Значення принципу політичного плюралізму для забезпечення прав і свобод особи, його конституційне закріплення 3 страница

Конституційні права і свободи мають свою систему й ознаки. Назвемо деякі їх особливості:

1. Конституційні права, свободи й обов'язки опосередковують найбільш важливі, найбільш значні відносини між особою й державою, без яких нормальна життєдіяльність як окремої людини, так і держави в цілому неможлива.

2. Конституційні права, свободи й обов'язки отримують різне правове закріплення в Основному Законі держави, тим самим вони мають найвищу юридичну силу і підвищену державно-правову охорону.

3. Конституційні права, свободи і обов'язки на відміну від піших прав, свобод і обов'язків, які закріплюються нормами 1нших галузей права, носять загальний характер, користування ними не пов'язано з наявним у особи яким-небудь статусом (наприклад, власника майна, індивідуального підприємця та інше).

4. Конституційні права, свободи і обов'язки є юридичною

для всіх інших прав, свобод і обов'язків, закріплених у

поточному законодавстві, тому що вони містять вихідні положення у тій чи іншій сфері регулювання суспільних відносин (наприклад, із права людини на житло витікають усі права й обов'язки, які закріплюються нормами житлового права).

Щодо класифікації конституційних прав і свобод людини і І мадянина, то в зарубіжній літературі та міжнародно-правових ак-| тах існують різні підходи.

Одні автори пропонують ділити права і свободи на суттєві й менш суттєві. До суттєвих відносять: право на свободу; рівність прав і свобод; свободу пересування; свободу висловлення думок; свободу совісті; громадянство і право голосу; право на справедливе правосуддя. До менш суттєвих віднесені всі інші права і свободи.

Інші диференціювали систему прав і демократичних свобод на соціально-економічні, політичні права та особисті свободи. Можна зустріти пропозицію щодо розподілу прав і свобод на чотири групи: 1) соціально-економічні права і свободи; 2) політичні права і свободи; 3) особисті свободи громадян; 4) рівність прав громадян.

На думку інших авторів, права громадянина можна класифікувати:

1) як працівника;

2) як громадсько-політичного діяча;

3) як особи.

Іншу класифікацію основних прав і свобод пропонують американські вчені у книзі «Права американців, як вони є, і якими вони мають бути», що була видана у Нью-Йорку під редакцією професора Н.Дорсона. Усі права і свободи розподілені на п'ять розділів (груп):

1) права громадян, що складають необхідні умови їх життя;

2) політичні права;

3) права, що забезпечують свободу особи;

4) права осіб, що підозрюються та звинувачуються у злочинах, права неповнолітніх тощо;

5) права окремих категорій населення (молоді, жінок, військових, вчителів тощо).

Німецькій вчений Т.Маунц пропонує ділити права і свободи на дві групи: основні права громадянина й основні права люди-

ни. Відмінність прав і свобод другої групи від першої полягає в тому, що включені до неї права і свободи носять не позитивний, а природний характер, розглядаються як подаровані людині від природи незалежно від держави і права.

В залежності від виду суб'єктів запропоновано розрізняти:

1) права людини;

2) права нації;

3) права людства.

З урахуванням міжнародно-правових актів та стандартів, загальнолюдських вимірів та цінностей розроблено другий розділ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Виходячи зі змісту Конституції України основні права і свободи людини і громадянина доцільно класифікувати за наступними ознаками:

1) особисті, або громадянські, права та свободи (вони забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сферу особистого життя людини);

2) політичні (забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави);

3) економічні (покликані забезпечувати ефективний економічний розвиток українського суспільства);

4) соціальні (забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві);

5) культурні (покликані задовольнити людину у її духовних потребах).

Підтримуючи останню класифікацію, вважаємо за необхідне додати ще одну групу — екологічні права (забезпечують надання кожній людині право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище).

Глава 2. Громадянські (особисті) і політичні права і свободи людини та громадянина

§1. Громадянські (особисті) права громадян України, їх загальна характеристика

В діючій Конституції України особисті права і свободи не тільки відкривають розділ про права, свободи і обов'язки людини та громадянина, але й їх кількість є значно більшою, ніж це було в попередніх конституціях.

Особисті права і свободи мають специфічні ознаки, які визначаються в наступному:

1. Вони є по своїй суті невід'ємними, природними правами кожної людини, а тому безпосередньо не випливають із належності особи до громадянства держави;

2. Ці права і свободи є невід'ємними і належать кожному від народження;

3. Це такі права і свободи, які необхідні для охорони життя, свободи, гідності людини як особистості, а також інші природні права, тісно пов'язані з її індивідуальним, приватним життям;

4. Вони особливо важливі для кожної людини, а тому їх порушення завжди найнегативнішим чином впливає на людину.

