Політичнітехнології у політичній практиці 173

2.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте чинники, які визначають форми політичної участі.

2. Вкажіть типи і форми політичної участі.

3. З'ясуйте мотиви, що лежать в основі тієї чи іншої форми полі­тичної участі.

4. Поясніть природу політичного відчуження. Яких форм воно може набувати?

5. Визначте поняття «криза політичної участі».

6. Вкажіть форми політичної участі, що існують у сучасній Україні.

7. У чому полягає взаємозв'язок між соціальною апатією і виникненням різноманітних форм політичної субкультури?

8. Охарактеризуйте індивідуальні та колективні форми участі в місцевому політичному житті.

9. Поясніть, який вплив справляє місце проживання громадянина на рівень його політизації чи аполітичності в умовах модернізації суспільства.

10. Застосуйте типологію культури участі Г. Алмонда і С Верби до
конкретних обставин політичного життя в Україні.

Література

Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.

Гончаров Д. В., Гоптарева И. Б. Введение в политическую науку. — М., 1996.

Категории политической науки: Учебник. — М., 2002.

Мадатов А. С. Проблемы политического участия в демократиче­ском процессе // Социально-гуманитарные знания. — 1999. — № 2.

Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. — М., 1996.

Политическая наука: новые направления. — М., 1999.

Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. Шемшучен-ка, В. Бабкіна, В. Горбатенка. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К., 2004.

Ротар Н. Ю. Політична участь громадян України у системних тран­сформаціях перехідного періоду. — Чернівці, 2007.

Прикладні політичні технології

В умовах політичної конкуренції політикам, політич­ним силам доводиться постійно закріплювати статус і ав­торитет у суспільстві, здобуваючи доступ до влади, реалі­зовувати політичні програми, зміцнювати власні політичні позиції, вигідно вирізнятися серед політичних конкурентів. Часто в політиці використовують заздалегідь сплановані дії, засновані на різноманітній (демографічній, соціально-психологічній, економічній, екологічній тощо) інформації про політичне середовище, проблеми людей і їх очікування від влади. На знанні проблем і очікувань людей, соціально-психологічних механізмів їхньої поведінки, вмінні управля­ти нею ґрунтуються політичні технології, завдяки яким політичні сили (навіть маловідомі) досягають своєї мети.

2.1. Політичні технології у політичній практиці

За будь-якої політичної системи суб'єкти політичного процесу намагаються управляти поведінкою людей з ме­тою досягнення власних цілей. Та оскільки в демократич­них суспільствах фізичний примус неприпустимий, вини­кла потреба у створенні та розвитку технологій і механіз­мів управління політичними свідомістю і поведінкою.

Політичні технології у політичній практиці 171

Особливості застосування політичних технологій

Усі сучасні політичні технології ґрунтуються на знан­нях про людину, її буття і реалізуються як системні інте­лектуальні комплекси, спрямовані на маніпулювання сві­домістю.

Політичні технології (грец. techne — майстерність і logos — вчення) — набір стратегічних принципів, прийомів, технік, пов'яза­них із впливом на свідомість і поведінку людей у політичній сфері з метою здобуття, використання або втримання політичної влади.

За смисловим навантаженням і механізмами реальної дії політичні технології є сукупністю певних прийомів, ме­тодів, послідовних кроків, що забезпечують досягнення політичного результату. Наприклад, організація політич­ної події є технологією, а демонстрація, мітинг, що відбу­лися в межах цієї події, — технікою. Техніки можуть ви­користовуватись у будь-якій країні без істотних змін, а технології завжди є специфічними, потребують адаптуван­ня до місцевих умов.

Існує багато різноманітних політичних технологій. Щоб обрати найоптимальнішу з них, необхідно діагносту­вати політичну ситуацію, подбати про створення індивіду­альної стратегії для конкретного політичного актора, а та­кож про систематичне отримання інформації в процесі ре­алізації цієї технології.

Використання суб'єктами політичного процесу полі­тичних технологій ще не є безумовною гарантією дося­гнення ними очікуваного політичного результату. їх ефек­тивність залежить від урахування багатьох чинників, що зумовлюють процеси сприйняття політтехнологічних впливів, особливості індивідуального, групового, масового реагування на них і подальшої політичної поведінки. На політичний вибір і політичну поведінку впливають також цінності, традиції, пріоритети народу і його спільнот; здат­ність електорального поля сприймати політтехнологічні ДІЇ, сповнені певного змісту та спрямовані на досягнення певної мети; особливості політичної культури народу, а та­кож політичної і виборчої систем країни; обсяг повнова­жень (політичний статус) політичного інституту, до якого балотується політик або від імені якого він діє.

