських місцях або поява в громадських місцях у п’яному вигляді та інше). Кожна з альтернативних дій в таких випадках вже сама по собі є достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Однак особа не скоює нового складу правопорушення. Якщо вона послідовно здійснює всі зазначені в диспозиції норми права заборонені дії;

3. тих, що складаються з збірних дій – мова про них може йти в тих випадках, коли простий склад правопорушення в якості конструктивної ознаки містить неодноразовість дій, як би вона не називалась: у тому числі повторність, систематичність, злісність, у вигляді промислу тощо (наприклад, неодноразове порушення посадовою особою правил та інструкцій по безпечному веденню робіт, злісна непокора та інше);

4. тривалих правопорушень. тобто таких, які починались з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, продовжуються потім безперервно шляхом невиконання (порушення) обов’язків (це наприклад, окремі порушення правил пожежної безпеки, паспортних правил, правил військового обліку тощо);

5. продовжуваних правопорушень, тобто таких, які складаються з декількох тотожних протиправних дій, зв’язаних між собою і спрямованих на досягнення загальної мети, і які в сукупності своїй утворюють єдине адміністративне правопорушення. Таке правопорушення скоюється не безперервно, а окремими епізодами, внутрішньо тісно пов’язаними, але відокремленими в часі, які виступають ніби ланками одного ланцюга. Прикладами правопорушень можуть виступати окремі випадки злісного невиконання батьками обов’язків по вихованню і навчанню дітей, порушення правил адміністративного нагляду, систематичне порушення правил полювання, заняття проституцією тощо.

Залежно від наявності шкідливих наслідків відміняють:

- матеріальні склади адміністративних правопорушень (коли такі наслідки передбачаються – наприклад, дрібне розкрадання, потрава посівів тощо);

- формальні склади правопорушень (коли такі наслідки не передбачаються – наприклад, дрібне хуліганство, злісна непокора тощо).

Більшості адміністративних проступків властиві формальні склади.

При кваліфікації матеріальних складів повинен чітко простежуватись причинний зв’язок між протиправним діянням та наявними шкідливими наслідками.

В окремих випадках їх розмір служить критерієм для кваліфікації того чи іншого протиправного діяння, як адміністративного проступку (наприклад, при розкраданні, порушенні валютних правил, зберіганні наркотичних засобів, спекуляції тощо).

Серед ознак об’єктивної сторони окремих правопорушень законодавець нерідко вказує на ознаку “іншої особи” (наприклад, злісна непокора вимозі працівника міліції, приставання до іноземних громадян, доведення неповнолітніх до стану сп’яніння тощо).

Інколи окремі правові ознаки об’єктивної сторони включаються законодавцем безпосередньо в конструкцію тієї чи іншої правової норми і набувають кваліфікуючого значення. Це ознаки, які стосуються:

1. часу вчинення правопорушення (наприклад, порушення тільки у нічний час, полювання у заборонені строки);

2. місця його вчинення (наприклад, поява в громадських місцях у п’яному вигляді, розпивання спиртних напоїв на виробництві, полювання в заборонених місцях);

3. умов (наприклад, порушення певних санітарно-карантинних, технічних, природних умов, створення умов для проведення масових заходів з порушенням встановленого порядку);

4. способів (наприклад, жорстоке поводження з тваринами, злісна непокора, злісне ухилення від явки в суд);

5. засобів вчинення правопорушення (наприклад, транспортних засобів, заборонених знарядь полювання тощо).

У чинному законодавстві України про адміністративну відповідальність нічого спеціально не вказується відносно замаху на адміністративне правопорушення, а також щодо співучасті у ньому.

На практиці ж до відповідальності за окремі адміністративні правопорушення винні особи нерідко притягуються винні особи нерідко притягуються вже на стадії замаху (наприклад, при спробі провозу заборонених предметів або вантажів повітряним транспортом, незаконному вивезенні за межі України промислових товарів або продуктів харчування тощо). Деякі статті Кодексу спеціально зумовлюють відповідальність за організацію правопорушення (наприклад, за організацію азартних ігор – ч. 3 ст. 181 КпАП, за організацію незаконних мітингів або вуличних походів – ч. 2 ст. 181 КпАП та інше).

