Загальна характеристика речових прав на чуже майно, їх види

План лекції

Тема 7.3. Речові права на чуже майно

1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно, їх види.

2. Право володіння чужим майном: суб'єкти, та об’єкти володіння. Виникнення володіння та його припинення. Іпотека та притримання. Захист володіння майном.

3. Право користування чужим майном як речове право.

3.1. Сервітут: поняття, види, підстави виникнення, припинення та його захист.

3.2.Суперфіцій та емфітевзис: поняття, підстави виникнення, припинення та їх захист.

Мета: надати загальну характеристику речовим правам на чуже майно, з’ясувати сутність права володіння та права користування чужим майном.

Ключові слова теми:

Речове право, право володіння чужим майном, при тримання, іпотека, сервітут, суперфіцій, емфітевзис, право користування.

Література

Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випад­ку право власності належить одній особі, в той час як інша має на те ж майно таке саме (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.

Отже, права на чужі речі –це самостійні (але похідні від права власності) речові права, що надають особі, яка їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах.

Для прав на чужі речі характерними є такі ознаки:

1) вони є похідними від права власності;

2) мають абсолютний характер;

3) передбачають слідування "права за речами" (тобто право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власни­ка не є підставою для припинення суміжних речових прав);

4) суб'єкт суміжного речового права має переваги щодо суб'єк­тів зобов'язального права у реалізації права користування майном;

5) передбачають абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються у тому ж порядку (зокрема й від власника майна), що й права влас­ника цієї речі (ст.396 ЦК).

Права на чужі речі можна з деякими застереженнями поділити на дві групи:

1) права користування чужими речами. Це – головним чином сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майно­вими (предіальними). З урахуванням можливості існування начеб­то подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі) свого часу виникла теорія розділеної власності;

2) права розпорядження чужими речами. До них належить зас­тава і, зокрема, іпотека. Суть цього права полягає у тому, що кре­дитор у разі невиконання зобов'язання має право реалізації застав­леного майна (чужої речі) для задоволення своїх майнових інтере­сів. Наприклад, іпотека – застава нерухомості – є правом на чуже майно, оскільки хоча воно і залишається у власності боржника, кредитор-заставодержатель може витребувати його від будь-якої особи для того, щоб продати і цим захистити свої інтереси.

Досить детально права на чужі речі врегульовані у ЦК. Зокрема щодо прав на чужі речі передбачаються такі інститути, як право ко­ристування чужим майном (сервітути), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітев­зис), право користування чужою земельною ділянкою для забудо­ви (суперфіцій), а також право володіння.

Сервітут – це право обмеженого користування чужими речами (майном). Відповідно до традиції, закладеної ще в римському пра­ві (або навіть іще раніше у Греції), сервітути поділяються на зе­мельні і особисті. Суть поділу полягає у тому, що при земельних сервітутах право користування чужою річчю встановлюється на ко­ристь власника сусідньої ділянки (це начебто "відносини між ді­лянками", оскільки особа власника ніякої ролі не відіграє), а осо­бисті сервітути встановлюються на користь певної особи, а отже, припиняються її смертю.

Емфітевзис – це довгострокове, відчужуване і таке, що успад­ковується, право користування чужою землею з метою сільськогос­подарського виробництва. Характерною рисою емфітевзису є ви­мога використання чужого майна за цільовим призначенням, що становить обов'язок емфітевти (користувача).

Сутність суперфіцію полягає у тому, що власник виділяє зе­мельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію (фі­зичній або юридичній особі) для будівництва промислових, побу­тових, соціально-культурних, жилих та інших будівель або споруд безоплатно чи за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфі­цій є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковується, правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за цільовим призначенням.

До речових прав на чуже майно ч.І ст.395 ЦК відносить також право володіння, яке за своїми визначальними ознаками не може бути визнаним класичним правом на чужу річ. Проте, враховуючи концепцію ЦК з цього питання, право володіння буде розглянуте поміж інших суміжних речових прав.

Частина 2 ст.395 ЦК передбачає, що законом можуть бути вста­новлені інші речові права на чуже майно. Таким є, зокрема, іпоте­ка — застава нерухомості, космічних і транспортних об'єктів. Вона ^є правом розпорядження чужими речами у разі невиконання забез­печеного заставою зобов'язання (Закон "Про заставу").

Дата добавления: 2015-05-31