Добрый день! 7 страница

2. При вивезенні (експорті) товарів (крім випадків, коли вантажі знаходяться у спеціальних митних зонах) строк обчислюється з дати пред’явлення митниці товарів та потрібних для митного оформлення документів і до завершення митного оформлення ВМД.

При нарахуванні зборів за перебування під митним контролем до строку перебування під митним контролем не включаються: час, потрібний для завантаження транспортного засобу згідно з установленими нормами; період, на який надається відстрочення сплати митних зборів за митне оформлення; час від складання протоколу про порушення митних правил до прийняття остаточного рішення у справі (оскарження рішення в судовому порядку, прийняття рішення Держмитслужби), якщо згідно з таким рішенням справу про порушення митних правил припинено; період проведення митними установами експертизи з установлення класифікаційного коду товару згідно з УКТЗЕД та митної вартості (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати ухвалення відповідного рішення митною установою); час, витрачений на отримання інформації, потрібної для здійснення митного оформлення, за запитом, надісланим однією митною установою до іншої, в тому числі до центрального апарату Державної митної служби (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати отримання митною установою відповідної інформації); час, витрачений імпортером на отримання дозволів державних органів на ввезення продукції та пред’явлення їх митній установі, якщо надання таких дозволів обумовлювалось проведенням відповідної експертизи продукції і вони не могли бути отримані до моменту перетинання продукцією митного кордону (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати отримання дозволу); час затримки митного оформлення, яка сталася з вини митниці (це положення застосовується після проведення відповідного службового розслідування та підписання начальником митниці наказу про притягнення до відповідальності особи, винної у затримці митного оформлення); строк дії обставин непереборної сили (до обставин непереборної сили належать обставини, що склалися з причин, які не залежали від волі платника (війни, стихійні лиха, шторми, пожежі тощо) та об’єктивно спричинили затримку митного оформлення).

Митні збори за перебування під митним контролем не справляються за весь період перебування під митним контролем у випадках: - зберігання товарів на митних ліцензійних складах та перебування їх у магазинах безмитної торгівлі; - тимчасового ввезення на митну територію України та тимчасового вивезення предметів за межі митної території України; - транзиту товарів через митну територію України; - перебування товарів у спеціальних митних зонах.

До моменту оформлення відповідної ВМД при ввезенні товарів на митні ліцензійні склади, у магазини безмитної торгівлі та при тимчасовому ввезенні на митну територію України (тимчасовому вивезенні поза межі митної території України) митні збори за перебування під митним контролем справляються у загальному порядку.

Якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок несплати мита та митних зборів (у тому числі зборів за перебування під митним контролем), то митниця приймає такі товари на зберігання відповідно до пункту 2 частини першої статті 86 Митного кодексу України. При цьому збори за перебування під митним контролем справляються незалежно від справляння митних зборів за зберігання.

Цим же Порядком врегульовано повернення надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх у рахунок майбутніх платежів.

Зокрема особа, що здійснює декларування товарів та інших предметів, звертається до начальника митниці із заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства, щодо повернення надміру стягненої суми митних зборів або зарахування її в рахунок майбутніх платежів.

Суми надміру стягнених митних зборів за бажанням особи, що здійснює декларування товарів та інших предметів, можуть бути їй повернені або зараховані в рахунок майбутніх платежів протягом установленого законодавством строку позовної давності з моменту митного оформлення. Контроль за поверненням надміру стягнених сум митних зборів або зарахуванням їх у рахунок майбутніх платежів здійснює відділ митних платежів митниці, де проводилося митне оформлення.

Перерахунок суми митних зборів провадиться відділом митних платежів та оформляється завізованою начальником відділу доповідною запискою на ім’я начальника митниці. На підставі прийнятого начальником митниці рішення сума митних зборів, що підлягає поверненню або зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, реєструється в журналі обліку руху грошових коштів. Якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає поверненню, то відділом митних платежів готується повідомлення відділу бухгалтерського обліку про перерахування коштів.

У випадку, якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, то відділом митних платежів вносяться зміни до звітності та відповідних журналів обліку.