Прийнята в 1996 році Конституція України закріпила на ступні особисті права і свободи:

1. Право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23) як не дивно, не право на життя, а саме це право відкриває пе: релік особистих прав громадян. З цього можна зробити висно вок, що забезпечення цього права людині повинно бути осо" ливим предметом турботи держави і відповідних її органів.

2. Невід'ємне право на життя (ст. 27) — це єдине в Ко ституції право, яке містять у собі термін «невід'ємне право»ї Зміст цього права в Конституції не розкривається, але можли зробити висновок, що захист цього права охоплює широки комплекс активних дій усіх державних органів, кожної людин: щодо створення і підтримки безпечних соціального та природ ного середовищ проживання, умов життя.

3. Право на повагу до гідності кожної людини (ст. 28) Повага гідності людини є невід'ємною ознакою цивілізовано' держави. Ніякі заходи впливу на неправомірну поведінку осо

би не повинні бути пов'язані з посяганням на її гідність. Конституція встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

4. Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29) — це право укладається в тому, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Підстави для арешту регламентуються кримінально-процесуальним та іншим законодавством, які передбачають досить широку систему гарантій від необгрунтованого арешту, від порушення прав людини під час арешту.

5. Право на недоторканість житла (ст. ЗО) — означає, що ніхто не має права без законних підстав увійти до житла, а також залишатися в ньому проти волі осіб, які там проживають. Законодавство досить чітко регламентує випадки, коли це право може бути порушено (наприклад, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна; з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину) та коло уповноважених на те осіб і органів.

6. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31) — законодавство передбачає різні форми відповідальності (дисциплінарну, кримінальну та інші) за порушення цього права. І тільки в порядку винятку, згідно із законом, в зв'язку з розслідуванням кримінальних справ і при наявності судового рішення може бути накладений арешт на кореспонденцію і проведено її вилучення з поштово-телеграфних установ.

7. Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) — це право проявляється в забороні без згоди особи зби-рати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу (крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробу-ту та прав людини). Кожному повинна бути надана можливість знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

8. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33) — кожний має право вільного пересування по території України, вибирати місце свого місцеперебування і проживання. На жаль, реалізації цього права перешкоджає існування інституту прописки, яка суперечить діючій Конституції і повинна бути скасована. Законодавство встановлює і певні обмеження на свободу пересування і вибір місця проживання. Вони стосуються місцевостей, в яких існує особливий режим (при-1 кордонна зона, закриті військові поселення, зони екологічного і лиха та інше).

9. Право вільно залишати територію України і право в будь-який час повертатися в Україну (ст. 33) — це право є новелою нашого конституційного законодавства. В часи СРСР багато десятиріч був фактично заборонений ініціативний виїзд громадян за кордон. Законодавча регламентація цього питання була відсутня. Сьогодні таким правом може скористатися будь-який громадянин. Виїзд, природно, пов'язаний із згодою тієї держави, в яку має намір прибути громадянин, та наявності візи цієї держави, якщо це передбачено законодавством і міжнародними договорами. Основними документами, по яким громадяни можуть здійснити виїзд і в'їзд, є: паспорт, службовий паспорт і паспорт моряка. Право громадянина України на виїзд зі своєї країни може бути на деякий час обмежено, і тільки у випадках, передбачених законодавством. Наприклад, у випадку осудження за вчинення злочину.

10. Право на свободу думки і слова (ст. 34). Думки, погляди, переконання відносяться до сфери внутрішнього життя людини, в яке без її згоди ніхто не має права втручатися. Конституція, визначаючи цю свободу, тим самим закріплює право на політичну та ідеологічну багатоманітність. Думка не є вільною, якщо вона не може бути висловлена без огляду на сприятливі чи небезпечні для людини наслідки. Тому свобода думки органічно пов'язана із свободою слова. Свобода слова означає безумовне право людини робити свої думки, погляди, переконання суспільною власністю. Це забезпечується не тільки гарантіями самої свободи слова, але і правом вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший засіб — на свій вибір, а також забороною цензури.

11. Свобода світогляду і віросповідання (ст. 35) — це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи, ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Важливою гарантією указаних свобод є світський характер держави. Ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної чи обов'язкової. В Україні церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа — від церкви. Установлення пільг, обмежень чи інших форм дискримінації людини в залежності від відношення до релігії не допускається.

