КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Запитання. Завдання 1 страница. 1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології?
1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології? 2. Аналіз яких проблем є особливо актуальним для політичних партій напередодні парламентських виборів? 3. На аналізі яких проблем необхідно, на вашу думку, зосередитися уряду перед реформуванням фіскальної політики у державі? 4. Сформулюйте завдання політичному аналітику щодо таких до двопалатного парламенту; б) з'ясування рівня довіри до політичної пар- Політичне прогнозування 409 тії і чинників, які його обумовлюють; в) вкажіть причини електоральних симпатій, виявлені до різних партій на парламентських виборах. 5. Якими факторами обумовлена методологічна різноманітність політичного аналізу? Від чого залежить вибір методів аналізу конкретних проблем? 6. Сформулюйте основні вимоги до документа, створеного за результатами дослідження конкретної політичної проблеми. Література Аналіз вигід і витрат: Практ. посіб. / Секретаріат Ради Скарбниці Канади: Пер. з англ. С. Соколик; Наук. ред. О. Кілєвич. — К., 1999. Браун М. Посібник з аналізу державної політики. — К., 2000. Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника; Наук. ред. 0. Кілєвич. — К., 1998. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ребкала, В. Тертички. — К., 2000. Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002. Пал Л., Леслі А. Аналіз державної політики. — К.: 1999. Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії й практики аналізу політики — К., 2006. Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.
Ребкало В. А., Кальниш Ю. Г. Практикум з політичної аналітики в державному управлінні: Навч.-метод, посіб. — К., 2005. Романов В., Рудік О., Брус Т. Вступ до аналізу державної політики. — К., 2001. Симонов К. В. Политический анализ: Учеб. пособие. — М., 2002. Сурмин Ю. П. Методология анализа ситуаций. — К., 1999. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001. Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / За заг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К., 2002. 3.3. Політичне прогнозування Людство завжди прагне якомога більше дізнатися про своє майбутнє, зацікавленість прогнозами має сильні життєві мотиви. У реалізації цих прагнень воно вдається до прогнозування, від рівня якого залежить ефективність планування й управління. Отже, політичне керівництво повинно застосовувати науково обґрунтовані прогнози як лл q Прикладні політичні дослідження одну з гарантій передбачуваного розвитку суспільно-політичних подій і явищ. Прогнозування виходить із необхідності виявлення загальних тенденцій розвитку суспільства. Особливу роль воно відіграє у політиці, яка пронизує усі сфери суспільного життя і стосується інтересів мільйонів людей. Надзвичайно важливим є передбачення майбутніх наслідків політичних рішень. Ефективна політика завжди правильно оцінює сучасність, використовує минулий досвід, враховує складність соціальних, політичних і економічних явищ, що можуть проявитися в майбутньому. Сутність, можливості і межі політичного прогнозування Ключовим фактором у політичному прогнозуванні є прогноз як універсальний метод і функція будь-якої наукової дисципліни. Прогноз — науково обгрунтоване судження про можливі стани певних явищ, процесів у майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації.