Разом з тим прикінцевими положеннями Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією встановлено, що у разі виникнення розбіжностей у тлумаченні положень цього Порядку між митними установами і платниками пояснення щодо застосування положень зазначеного Порядку дає Державна митна служба України за запитами митних установ.

52. Поняття податкового зобов’язання, податкового боргу, примусового стягнення.

Поняття податкового обов'язку є однією із центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни й припинення податкового обов'язку як сукупності обов'язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах вико­ристовується термін "податкове зобов'язання", під яким розуміється обов'язок щодо сплати податку. Представляється не зовсім точним застосування терміна "зобов'язання" у відносинах, регульованих імперативними нормами. Більш точним було б використання терміна "податковий обов'язок" як категорії, що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів.

Необхідно відзначити, що згідно з п. 14.1.156. ПК податкове зобов’язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Виконання податкового обов'язку може реалізовуватися у відповідний термін та у повному обсязі, але може бути пов'язано й з виникненням податкового боргу як суми податку, що підлягає до сплати, яку платник не може внести у відповідні фонди в необхідний момент часу. У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно погоджені платником податків або погоджене в адміністративному або судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з п. 14.1.175. ПК податковий борг — сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання. Згідно з п. 14.1.154. ПК податковий борг в міжнародних правовідносинах — грошове зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій, пені за їх наявності та витрат, пов’язаних з його стягненням, несплачене в установлений строк, що на підставі відповідного документа іноземної держави є предметом стягнення, яке може бути звернуто відповідно до міжнародного договору України.

Примусове стягнення є способом забезпечення добровільності при сплаті податку й застосовується вже на тому етапі, коли мова йде про податкове правопорушення. Примусове виконання подат­кового обов'язку та стягнення податкового боргу пов'язано, фактично, з насильницьким вилученням коштів платника податків у рахунок його обов'язку й заборгованості, що утворилася. У цьому випадку мова вже йде не про стягнення податку, а про стягнення як його, так і сум донарахувань. Податкове законодавство України при цьому наголошує на тому, що примусовість при сплаті податку пов'язана вже з утворенням податкового боргу.

53. Податкове повідомлення і податкова вимога (поняття і механізм застосування).

Згідно ст. 14 п. 14.1.157. податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно ст. 14 п. 14.1.153. податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу

Розглянемо механізм застосування податкового повідомлення-рішення згідно зі ст. 58 ПК.

У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 ПК (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V ПК, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків; суму грошового зобов’язання, що повинен сплатити платник податку; тощо.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним контролюючим органом.

Розглянемо механізм застосування податкової вимоги згідно зі ст. 59 ПК.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Якщо контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, такий контролюючий орган надсилає відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

54. Конфлікт інтересів та податкові роз'яснення.

Конфлікт iнтересiв випливає iз ситуацiї, коли податківець як державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для себе або своєї родини, близьких родичів, друзів чи осіб та органiзацiй, з якими вiн має або мав спiльнi дiловi чи полiтичнi iнтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язкiв. Будь-який з таких конфлiктiв має бути вирiшений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду. До введення в дію ПК кофлікт інтересів у сфері оподаткування закріплювався у Законі України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Згідно п. 4.1. цього Закону «у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

У Податковому кодексі поняття «конфлікт інтересів» не знайшло відображення. Але у ст. 56.21 ПК сформульовано принцип «конфлікту інтересів», який говорить: «у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків». По суті ПК виключається конфлікт інтересів, адже ст. 4.1.4. ПК встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

Поняття податкових роз’яснень та порядок їх застосування до набуття чинності ПК регулювалося Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. N 494 «Про затвердження Порядку надання податкових роз’яснень». Згідно цієї Постанови податкові роз’яснення — це оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства з питань оподаткування уповноваженими на це контролюючими органами з метою обгрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур. Роз’яснення не має сили нормативно-правового акта. З моменту набрання законної сили ПК відносини щодо надання податкових роз’яснень регулюються ним.

55. Контроль за правильністю нарахування і сплати податків та інших, обов'язкових платежів. Права і функції контролюючих органів за Законом.

Згідно зі ст.61. ПК дається визначення податкового контролю та визначаються повноваження органів державної влади щодо його здійснення.