У політтехнологічному процесі політики і фахівці, які надають їм аналітичні, консультаційні, проективні та інші послуги, мають враховувати такі чинники:

1. Особливості національного життя і національного характеру. Моделюючи й реалізуючи політтехнологічні про-

172 Прикладні політичні технології

екти, слід враховувати особливості національного просто­ру: якою є країна (полінаціональною чи мононаціональ­ною); ознаки, що характеризують найважливіші для дося­гнення політичного результату національні групи; які на­ціональні цінності культивуються, а які проблематично сприймаються в суспільстві; якими є національні відноси­ни, національне життя в країні та як впливають вони на політичну поведінку індивідів і спільнот тощо.

Обов'язково слід звернути увагу на характерні психо­фізіологічні чинники, настанови, очікування, упередження, які зумовлюють специфіку політичного життя. Напри­клад, особливості темпераменту, світосприйняття пред­ставників балтійських народів дають підставу розрахову­вати на успішну роботу за певних умов у цих країнах скан­динавських політтехнологів.

Згадки росіян про велике імперське минуле багатьма українцями сприймаються як політична нетактовність, імперський рецидив.

2. Особливості соціально-економічного розвитку краї­ни. Цей чинник має значення як на загальнодержавному рівні (від нього залежить перелік проблем, стан суспільних інститутів і влади тощо), так і на регіональному (рівномір­ний чи нерівномірний розвиток). Наприклад, рівень життя у Східній Німеччині (колишній НДР) був значно нижчий, ніж у Західній, що впливало на народжуваність, стан без­робіття тощо. В Україні найбільші доходи має населення Києва, найнижчі зафіксовано в Тернопільській області, що, відповідно, визначає й рівень життя в цих регіонах.

3. Зовнішньополітична орієнтація держави. На вибо­рах різного рівня в Україні ключовою темою для ідентифі­кування партії або політика була й залишається орієнта­ція на Захід (Європу, США) або Схід (Росію), у зв'язку з чим політиків умовно поділяють на прозахідних і проро-сійських. Така ж ситуація простежується в країнах Бал тії та СНД.

Мешканці Закарпатської області більше орієнтовані на Угорщину, ніж на Україну. Виборчі кампанії проводяться не тільки українською, а й угорською мовами, оскільки угорські ЗМІ (газети, телебачення) поширені і на українсь­кій території.

4. Політичний режим. Можливості використання полі­
тичних технологій залежать також від політичного режи­
му: чим демократичніший він, тим ширшими є можливо­
сті для самостійного політичного волевиявлення особисто­
сті, а суб'єкти політичного процесу більше розраховують

на допомогу політтехнологів. Політичний режим визначає ступінь використання адміністративного ресурсу, доступ­ність каналів інформування, реалізацію громадянами прав і свобод. Останніми роками політичні технології активно використовують і на пострадянському просторі, а сфера їх застосування в кожній країні має свої особливості.

5. Законодавство, що регулює політичну сферу. Вико­ристання багатьох виборчих технологій безпосередньо за­лежить від норм виборчого законодавства. Наприклад, у країнах з невисоким прохідним бар'єром політичним інве­сторам на виборах вигідніше вкладати свої ресурси в нові політичні партії і блоки, а в тих, де цей бар'єр досить висо­кий, такий підхід ризикований. У багатьох країнах поши­рене державне фінансування партій і кандидатів, що уне-залежнює їх від великого капіталу. В Ізраїлі будь-який громадянин може отримати муніципальний кредит для фі­нансового забезпечення власної участі у виборах. У Латвії виборець може голосувати в будь-якому окрузі без відкріп­ного посвідчення, що створює сприятливі умови для фаль­сифікацій. У США кожен громадянин має право голосу, але щоб проголосувати, він повинен заздалегідь (за чотири місяці) зареєструватися як виборець конкретної партії, в іншому разі він не зможе проголосувати, що істотно обме­жує можливості підкупу виборців. Особливості виборчого законодавства в Україні зосереджують кандидатів на робо­ту з членами виборчих комісій (включення лояльних осіб). Певні можливості відкриває відсутність контролю за ви­тратами учасників кампанії.

