Правове положення|становище| рабів, колонів|

Правове положення|становище| вільновідпущеників.

Відпущений на волю раб називався вільновідпуще­ником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був пер^грин, латин чи римсь­кий громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина.

Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Звільнений з рабства не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім госпо­дарем, який виступав як його патрон, і якщо у вільновідпущеника не було дітей і він не залишав заповіту, то все його майно переходило до патрона.

Вільновідпущеник зобов'язаний був поважати патрона, а прояв неповаги міг призвести до втрати свободи й повернення в рабство. За потребою вільно­відпущеник і далі був зобов'язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не мав права звертатися до свого патрона з штрафним позовом.

У перші століття нашої ери відпущення на волю рабів набуває значних розмірів, оскільки рабська праця не сприяла прогресивному способу вироб­ництва. Більш вигідною стає праця вільновідпущеників, через яких господар міг мати подвійну вигоду: він. звільнявся від обов'язку утримувати своїх рабів і, навпаки, вільновідпущеники зобов'язані були в разі потреби надавати пат­рону матеріальну допомогу.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

Правове становище рабів не було завжди однакове. У ранній період історії їх правове становище випливало з наявності так званого домашнього патріархального рабства. Рабство в цей час ще не було прямою основою виробництва. Раб на правах молодшого члена входив до складу ве­ликої патріархальної сім'ї. Влада домовладики над рабом освячувалася релігією. Вбивство раба вважалося справою негідною. За заподіяння тілесних пошкоджень рабові, так само як і вільному, накладався штраф, різниця була лише в розмірі. Щоправда, власник міг віддати раба у найм, закласти, прода­ти. Таким же правом домовладика володів стосовно інших членів родини - жінки, дітей. Особливістю раннього рабства було те, що влада домовладики над рабом була пожиттєвою.

У кінці республіканського періоду і з початком принципату раб з члена великої патріархальної сім'ї, хоч і обмеженого в правах, перетворюється в про­сту власність, зачислюється до інвентаря, майна рабовласника. Його правове становище визначається формулою: "раби є речами" - servi res sund. 3 того часу раб уже не суб'єкт, а об'єкт права, його дії не мають юридичного значен­ня. Тепер раб не міг за своєю волею мати сім'ю, власність, право звертатися до суду, служити в армії. Фактично становище рабів було надзвичайно важким. Усім добре відомий сенатусконсульт, прийнятий при Августі (10 р. н.е.), за яким усі раби, котрі в момент убивства їх господаря перебували на відстані, що дає змогу почути крик, і не прийшли йому на допомогу, піддавалися тор­турам і смертній карі. Влада рабовласників над рабами була безмежна і характеризувалася повним свавіллям.

Досить часто раби наділялися функціями керуючого маєтком, казначеєм тощо. Природно, що коло повноважень рабів при цьому розширювалось. За свідченнями римських юристів, праця таких рабів зміцнювала становище ра­бовласників.

Рабовласники прагнули всіляко прив'язати раба до дому, навіть створю­ють йому щось на зразок сім'ї. А згодом сімейні відносини рабів починають визнаватися і в праві. Зокрема, Ульпіан у коментарях до закону про повернен­ня продавцю раба, хворобу-якого він приховав від покупця, писав: "Часто через хворих рабів повертають і здорових, якщо їх не можна роз'єднати, не погрішивши проти благочестя. Хіба можна віддати сина і затримати батьків або навпаки? Так само треба вчиняти стосовно братів і осіб, які живуть у фак­тичному шлюбі".

Борючись з виступами рабів, уряд вдавався не тільки до репресій, але й змушений був йти на деякі поступки. Була встановлена, наприклад, криміналь­на відповідальність за умисне вбивство раба. По-друге, раб одержує право самостійно, не виставляючи замість себе представника, виступати в суді у спра­вах про свободу.

У рабство оберталися особи, засуджені до пожиттєвих каторжних робіт, а також вільні жінки, які вступали в зв'язок з рабами всупереч заборони власника.