Політичний прогноз покликаний розв'язувати проблеми політичного і суспільного розвитку, ґрунтується на аналізі конкретних ситуацій, а тому його часто формулюють як рекомендацію щодо оптимізації певних аспектів політичного розвитку через побудову моделей майбутнього. Прогнози розробляють з метою запобігання небажаного розвитку подій, розуміння тенденцій майбутнього розвитку, пристосування до неминучого. Навіть за наявності вихідних даних неможливо зробити прогноз, не розуміючи соціальних і економічних взаємозв'язків усередині процесу, об'єкта, явища. Прогноз спирається на знання про невідомі на момент прогнозування властивості об'єктів дійсності, а також на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів. Крім смислових, прогноз має і часові виміри, головним із яких є період випередження — проміжок часу від певного моменту до майбутнього, на який розробляється прогноз. Із ним пов'язаний прогнозний горизонт — максимально можливий період випередження. Різноманітними питаннями теорії методології і практики розроблення прогнозів займається прогностика — Політичне прогнозування 411 міжгалузева дисципліна, що охоплює методологію дослідження динаміки і перспектив розвитку процесів і явищ суспільного життя. Метою прогностики є забезпечення процесу прогнозування у певному сегменті суспільного життя. Прогностичні дослідження постійно підвищують обґрунтованість та ефективність прогнозів. Основними інструментами, якими оперує прогностика, є ретроспективний аналіз, нелінійні методи опанування майбутнього, стратегія і тактика, моделювання сценарного простору, проектування оптимальних траєкторій, моніторингові зрізи громадської думки, визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини. Прогнозування у широкому значенні є виробленням імовірного судження про стан явища в майбутньому; у вузькому — спеціальним науковим дослідженням перспектив розвитку явища, переважно з кількісними оцінками і вказівкою приблизних термінів його зміни. Успішність його залежить від наявності достовірної інформації; знання національних та етнічних особливостей країни, регіону, що досліджуються; використання знань на основі загальних принципів передбачення; компетентності; творчих здібностей, досвіду, здатності зріло оцінювати. Процес прогнозування, як правило, передує розробленню планів, програм, проектів і пов'язаний із баченням наслідків їх реалізації. У прогнозуванні процес пізнання розвивається від сутності об'єкта на певний момент до майбутнього її вияву. Основою прогнозування є такі взаємопов'язані джерела інформації про майбутнє: оцінювання перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду за допомогою аналогії з відомими подібними явищами і процесами; екстраполяція на майбутнє тенденцій, закономірності яких у минулому і на певний час добре відомі; модель передбачуваного стану явища, процесу, побудована відповідно до очікуваних або бажаних змін, характер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.
Здійснюється прогнозування одноразово або безперервно. Одноразове прогнозування виправдане за можливості передбачати або контролювати основні чинники, що впливають на об'єкт. Безперервне прогнозування застосовують до об'єктів, що постійно оновлюються. Воно є дорожчим за разовий прогноз, однак раціональнішим за серію спеціальних одноразових досліджень. 412 Прикладні політичні дослідження Прогнозування повинне здійснюватися на розвинутій науково-теоретичній основі, без чого воно перетвориться на збирання інформації і припущень. У кожній сфері прогнозування має специфічні особливості. Політологія займається соціальним прогнозуванням, складовою якого є політичне прогнозування як один із найважливіших напрямів випереджального пізнання політичної дійсності з метою запобігання небажаних результатів у країні, світі, а також забезпечення розвитку суспільства у потрібному напрямі. З огляду на роль, яку відіграє у суспільстві політика, політичне прогнозування вважають самодостатнім напрямом прогностики.
