Методичні поради. Теми доповідей і рефератів

Теми доповідей і рефератів

Контрольні запитання

План

1. Проблема пізнання у філософії та його основні принципи.

2. Чуттєве і раціональне в пізнанні та його форми.

3. Теорія істини: її основні характеристики та критерії.

4. Специфіка, рівні, форми і методи наукового пізнання.

1. У чому полягає особливість наукового пізнання?

2. Як визначаються суб'єкт і об'єкт в гносеології?

3. В яких формах відбувається чуттєве пізнання і в яких - раціональне?

4. Які ви знаєте методи наукового пізнання?

5. Чим зумовлена хибність у процесі пізнавальної діяльності?

6. Що є критерієм істинності наших знань?

1. Роль філософії в науковому пізнанні.

2. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні.

3. Проблема істинного знання в філософії.

4. Методи і форми пізнання.

Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і самої себе. Пізнання – це таке функціонування свідомості, в результаті якого виникають нові знання.

При розгляді першого питання необхідно зупинитися на тому, що пізнання носить суспільний характер і відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано - через матеріально-практичну діяльність. Але на відміну від практики, яка є матеріальною діяльністю, пізнання є ідеальна форма освоєння світу.

Пізнання, як свідомість в цілому, реально існує через мову. Пізнавальний процес влаштований так, що відображає не лише наявні, або ті що існували об’єктивно чи будуть дійсно існувати предмети чи явища, але й усі їх потенціальні варіанти. Основними засадами теорії пізнання є визнання об’єктивної реальності світу, відображення його в свідомості людини, практики як критерію істини, руху від незнання до знання, від неповного знання до точнішого.

Пізнання являє собою діалектичну єдність суб’єктивного і об’єктивного. Суб’єктом пізнання виступає безпосередньо не сама свідомість, а суспільна людина, що нею наділена. Об’єктом пізнання виступає частина об’єктивної дійсності, що потрапила в коло практично-пізнавальної діяльності людини. Об’єктом пізнання може виступати й саме пізнання, мислення людини.

Відмінність між суб’єктом і об’єктом відносна. Суб’єкт і об’єкт – це функціональні категорії, що означають різні явища в тих чи інших ситуаціях діяльності. Індивід в одних випадках може виступати в ролі суб’єкта, коли він активно діє. Коли ж на нього впливають, то він перетворюється на об’єкт.

При висвітленні другого питання підкреслимо, що основними формами відображення є живе споглядання та його форми – відчуття, сприйняття, уявлення (конкретно-наочне знання) і мислення (поняття, судження, умовивід), що полягає в узагальненні чуттєво даного матеріалу.

Чуттєве пізнання опирається на безпосередній контакт суб’єкта і об’єкта, дає знання одиничного. Абстрактне мислення (раціональне пізнання), на противагу, дає знання загального, відображає об’єктивну реальність у формі абстракції. Виділяючи загальне в предметах і явищах, мислення переходить від пізнання явищ до розуміння сутності. Абстрактне мислення піднімається до пізнання всезагального, відображає дійсність глибше. Ці дві форми пізнання не можна абсолютизувати, вони діалектично взаємозв’язані й доповнюють одна одну.

При підготовці до третього питання відмітимо, що істина – це правильне відображення пізнаючим суб’єктом об’єктивної дійсності, що підтверджене практикою. До основних характеристик істини належать: об’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність, перевірка практикою.

Кожна істина, оскільки досягається суб’єктом, суб’єктивна за формою і об’єктивна за своїм змістом. Об’єктивність істини полягає в тому, що її зміст не залежить від свідомості людини чи суспільства в цілому.

Абсолютна істина означає повне і вичерпне знання про щось. Таке знання може існувати лише в абстракції. В дійсності до абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати, події. Такі істини не несуть пізнавальної цінності, їх ще називають вічними істинами. Абсолютна істина складається з суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, паралелі не пересікаються (в системі відліку за Евклідом), вода кипить при 100 С (на рівні моря) тощо. У кожній відносній істині є елемент абсолютної.

З аналізу відносної та абсолютної істини виводиться конкретна істина. Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого постулату залежить лише від конкретних умов місця, часу, а також лише у визначеній системі відліку координат.

Надалі потрібно розглянути методи наукового пізнання. Це способи пізнання, що базуються на знанні загальних законів природи, суспільства і мислення, а також особливих законів пізнання і специфічних законів наукового пізнання. Методи можна поділити за ступенем узагальнення на філософські, загальнонаукові й методи окремих наук. А також за сферою застосування – на емпіричні та теоретичні.

Разом з тим існують методи, що притаманні людському пізнанню в цілому, на основі яких будується як наукове, так і повсякденне знання. Ці методи дістали назву загальнологічних і включають в себе три групи методів: 1) сходження від абстрактного до конкретного; історичний і логічний; системно-структурний; 2) моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз, абстрагування; 3) опис, вимір, експеримент, спостереження.

Наукове пізнання включає в себе постановку проблеми, висування гіпотез, збір фактів, розробку ідеї, перевірку її на практиці, розробку теорії.

Дата добавления: 2015-05-26