Раби здобували свободу різними способами. Магістрат оголошує раба вільним після урочистої заяви рабовласника перед магістратом про свою волю звільнити раба. Звільнення раба могло відбутися за заповітом або шляхом уяв-

ного процесу, коли раб викриє вбивство громадянина, а також внаслідок до­сягнення сану єпископа. Звільняли з рабства шляхом простого оголошення при свідках. Проте якщо звільнення спричинило шкоду кредиторам, то воно визнавалося недійсним.

У Римі були певні обмеження відпуску рабів на волю. Не можна було відпус­кати на волю раба віком до 30 років, а коли власник мав трьох рабів, то відпустити на волю двох; власник, який мав до десяти рабів - не більше ніж половину; з тридцяти рабів дозволялося звільнити не більше ніж третину; з п'ятисот - одну п'яту, а взагалі - не більше ніж сотню рабів. За законодавством Юстиніана, ці обмеження були дещо обмежені, проте вже не могли врятувати Римської імперії, загибель якої невблаганно наближалася.

Внаслідок повстань рабів і масових страт, а також припинення притоку як військової здобичі їх кількість значно зменшуєть­ся, і володільці латифундій починають розуміти, що більш вигідно здавати свої землі дрібними ділянками вільним орендарям - так званим колонам. Римсь­кому праву відомі дві категорії колонів: орендарі за договором, серед яких були й крупні наймачі, які використовували працю рабів, та орендарі, які з покоління в покоління сиділи на землях великих власників.

На цій стадії колон ще юридично вільний: так само як землевласник може відмовити колону в продовженні орендного договору, так і колон може піти з орендної ділянки - навіть несплата оренди його не прив'язувала до ділянки. Землевлансик міг тільки стягнути з нього недоїмку звичайним цивільним по­рядком.

Зрозуміло, що фактично така недоїмка значною мірою зв'язувала колонів, а становище їх було здебільшого досить важким. Дрібні орендарі були пере­важно біднішими елементами населення. Уже з самого початку господарювання, відчуваючи потребу в певному капіталі, вони змушені були вдаватися до позик, звичайно, в того ж таки землевласника, а відтак відразу потрапляли у цілковиту залежність від нього.

Важкі умови господарського життя дуже часто не давали змоги не тільки погасити позику, але й навіть сплатити повністю оброк. Поступово недоїмка в сплаті оброку зростала і ставала хронічною. За таких умов залишити колону орендовану ділянку і перейти на інше місце стає дуже важко. Тому, природно, що більшість колонів залишалася фактично на тих же ділянках.

Ця фактична прив'язаність до своїх ділянок поступово перетворюється в юридичну. Нова податкова політика, проведена імператорами, привела до того, що зумлевласники почали дорожити колонами - звідси нерідкі випадки зама­нювання колонів і переховування втікачів. Щоб попередити подібні явища, імператор Костянтин указом від 332 р. приписав у таких випадках примусово повертати колонів назад. Внаслідок цього колон позбавлявся своєї колишньої свободи переходу, юридично закріплювався до тієї землі, до якої він приписа­ний. Подальше законодавство розвивається у тому ж напрямку і надає колонату його остаточного вигляду. Так закон 357 року забороняє землевласнику про­давати землю без колона, який сидить на ній.

У результаті колони із вільних (нехай формально чи юридично) людей пе­ретворюються на кріпаків, рабів землі. У колонат переростало іноді користування пекулієм з боку рабів, які прикріплювалися в подібних випад­ках до земельної ділянки. Ці обставини ще більше стерли різницю між рабом і кріпосним колоном. Колон хоч і стає вільною особою, проте дуже близькою за своїм соціальним і юридичним становищем до раба. Колон має право всту­пати в шлюб, мати власне майно, однак він прикріплений до землі і не тільки особисто: діти його теж стають колонами.

Отже, на заміну рабству приходить інша форма експлуатації - колонат, якій судилося стати основною формою експлуатації у феодальному суспільстві

Дата добавления: 2015-05-31