12. Право на шлюб (ст. 51) — є правом кожної людини. Згідно з діючим законодавством, шлюб — це добровільна згода чоловіка й жінки з метою створення сім'ї. Шлюб, який укладається без цієї мети, є фіктивним. Шлюб вважається законним, якщо він укладається в державних органах, а в сільській місцевості — в сільських радах. Церковний шлюб держава визнає законним за умови, якщо він був укладений до 25 жовтня 1917 року.

Більшість фахівців вважають, що до числа особистих слід віднести і право на громадянство. Аналіз ст. 24 та ст. 25 Конституції дає підстави гадати, про таке право чинною Конституцією не регламентоване. Указані норми закріплюють лише принципи громадянства. В крайньому випадку можна вважати, що дане право закріплене не в прямій формі, а лише може бути виведене шляхом тлумачення.

§2. Право кожного на громадянство: поняття і його значення для забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою й суспільством. Предметом правового регулювання громадянство стало на-пРикінці XVIII — на початку XIX століть, коли почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Питання громадянства в Україні регулюється Конституцією України, Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991

року, в редакції від 16 квітня 1997 року. Цей закон набрав чинності 20 травня 1997 року. Відповідно до цього закону і в його розвиток 6 листопада 1997 року Президент України видав Указ «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства».

Закон України «Про громадянство України» визначає громадянство України як «постійний правовий зв'язок особи та української держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках». Правовий зв'язок між особою й державою є стійким. Він виникає з моменту набуття особою українського громадянства і продовжується до її смерті (або припинення українського громадянства). Цей зв'язок не припиняється навіть у разі виїзду громадянина за межі України.

Законодавство України виходить з того, що це двосторонній зв'язок, який може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності відповідних умов в обох сторін, а не в однієї. Саме внаслідок існування між особою й державою певних правових зв'язків, а не в разі того, що вона проживає на її території, особа є громадянином держави.

Громадянство слід відрізняти від поняття «підданства», яке властиве державам із монархічною формою правління. Крім того, при підданстві правовий зв'язок виникає не між державою й особою, як при громадянстві, а між главою держави (монархом) і особою.

Громадянство є невід'ємним правом кожної людини, с якого полягає в постійному правовому зв'язку особи з державо що породжує у них взаємні права і обов'язки, визначає ні лежкість особи до держави, і в силу якого держава гарантує захищає конституційні права та свободи своїх громадян які країні, так і за її межами. '

Як це не дивно, право на громадянство не закріплено в Ко ституції України в прямій формі. Як уже зазначалося виїв Конституція в статтях 4 та 25 закріплює лише принципи гром? дянства. Діючий же закон «Про громадянство України» дає поняття громадянства України, встановлює належність осіб до громадянства України, принципи громадянства, набуття громадянства та припинення громадянства, установлює перелік органів, які вирішують питання, пов'язані з громадянством України та інші.

І все ж таки, право кожної людини на громадянство можливо вивести зі статей 4 та 25 Конституції України шляхом тлумачення цих норм. Слід підкреслити, що громадянство є однією з істотних ознак державного суверенітету. Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а Й з обов'язком держави забезпечувати права людини в Україні. у преамбулі Закону «Про громадянство України» зазначається, що «право на громадянство є невід'ємним правом людини». Це положення знаходиться у повній відповідності із Загальною Декларацією прав людини від 10 грудня 1948 року. І в цьому плані законодавство про громадянство України виходить із вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Значення громадянства полягає також і в тому, що належність особи до громадянства забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнських та місцевих референдумах; займати посади, пов'язані з належністю до громадянства України (бути Президентом України, народними депутатами, суддями, адвокатами та ін.); мають право власності на землю. Вони наділені також іншими, не менш важливими правами й свободами, і мають право від держави вимагати захисту своїх прав. Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязі права й свободи своїх громадян, які закріплені в Конституції та законах України, не тільки на території держави, а й за її межами. Дипломатичні представництва та консульські установи України зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення громадянами України можливості в повному обсязі користуватися правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і Держава перебування. Україна повинна у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності — вживати заходів для поновлення п°рушених прав громадян України.

Слід також відзначити, що громадянство є інститутом як Внутрішнього, так і міжнародного права. Норми про громадян-

0 Г. Кушнірснко

ство знаходяться в Уставі ООН; в Конвенції про громадянство заміжньої жінки 1957 року; Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року; Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року; Конвенції про боротьбу проти апартеїду й покарання за нього 1973 року і в деяких інших.

§3. Право громадян на недоторканість особи

Це право також є найважливішим правом людини, яке вона отримує з дня народження. Особиста недоторканість дає людині можливість здійснювати будь-які дії, не заборонені законом.