Політичне прогнозування — здійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на основі відомих даних про минуле і актуальний стан виробляють уявлення про можливий їх розвиток у майбутньому. До проблематики політичного прогнозування належать глобальні питання, що охоплюють великі регіони, людство, та локальні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Важливими його аспектами є проектування у політичній сфері, розроблення політичних сценаріїв, проектів майбутнього політичного буття. При цьому суттєве значення має здатність до політичного передбачення за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичному прогнозуванню передує політичний аналіз, який ґрунтується на знаннях про допустимі технології, їх можливості та обмеження. У теорії і практиці політичного прогнозування останнім часом активно використовують: екотопія (грец. oikos — дім, середовище і topos — місце) — глобальне проектування майбутнього, спрямоване на виживання людства; технотопія (грец. techne — мистецтво, майстерність і topos — місце) — передбачення майбутнього за допомогою практичного застосування знань, умінь, досвіду; eyncu-хія — розкриття духовного світу особистості за допомогою соціальної терапії; практопія — формування системи соціальних реформ, спрямованих на побудову кращого, ніж існуючий, світу; есхатологія (грец. eschatos — останній і logos — учення) — вивчення загроз сучасної цивілізації і можливих шляхів розв'язання наявних технологічних, соціально-політичних проблем; альтернативістика (лат. аі-terno — чергую, змінюю) — дослідження різноманітних Політичне прогнозування 41З напрямів і проблем формування альтернативної цивілізації (пошуки економної енергетики, сталого розвитку, збереження довкілля, можливостей всезагального роззброєння, гуманізації освіти і культури, стабілізації сім'ї, підвищення ефективності охорони здоров'я та ін.). Залежно від спрямованості розрізняють такі види прогнозування: 1) внутріполітичне, яке охоплює взаємовідносини со 2) зовнішньополітичне, результатами якого є прогнози Політичне прогнозування як уявне опанування майбутнього є багатоступінчастим процесом наукового пошуку, який охоплює постановку мети; одержання, оброблен- 414 Прикладні політичні дослідження ня, оцінювання й аналіз інформації; визначення перспектив і вірогідності реалізації прогнозу. Воно потребує значних фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, без яких неможливо обійтися, оскільки непрог-нозований перебіг політичних, соціальних ситуацій може спричинити суттєві проблеми, подолання яких потребуватиме ще більших фінансових та інших ресурсів. Ефективне політичне прогнозування можливе лише за постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації. Прогнозування не може бути безумовною констатацією подій майбутнього з використанням дієслів «буде», «станеться», воно виражає ймовірну умовну його картину за формулою: «може бути», «станеться за певних умов». Такий підхід, відображений у працях В. Базарова-Руднєва, Б. де Жувенеля, Д. Белла, І. Бестужева-Лади та інших учених, викристалізувався у концепцію «технологічного прогнозування» і є альтернативою спрощеним передбаченням, що намагаються дати конкретні відповіді, наприклад, на питання: «Хто переможе на виборах?», «Яким буде курс долара?», «Хто стане президентом?» та ін. Навіть якщо наукові прогнози не здійснюються, вони відрізняються від різноманітних наукоподібних передбачень. Прогнозист у сфері політики є технологом, який показує, за яких умов і за допомогою яких засобів можна досягнути бажаного майбутнього. Для пізнання сутності й ефективного здійснення політичного прогнозування важливо враховувати потенціал різних типів прогнозів, виокремлених за такими критеріями: а) за метою і завданнями: — пошукові прогнози. Суть їх полягає у визначенні мо — нормативні прогнози. Вони зорієнтовані на визна Політичне прогнозування 415 успішного вирішення проблем. Із втіленням нормативних прогнозів нерідко пов'язують ефект Едіпа — самоздій-снення або саморуйнування прогнозу діями на його основі; б) за проблемно-цільовим критерієм: аналітичні прогнози. їх метою є науковий пошук пізнавальної цінності різноманітних методів і засобів дослідження майбутнього, допомога розробникам політичних рішень у пошуку оптимальних їх варіантів; — прогнози-застереження. їх здійснюють з метою уникнення небажаних тенденцій політичного розвитку; — прогнози-розвідники. Ними є провокативні концептуальні окреслення майбутнього з метою з'ясування поглядів, позиції щодо сформульованих проблем політичних противників, представників інших цивілізацій. Такими прогнозами можна вважати концепцію «кінця історії» (Ф. Фукуяма), «зіткнення цивілізацій» (С. Хантінгтон), адресовані посттоталітарним країнам для стимулювання у них самопізнання і виявлення установок на майбутнє; в) за характером здійснення: — прогноз за аналогією. Основою його є застосування до політичних об'єктів попередніх прогнозів. Використовуючи їх, першочергову увагу приділяють не вивченню властивих досліджуваному явищу тенденцій, а розгляду подій, що відбувалися за аналогічних обставин; — прогноз за теорією вірогідності. Передбачає він визначення на альтернативній основі оптимального варіанта розвитку об'єкта прогнозування; — прогноз на основі причинних зв'язків. Використовують