Згідно з п. 61.1. ПК податковий контроль — система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролстю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю. Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог ПК, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Контролюючими органами згідно зі ст. 41 ПК є органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів; митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Аналіз законодавства дозволяє виділити такі загальні функції контролюючих органів: забезпечення обліку платників податків; забезпечення контролю за виконанням платниками податків і іншими учасниками податкових відносин податкового зако­нодавства; здійснення розрахунків окладних податків; здійснення оперативно-бухгалтерського обліку сум податків і інших платежів; застосування заходів до припинення (запобігання) пору­шень податкового законодавства; здійснення контролю за виконанням суб'єктами підприєм­ницької діяльності вимог законодавства щодо готівкового грошового обігу; застосування заходів щодо запобігання або ліквідації збит­ків, нанесених бюджету або платникові податків; застосування заходів відповідальності до порушників податкового законодавства; здійснення обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, без­хазяйного майна, майна, що перейшло по праву спадкування до держави, і скарбів; виконання ролі агента валютного контролю; застосування заходів стягнення, що накладаються держав­ними інспекціями й іншими контролюючими органами.

Права контролюючих органів можна класифікувати в такий спосіб:

а) права по виявленню, розкриттю й припиненню злочинів і інших правопорушень (наприклад, проводити відповідно до законодавства оперативно-розшукові заходи з метою виявлення, попередження й припинення фактів приховування доходів від оподаткування й ухилення від сплати податків, дізнання й попереднє розслідування по яких віднесені законом до ведення органів податкової міліції тощо); б) права по застосуванню заходів примусу (наприклад, припиняти операції платників податків по рахунках у банках і кредитних установах на строк до одного місяця у випадках ненадання документів, пов'язаних з розрахунком і сплатою податків; рішення про припинення операцій по зазначених рахунках приймає начальник органу податкової міліції або його заступник; накладати адміністративний арешт на майно юридичних і фізичних осіб з подальшою реалізацією цього майна у встановленому порядку у випадках невиконання зазначеними особами обов'язків щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів для забезпечення своєчасного надходження сум прихованих податків, зборів і інших обов'язкових платежів до відповідного бюджету тощо); в) права по реагуванню на виявлені порушення податкового законодавства (наприклад, відповідно до компетенції органів податкової міліції направляти як попередження письмові вимоги керівникам, головним бухгалтерам і іншим посадовим особам банків і інших організацій незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також громадянам (фізичним особам) з метою усунення порушень законодавства, своєчасної й повної сплати податків і інших обов'язкових платежів, надання звітної й іншої документації у встановлений термін, ведення бухгалтерського обліку відповідно до зако­нодавства, а при необхідності - відновлення бухгалтерського обліку за рахунок власних коштів платника податків, контролювати виконання цих вимог тощо); г) права по накладенню стягнень.

56. Податкова застава. Виникнення права податкової застави; реєстрація; узгодження операцій з активами; призупинення податкової застави згідно з Законом України від 21 грудня 2000 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. податкова застава є способом забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного в строк. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі непогашення забезпечення податковою заставою податкового боргу одержати відшкодування з вартості закладеного майна перед іншими кредиторами.

Згідно п. 14.1.155. ПК податкова застава — спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений ПК. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПК. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному ПК, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Зогідно зі ст. 89. ПК право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені ПК, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Згідно з п. 90.1. ПК пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження; реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

Призупинення податкової застави згідно ПК не застосовується.

57. Адміністративний арешт. Поняття і обставини застосування адміністративного арешту. Порядок застосування адміністративного арешту.

Згідно з п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 – VІ (далі – ПКУ) адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Підстави для застосування арешту майна визначено пунктом 94.2 статті 94 ПКУ. Згідно з п.94.10 ст.94 ПКУ арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні. Згідно з п.94.19 ст.94 ПКУ припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з: відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим; погашенням податкового боргу платника податків; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи; скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт; прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту; пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. Таким чином, період дії адміністративного арешту майна припиняється після усунення платником податків причин щодо застосування такого арешту, або в зв’язку з іншими обставинами, визначеними у п.94.19 ст.94 ПКУ.

Згідно з п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Дата добавления: 2015-05-31