Земельні ділянки особистих селянських господарств

Землі фермерського господарства

Землі фермерського господарства можуть складатися із:
-земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
-земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
-земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), крім громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю), крім громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

2. Іноземці та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

Сьогодні сільське господарство України представлене приватним сектором, що характеризується різноманітними формами господарювання. Однак, особисте селянське господарство займає провідні позиції, залишається одним з основних виробників сільськогосподарської продукції й основним джерелом виживання сільського населення України. Їх особливість полягає в тому, що в основному це господарства сімейного типу, що виробляють, споживають та реалізують сільськогосподарську продукцію; при чому об’єкт господарювання знаходиться в індивідуальному володінні, особистому користування, де власник підприємець та робітник поєднані в одній особі. Діяльність особистих селянських господарств регулюється Конституцією України, Земельним і Цивільним Кодексами України та іншими нормативно – правовими актами, які визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади їх господарювання. Земельним кодексом України (у редакції від 25 жовтня 2001 року) встановлено, що для ведення особистого селянського господарства надаються земельні ділянки безоплатно – не більше 2,0га. Ці норми закріплені Законом України “ Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 року, який передбачає, що: “особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму” [1]. Також Законом передбачено, що облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики. Право на організацію та ведення особистого селянського господарства виникає у дієздатних громадян України при одержанні у встановленому земельним законодавством порядку земельних ділянок для ведення особистого господарства на правах власності, користування та оренди. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими радами народних депутатів. Члени особистих селянських господарств здійснюють його ведення на свій розсуд і під свою відповідальність, призначають голову особистого господарства, або інших осіб для здійснення угод та представництва без спеціального доручення. У Законі України “Про особисте селянське господарств” передбачено, що “діяльність пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності”. Це трактування базується на відсутності в особистих селянських господарств правового статусу підприємця – фізичної або юридичної особи. Варто відзначити, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений за рахунок земельних паїв, які передані в користування. Деякі господарства використовують паї інших селян навіть на основі усної домовленості між собою, без юридичного оформлення.

40. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови (загальна характеристика)

Землі житлової та громадської забудови — самостійна категорія земель серед земель України.
У відповідності з нормами Земельного кодексу України до земель житлової і громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлових будинків, інших громадських будівель і споруд, а також об’єктів загального користування.
До складу земель житлової і громадської забудови входять земельні ділянки:
♦ житлової і громадської забудови, зайняті жилими, культурно-побутовими, адміністративними, культовими та іншими спорудами, будівлями;
♦ загального користування, зайняті майданами, вулицями, дорогами, переїздами, набережними, парками, лісопарками, скверами, бульварами, водоймищами, пляжами та іншими об’єктами, і призначенні для задоволення громадських потреб населення;
♦ промислової, комерційної і комунальної забудови, зайняті промисловими, комунально-складськими та іншими виробничими об’єктами;
♦ транспорту, зв’язку, інженерних комунікацій, зайняті будівлями і спорудами, залізничного, автомобільного, річкового, морського, повітряного та трубопровідного транспорту, магістралями інженерної інфраструктури і зв’язку;
♦ водних об’єктів, зайнятих поверхневими водопотоками, замкнутими водоймами, поверхневими водоймами, акваторіями, водоохоронними зонами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами;
♦ сільськогосподарського використання, зайняті сільськогосподарськими угіддями, а також будівлями і спорудами, що обслуговують потреби сільськогосподарського виробництва.
Склад і правовий режим міст і селищ міського типу в принципі однакові. До останніх відносяться також робітничі, курортні і дачні селища.
На землях житлової і громадської забудови дозволяється будівництво будинків, будівель і споруд відповідно до законодавства та державних стандартів, норм, а також місцевих правил забудови. Дана забудова повинна здійснюватися згідно з вимогами генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою.

Дата добавления: 2015-05-31