Пряме фінансування

НЕПРЯМЕ ФІНАНСУВАННЯ

1.Фінансові посередники Фінансові інститути – банківські установи та установи з надання фінансових послуг

Заощадники (економічні суб’єкти з надлишком грошових коштів) Домогосподарства Фірми Уряд Нерезиденти

Позичальники (економічні суб’єкти з дефіцитом грошових коштів) Фірми Домогосподар- ства Уряд Нерезиденти

2. Фінансові ринки Грошовий ринок Ринок капіталу Ринок похідних фінансових інструментів    

Рис.1.1. Основні потоки коштів фінансової системи при прямому і

непрямому фінансуванні

Слід зауважити, що розглянутий вище підхід обмежує роль і призначення фінансової системи, що є традиційними для вітчизняної наукової думки. Спрямованість розгляду фінансової системи зарубіжними науковцями за функціональним призначенням та структурною побудовою наближає її за визначенням до іншого поняття – фінансовий сектор. Розглянемо сутність даного поняття більш детально.

Посилення впливу фінансового сектору на механізм функціонування економічної системи знаходить своє відображення у підходах до розгляду даних термінів міжнародними фінансовими організаціями. Так, за визначенням МВФ, фінансовий сектор забезпечує економіку посередницькими послугами та охоплює всі організації, головною діяльністю яких є фінансове посередництво, в т.ч. банківську систему та інші фінансові установи, включаючи пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, кредитні спілки

З огляду на відповідні рівні збору та консолідації грошово-кредитної та фінансової статистики у процесі відповідного обстеження та узагальнення інформації, діяльність фінансових інститутів наближається до поняття фінансового сектора, що охоплює:

- банківську систему, яка включає органи грошово-кредитного регулювання та грошово-депозитні банки;

- небанківські фінансові установи.

Слід зазначити, що провідною ланкою фінансової системи у підходах МВФ є банківський сектор. Це обумовлено наступним:

- інформація стосовно банківського сектору є більш доступною для використання навіть у країнах, що розвиваються, та в країна з перехідною економікою;

- основним об’єктом для здійснення поточного обстеження та спостереження за ходом реалізації відповідних заходів фінансової політики є банківська система;

- у країнах з не досить розвиненими фінансовими ринками на банківську систему припадає переважна частка сукупних фінансових активів;

- вирішальна роль у здійсненні фінансового посередництва в країнах з нерозвиненими фінансовими ринками належить неорганізованому фінансовому ринку

Розвиток системи міжнародних фінансів визначає нові підходи до розгляду фінансового сектору, ефективність функціонування якого в сучасних умовах визначається сукупністю стійких зв’язків між елементами фінансового сектору, що забезпечують його єдність, цілісність та належне виконання покладених на нього функцій.

З огляду на це фінансовий сектор має розглядатися у площині ефективної взаємодії фінансових інститутів, фінансових ринків, та систем забезпечення (рис.1.2.). Ми дійшли висновку, щосистеми фінансового забезпечення є найбільш динамічними елементами, функціонування яких спрямоване на ефективну реалізацію фінансових відносин у просторі, часі та вартісному вимірі.До того ж, враховуючи особливості національних платіжних систем, систем обліку та розрахунків, а також весь спектр інструментів та технологій, що застосовуються на фінансових ринках, такого роду узагальнення слід вважати доцільним з огляду на певні розбіжності, притаманні національним фінансовим системам.

До систем забезпечення відносяться:

- система фінансового забезпечення (платіжна, розрахункова, валютна, облікова);

- регуляторна система (центральний банк країни, спеціалізовані установи, що є регуляторами фінансових процесів на ринку цінних паперів, ринку фінансових послуг, у т.ч. на страховому ринку);

- інформаційні системи та мережі (торговельні системи (біржі), а також

інформаційно-обчислювальні мережі передачі інформації).

2. Фінансові ринки Грошовий ринок Ринок капіталу Ринок похідних фінансових інструментів  

1. Фінансові інститути Фінансові посередники – банківські установи та установи з надання фінансових послуг

3. Системи забезпечення

Інформаційні системи та мережі Торговельні системи (біржі) - валютні, фондові, опціонні та ф’ючерсні. Інформацій-но-обчислювальні мережі передачі інформації

Регуляторна системаФінансові регулятори

Системи фінансового забезпечення Платіжна система Розрахункова система Облікова система Валютна система  

Інформаційні технології та інновації  

Фінансова політика  

Фінансові технології та інновації  

Рис.1.2. Схема взаємодії систем забезпечення в структурі фінансового сектору

Важливе місце серед систем фінансового забезпечення посідають платіжні системи. Зауважимо, що платіжна система – це затверджений порядок та процедури переказу грошей в межах держави (внутрішньодержавна платіжна система) та з однієї країни в іншу (міжнародна платіжна система). Саме правилами платіжних систем визначається порядок використання платіжних інструментів, програмно-технічних засобів, систем захисту інформації та телекомунікаційних каналів зв’язку, що набуває особливого значення для забезпечення переказу грошей в сучасних умовах.

До елементів системного забезпечення також віднесено інформаційні системи та мережі, що включають торговельні системи (біржі) - валютні, фондові, опціонні та ф’ючерсні, а також інформаційно-обчислювальні мережі передачі інформації. Це обумовлено специфікою функціонування ринків через систему біржової та позабіржової торгівлі. Крім того, функціонування позабіржових ринків (over the counter market) з торгівлі такими фінансовими активами як акції, облігації, валюта здійснюється через глобальні комп'ютерні та телекомунікаційні мережі, які формують єдину світову систему, що поєднує торговців цінними паперами та їх клієнтів.

Інформаційно-обчислювальні мережі передачі інформації створені для надання численних інформаційних послуг. Вони використовуються в системах електронних міжбанківських переказів, системах масових електронних платежів, комплексах автоматизації банківської діяльності та фінансово-господарських операцій, електронній пошті тощо. Це робить взаємодію їх користувачів зручною та продуктивною, забезпечуює швидкий доступ до великої кількості мережевих послуг та обмін електронною інформацією між системами автоматизації предметної сфери банківської справи, зокрема в режимі on-line.

Аналізуючи особливості підходів до визначення сутності категорії фінансовий сектор, слід зазначити, що протягом тривалого часу у вітчизняній науковій думці існувало розмежування секторів економіки на фінансовий та реальний, що обумовлювало відповідне сприйняття їх місця та ролі в економіці. Тому дослідження терміну “фінансовий сектор” через призму взаємозв’язків з реальним сектором економіки потребує особливої уваги.

Так, окремі науковці визначають фінансовий сектор як сукупність механізмів, що опосередковують функціонування реального сектору та елементів, які обслуговують інтереси капіталу. Під словосполученням “інтереси капіталу”, на нашу думку, слід розуміти збільшення його ринкової вартості. Під механізмами, що опосередковують функціонування реального сектору, розуміють сукупність процесів, які забезпечують безперервність виробництва. У свою чергу, для забезпечення ефективного застосування відповідних механізмів економічна система потребує певного державного регулювання. Акумулючи та перерозподіляючи фінансові ресурси, держава постає одночасно споживачем товарів і послуг, а також інвестором, що допомагає вирішувати питання зниження рівня безробіття, зміцнення національної валюти, здійснення контролю за обсягом грошової маси тощо.

Деякі вчені наголошують на тому, що не завжди доцільно розкривати сутність однієї категорії через іншу та штучно протиставляти різні сектори економіки, зокрема, визначати один із них реальним, а інший, відповідно, – „нереальним”. В основі такого підходу лежить марксистське твердження стосовно поділу суспільної праці на виробничу та невиробничу і, відповідно, галузей народного господарства – на виробничі та невиробничі. Проте, важко погодитись з тим, що, скажімо, наука, культура, сфера послуг, фінансова та банківська діяльність відносяться до “нереального” сектору економіки. Крім того, відсутність чіткого поділу ускладнює розуміння того, розвиток яких саме галузей та напрямків діяльності є пріоритетним, на підтримку та розвиток яких сфер будуть спрямованні основні зусилля

Ми підтримуємо точку зору тих науковців, які, враховуючи відсутність відповідного правового визначення даних категорій, вважають найбільш коректним застосування термінів “фінансовий сектор” та “нефінансовий сектор” економіки. Такий підхід усуває можливості протиставлення реального та фінансового секторів економіки і, відповідно, дозволяє проаналізувати їх еволюцію у взаємозв’язку як складових економічної системи.

