Формуванняі забезпечення діяльності політичної партії 141

ніякої схильності. Тому замість партії утворюється бюро­кратична структура, нездатна ефективно провести вибор­чу кампанію.

2. Створення мережі партійних функціонерів шляхом залучення до партії наявних у регіонах публічних політи­ків або шляхом залучення до публічної політики нових людей через систему особистих зв'язків партійного керів­ництва. Цей спосіб значно триваліший, ніж попередній, оскільки кожного потенційного керівника місцевих осе­редків доводиться підбирати через особисті контакти, ін­дивідуально домовлятися з ним. Такі функціонери часто виявляються надто незалежними, некерованими. Однак щодо ефективності роботи з активістами і прихильниками партії, проведення виборчої кампанії в регіонах такий під­хід є найефективнішим, оскільки сприяє залученню до партії насамперед переконаних прихильників.

3. Створення партії шляхом злиття кількох існуючих політичних і суспільно-політичних організацій. Завдяки такому підходу можна швидко сформувати мережу функ­ціонерів, які мають необхідну мотивацію і досвід публіч­ної політики. Однак при цьому неминучим буде зіткнення амбіцій функціонерів, які прийшли у нову партію з різних структур. За таких обставин лідеру партії доведеться ви­явити рішучість, визначити, яка зі складових буде базо­вою в певному регіоні і готуватися до вирішення конфлік­тів, зумовлених цим рішенням.

Оскільки криза росту неминуча для партії і вона обов'язково супроводжуватиметься з'ясуванням внутрі­партійних відносин, краще спровокувати і пережити її якомога раніше, не відкладаючи на передвиборний період.

У повсякденному житті створення партійних осередків часто відбувається на основі поєднання всіх трьох підхо­дів. Тому, формуючи партійні осередки, важливо не за­лишити поза увагою критичну масу невдоволених кадро­вими рішеннями, оскільки це може спричинити бюрокра­тичне переродження партії або її розвал.

Партійними активістами вважають членів партії, які працюють у ній переважно на громадських засадах, а в період виборів ■— агітаторами, довіреними особами, керів­никами виборчих штабів, членами виборчих комісій (не­рідко за окрему плату). На відміну від функціонерів, яких потрібно знайти й організувати в структуру, з потенційни­ми активістами в регіонах не буває проблем, якщо партія є Восієм ідеології, близької жителям цього регіону. Вони ві­дразу дають про себе знати, але слід пам'ятати, що активі-

142 Предмет і специфіка прикладної' політології

сти реагують саме на ідеологію. Якщо функціонерів можна зацікавити грошима чи перспективами, то активістів ціка­вить передусім ідеологія, та й у жодної партії коштів для підтримання протягом тривалого часу сталої кількості ак­тивістів не вистачить. Завдяки активістам партія отримує могутній ресурс для виборчої кампанії, є повноцінною ви­борчою машиною. Тому добір активістів і взаємодія з ними є важливим напрямом партійної роботи, яка традиційно охоплює такі етапи:

а) визначення активіста. Цей етап відбувається тоді,
коли активіст уперше вступає в контакт з представником
партії і висловлює бажання брати участь у її діяльності. Як
правило, потенційних активістів виявляють на масових
заходах партії, а також через її громадські приймальні;

б) фіксація активіста. Це роблять після визначення ак­
тивіста, доручивши йому не надто обтяжливе завдання: по­
ширення матеріалів партії за місцем його проживання, роз­
клеювання листівок про партійний захід тощо. Якщо після
виконання такого завдання активіст продовжує брати
участь у роботі партії, можна вважати його зафіксованим;

в) включення (вербування) активіста. Після фіксації
необхідно залучити активіста до постійної роботи партійно­
го підрозділу. Оптимальною формою включення активіста
є залучення до реалізації політичних проектів. Співпраця з
ним має відбуватися постійно, а не лише у період виборчої
кампанії. Активіст повинен відчувати доброзичливе ста­
влення до себе керівництва партії, бачити, що його роботу
цінують, виявляють інтерес до його думки при прийнятті
рішень з різноманітних аспектів партійної політики.

Часто політичні партії «молодих демократій» уника­ють безпосередньої роботи зі створення партійної інфра­структури і намагаються формувати власний імідж лише за допомогою засобів реклами у ЗМІ, а не шляхом форму­вання розгалуженої мережі активістів. Іноді здається, що відсутність достатньо чисельного і добре підготованого ак­тиву з успіхом може замінити на виборах PR-агентство, од­нак така перемога є свідченням результативності техноло­гій, а не авторитету партії, в чому їй доведеться невдовзі переконатися. Подібною тактикою на парламентських ви­борах скористалися свого часу Партія зелених України, Команда озимого покоління (КОПи).