Суб’єктами адміністративних правопорушень можуть бути деліктоздатні фізичні та юридичні особи, що скоїли ті чи інші правопорушення.

Фізичні особи в такій якості – це осудні особи, що досягли 16 – річного віку, громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Законодавець не дає поняття осудності, але воно зрозуміло за визначеним поняттям неосудності. Згідно зі ст. 20 КпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними в наслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншої хворобливого стану. До них також можна віднести:

- іноземців – осіб, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом. (Віденська конвенція 1969 р.). за окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов’язком.

- службових осіб оскільки службовим обов’язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов’язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних).

- неповнолітніх (особи віком від 16 до 18 років). Відповідальність цих суб’єктів може наставати з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах.

- Військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ, а також інших осіб на яких поширюється дія дисциплінарних статутів;

- батьків або осіб, які їх замінюють;

- народних депутатів, стосовно яких законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально - діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягнення депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним.

Не допускається також затримання з доставленням чи застосування адміністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов’язків у суді.

- окремих спеціалістів – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі заміняти у суспільній праці. Серед таких працівники транспорту, торгівлі. Сільського господарства, землекористувачі, мисливці. Особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки.

Суб’єкти відповідальності. Фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на з агальні, властиві всім суб’єктам (він, осудність) та соціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб’єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв’язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку. Ці та інші ознаки на кваліфікацію правопорушення не впливають. Але можуть послужити підставами для заміни адміністративної відповідальності дисциплінарною. Вплинути на звільнення винної особи від застосування деяких адміністративних покарань тощо.

Серед загальних суб’єктів виділяють і так звані спеціальні суб’єкти (ті яким властиві певні особливості щодо вчинення тих чи інших осіб) залежно від специфіки їх професійних та трудових обов’язків, стану здоров’я тощо (це водії, експерти, вагітні жінки, інваліди та інші).

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку проявляється у вині внутрішнього, психічного ставлення, осудного дієздатного суб’єкта до чиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків.

Вина створює так званий внутрішній психологічний чинник проступку є обов’язковою умовою адміністративної відповідальності: особа, що визнана винною.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення включає ознаки, які характеризують:

– вину (основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони);

– мотив та мету (факультативні ознаки суб’єктивної сторони).

ФОРМИ ВИНИ
УМИСНА прямий намір побічний намір	НЕОБЕРЕЖНА легковажна недбалість самовпевненість
ЗМІШАНА містить ознаки умисної і необережної вини

Адміністративне право – порушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне право – порушення визначається через необережність, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Аналіз чинного законодавства про адміністративні правопорушення свідчить про те, що в диспозиціях правових норм рідко безпосередньо вказується на форму вини. Тобто, форма вини в таких випадках на кваліфікацію скоєного, як правило, не впливає, тому що вона не є конструктивною ознакою того чи іншого складу правопорушення.

Лише в окремих випадках законодавець безпосередньо визначає форму вини (наприклад, зіпсування паспорту чи втрата його з необережності – ст. 198 КпАП).

Відомо, що намір буває прямий або побічний (непрямий). Спрямованість волі суб’єкта правопорушення визначається через його бажання або свідоме допускання настання шкідливих наслідків. Якщо наявне бажання у тому числі свідоме прагнення щодо досягнення мети протиправного діяння, то мова може йти про прямий намір. Просте ж свідоме допускання настання шкідливих наслідків правопорушення свідчить про побічний намір.

Самовпевненість, як вид необережної вини, визначається через передбачення можливості настання шкідливих наслідків, протиправного діяння, але легковажний розрахунок на запобігання.

Недбалість, як вид необережної вини, характеризується тим, що винна особа не передбачила шкідливих наслідків своєї протиправної дії, хоч повинна була ї могла їх передбачити.

На мету, як ознаку суб’єктивної сторони, також здебільшого безпосередньо не вказується в нормах права. Лише в конструкціях окремих статей КпАП виділяється ця ознака. Це, наприклад, самовільне використання транспортних засобів (ст. 132 КпАП), незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів (ст. 44 КпАП), виготовлення самогону без мети збуту (ст. 176 КпАП).