6. Специфічні особливості еліт. Під ними розуміють до­мінуючі типології еліт, рівень їх політичної культури, ха­рактер взаємовідносин, рівень впливу на суспільство, ме­ханізми рекрутування (елітогенез). Наприклад, відмін­ність російської й української еліт полягає в тому, що в Україні практично всі елітні групи так чи інакше пов'яза­ні між собою, чого немає в Росії. Досить деструктивним за своїми наслідками проявом культури сучасної української політичної еліти є родинність, земляцтво і клановість.

7. Наявність діаспори. За оцінками експертів, існуван­ня численної діаспори є важливим чинником виборчої кампанії. Наприклад, у штаті Каліфорнія (СІЛА) мешкає До 70% вихідців з інших країн, що суттєво вплинуло на гу­бернаторську кампанію Арнольда Шварценеггера, в штабі якого існував навіть спеціальний напрям роботи з російсь­кою діаспорою. Численна українська діаспора в США, Ка-

174 Прикладні політичні технології

наді та Росії завжди була важливим чинником президент­ських кампаній в Україні.

8. Критерії оцінювання політика. На основі опитувань
у різних країнах виокремлено універсальні якості, за яки­
ми оцінюють політика: чесність, доброта, освіченість, про­
фесіоналізм, розум, безкорисливість. В Україні й Росії пе­
редусім цінують чесність і порядність, потім — турботу
про людей, і нарешті — принциповість; у Казахстані —
чесність, доброту, розум; у Грузії — освіченість, патріо­
тизм, чесність, потім — дипломатичність, уміння виступа­
ти імпровізовано, у формі тосту (колоритно й образно), ро­
зум (під час виборів президента команда Е. Шеварнадзе ви­
користовувала ролики, на яких він був зображений за
грою в шахи).

Крім універсальних, важливі й специфічні якості (у Чехії, наприклад, це сексуальність). Багатство для політи­ка — швидше перевага, ніж недолік.

Неоднаковим є ставлення електорату різних країн до здоров'я політиків. На Заході за будь-якої нагоди слід під­креслювати свою добру фізичну форму; в Росії це не обов'язково: під час кількох регіональних виборів там було виявлено, що обнародування опонентами фактів по­ганого стану здоров'я кандидата підвищувало його рей­тинг (сприймався як жертва опонентів; прихильники вва­жали, що він багато працює, жертвує собою заради людей). Характерне для американських політиків підкреслення своїх чеснот в Україні сприймається як нескромність. Не­гативне ставлення українців до гомосексуалістів не викли­кає такого неприйняття в країнах Балтії і Європи, де геї стають мерами столичних міст, не приховуючи своєї орієн­тації. У США стосунки Біла Клінтона з Монікою Левінсь-ки викликали скандал. В Україні подібна ситуація не викликала б такого резонансу.

9. Географічні та кліматичні умови життя. Політтехно-
логи, розробляючи масштабні акції і ситуативні проекти,
мають враховувати географічні, кліматичні та інші осо­
бливості життя людей у конкретній місцевості, актуальні
для них проблеми, сподівання (наприклад, на території, де
найгострішою є проблема доріг, найбільше симпатій здо­
буде політик, який обіцятиме і сприятиме їх будівництву;
у період важливих, життєзабезпечувальних робіт явка на­
селення на вибори буде найнижчою тощо).

Політичні орієнтації, уподобання людей можуть мати виражену регіональну специфіку (президентські вибори в Україні у 2004 p.).

Політичні технології у політичній практиці 175

10. Соціокультурні, тендерні традиції. Навіть на су­
часному етапі традиції мають важливе значення. У США,
наприклад, жінка ніколи не ставала президентом. У ба­
гатьох азійських країнах, попри деклароване верховен­
ство чоловіків, вплив жінок на політичну сферу завжди
був відчутним. У деяких країнах належність до певного
клану більш значуща, ніж стать, внаслідок чого на верши­
ні політичної піраміди опинялися жінки. У Скандинавії і
Балтії утвердилося реальне рівноправ'я статей, а жінки в
політиці — швидше правило, ніж виняток, трапляються
навіть випадки дискримінації на користь жінок.

У країнах Європи і СІЛА традиційною є масова участь у виборчій кампанії добровольців (волонтерів); у постра­дянських країнах польові структури комплектуються зде­більшого найманими особами.

Двопартійна система формує у виборців спокійне ста­влення до негативної реклами конкурентів, оскільки лег­ко зрозуміти, хто її замовник.

11. Релігійний чинник. Для більшості людей релігій­
ний світогляд є визначальним. Керуючись настановами ре­
лігії, яку сповідують, вони описують свої соціальні ідеали
й орієнтири, оцінюють політичні події, формують ставлен­
ня до них. Політики обов'язково мають враховувати це,
реалізовуючи свої цілі, використовувати за потреби засоби
тиску, матеріальні заохочення, апелювати до спільних
цінностей та інтересів. Політичні і державні діячі, дбаючи
про зростання їхньої популярності, звертаються за благо­
словенням до церкви.

Політики повинні знати, що за експертними оцінками існують істотні відмінності в психотипах і соціально-полі­тичній поведінці православного (пасивний тип), католика, протестанта (активний тип) і буддиста, мусульманина та ін. Важливе значення має також ступінь релігійності населення.

12. Особливості темпоритму життя. Швидкість сприй­
няття й ефективність впливу політичної інформації вели­
кою мірою залежать від темпоритму життя народу. У кра­
їнах, де цей показник високий, значно швидше можна
сформувати і поліпшити рейтинг політика, а там, де він
розмірний, для цього потрібно багато часу. Отже, для од­
них місцевостей готують короткотривалі й динамічні ін­
формаційно-агітаційні відеоматеріали, для інших — три­
валіші й спокійніші.

^ 13. Міфологія. У боротьбі політиків, політичних пар­тій часто використовують можливості міфотворчості з ме-

176 Прикладні політичні технології

тою формування образів героїв, антигероїв, референтних осіб. Свого часу, наприклад, консультанти намагалися пе-реформатувати імідж Ю. Тимошенко, маючи на меті сформувати асоціацію із княгинею Ольгою, однак ідея не була підтримана.

14. Мовні особливості. За оцінками експертів, особливо­
сті мови безпосередньо впливають на формування соціоло­
гічних анкет, обмежують використання універсальних га­
сел, реалізацію зашифрованих у них ідей, відкривають ши­
рокі можливості для тих, хто вміє ефективно ці особливості
використовувати. Наприклад, у Японії немає слова «ні»,
тому соціологічне опитування в цій країні не припускає та­
кого варіанта відповіді, там використовують «так» або
«інші варіанти». У країнах СНД велике значення має пра­
вильний вибір мови. Так, в Україні слід використовувати бі-
лінгви, дві форми анкети. У Східній Україні анкетування
зазвичай проводять російською мовою (це не викликає нега­
тивної реакції), а в Західній Україні — лише українською.

У двомовних країнах рекламну кампанію також не варто будувати, послуговуючись тільки однією мовою. Пе­реклад рекламних текстів має бути якісним, слід уникати немилозвучності, неприємних асоціацій тощо. На прези­дентських виборах у Молдові консультанти кандидата П. Лучинського запропонували гасло, що звучало молдав­ською просто і гарно — «Пентру Петру» («За Петра»). Для росіян таке звучання нічого не означало, тому акцент було зроблено на асоціацію з Петром І.

Нерідко політики послуговуються певною мовою за­лежно від переваг аудиторії: колишній президент України Л. Кучма під час виборчої кампанії на Сході країни висту­пав російською мовою, на Заході — українською.

15. Особливості сприйняття кольору. Для позиціону­
вання політика, політичної сили, проектування індивіду­
альної і масової реакції на їх символіку важливо врахову­
вати особливості сприйняття кольору, з яким вони іденти­
фікуються. Адже фірмовий колір чи поєднання кольорів
характеризують політика, партію, блок, рух, суттєво
впливають на їх сприйняття.

Колір має певні універсальні закономірності та націо­нальні особливості. Так, стримані кольори краще сприй­маються представниками балто-скандинавських країн, а в Казахстані політтехнологічно придатнішим є рожево-зе­лений з яскравим золотом.

На президентських виборах 2004 р. команда В. Ющен­ка вдало використала помаранчевий колір, який активізує

Дата добавления: 2015-06-04