Прихильники партії — громадяни, які голосували за неї, її канди­дата і виявили доброзичливе ставлення до її ініціатив.

Робота партії у міжвиборчий період однаково повинна бути спрямована як на її членів, так і на прихильників,

формування і забезпечення діяльності політичної партії 143

кількість яких, як правило, вдвічі-втричі перевищує кіль­кість тих, хто офіційно перебуває в її лавах. Виявлення і фіксація прихильників є одним із основних завдань пар­тійної організації. Контакт з ними має бути постійним і різностороннім. їх запрошують на збори парторганізацій, з ними листуються, відомості про них фіксують у спеціаль­них документах (анкетах). Багато хто з прихильників зго­дом вступає в партію.

Внутрішня організація політичної партії

Партійну структуру утворюють члени партії і вибудо­вується вона за територіальною ознакою як мережа регіо­нальних і місцевих осередків. Групи активістів і члени партії об'єднуються у первинні організації. За незначної кількості членів осередку на невеликій території члени партії можуть входити до її місцевого (регіонального) від­ділення, яке у такому разі відіграє роль первинної органі­зації. На вищих рівнях партійної структури створюють партійні відділення: місцеві (міські й районні), регіональ­ні та, нарешті, партійний центр. Усі ці рівні утворюють за­гальнонаціональну партійну структуру. Однак партійна структура не обмежується лише створенням партійних осередків різних рівнів. Ефективною формою популяриза­ції партійної ідеології є агітація в трудових колективах, попри обмеження щодо створення первинних структур у трудових колективах. Тому для політичної партії важливо мати партійних організаторів на місцях і в трудових ко­лективах, де значно легше виявляти і залучати до партій­ної роботи існуючих прихильників. Формально активісти і прихильники партії в трудових колективах прилучаються До відповідної територіальної організації.

Створену партійну структуру необхідно постійно під­тримувати у функціональному стані, розвивати, наповню­вати значущими справами, інакше в ній відбуватиметься відплив активістів, і з часом вона стане недієздатною. Ос­новною формою такої роботи є реалізація партійних проек­тів, які розробляє партійне керівництво з урахуванням специфіки регіону, інтересів і потреб його населення.

Для реалізації партійних проектів і проведення вибор­ної кампанії політична партія повинна мати добре розви-^Уту внутрішню структуру. Якими мають бути конфігу­рація, взаємозв'язки елементів, вирішує партія та її ке­рівні органи. Головне, щоб це була працездатна команда

144 Предмет і специфіка прикладної політології

з чітким розподілом функцій, а найближче оточення лі­дера партії кількісно наближалося до «психологічного числа» 7 (саме така кількість людей, на думку психоло­гів, є найкраще керованою, організованою, здатною до ко­мандної праці).

Універсальна схема побудови партії складається з та­ких компонентів:

1) з'їзд (конференція) партії — вищий орган, який ви­рішує стратегічні для партії питання;

2) політрада партії — постійно діючий орган політич­ного керівництва, який вирішує питання скликання з'їз­ду, стратегії партії з окремих позицій;

3) виконком (секретаріат) партії — постійно діючий ви­конавчий орган, який формує центральний апарат партії і керує його роботою;

4) контрольно-ревізійна комісія партії — виборний (на з'їзді) і незалежний від інших керівних інстанцій кон­трольний орган, який відстежує витрати партійного бю­джету;

5) керівник партії (голова) — керує генеруванням стра­тегічних для партії питань, координує роботу партійного керівництва, представляє партію у відносинах з іншими органами та установами, від імені партії візує документи тощо;

6) заступник (заступники) голови партії — допомагає голові у виконанні повсякденних обов'язків, координує ро­боту підрозділів, дбає про активність партії в регіонах та ін.

Підбір керівників партії та її кандидатів на державні керівні посади здійснюється за допомогою прямих і непря­мих виборів всередині партії. З цією метою вони проводять періодичні чергові або позачергові з'їзди, на яких обира­ють найвище партійне керівництво, розробляють курс партії. Делегатів на національний з'їзд обирають члени партії місцевого чи обласного рівнів. Для уникнення домі­нування в партії однієї особи або обмеженого кола осіб ста­тути деяких партій формулюють умови на заміщення по­сади лідера партії протягом певного періоду.

На центральному рівні функціонує офіс партії, який забезпечує її поточну роботу і має такі підрозділи:

а) організаційний відділ: відповідає за формування бази даних членів партії, координує їх діяльність; забезпе­чує регіональні структури агітаційними матеріалами; ор­ганізовує масові акції (заходи) — конференції, збори, мі­тинги, пікети, концерти тощо; розробляє стратегію залу­чення нових членів; організовує зустрічі відомих членів і

формування і забезпечення діяльності політичної партії 145

прихильників партії з виборцями; дбає про розвиток пар­тійної структури (створення нових територіальних органі­зацій, закріплення активістів за дільницями; методична допомога територіальним організаціям); підбір, підготов­ку і навчання кадрів для політичної та партійної роботи; функціонування громадських приймалень; організацій­ний супровід політичних проектів;

б) прес-служба партії: відповідає за роботу зі ЗМІ, про­
ведення прес-конференцій; здійснює моніторинг преси;
відповідає за написання заяв, текстів виступів партійних
лідерів;

в) інформаційно-аналітичний відділ: здійснює само­
стійно або замовляє відповідним службам проведення соці­
ологічних опитувань; аналізує діяльність партій-конку-
рентів; аналізує структуру, соціально-демографічну та
іншу специфіку виборчих округів;

г) юридичний відділ: відповідає за роботу із ЦВК; за­
безпечує реєстрацію партії як суб'єкта виборчого процесу,
юридичне оформлення документації; юридично супрово­
джує діяльність партії;

ґ) рекламно-агітаційний відділ: розробляє макети агі­таційних матеріалів (плакати, листівки); замовляє відео-, аудіоролики, кліпи, сюжети про партію у ЗМІ;

д) фінансовий відділ: відповідає за фінансові аспекти
Діяльності партії, поповнення партійних рахунків;

є) служба регіонів: складає графік відвідувань регіо­нів керівництвом партії, координує перебування в них лі­дерів тощо.

Внутріпартійні підрозділи можуть бути збільшені або подрібнені залежно від інтенсивності діяльності партії. Якщо вона надто чисельна, аналогічні внутріпартійні під­розділи можуть діяти і в регіонах. Традиційно окремі на­прями роботи ведуть партійні функціонери, які не мають штату працівників (відділів). У передвиборний період чи­сельність осіб і внутріпартійних підрозділів, як правило, збільшується.

Ефективній роботі внутріпартійних підрозділів сприяє система внутріпартійної звітності. Раз на тиждень спі­вробітники звітують перед керівниками відповідних партійних підрозділів щодо проведеної роботи, а вони — перед лідером партії або особою, відповідальною за акумулювання й аналіз такої інформації. За необхідності (під 4_ac виборного процесу) частоту звітувань збіль­шують, а керівники регіональних організацій звітують Щоденно.

146 Предмет і специфіка прикладної політології

Моніторинг ефективності партійної структури

Ефективне функціонування партії неможливе без чіт­кої системи моніторингу її діяльності. Однак партійна ро­бота важко піддається формалізованому контролю подібно до будь-якого процесу, в якому значну роль відіграє «людський фактор». Тому критерії, за якими оцінюють діяльність партії, мають формальний і неформальний ха­рактер. До них зараховують:

— рівень віддачі від участі організації у партійних ви­борних кампаніях і політичних проектах;

— кількість і якість реалізації політичних проектів, здійснених з ініціативи організації;

— абсолютна (загальна кількість членів партії) і нор­мована (у відсотках до числа виборців на відповідній тери­торії) чисельність організації;

— динаміка збільшення численності членів партії;

— наявність статусних членів партії в організації (де­путатів представницьких органів влади);

— наявність і чисельність депутатських груп партії в місцевих представницьких органах влади;

— рівень і динаміка розвитку партійної структури (сту­пінь покриття виборчих дільниць мережею активістів міс­цевої організації);

— рівень інформованості про діяльність організації в регіональних (районних, місцевих) ЗМІ;

— рівень конфліктності (стабільності) відділення партії;

— наявність і технічне оснащення офісу організації;

— розгалуженість мережі громадських приймалень;

— рівень самофінансування організації.
Універсальним критерієм при цьому є якість участі

партійної організації (відділення) в загальнопартійних виборних кампаніях і політичних проектах, показники якого свідчать про дієздатність організації, її стабільність та лояльність. Однак, цей критерій важко піддається фор­малізації: не завжди можна встановити, яка частина успі­хів організації на виборах зумовлена її власною діяльні­стю, а яка — централізованою агітацією, про яку подбало керівництво партії. Крім того, ці чинники не є абсолютни­ми. Завжди слід враховувати специфіку регіону. Органі­зація може тривалий час мати високі показники, але не одержувати на виборах очікуваного результату. Це свід­чить про імітування активності місцевими партійними функціонерами без реальної роботи у певному середови­щі. Іноді партійна організація перемикається на обслуго-

формування і забезпечення діяльності політичної партії 147

вування місцевої еліти, недостатньо враховуючи інтереси

партії.

Отже, ефективна партійна організація завжди має ви­сокий політичний вплив і є надійною опорою партії під час виборних кампаній. При оцінюванні ефективності ро­боти первинних організацій партії не слід перебільшувати роль кількісних характеристик (кількість членів, реалізо­ваних проектів), оскільки це може переорієнтувати чле­нів партії на досягнення формальних показників, а не на змістовну роботу.

Напрями діяльності політичної партії

Усі аспекти діяльності політичної партії підпорядкову­ються логіці її перемоги на виборах, що залежить не лише від ефективності виборної кампанії, а й від авторитету пар­тії в суспільстві, довіри до неї широких мас, послідовності у відстоюванні значущих цінностей, ідей, принципів. До­сягнути цього можна системною, цілеспрямованою робо­тою, яка здійснюється за такими основними напрямами:

1. Популяризація партійних ідей на місцях завдяки роботі громадських приймалень. їх доцільно створювати Навіть у тих регіонах, де партія не користується особливою популярністю, у т. ч. і в районних центрах. Роль громадсь­ких приймалень полягає у вербуванні активістів, наданні конкретної допомоги (порад, консультацій) громадянам з питань, які їх хвилюють. Координати приймалень необхідно постійно повідомляти через місцеві ЗМІ. Якщо партія має представників у представницьких органах вла­ди, доцільно об'єднати депутатські та партійні приймальні або хоча б координувати їх діяльність. Не менш важливо чітко продумати методологію роботи громадських прийма­лень, інакше вони перетворяться на пункти невідкладної Допомоги громадянам з побутових питань і не зможуть повноцінно займатися питаннями, що відповідають інте­ресам і потребам партії.

2. Агітаційно-рекламна діяльність. Зміст її утворює Формулювання позицій, заяв, звернень і пропозицій пар­тійної організації з актуальних питань; створення інфор­маційних карт (медіа-карт) регіону і муніципальних утво­рень на його території; моніторинг регіональних ЗМІ; аналіз регіонального ринку рекламних та PR-агенств; роз­роблення, випуск і розміщення прямої реклами в ЗМІ; під­готовка і реалізація програми поширення непрямої рекла-

148 Предмет і специфіка прикладної політології

ми в ЗМІ; підготовка і випуск продукції зовнішньої реклами та агітаційних матеріалів; випуск інформаційних бюлете­нів регіональної організації; створення Інтернет-сайту ор­ганізації; агітаційно-рекламна підтримка політичних про­ектів організації.

У поточній роботі деякі з цих питань реалізуються зав­дяки організаційно-масовим зусиллям. Зокрема, замість прямої реклами в ЗМІ може бути використано оголошення про партійні заходи і координати громадських прийма­лень. Інформаційними приводами для непрямої реклами є заплановані заходи, що організовуються партійними орга­нами. Однак агітація через ЗМІ повинна використовувати­ся як складова певного політичного проекту, тобто поєдну­ватися з організаційною роботою. Інтенсивність цієї робо­ти залежить від особливостей виборчої кампанії, виборчої стратегії партії та ін.

3. Інформаційно-аналітичний напрям діяльності полі­тичної партії. Він передбачає розроблення паспортів регіо­нів, регіональних партійних утворень і виборчих округів. Такий паспорт містить інформацію про загальну характери­стику регіону (розмір території, адміністративно-територі­альний поділ, населені пункти, природні ресурси, основні галузі економіки); соціально-демографічний склад і профе­сійну структуру населення (кількість виборців; наявність основних промислових і сільськогосподарських підпри­ємств, організацій, навчальних закладів, установ науково­го і культурного профілю, медичних закладів; зайнятість, рівень життя, соціальну захищеність, освіту, охорону здо­ров'я, культуру, рівень злочинності, екологічний стан); ад­міністрацію і депутатів усіх рівнів; систему транспорту і зв'язку; електоральну історію регіону. Залежно від зав­дань, які вирішує партія, обсяг інформації в паспортах може бути значно ширшим, вона повинна постійно оновлю­ватися. Для стандартизації роботи центральний орган пар­тії розробляє і затверджує єдину форму паспорта регіону.

4. Моніторинг діяльності органів виконавчої і представ­ницької влади (соціологічний моніторинг), політичних ор­ганізацій і впливових політиків (політичний моніторинг) у регіоні. Завдання моніторингу полягають у з'ясуванні рів­ня довіри громадян до вищих органів державної влади, політичних партій і політиків вищого рівня, а також до регіональних представницьких і виконавчих органів вла­ди, регіональних відділень політичної партії, регіональ­них суспільно-політичних і громадських організацій та впливових політиків регіону; оцінюванні громадянами ситуації, проблем у країні і в регіоні; відстежуванні рей-

Дата добавления: 2015-06-04