Настрій, емоції, спонукання та інші подібні психічні чинники, що супроводжують протиправний вчинок, в коло конструктивних ознак тих чи інших складів адміністративних правопорушень, як правило, не включаються, про те в окремих випадках можуть мати юридичне значення:

- місця його вчинення (наприклад, поява в громадських місцях у п’яному вигляді, розпивання спиртних напоїв на виробництві, полювання в заборонених місцях);

- умов (наприклад, порушення певних санітарних, карантинних, технічних, природних умов, створення умов для проведення масових заходів, з порушенням встановленого порядку);

- способів (наприклад, жорстоке поводження з тваринами, злісна непокора, злісне ухилення від явки в суд);

- засобів вчинення правопорушень (наприклад, транспортних засобів, заборонених знарядь полювання, наркотичних засобів тощо).

У чинному законодавстві України про адміністративну відповідальність нічого спеціально не вказується відносно замаху на адміністративне правопорушення, а також щодо співучасті у ньому.

Нами розглянутий юридичний аналіз об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення, тобто те, що в своїй сукупності становить склад адміністративного правопорушення. Наступне питання буде присвячене відмінності адміністративного правопорушення від злочину та дисциплінарного проступку.

3 питання. Адміністративні стягнення: поняття, перелік і накладення

Поняття адміністративних стягнень та їх класифікація
Сутність адміністративної відповідальності виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчинили протиправні дії або бездіяльність.
Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його протиправне діяння.
Метою адміністративного стягнення, як зазначено в статті 23 КпАП, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Адміністративні стягнення характеризуються тим, що несуть в собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає із ст. 23 КпАП. Крім того, вони мають за мету захист громадської безпеки, власності, встановленого порядку управління та інших суспільних відносин. Кожне адміністративне стягнення - це несприятливі юридичні наслідки, це покарання за шкоду, завдану проступком суспільним відносинам.
Стаття 24 КпАП містить перелік адміністративних стягнень:
- попередження;
- штраф;
- оплатне вилучення предмета;
- конфіскація;
- позбавлення спеціального права;
- виправні роботи;
- адміністративний арешт.
До іноземців та осіб без громадянства відповідно до частини четвертої ст. 24 КпАП та ст. 32 Закону України “Про правовий статус іноземців” може застосовуватися такий захід, як адміністративне видворення за межі України.
Передбачені в КпАП адміністративні стягнення слід класифікувати за наступними критеріями:
а) характером впливу на особу;
б) порядком застосування;
в) дією в часі;
г) суб'єктами застосування.
В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, залежно від характеру впливу на особу поділяти на особисті, майнові та змішані — особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому даною особою.
Ті стягнення, які спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими. Це попередження та адміністративний арешт. Майновими вважаються штраф, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.
Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права. Адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, поз-бавляючи її як об'єктивного права, наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності тощо).
До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, належать попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Оплатне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права належать до адміністративних стягнень, які створюють умови для виключення можливостей вчинення даною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене ст. 174 КпАП, а саме: стрільбу з вогнепальної, холодної, метальної чи пневматичної зброї у населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку.
За порядком застосування ст. 25 КпАП виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Усі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.
За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути одномоментними (разовими) (попередження, штраф, конфіскація, оплатне вилучення предмета) і тривалими — арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років), виправні роботи (до 2 місяців).
За такою ознакою, як суб'єкти застосування, адміністративні стягнення поділяються на: а) ті, що застосовуються лише судом (суддею), — конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи; б) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права).
Адміністративні стягнення в ст. 24 КпАП викладені у відповідному порядку, що відображає зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень, — виправних робіт та адміністративного арешту.
Враховуючи зміни, які відбуваються у суспільстві, передусім перебудову економіки, становлення ринкових відносин, запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб, проект нового КпАП передбачає нові види адміністративних стягнень, наприклад громадські роботи, скасування реєстрації юридичної особи, позбавлення ліцензії на певний вид підприємницької діяльності тощо.
Перелік адміністративних стягнень