його для прогнозування одиничних явищ, переворотів, початку збройного конфлікту, відокремлення території та ін.; — прогноз на основі стійких тенденцій. Його особливістю є врахування стабільності політичної ситуації у досліджуваному сегменті; — прогноз за принципом урахування розвитку подій у певному напрямі. Актуальний цей прогноз за чітко сформованої тенденції погіршення чи поліпшення ситуації. Використовують його у прогнозуванні чисельності населення країни, розвитку виробництва, динаміки світових запасів сировини тощо; — прогноз на підставі циклічності. Створюють його на основі припущення, що певне явище тривалий час розвивається в одному напрямі і ця тенденція збережеться надалі; г) за ступенем достовірності: — прогноз ефекту від майже прийнятого рішення або 416 Прикладні політичні дослідження можна прогнозувати кількість пенсіонерів через 20 років, однак складно передбачити кількість людей, які потребуватимуть тоді соціальної допомоги, оскільки це залежить від багатьох непідвладних прогнозуванню чинників; — прогноз, у якому майже всі головні детермінанти очевидні. З високою точністю можна спрогнозувати кількість дітей у початкових школах, якщо відомі дані про кількість жінок, здатних їх народжувати. Однак на ці дані може впливати багато чинників (стабільність у суспільстві, рівень соціального забезпечення молодих сімей, можливість працевлаштування та ін.); — прогнози, в яких слабо контролюється розвиток подій або недостатньо кількісних даних. Наприклад, ризикованим може бути прогноз кількості неповнолітніх злочинців чи наркоманів через 25 років, оскільки очевидна прогнозована у найближчій перспективі ситуація на великому історичному відрізку може змінитися завдяки змінам у суспільстві; ґ) за часовими параметрами: — оперативний, тобто поточний, прогноз (до одного місяця). Його використання, як правило, стосується безперервного забезпечення державно-управлінських рішень; — короткотерміновий прогноз (до одного року). Об'єктом його є політична ситуація протягом найближчого часу до моменту прогнозування проміжку часу стосовно конкретного соціального утворення (держави, регіону, області, району, міста). При цьому спираються на реальні обставини, а також на діючих політичних суб'єктів, застосовуючи процедури екстраполяції, наявного співвідношення сил і стартових умов; — середньотерміновий прогноз (до п'яти років). У політичному прогнозуванні він є найточнішим і забезпечує прийняття рішень, спрямованих на необхідну зміну подій; — довготерміновий прогноз (до 15—20 років). Завданням його є прогнозування політичної ситуації в історичній динаміці. Довготермінові політичні процеси — більш прогнозовані, ніж короткотермінові: чим триваліший період прогнозування, тим відчутніше впливають на нього об'єктивні чинники (закони, цінності, тенденції); — віддалений (перспективний) прогноз (до 50 років і більше). Цим зазвичай займається футурологія (лат. f utu-rum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — науковий напрям, який охоплює міждисциплінарні підходи, спрямовані на опанування перспектив розвитку людства. В одному прогнозі можуть поєднуватися ознаки кількох типів, нерідко вони доповнюють один одного. Такими Політичне прогнозування 417 бувають нормативні прогнози та прогнози-застереження. Наприклад, представники Римського клубу мали на меті деякими своїми прогнозами піддати громадську думку шоковій терапії, щоб у наступних нормативних прогнозах було легше нав'язати їй рецепти убезпечення людства від криз і катастроф. Отже, перебіг суспільних процесів значною мірою залежить від рівня моральної і ціннісної мобілізованості громадян, у т. ч. і від звернення поглядів у власне майбутнє. Якщо суспільство не знає, чого хоче, в якому напрямі і до якої мети йому розвиватися, воно може виявитися нездатним подолати одну із найнебезпечніших криз — кризу ідентичності. Подолання її в сучасних умовах неможливе без активного прагнення населення до постійного діалогу всередині суспільства, на рівні інших цивілізацій і культур. Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування У сучасних дослідженнях майбутнього застосовують багатоманітний арсенал загальних і спеціальних методик, конкретних методів науково-прогностичних досліджень. Нині налічується до 200 загальних і вузькоорієнтованих методів прогнозування. Вирішальну роль у забезпеченні результату політичного прогнозування відіграє оптимізація добору його методів, оптимальне визначення сфери використання кожного з них залежно від мети і термінів, відведених на розроблення прогнозів. Найчастіше у політичному прогнозуванні застосовують такі методи: колективної генерації ідей, моделювання, метод «Дельфі», побудову сценаріїв, метод гри та ін. Колективна генерація ідей («мозкова атака»). На Заході цей метод називають «брейнстормінгом» (методом несподіваних ідей). Він передбачає формування групи учасників (не більше 15-ти осіб) з високим рівнем загальної ерудиції. Під час підготовки «мозкової атаки» складають проблемну записку для учасників. Генерація ідей передбачає зрозумілість і стислість висловлювань, заборону виступати багато разів, толерантне ставлення ведучого й учасників до висловлених ідей, фіксування змісту розмови. Результатами такої роботи можуть бути з'ясування вірогідних подій, тенденції, моделювання політичних рішень і дій. Перший її етап передбачає генерування великої 418 Прикладні політичні дослідження кількості ідей за невеликий відрізок часу в невеликій групі (5—12 осіб), їх коментування й оцінювання. При цьому необхідно утримуватися від рішень, заохочувати висловлювання будь-яких ідей, їх осмислення і доповнення. На другому етапі група з 25—30-ти осіб аналізує й оцінює висловлені ідеї, відбираючи найпродуктивніші з них. Моделювання. У моделюванні розрізняють економе-тричний підхід, за якого побудова прогнозу спирається на статистичні показники та їх відношення, а всі зміни системи вважаються екзогенними, тобто не пов'язаними з її внутрішніми змінами, та системно-динамічний, що трактує всі зміни як ендогенні (внутрішні стосовно системи, що аналізується). При моделюванні зосереджуються не на об'єктах, а на їх моделях — аналогах певного фрагмента дійсності, концептуально-теоретичних утвореннях. У прогностичному моделюванні слід дотримуватися вірогіднісного підходу до проблем майбутнього, а створена на цій основі модель пов'язана із розробленням шкали можливостей і побудовою на її основі функції розподілу вірогідності (менш вірогідно — більш вірогідно). Залежно від використовуваних даних і технологічних прийомів розрізняють операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій), каузальне (ґрунтується на встановленні при-чинно-наслідкових зв'язків відомих подій, явищ) і статистичне (розроблення й аналіз моделей, створених на основі статистичного матеріалу минулого і сьогодення). Статистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів використовують, маючи постійні упродовж певного часу показники процесу, явища, що трапляється дуже рідко. Більшість політичних процесів, як правило, є амбівалентними, що ускладнює політичне прогнозування, яке повинне враховувати значну кількість суперечливих чинників розвитку системи. Моделі поділяють на матеріальні (макети, муляжі), ідеальні та уявні (використовують у суспільних науках). Ідеальними моделями вважають знакові (математичні) і моделі-образи, що ґрунтуються на теоретичних уявленнях, узагальненнях (інтегративна модель соцієтальної суспільності, яка повинна, на думку Т. Парсонса, вийти за межі, де правлять політична влада, багатство та чинники, що їх породжують, і піднестися до рівня ціннісних схильностей і механізмів впливу). Будь-яка модель характеризує об'єкт, процес, явище лише приблизно. Ступінь її наближення до реальності за- Політичне прогнозування 419 лежить від виду моделі, методики та технічних способів моделювання. Моделі соціально-політичних систем можуть бути описані у термінах гуманітарних наук, виражені у графіках, діаграмах, математичних, кібернетичних системах. Найпоширенішими типами моделей соціально-політичних систем є статистичні (відображають стан соціально-політичних систем на певний час); прості динамічні (відображають структуру, функціонування систем); складні динамічні (відображають структуру, функціонування процесу розвитку соціально-політичних систем). Модель може віддзеркалювати об'єктивну структуру політичної системи, закономірності її функціонування і розвитку. Моделювати можна не тільки розвиток певних суспільних сфер, видів діяльності, а й світового співробітництва. Першу глобальну модель світового розвитку запропонував Дж. Форестер (США, 1971). Останнім часом широко використовується імітаційне (комп'ютерне) моделювання з подальшим експериментуванням на створеній моделі. За результатами вивчення її функціонування в різних умовах і за різних значень вихідних параметрів можна прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати результати певних дій чи змін. Імітаційне моделювання ефективне у дослідженні складних соціально-економічних, політичних процесів на регіональному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може спричинити непередба-чувані результати. Метод «Дельфі». Один із найефективніших експертних методів, умовами реалізації якого є анонімність експертів, використання