Конец ознакомительного фрагмента

I

Самойлович ступив на річкову рінь і зітхнув широко, на повні груди. Прохолодний вітерець обвіяв йому обличчя, поворушив вуса, гетьман вимахнув руками – нестеменно так, як бувало за молодості, коли хотілося стрибати, бігати, борюкатися, хотілося не знати чого. Він любив поранки, любив прогулятися без охорони по своїх володіннях, надто тут, у Седневі, звідки й розпочався як муж, як маєтна людина. До того ж Седнів – один з найгарніших куточків по всій Україні. Гетьманове серце сповнилося гордощів – звичайних, людських, маленьких, й саме через те, що звичайних, людських, маленьких, – стало йому особливо затишно. Гарно жити серед таких розкошів природи, серед такої краси, тоді й сам мовби стаєш кращий, добріший, чистіший. Видивився він цю місцинку давно, виплекав у серці, летів до неї птахом, повз вужем, продирався диким вепром крізь нетрі, й тепер вона його. Тихо і швидко плинула біля ніг ріка. Плинула широкою зеленою долиною зі сторони північної, й раптом круто повертала під високу гору, й лащилася до неї, й гризла у повінь кручу, яку од верху до низу вкрили вікові дуби та яворини, осокори та клени, а понад самою водою кучерявилися гінкі верболози, а верби мили в прозорих струменях зелені коси, й тисячі живих ключів, що ними промивають очі немовлятам, били з‑під могутніх каменів і зі срібним дзвоном вливалися у Снов. А по всій долині – високі копиці, ще не звезені в стоги, й на тих копицях сидять мовчазні шуліки. Його стоги, його шуліки, його річка. Ні, річка не його. Боже, скільки млинів можна поставити на Снові, бистра вода крутила б колеса, та ба… Опираються тому довколишні селяни, й російські купчики, й деякі значні козаки. Мовляв, через ті млини не зможуть плавати по річці більші та менші човни. І він, всевладний гетьман, мусив скоритися, ба – мусив приховувати свої гнів та роздратування. Мусив усміхатися на кпини Івана Домонтовича, судді генерального, чиї човни‑кораблі возять по Снову сукна та шкіру. Кпини ті запобігливі, одначе… За дві верстви звідси у Снові є невеликий доплив, званий Зеленим, на якому можна б поставити кілька млинів, але він – на луці вдови Хіврі Дігтяренчихи. Клята вдова стала на пень – не продам луку, й квит. Дігтяренко мав поважні заслуги перед козацьким військом, перед самим Хмелем, і хоч значного військового товариша давно немає, – Хівря прийняла приймака січовика Викусу, – її пам’ятають по Дігтяренку. Звісно, міг би турнути уперту бабу, одначе те було б супроти його звичок. Необачних вчинків гетьман не робить. Обачність – штиб його життя і владарювання. Декому здається: гетьман – цісар у своєму краї, а того й не відають, що влада його – як та земля на трьох слонах: цареві та Ромодановському догоди, власну старшину задобри (гримай, банітуй, але й задобри), для челяді будь батьком. Війна розварювала посполитих, і тепер вони сплять і бачать себе верхи на конях, з ратищами в руках. А всі веремії, які крутилися по тому, тільки підливали у вогонь олії: кожен гетьман, добігши булави, в боротьбі з супротивним гетьманом обіцяв пуховики, шовком шиті, і волю, більшу за сваволю. Оце, на думку гетьмана, найстрашніше лихо, яке породили незлагоди поміж гетьманами. Чим йому нелюбе Запорожжя, так це піснями про те, що там воля ходить, як їй заманеться, в кармазині і полотні, й що туди завжди може податися посполитий. Не завжди він туди добіжить, а от спробувати таки може. Принаймні в мислях. Ті мислі… Їх не виб’єш ніякою лозиною. Самойловичу на все життя в пам’яті, як збунтувалися селяни в Краснім Колядині. Це було при гетьмані Брюховецькому, він, Самойлович, тоді писарював у Краснім Колядині й писав красно. Саме тоді, року того ж шістдесят шостого, збунтувався полк Переяславський, бунтівники повбивали та прогнали царських воєвод і старшин й проголосили усіх вольними козаками. Ту пожежу побачили халупники з Красного Колядина й теж почали носити на підпал. Місячної ночі пролунав стукіт у вікно одного‑другого халупника, і вже по всьому селу зашемріли тривожні шепітки, заскрипіли хвіртки, а там десь і криця дзенькнула (коса чи й шабля), а далі бевкнув дзвін. Халупники ходили юрбами, про щось радилися, затим поставили варту на виїздах із села, по тому повалили на подвір’я власника села значного козака Явдокима Сербина. Явдоким Сербин сховався в куми на горищі, і його шукали цілий день, знайшли аж надвечір і потовкли добряче. Й побили‑потрощили всі скрині в хаті, всі дзеркала, повивертали всі бодні та кадібки й поставили Сербина на ґанку, а його, Самойловича, посадовили поруч. Вельми не хотів іти на ту функцію колядинський писар Іван Самойлович, але йому погрожували киюганами, й мусив сідати на недоламаний фотель, брати в руки перо й писати дарчі листи. Сербин трусився, як облитий в спеку криничною водою пес, і дарував панщину, й дарував халупникам по п’ять десятин поля, й обіцяв, що сіль, тютюн і горілку продаватимуть по такій самій ціні, як у місті, й все те Самойлович списував на папір, а Сербин підписував. Того ж вечора Явдоким Сербин послав Самойловича у полк до брата свого Василя, аби той прийшов на поміч, Самойлович пробрався за село, розпутав на пастівнику коня й погнав по дорозі, але під лісом його перехопили запорожці, які йшли на поміч переяславцям. Івана Самойловича привезли в село й оддали на волю халупникам, які звідкілясь уже знали про його намір, либонь, затовкли б писаря на смерть, але його прикрив святим хрестом піп Одарій. Самойлович не мав власних маєтностей, це також стало йому в пригоді.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Стоимость полной версии книги 99,00р. (на 08.04.2014).

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картойами или другим удобным Вам способом.

[1] Акинджі – нападники, нерегулярні летючі татарські загони (тур.).

[2]Так турки називали Александра Македонського.

[3] Езан – заклик на молитву (тур.).

[4] Муфті – первосвященик магометанського закону (тур.).

[5]Що я написав – те написав (латин.).

Дата добавления: 2015-06-04