Стаття 26 КпАП передбачає, що попередження виноситься у письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленим способом. Як правило, попередження встановлюється за адміністративний проступок у санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню і застосовується як самостійний вид стягнення за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, які вперше вчинили проступок, за наявності обставин, що пом'якшують відповідальність, та позитивних характеристик суб'єкта проступку. Це переважно виховний вплив держави в особі органу адміністративної юрисдикції на поведінку правопорушника.
Застосування попередження як виду адміністративного стягнення оформляється постановою уповноваженого органу адміністративної юрисдикції за правилами, визначеними у ст. 283 КпАП.
Попередження може також фіксуватись іншим встановленим законодавством способом. Стаття 306 КпАП, що регулює порядок виконання постанови про винесення попередження, водночас передбачає порядок винесення адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 116 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті й маломірних суднах), 1162 (порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах), 117 (порушення правил користування річковими і маломірними суднами), 125 (інші порушення правил дорожнього руху), частиною першою статті 127 (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху), уповноважуючи Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство транспорту України встановлювати способи оформлення такого попередження. Такою формою є фіксування в талоні попереджень порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.
Попередження як захід адміністративної відповідальності (тобто як адміністративне стягнення) слід відрізняти від попередження як заходу адміністративно-запобіжного. Незважаючи на однакову назву цих заходів та загальне призначення бути заходами адміністративного примусу, ці заходи відрізняються як за правовою природою, так і за правовими наслідками їх застосування.
Адміністративне стягнення — це адекватна шкоді, завданій правопорушенням, оцінка, що виявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваженого органу адміністративної юрисдикції на проступок. Попередження - запобіжний захід, який не має процесуального оформлення і пов'язаний з проявами, які не є завершеними адміністративними проступками.
Попередження як адміністративне стягнення тягне за собою відповідні правові наслідки. По-перше, особа, якій винесено попередження, вважається протягом року такою, що притягувалася до адміністративної відповідальності, і це має значення особливо при її притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, при кваліфікації яких враховується характеристика особи, що їх вчинила, в тому числі притягнення її до адміністративної відповідальності. По-друге, при повторному вчиненні протягом року однорідного правопорушення, за яке особа була піддана стягненню у вигляді попередження, накладення такого стягнення вважається обставиною, що обтяжує відповідальність.
Відповідно до статті 27 КпАП штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законодавством України.
Така редакція ст. 27 КпАП була дана Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” від 07.02.1997 р.
До цього часу вже у цій статті визначилися граничні суми штрафів на громадян до 50 руб., на посадових осіб - до 100 руб. Однак декриміналізація деяких злочинів з переведенням їх законодавцем у розряд адміністративних проступків та поява нового законодавства, яке особливо регулювало економічні відносини, потреба їх оперативного й ефективного захисту спричинили збільшення штрафів, що накладаються в адміністративному порядку. Тому зараз у визначенні поняття штрафу законодавець не встановив граничні його розміри.
Однак, вказавши на суб'єктів, на яких ці штрафи накладаються, він невиправдано звузив сферу їх застосування і породив колізії в законодавстві, оскільки в нормах законодавчих актів з окремих питань (незважаючи на визначення в новій редакції статті 27 КпАП) передбачив можливість застосування штрафів щодо юридичних осіб.
Оплатне вилучення предмета (ст. 28 КпАП). Законодавець, передбачаючи цей вид адміністративного стягнення, ставив за мету виключити володіння предметом, який перебуває у власності громадянина або іншої фізичної особи, однак суб'єкт правовідносин володіє цим предметом з порушенням встановлених правил. Це стягнення може бути як основним, так і додатковим і полягає у примусовому вилученні предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення. Щоправда, законодавець передбачає оплатне вилучення тих предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення. Оскільки об'єктом правопорушення предмет не може бути (об'єктом можуть бути суспільні відносини, які складаються щодо такого предмета), то сам матеріальний предмет може тут виглядати як предмет адміністративного проступку.
Законодавець також передбачив наступну після вилучення реалізацію предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації цього предмета. Порядок застосування вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються законодавством України. Цей вид стягнення передбачений у санкціях статті 121, 130, 133, 166і, 191, 193. Так, у частині другій ст. 130 КпАП передбачено, що за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень (керування транспортними засобами в стані сп'яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння) тягне за собою ряд стягнень, серед яких додатковим є оплатне вилучення транспортного засобу.
Частина перша ст. 191 КпАП передбачила, що порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів на зберігання зазначеної зброї, тягне за собою накладання штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових приладів до неї або без такого.