результатів попереднього туру опитувань, наявність статистичної характеристики групової відповіді. Анонімне опитування групи експертів здійснюють письмово у кілька турів; при цьому експерти не контактують між собою, а лише дають змогу ознайомитися із систематизованими результатами попереднього туру. Кількість опитувань (від двох до чотирьох) залежить від зведення поляризованих оцінок до мінімуму. Якщо експерти досягають згоди з принципових питань у другому турі, опитування припиняють. Точність і надійність результатів експертизи залежить від того, наскільки якісно підібрано групу експертів. За технологією «Дельфі» прогноз може бути отриманий шляхом інтуїтивних роздумів компетентних людей. Важливо, щоб кожен експерт при формулюванні своїх прогнозів був захищений від впливу інших осіб. 420 Прикладні політичні дослідження Побудова сценаріїв. Сценарне планування вперше було використано на початку 60-х років XX ст. прогностичною групою, яка, складаючи плани для нафтової компанії «Ройял Датч Шелл», спрогнозувала енергетичні кризи 1973 і 1979 pp., розгортання руху енергетичної економії, розвиток світового руху за охорону навколишнього середовища і навіть розвал Радянського Союзу. Пізніше американський учений Г. Кан запропонував новий підхід до сценарного планування, за яким необхідно «мислити про немислиме». У такий спосіб він створив сценарії про ядерну війну. Використання методу сценаріїв пов'язане з необхідністю аналізу політичних ситуацій, які розвиваються за кількома траєкторіями. Сценарій — спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтернатив розвитку великих систем (міжнародних відносин, національної економіки, сфери політики, соціальних відносин та ін.). Складання сценарію допомагає пізнати небезпеки і можливості, зумовлені реалізацією конкретного політичного рішення, а також імовірний розвиток передбачуваної ситуації, альтернативні її варіанти, поведінку дійових осіб на кожній стадії сприяння, випередження чи запобігання процесу. Кожен сценарій має бути детальною історією можливого майбутнього. Ступінь деталізації залежить від важливості проекту. У підготовці сценаріїв використовують аналітичні матеріали. Написання їх передбачає визначення часового інтервалу формулювання подій, словесне тлумачення їх сутності, а також кількісне оцінювання. Оскільки сценарій описує не реальну, а вірогідну ситуацію, він найчастіше передбачає вибір одного з кількох прогнозованих варіантів розвитку подій. Такий вибір може бути однозначним, альтернативним і компромісним (на основі поєднання позитивних аспектів близьких або альтернативних варіантів, які допомагають знайти оптимальний вихід із ситуації, альтернативне розв'язання якої загрожує існуванню цілого). Одним із різновидів сценарного методу є зворотне прогнозування — формулювання на початковій стадії різноманітних варіантів бажаного майбутнього, вироблення для кожного варіанта вірогідних сценаріїв, спрямованих від майбутнього до сьогодення, а на завершальній — відбір тільки сценаріїв, позбавлених нереалістичних елементів. Розроблення сценарію може мати різні цілі: оцінювання політичної обстановки, визначення можливих варіантів і напрямів її розвитку, наслідків прийняття політич- Політичне прогнозування 421 них рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарії у сфері політичного прогнозування допомагають передбачити ймовірні ситуації, особливо конфліктні, підготувати і спланувати альтернативні рішення. Метод гри. Він орієнтує на конструювання певних політичних ситуацій, розроблення моделей управлінських структур, розподіл рольових функцій учасників певних подій, моделювання поведінки суб'єктів політики, прийняття оптимальних рішень, виявлення закономірностей і суперечностей у політичних процесах. Основою цього методу є теорія ігор, яку в 30-ті роки XX ст. обґрунтував американський учений Дж. Нойман. Він виходив з того, що за будь-яких обставин існує стратегія, яка веде гравця до успіху. У 50—60-ті роки XX ст. ця теорія, незважаючи на певну популярність, сприймалася як сукупність інтелектуальних вправ, а не як модель прийняття рішень. Глибоко зацікавились нею у 1994 р. і присудили Нобелівську премію з економіки трьом її прихильникам — Дж. Henry, Дж. Харсані та Р. Селтену. Поширеними засобами реалізації цієї теорії є гра з нульовою сумою, коли на кожного переможця припадає співмірний до його виграшу переможений, а також «перевтілення», що означає аналіз ситуації з точки зору іншого (суб'єкт оцінює ситуацію з позицій іншого, уявляє його ходи та їх наслідки).
Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 476; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |