Пошти, предмет, цілі та джерела адміністративного права

ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Розділ IX

Адміністративне право належить до фундаментальних галузей права і є важливою ланкою в системі національного права України. Воно, обслуговуючи публічні інтереси, серед юридичних пріоритетів зберігає права і свободи людини і громадянина. В Конституції України 1996 р. реалізована концепція абсолютних і ие-відчужуваних прав людини. Саме вони, а не інтереси окремих органів державної влади, повинні визначати зміст і застосування законів, діяльності законодавчої і виконавчої влади. Адміністративне право виходить з того, що апарат державної влади повинен служити інтересам закону, виконувати і забезпечувати його виконання.

Адміністративне право можна визначити як систему норм, покликаних регулювати в інтересах особи і суспільства відносини, що виникають в процесі функціонування публічної влади (органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування), а також у внутрішньоорганізаційній діяльності інших органів (регулювання функції адміністрування).

Перш, ніж дати характеристику цих відносин, варто зазначити, що в сучасних умовах розвитку держави і права докорінно змінюється ідеологія адміністративного права, його роль та призначення. З управлінського права воно трансформується в право, яке охороняє і захищає права, свободи та законні інтереси людини і громадянина.

До предмета адміністративного права можна віднести:

відносини, пов'язані з організацією органів державної
виконавчої влади (структури адміністративного апа
рату). Норми, які встановлюють і регулюють ці відно
сини, прийнято називати структурними:
- відносини, які виникають під час реалізації органами

виконавчої влади закріпленої за ними компетенції з використанням при цьому державно-владних повно-

важень. Ця компетенція проявляється в державному управлінні і взаємодії органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування з громадянами, державними і недержавними організаціями. Відповідні адміністративно-правові норми встановлюють права та обов'язки суб'єктів цих правовідносин (матеріальні норми); ці відносини можна назвати державшім адмініструванням:

відносини, які виникають як всередині органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, так і поза системою цих органів (наприклад, в прокуратурі, в суді). їх ще називають внутрішнім адмініструванням: управлінські відносини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, що виражають публічні інтереси.

відносини, пов'язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб (адміністративна юстиція);

відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді даної категорії справ (деліктні правовідносини). Отже, предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері держмвного управління.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, виконавчо-розпорядчу діяльність, способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні, врегульовує порядок управління окремими галузями народного господарства, культурою, освітою, наукою, адміністративно-політичною діяльністю та ін.

Ціп адміністративного права безпосередньо пов'язані з цілями держави і обумовлюються завданнями відповідного стану розвитку державно-організованого суспільства. Адміністративне право забезпечує:

оптимальні рамки правових стандартів, всередині яких повинно здійснюватись управління державою і суспільством;

- оптимальний рівень управління суспільством з вико
ристанням адміністративних інститутів державної вла
ди;

Оптимальне управління означає, що будь-який орган управління використовує свої повноваження для цілей, визначених законом. Державна адміністрація немає жодних повноважень ні влади поза законом.

справедливі умови реалізації прав особи в управлінні суспільством. Адміністративне право у зв'язку з цим має за мету - служити кожному окремому індивіду і суспільству в цілому, захищати права людини і громадянина, захист прав та інтересів;

- через правову законність і оптимальне управління сус
пільними справами інтересів кожного індивіда.

Джерела адміністративного права. Під цим терміном розуміють офіційно визнані державою правові форми вираження і закріплення адміністративно-правових норм. Юридичні норми потребують зовнішньої форми вираження та повинні бути оформлені так, щоб з ними могли ознайомитись люди, яким вони адресовані.

Знання джерел для теорії адміністративного права, а також для практики його застосування має надзвичайно важливе значення, оскільки в порівнянні з іншими галузями права (цивільним, трудовим, кримінальним) адміністративне право не має окремої кодифікації. Воно становить збір численних правових приписів, які видаються органами законодавчої, виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування.

У системі джерел права можна виділити певні групи джерел. Беручи до уваги становище органу, який встановлює право, можна виділити такі їх види:

1. Конституція України - має для адміністративного права установчий характер, оскільки містить ряд приписів, які є вихідними для даної галузі права. Так, вони визначають статус Президента, структуру Уряду, закріплюють систему органів державної виконавчої влади тощо.

2. Закони - є найістотнішим джерелом адміністративного права в міру того, наскільки вони містять норми, що стосуються цієї галузі, закріплюють механізм реалізації державної виконавчої влади, інших органів держави. До таких законів можна віднести Закон України "Про державну службу^,5(1993 р.), "Про міліцію", "Про

звернення громадянці996 р.), "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (2000 р.) і т.д. Окремо серед джерел, які мають силу закону, можна виділити кодекси: Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс.

3. Укази і нормативні розпорядження Президента України, наприклад: Указ Президента від 15 грудня 1999 р. "Про систему центральних органів виконавчої влади", "Про склад Кабінету Міністрів", "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади".

4. Постанови і нормативні розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Наприклад: Постанова Кабінету Міністрів від 15 лютого 2002 p., якою затверджено положення "Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців".

5. Міжнародні договори і угоди та виконавчі приписи до них.

6. Акти центральних органів виконавчої влади України та Автономної Республіки Крим: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.

7. Акти місцевих державних адміністрацій.

8. Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.

Дата добавления: 2015-05-31