Оплатне вилучення предмета відрізняється від передбачених у КпАП конфіскації та в Кодексі торгівельного мореплавства і Законі України “Про надзвичайний стан” реквізиції.
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом (предметом) адміністративного проступку, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який перебуває в особистій власності правопорушника. Однак ст. 29 КпАП застерігає, що це загальний підхід до конфіскації.
Адміністративна конфіскація має специфічний характер. На відміну від конфіскації, що передбачена у Кримінальному кодексі України (КК) (ст. 59), за нормами адміністративного права можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням проступку. Конфісковано може бути лише предмет, який був знаряддям вчинення проступку або об'єктом (предметом), щодо якого вчинено проступок.
Часто такі предмети прямо називаються в законі. Наприклад, за повторне протягом року вчинене порушення правил зберігання, носіння, перевезення вогнепальної гладкоствольної зброї (частина друга ст. 191 КпАП) особою, яка притягувалася за таке правопорушення до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 191, зброя може бути конфіскована.
Однак слід зазначити, що на цей час положення КпАП в частині застосування такого виду стягнення, як конфіскація, 5 квітня 2001 р. були приведені у відповідність до вимог Конституції України. Конституційна стаття 41 передбачає, що “ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом”. Як це випливає із ст. 41 Конституції України, що застосовується за нормами КпАП, зараз конфіскація віднесена до компетенції суду.
Позбавлення спеціальних прав як вид адміністративного стягнення передбачено ст. 30 КпАП. У цій статті прямо вказується, яких спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністративного правопорушення: право керування транспортним засобом та право полювання. Зазначені об'єктивні права надаються уповноваженими державними органами громадянам України та іншим фізичним особам на основі спеціально передбачених у нормативних актах процедур за наявністю відповідних підстав (складання іспитів для перевірки знань правил дорожнього руху, вміння управляти транспортним засобом, наявності відповідних документів тощо). У разі неправомірного користування наданими правами відповідний орган (наприклад, державна автомобільна інспекція) тимчасово позбавляє цього права громадянина чи іншу фізичну особу.
Даний вид адміністративного стягнення застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Органами, уповноваженими застосовувати даний вид адміністративного стягнення, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху” від 05.04.2001 р. є місцеві суди, які позбавляють права на управління автомобільним транспортом, трамваями та тролейбусами, іншими самохідними машинами та згідно КпАП — органи річкового транспорту і Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (щодо права керування річковими і маломірними суднами). Позбавляють права полювання відповідні органи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання. Даний захід адміністративного стягнення може застосовуватися за проступки, передбачені статтями 85, 108, 116, 122, 123, 130 КпАП тощо.
Позбавлення спеціального права за вказані правопорушення може бути застосовано не до всіх правопорушників. Так, позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які керують цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення, на порушення встановлених правил, місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Встановлена в ст. 30 КпАП заборона застосовувати даний вид стягнення до окремих категорій осіб не означає, що ці суб'єкти адміністративних проступків взагалі не підлягають адміністративній відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, за які законодавець передбачає позбавлення права. Норми адміністративно-деліктного права, які встановлюють відповідальність за проступки у вигляді позбавлення спеціального права, мають альтернативні санкції, що дає змогу застосовувати інше адміністративне стягнення.
Стаття 31 КпАП передбачає виправні роботи, які застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок, з відрахуванням до двадцяти відсотків її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються місцевим судом.
Особливостями цього адміністративного стягнення є:
— стягнення майнового характеру, що триває;
— стягнення відбувається тільки за місцем постійної роботи, а тому може застосовуватися до осіб, які працюють на постійній роботі;
— стягнення застосовується як основне;
— під час відбування виправних робіт забороняється звільнення з роботи за власним бажанням;
— адміністрації підприємства, де правопорушник відбуває стягнення у вигляді виправних робіт, забороняється надання цій особі чергової відпустки;
— час відбування виправних робіт не зараховується до трудового стажу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності із застосуванням цього виду стягнення.
Виправні роботи — адміністративне стягнення, яке застосовується не до всіх без винятку правопорушників, якщо вони вчинили проступок, що передбачений тією чи іншою статтею КпАП із зазначенням відповідного стягнення. Це стягнення не дозволяється застосовувати: а) до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних жінок); б) до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних; в) до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Виправні роботи як адміністративне стягнення відрізняються від виправних робіт без позбавлення волі як кримінального покарання.
