Обставини , що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: необхідна оборона та крайня необхідність

У КК поняття "обставини, що виключають злочинність діяння не розкривається. Ми пропонуємо таке його загальне визначення. Обставини, що виключають злочинність діяння - це передбачене в КК право особи на певну суспільно корисну поведінку шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним відносинам (інтересам). У КК названо такі обставини, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), крайня необхідність (ст. 39 КК), фізичний або психічний примус (ст. 40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Необхідна оборона - це дії, учинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Звідси можна вивести такі ознаки правомірної поведінки при необхідній обороні: 1) посягання має бути суспільно небезпечним (нести в собі можливість заподіяння шкоди); 2) посягання повинно бути наявним (тривати протягом певного часу); 3) посягання повинно бути дійсним (існувати в реальній дійсності). Ці три ознаки характеризують напад. Інші три ознаки характеризують захист. Це такі ознаки: 4) захист можливий лише правоохоронюваних інтересів; 5) захист від посягання здійснюється шляхом нанесення шкоди тому, хто посягає, а не іншим особам; 6) відповідність захисту нападу (захист не повинен перевищувати меж необхідності).

Крайня необхідність визначається в ч. 1 ст. 39 КК наступним чином. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Ознаки правомірної поведінки при крайній необхідності: 1) існує небезпека, яка несе шкоду правоохоронюванним інтересам. Джерелом такої небезпеки можуть бути: стихійне лихо, техногенні катастрофи, напад тварини, поведінка людей, що є загрозливою для правоохоронюваних інтересів, тощо; 2) ця небезпека повинна бути наявною - тривати нині в часі; 3) така небезпека повинна бути реально існуючою; 4) захист від такої небезпеки можливий лише правоохоронюваних інтересів; 5) існуюча небезпека не може бути усуненою інакше як шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам; 6) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернена.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди пій небезпеці.

Фізичний або психічний примус. Зміст цієї обставини викладено в ст. 40 КК: Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Дата добавления: 2015-05-31