Придане

Особисті та майнові відносини подружжя при шлюбі з чоловічою владою

Спочатку домінувала форма шлюбу лат. cum manu — «з рукою», що означало, що жінка, покидаючи рідний дім, ішла з-під влади глави своєї сім'ї, лат. pater familias, і потрапляла під владу (лат. patria potestas) чоловіка або глави сім'ї чоловіка. Жінка при цьому не могла розпоряджатися приданим і принесеним багатством. Однак, на відміну від афінських жінок, римська Матрона була значно самостійніша і користувалася великою повагою. Вона могла брати участь у святкових обідах, ходити в театр і на ігри, в терми, мала доступ до мистецтва, освіти і науки.

41. У пізній період Римської республіки поширилася форма шлюбу лат. sine manu — «без руки», при якій дружина не перебувала під владою чоловіка (лат. sine in manum conventione) і залишалася у владі батька або опікуна. Коли шлюб sine manu витіснив всі інші форми, ця опіка стала втрачати своє значення. Так, вже в кінці республіки яким опікувався було достатньо поскаржитися на відлучки свого опікуна, котра тривала хоча б один день, і вона могла вибрати собі іншого за власним бажанням. За законами Августа, жінка, що мала трьох дітей, звільнялася від опіки. Про довічне перебування жінки під владою батька, чоловіка, опікуна Гай писав: «У старовину хотіли, щоб і повнолітні жінки перебували з причин свого легковажності під опікою». Фактично заміжня жінка вже до кінця республіки користується у приватному житті такою же свободою, як і її чоловік: розпоряджається самостійно своїм майном, має волю подати на розлучення.

Про посаг (лат. dos) батьки нареченого і нареченої, звичайно домовлялися під час заручин, однак угоди могли укладатися і після шлюбу. Воно могло складатися з майна, грошей, дорогоцінних металів, дорогих тканин, прав, зобов'язань (наприклад, жінка, що виходила заміж за свого боржника, могла залишити йому цей борг як посаг).

Батько дівчини повинен був виплатити придане протягом 3 років після весілля. Чоловік міг використовувати його під час шлюбу: «Придане, будучи пов'язане з шлюбом, служить його потребам і спільним дітям …» При розлученні чоловік був зобов'язаний виплатити все придане, коли чоловік помирав першим, дружина також отримувала придане назад, бо, як писав римський юрист Помпоній, «для держави важливо, щоб придане зберігалося для жінки, бо жінки повинні мати гроші, адже вони народжують дітей та поповнюють державу громадянами». Чоловік не мав права розпоряджатися особистим майном жінки. «Початковий посаг» — майно, дане батьком жінки, поверталося батькові у разі смерті дочки «замість утіхи» (лат. solacii loco), «щоб, втративши дочку, він не страждав ще й від грошового збитку», придане, дане матір'ю, залишалося у чоловіка померлої жінки як «прийшле».

Звичай видавати дочок і сестер заміж без приданого здебільшого не тільки не вітався, але і засуджувався: «Та який скандал — дівчину видати без приданого». У багатому міському будинку влада дружини пояснюється, на думку вчених, роллю її приданого: принесені жінкою в будинок чоловіка кошти давали їй право вимагати уваги з боку чоловіка, що іноді розглядалося чоловіками як посягання на їх свободу. Так, один з героїв комедії Плавта зізнається, що, «взявши гроші, владу він продав за придане …»

Дата добавления: 2015-05-31