По-перше, ці санкції відрізняються строками: в адміністративному праві виправні роботи призначаються на строк до двох місяців, тоді як за ст. 29 КК вони призначаються до двох років. По-друге, за ст. 31 КпАП виправні роботи відбуваються лише за місцем постійної роботи, а відповідно до ст. 57 КК вони відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи, але із суми заробітку засудженого проводиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Даний вид адміністративного стягнення застосовується за вчинення адміністративних проступків, які за ступенем суспільної шкідливості наближаються до злочинів. Це — дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КпАП), незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 73 КпАП) та деякі інші.
Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП) передбачає короткострокове, строком до 15 діб, позбавлення волі особи, яка вчинила адміністративний проступок, котрий завдав значної шкоди суспільним відносинам, з використанням їх на фізичних роботах без оплати праці.
Законодавець передбачив застосування адміністративного арешту лише за окремі види правопорушень. У КпАП передбачено шість складів таких проступків: 1) незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); 2) дрібне хуліганство (ст. 173); 3) розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у нетверезому вигляді, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за такі правопорушення (частина третя ст. 178); 4) злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); 5) порушення порядку організації і проведення зборів і демонстрацій (ст. 185); 6) прояв неповаги до суду (частина перша ст. 185).
Адміністративний арешт застосовується з урахуванням особистості правопорушника. У частині 2 ст. 32 КпАП конкретно визначено тих осіб, до яких взагалі не дозволяється застосовувати цей вид стягнення: вагітні жінки; жінки, що мають дітей віком до дванадцяти років; особи, які не досягли вісімнадцяти років; інваліди першої та другої груп.
Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості й не є підставою для звільнення особи з роботи. Його застосування не перериває трудового стажу. Однак заробітна плата за час відбування адміністративного арешту не виплачується.
Постанова районного або міського суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Арештовані піддаються особистому оглядові й тримаються під вартою, як вказано у ст. 327 КпАП, в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. Згідно з відомчими інструкціями Міністерства внутрішніх справ України такими місцями є спеціальні приймальники для відбування адміністративного стягнення та ізолятори тимчасового утримання.
Трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту, організовують виконавчі органи місцевого самоврядування (виконкоми міських, районних та селищних рад).
Накладення адміністративних стягнень
Глава 4 КпАП передбачає основні правила накладення адміністративного стягнення. Воно накладається в межах установлених санкціями статей КпАП або іншими чинними законодавчими актами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.
Стаття 34 КпАП називає обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні проступки:
- щире розкаяння винного;
- відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
- вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
- вчинення правопорушення неповнолітнім;
- вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.
Орган, який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими також обставини, не зазначені в законі. Передбачені в ст. 35 КпАП обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні проступки, також дають змогу уповноваженому органу або суду визначитися щодо міри адміністративної відповідальності. Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:
- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогууповноважених на те осіб припинити її;
- повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;
- втягнення неповнолітнього у правопорушення;
- вчинення правопорушення групою осіб;
- вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;
- вчинення правопорушення у стані сп'яніння.
Що стосується такої обставини, як вчинення правопорушення в стані сп'яніння, то законодавець надав право органу адміністративної юрисдикції не визнавати цю обставину як обтяжуючу залежно від характеру адміністративного проступку.
Законодавець передбачає порядок накладення стягнень при вчиненні кількох адміністративних проступків. У ст. 36 КпАП передбачено, що в разі вчинення однією особою двох і більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожний проступок окремо.
З цього правила зроблено винятки. Якщо особа вчинила кілька адміністративних проступків, справи про які одночасно розглядають ся одним і тим же органом або посадовою особою, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців після його вчинення, а при правопорушенні, що триває, - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи чи закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного проступку адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.
Стаття 39 КпАП також передбачає строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк дорівнює одному року, якщо особа протягом цього року не вчинила нового адміністративного проступку.

Дата добавления: 2015-05-31