Сама недоторканість може бути як фізична (життя, здоров'я людини), так і моральна (честь і гідність людини). Якщо в державі будуть реалізовуватися такі права, а також існувати гарантії їх захисту, то це буде важливим свідченням демократизації суспільства і необхідним кроком до формування правової держави. Нормами Конституції України вперше суду надане право приймати рішення про арешт або тримання під вартою людини (ч. 2 ст. 29). Раніше таке право належало прокурору. І до цього часу в деяких країнах світу такі важливі питання вирішує не суд, а прокурор. Значення судової гарантії, на наш погляд, полягає в тому, що вона закріплює недопустимість арештів громадян в принципі, встановлює винятковий порядок арештів. Наприклад, у разі нагальної необхідності запобігти злочину чи його припинити.

Кожна особа з моменту арешту та затримання повинна мати право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити своє затримання в суді.

В Україні діюче законодавство передбачає юридичні гарантії недоторканості особи: конституційні, кримінальні, адміністративно-правові й цивільно-правові. Ці гарантії закріплені як у Конституції України, так і у відповідних законах. Наприклад, Кримінальний кодекс України в ст. 173 передбачає кримінальну відповідальність за явно незаконний арешт або затримання. Підстави тримання під вартою має визначати тільки закон. Крім того, кожній підозрюваній особі відповідно до ст. 9 п. З Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, повинно також гарантуватися право на судовий розгляд протягом розумного терміну або на звільнення.

§4. Право людини на життя

Невід'ємним, яке належить кожній людині від народження, безумовно найважливішим, є право на життя. Це право проголошується майже всіма конституціями світу як невід'ємне право людини (ст. 27 Конституції України), а також усіма міжнародно-правовими актами про права людини. Це — Загальна декларація прав людини (ст. 3), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ч. 1 ст. 6) та інші.

Проголошення в Конституції України права на життя як невід'ємного права кожної людини вимагає від держави та правоохоронних органів рішучої боротьби з терористичними актами та іншими злочинними посяганнями, в результаті чого гинуть тисячі людей. Тільки в 1999 році з відомостей МВС України жертвами навмисних вбивств стали 4624 чоловіки. Гарантією права людини на життя в мирних умовах є заборона вбивства і це закріплено у Кримінальному Кодексі кожної держави.

Досить серйозними гарантіями права на життя є дотримання техніки безпеки й попередження нещасних випадків на виробництві, в результаті яких тільки в Україні гинуть тисячі людей щорічно. Це і система охорони здоров'я, і попередження дитячої смертності, профілактики дорожньо-транспортних пригод, пожарної безпеки та інші.

Останнім часом особливого значення набуло питання про смертну кару. Відповідно до положень Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (ст. 6) право на життя не є абсолютним. У певних, визначених законом випадках, допускається свідоме позбавлення людини життя. Наприклад, коли особа позбавляє іншу людину життя, діючи в межах необхідної оборони. Забороняється тільки «свавільне» його позбавлення.

Взв

язку з цим ми не дотримуємося загальновизнаної думки про

те, що Конституція України в ч. 2 ст. 27, де мова йде про те, що «ніхто не може бути свавільно позбавлений життя», тим самим Допускає можливість застосування смертної кари у відношенні Осіб, яким суд на підставі ст. 93 КК України виніс вирок про смертну кару. Застосовувати смертну кару в Україні можливо тільки в тому випадку, коли б у самій Конституції держави спеціальна вказівка на це. Смертна кара в Україні була

відмінена на 28.06.96 року, а ст. 93 КК України всі ці роки не відповідала ст. 27 Конституції. Відповідне рішення про це було прийнято Конституційним Судом у 2000 році.

Важливими проблемами є також і право жінки на аборт, негативні наслідки якого ми вже відчуваємо. В багатьох країнах, які буквально розуміють право на життя, аборти заборонені. Це насамперед країни мусульманського світу і ті, де впливовою є католицька церква.

Останнім часом увагу суспільства привернула і проблема евтаназії — допомога лікарських закладів у позбавленні життя людей, які є, на погляд лікарів, невиліковними.

Право на життя передбачає також і проведення державою миролюбної політики, яка виключала б війни та збройні конфлікти.

§5. Політичні права і свободи громадян України, їх загальна характеристика

Політичні права і свободи пов'язані з належністю до громадянства держави, а тому ними можуть користуватися виключно громадяни України. Реалізуючи ці права й свободи, громадяни приймають участь в управлінні державою. Політична право-суб'єктність настає з 18 років. В деяких випадках вік громадян не має значення. Наприклад, при реалізації права на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій, а також в разі звернення у відповідні органи і до посадових осіб цих органів.