Посилення впливу фінансового сектору на механізм функціонування економічної системи обумовлює необхідність більш детального дослідження місця та ролі фінансового сектору в сучасних умовах. Аналізуючи різні підходи науковців до визначення місця та ролі фінансового сектору в економічній системі, можна виділити дві протилежні точки зору:

1. Відповідно до концепції сучасного монетаризму фінансовий сектор –детермінанта економічного розвитку, а відтак, збільшення масштабів фінансових ринків сприяє підвищенню ефективності економіки (М.Бинсвангер, А Галетовик, Дж. Гурлі, Дж. Олівієр, Е. Шоу та ін.). Існуючі диспропорції у розвитку фінансового сектору порівняно з реальним – тимчасове явище, яке можна (і слід) уникнути (Б. Брааш, Х. Гессе, М. Гейне, Дж. Стиглиц, Х. Тітмейер, Дж. Тобін, Х. Херр та ін.).

2. Функціонування фінансового сектору в сучасних умовах характеризується певними протиріччями, що перетворюють його на відносно самостійну сферу та вказують на поглиблення розриву (“the great divide”) між фінансовим і реальним секторами економіки (так звана гіпотеза „відриву” фінансового сектору від реальної економіки – “decoupling hipothesis” (Е. Берглоф, П. Болтон, К. Цінн, С. Стрендж та інші)

Зазначимо, що до основних диспропорцій у розвитку сучасного фінансового сектору слід віднести:

- непропорційне по відношенню до реального сектору зростання активів фінансових установ;

- домінування короткострокових форм інвестування;

- відрив потоків капіталу від потоків товарів та послуг;

- ускладнення контролю та регулювання у зв’язку з невизначеністю механізму функціонування фінансового сектору;

- суттєве ослаблення ліквідності провідних фінансових ринків;

- кількісне та якісне домінування спекулятивних складових у структурі фінансового сектору, що спричиняє виникнення його “офшорної” моделі;

- відтік ресурсів, у тому числі кваліфікованих фахівців, з реального сектору до фінансового

Посилення диспропорцій у розвитку фінансового та реального секторів економіки впливає на поглиблення трансформації фінансового сектору у відносно самостійну сферу. Деякі вчені навіть висловлюють думку про появу відносно самостійної системи світового господарства – фінансоміки (поряд з існуванням традиційної економіки), основу якої становить світовий фінансовий капітал з домінуванням у ньому спекулятивних, “віртуальних” складових Серед основних причин послаблення зв’язків між фінансовм та нефінансовим секторами науковці виділяють: інтернаціоналізацію економіки, лібералізацію фінансових ринків, посилення міжнародних фінансових диспропорцій, зниження трансакційних витрат, зменшення періоду ухвалення рішень тощо.

На наш погляд, причини послаблення цих зв’язків є наслідком еволюції фінансової системи в цілому. Нові технології, інновації, конкуренція у фінансовій сфері сприяють підвищенню ефективності функціонування фінансового сектору Фінансові інститути з часом також зазнали певних перетворень, суттєво змінилися їх функції. Отже, аналізуючи розвиток фінансового сектору та його взаємозв’язок з реальним сектором, необхідно розглядати не лише зміну певних його складових або інститутів (інституційний підхід), а досліджувати еволюцію його функцій в контексті розвитку фінансової системи в цілому (функціональний підхід). На нашу думку, це обумовлено тим, що, по-перше, функції фінансової системи мають більш стабільний характер, ніж її інститути, тобто функції меншою мірою змінюються у часі та просторі, а по-друге, форма фінансових інститутів логічно витікає з їх функцій.

Ось чому, на нашу думку, в процесі аналізу сучасної структури фінансового сектору та особливостей його взаємодії з нефінансовим, (реальним) сектором домінуючим повинен бути функціональний підхід (functional perspective), що дозволяє зосередити увагу на дослідженні еволюції функцій фінансового сектору, а не лише на розвитку окремих його складових. Все це обумовлює необхідність більш детального розгляду структурної побудови фінансового сектору за основними ознаками.

Дата добавления: 2015-05-26