Склад злочину

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт/об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.
Об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяність), спричинені ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія - це активна, суспільне небезпечна, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта (наприклад, у разі хуліганства); бездіяльність - це пасивна поведінка, яка проявилась у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, в даній ситуації, здійснити (ненадання лікарем допомоги хворому і т. ін.). Думки, переконання, хоч би як вони засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком). Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.
Причинний зв'язок між суспільне шкідливим діянням і його суспільно шкідливими наслідками є конкретним зв'язком між першим і другим у конкретному злочині.
Причинний зв'язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) в часі передує наслідкам, по-друге, викликає ці наслідки, по-третє, без даної причини (без даного діяння) конкретні наслідки не настали б.
Суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.
Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.
Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.
Умисел як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі їхні наслідки та бажає, або свідомо допускає, їх настання. Залежно від вольового критерію умисел поділяють на прямий і непрямий. У теорії кримінального права умисел поділяють на завчасно обдуманий, на той, що виник раптово, і неконкретизований.
Необережність при вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільне небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа стосовно до суспільне небезпечного діяння має умисел, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.
Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив близький до провини, але не збігається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини. Мета - це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, вчиняючи злочин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий результат, себто те, до чого він прагне, чого хоче досягти.
Мотив і мета - обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт/об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

У деяких випадках можуть мати місце діяння, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочинами, а навпаки - вважає суспільне корисними, що виключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність.
Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК України визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.
Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони, можна зробити такі висновки:
діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними, такі діяння - суспільне корисні;
внаслідок здійснення цих діянь особі, що посягала, може бути заподіяно шкоду;
необхідна оборона - суб'єктивне право кожного громадянина. Водночас, захист державних, громадських інтересів, особи, її прав - його моральний обов'язок;
правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом межах. Заподіяння шкоди нападникові за необхідної оборони має відповідати умовам правомірності й виключати небезпечність і протиправність діяння.
Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.
1. Посягання повинно бути суспільне небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільне небезпечного посягання. Найчастіше необхідність захисту виникає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжників, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.
Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в порядку захисту від таких посягань не е правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.
2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.
3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.
4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.
Дії людини, яка активно обороняється від нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.
5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства чи держави.
6. Захист не повинен перевищувати меж необхідності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небезпечності посягання та обставинам захисту.
Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкретних обставин справи.
Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до закону (ч. 4 ст. 15 КНК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.

Дата добавления: 2015-05-26