Діюча Конституція України закріпила за громадянами наступні права і свободи:

1. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36) — це право надає можливість кожному громадянину для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів приймати участь у діяльності політичних партій і громадських організацій, включаючи профспілки. Порядок їх створення, реєстрації статутів встановлюється поточним законодавством. Ст. 37 Конституції України встановлює певні обмеження і навіть заборону на створення й діяльність об'єднань громадян за певними підставами. Наприклад, їм забороняється маги воєнізовані формування.

2. Право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38) — таке право є невід'ємним демократичним началом Б організації управління державою. Навіть у країнах з недемократичними формами правління це право формально декларується в конституціях. Слід відзначити, що право, закріплене в ст. 38 Конституції, адресовано кожному громадянину, а не сукупності громадян, асоційованих в народ, тому що народ не приймає участі в управлінні, а здійснює владу, виступаючи суб'єктом такої влади (ст. 5 ч. 2 Конституції).

3. Право брати участь у Всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38) — діючий в Україні Закон «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» забезпечує широкі гарантії реалізації цього права громадян. Референдуми проводяться на засадах загальних, рівних, прямих, вільних виборів при таємному голосуванні. Згідно зі ст. 72 ч. 2 Конституції, ініціатива проведення Всеукраїнського референдуму належить громадянам України. При проведенні референдуму громадянам повинні бути надані всі можливості для активної участі на всіх стадіях його підготовки, в ході голосування і підрахунку голосів.

4. Право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38) — це право реалізується тим, що на виборах забезпечується висунення кандидатів самими виборцями; можливість самови-сунення, вільне проведення передвиборчої агітації; встановлені законом форми участі у формуванні виборчих комісій, у підрахунку голосів. Вибори в Україні є вільними, періодичними, конкурентними.

5. Право рівного доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38 ч. 2)—таке право громадяни України можуть реалізувати згідно зі своїми здібностями і професійною підготовкою на основі принципу рівності, закріпленому в ст. 24 Основного Закону.

6. Право громадян збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) — це право в останні роки широко використовується громадянами України. Свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачалась всща радянськими конституціями, але її реалізація зводилася до Жорстко урегульованих, парадних заходів. В таких умовах не

було необхідності в законодавчому урегулюванні масових акцій. Тільки в 1988 році вперше був прийнятий Указ Президії Верхов- і ної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, | мітингів, походів і демонстрацій в СРСР». Слід відзначити, що ] в Україні відповідне законодавство не було прийняте, а тому в | частині, яка не протирічить Конституції, діє вищевказаний акт. 7. Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів (ст. 40) — це важливе право, яке дозволяє не тільки приймати участь в управлінні державними й громадськими справами, але й захищати свої конституційні права. Звернення громадян, в залежності від змісту, звичайно подаються у формі заяви, скарги чи пропозиції. Найбільше розповсюдження в практиці отримали заяви (з вимогами про задоволення якихось прав, надання пільг і таке інше), а також скарги (про порушення прав громадян з вимогою їх поновлення). Звернення по громадським значимим питанням прийнято іменувати пропозиціями (або петиціями). Слід відзначити, що це єдине політичне право, яким можуть користуватися і громадяни, і не громадяни України. Про це свідчить конституційний припис: «Усі мають право...».

§6. Право людини та громадянина на свободу (свобода особи та публічні свободи), його конституційне закріплення

Право на свободу не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу — це сама свобода, можливість здійснювати будь-які правомірні дії. Свобода особи поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не має права погрозами або силою примушувати людину до будь-яких дій, особливо протизаконних, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина сама може розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (брати участь у голосуванні, найматися на роботу, укладати шлюб, вступати до політичної партії тощо).

Право людини та громадянина на свободу потребує відповідних ефективних гарантій. До них слід віднести криміналь-

но-правову заборону будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускається тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.

Важливою гарантією свободи є судовий порядок арешту, утримання під вартою. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання, може користуватися правовою допомогою захисника.

Існують і цивільно-правові гарантії. Основа цих гарантій закріплена в ст. 56 Конституції України, яка передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Надзвичайно важливою публічною свободою є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Розвинута система громадських об'єднань — невід'ємний елемент громадянського суспільства. З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і у водночас захищати суспільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій та громадських організацій.

Ст. 39 Конституції України надає громадянам право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювання в Україні. Воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежено виражати, обговорювати, роз'яснювати, переконувати й поширювати в будь-якій формі в межах закону свої думки, переконання й погляди з усіх питань суспільного, політичного, економічного та культурного життя країни.

Дата добавления: 2015-05-31