Екологічне страхування та екологічний аудит в системі економіко-правового механізму в галузі екології

Здійснення екологічного страхування регулюється:

- ст. 49 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року;

- Законом України “Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 року.

Екологічне страхування – це договірні правовідносини, які передбачають передачу екологічних ризиків від страхувальників (застрахованих осіб) до страховика (страхової компанії), тобто встановлення обов’язку страховика у разі заподіяння екологічної шкоди застрахованій особі (чи застрахованою особою), надати останній відшкодування у розмірі, визначеному договором.

Страховий випадок (правовий факт, який породжує обов’язок страховика надати страхове відшкодування) при екологічному страхуванні пов’язується з екологічним ризиком і настає в разі заподіяння шкоди природним об’єктам і ресурсам, життю та здоров’ю людей, майну фізичних і юридичних осіб у результаті надзвичайної екологічної ситуації.

Об’єктом екологічного страхування є певний вид майнових інтересів, пов’язаних з певними екологічними ризиками: ризиком цивільної відповідальності за заподіяння екологічної шкоди, ризиком заподіяння екологічної шкоди тощо.

Підставою для виникнення страхових відносин є договір екологічного страхування, укладений між страховиком і страхувальником.

Страхова сума – це загальна грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Страхові внески виплачуються страхувальником страховику як плата за послуги на основі страхових тарифів, методики їх розрахунку та мінімальних розмірів страхових сум.

Страхове відшкодування – це виплата, яку здійснює страховик на користь страхувальника або третіх осіб у разі настання страхового випадку.

Види екологічного страхування:

1. добровільне;

2. обов’язкове – у випадках, визначених екологічним законодавством.

Екологічне страхування здійснюється спеціалізованими страховими компаніями різних форм власності.

41.Поняття відповідальності в екологічному праві. Види та зміст відповідальності за екологічні правопорушення.

Правова відповідальність за екологічні правопорушення – це застосування до фізичних та юридичних осіб, які їх вчинили, передбачених екологічним законодавством санкцій, виконання яких у необхідних випадках забезпечується силою державного примусу.

Екологічне правопорушення – це протиправне діяння або бездіяльність, що порушує встановлений екологічний правопорядок за вчинення якого законом передбачена правова відповідальність.

Функція правової відповідальності за екологічні правопорушення – це та роль і значення, які виконує правова відповідальність у системі екологічного права. Функціями правової відповідальності за екологічні правопорушення є:

1. забезпечувальна – забезпечує охорону і збереження належного стану довкілля, окремих його компонентів;

2. запобіжна (превентивна) – проявляється в запобіганні новим правопорушенням, їх профілактиці;

3. компенсаційна – спрямована на поновлення порушеного стану довкілля, відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням;

4. стимулююча – стимулює виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності під страхом покарання;

5. виховна – є засобом виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян впевненість у стабільності існуючого правопорядку, в захищеності їх екологічних прав та інтересів, свідоме ставлення до виконання вимог екологічного законодавства;

6. каральна – полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов’язків, настанні інших негативних наслідків.

За порушення екологічного законодавства, згідно зі ст. 68 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, встановлюються:

1. Крисфнальна відповідальність – регулюється Кримінальним кодексом України

відповідальність – регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами;

3. Цивільно-правова відповідальність – регулюється Цивільним кодексом України року, ст. 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими нормативними актами;

4. Дисциплінарна відповідальність – передбачена Кодексом законів про працю України

Дискусійним є питання про еколого-правову відповідальність як окремий вид відповідальності. Однак рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) розв’язало цю дискусію, розтлумачивши, що юридичні особи не можуть притягуватися до адміністративної відповідальності і що види відповідальності не зводяться до карної, адміністративної, цивільної і дисциплінарної: в Україні існують також конституційна, фінансова, податкова та інші види відповідальності.

Застосування таких санкцій, як припинення екологічно небезпечної діяльності, припинення права використання природних ресурсів чи відкликання екологічного дозволу (ліцензії), яке раніше традиційно відносилося до адміністративної відповідальності, у світлі вищезазначеного рішення Конституційного Суду України належить розглядати як еколого-правову відповідальність.

Дата добавления: 2015-05-31