Умови укладення шлюбу

Домовладика

Pater familias (буквально «батько сім'ї») — особливий правовий статус господара дому, глави сім'ї у Стародавньому Римі.

За законами 12 таблиць pater familias мав лат. vitae necisque potestas — владу смерті і життя над своїми дітьми (patria potestas), дружиною (manus mariti), рабами та іншими членами сім'ї інших поколінь. Однак про долю клієтелів pater familias не міг вирішувати — вони були вільні. Спочатку влада Pater familias була безмежна, а решта членів сім'ї були повністю безправні. Але потім римське право стало визнавати їхні права. Ослаблення влади Pater familias було наслідком розкладання патріархальної сім'ї, розвитку торгівлі, які передбачали певну самостійність дорослих членів сім'ї. За законом слово Pater familias було остаточним і абсолютним.Лише римські громадяни володіли правом pater familias. На кожне домогосподарство припадав лише один pater familias. Навіть дорослі діти були під авторитетом їх pater familias, допоки він жив. Після його смерті ті діти які проживали у їх власних домогосподарствах отримували тоді свій статус pater familias.

. Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:

ñ згода на шлюбнареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;

ñ важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступагав шлюб jus connubii. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини. Лише з 212 р. це обмеження було анульовано. Едиктом імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надане римське громадянство;

ñ додержання шлюбного віку для жінок 12, а для чоловіків 14 років. Римляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов'язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є постшним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;

ñ не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республіканського і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпечити інтереси дітей від першого шлюбу;

ñ недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. По бічній лінії в стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в період пізньої республіки і на початку імперії - до другого - третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, молодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата, і навпаки;

ñ дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є проявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визначенні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі і n f a m і а, і деяким обмеженням у сфері спадкування.

Дата добавления: 2015-05-31