Поняття й структура норм права

Ки

Поняття й ознаки права

Право формується у державно організованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні і релігійні норми додержавного суспільства мають другорядне значення, перевага надається правовому регулюванню суспільних відносин.

У сучасній юридичній науці термін «право» використовується утіекількох значеннях:

- загальносоціальне право - можливості людей, націй, цілого людства. Ці можливості належать їх носіям від природи, незалежно від державної волі та є загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів (право людини на здоров'я, право нації на самовизначення^

- юридичне право в об'єктивному розумінні (система юридичних норм). Право є об'єктивним, оскільки державні загальнообов'язкові правила поведінки існують незалежно від волі і свідомості окремих суб'єктів (учасників суспільного життя);

- юридичне право в суб'єктивному розумінні характеризує певні можливості, які належать суб'єктам і залежать від їх волі та свідомості (право громадян на працю, відпочинок та ін.. право власності організацій).

Визначаючи ознаки права як державного регулятора суспільних відносин, ми характеризуємо саме юридичне право в об'єктивному розумінні. Отже:

- норми права встановлюються або санкціонуються державою:

- норми права охороняються і забезпечуються, крім інших засобів, державним примусом:

- право являє собою єдину систему норм, котра є обов'яз-

новою для всього населення, що проживає на території певної держави;

- право - це система загальнообов'язкових правил, норм,
зміст яких чітко визначено у тексті правового документу;

- право виражає загальну волю громадян держави.
Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки

(правових норм), котрі встановлюються і охороняються державою, виражають загальні інтереси населення держави, спрямовані на регулювання суспільних відносин та задоволення загальносоціаль-них потреб.

Основні напрямки впливу права на людину і суспільство окреслюють поняттям функції права. Виділяють такі види функцій права:

- регулятивна (спрямована на позитивний правовий вплив з метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, дозволів тощо):

- охоронна (здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом);

- виховна (виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту);

- інформаційна (право інформує людей про волю законодавця);

- оціночна (право виступає як критерій правомірності чи неправомірності дій).

Суспільні відносини регулюються нормами, що забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства у відповідності з потребами його розвитку. Загальні правила поведінки, що зумовлені об'єктивними закономірностями, мають загальний характер і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу, називають соціальними нормами. Виділяють такі види соціальних норм: норми права, моральні норми, корпоративні норми, звичаєві норми, релігійні норми та ін.

Норма права (правова норма) це формальнообоаіазновеііра-вило поведінки загального характеру, яке встановлюється або санкціонується державою з метою|регудювання суслільнихьвідпосиіі і

забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки норми права:

- норма права встановлюється або санкціонується державою і закріплюється в офіційних державних актах;

- реалізація правової норми в необхідних випадках забезпечується заходами державного примусу;

- норма права є державним регулятором суспільних відносин:

- норма права є формально визначеною, в ній однозначно закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадку її порушення;

- норма права має загальний характер: адресована невизна-ченому колу суб'єктів, регулює групу кількісно невизначе-них суспільних відносин.

Структура правової норми - це її внутрішня організація, яка виражається у поділі норми права на складові частини: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза (припущення) - це частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, зазначені в диспозиції цієї норми.

Диспозиція (розпорядження) - це частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується вчинення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов'язки.

Санкція (стягнення) - це частина норми, у якій вказано заходи державного примусу в разі невиконання її диспозиції.

Структуру правової норми можна проілюструвати на прикладі договору найму: якщо наймач взяв у найм майно (гіпотеза), тоді він зобов'язаний утримувати це майно згідно умов договору (диспозиція), інакше до нього можуть бути застосовані заходи державного впливу, спрямовані на захист прав наймодавця (санкція).

Види норм права:

1. За галузевою виділяють норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального права та ін.

2. За формою виразу припису правові норми поділяються на ті, що зобов'язують (встановлюють обов'язок здійснення активних дій), ті, що забороняють (встановлюють заборону дії) та ті, що уповноважують (надають права).

3. За способом встановлення правші поведінки норми права поділяються на імперативні (формулюють певне правило поведінки, виключають будь-який вибір) і диспозитивні (дають можливість суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків).

4. Залежно від характеру правовідносин, що врегульовуються правовими нормами, розрізняють норми матеріального і норми процесуального права.

5. За часом дії — постійні і тимчасові.

6. За суб'єктами правотворчості: норми органів законодавчої, виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування або всього народу.

9. Правотворчість, форми (джерела) права

Правові норми виникають внаслідок цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів, що відзначається поняттям правотворчість. Правотворчість - форма владної діяльності уповноважених суб'єктів (передусім держави), спрямованої на утворення, зміну чи скасування правових норм.

Зміст і значення правотворчості полягає у виборі такого варіанту правового регулювання, який би повною мірою відповідав потребам суспільства. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі об'єктивні і суб'єктивні умови для прийняття норми права, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення.

Форми (джерела) права - це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву правових норм. Джерелами права є офіційні державні документи, які закріплюють юридичні норми. Види форм (джерел) права:

- правовий звичай — це санкціоноване державою правило поведінки, яке раніше утворилось у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало нормою. Звичаї діють лише в обмеженій сфері суспільних відносин (у торговому праві, в окремих інститутах кримінального права - участь присяжних у певних юридичних справах);

юридичний прецедент (судова практика) - рішення судового або адміністративного органу, якому держава надає

загальнообов'язкового значення при розгляді всіх подібних справ у майбутньому;

- нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

- нормативний акт - це письмовий документ компетентного суб'єкта права, в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

Нормативно-правові акти мають різну юридичну силу, тобто таку їх специфічну властивість, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю і визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Види нормативно-правових актів за юридичною силою:

- закони - це нормативно-правові акти вищого представ
ницького органу державної влади, який має вищу юри-

•> дичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини;

підзаконні нормативно-правові акти - це нормативно-правові акти уповноваженого суб'єкта, які приймаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання.

Дата добавления: 2015-05-31