Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Запитання. Завдання 1 страница. 1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології?




1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології?

2. Аналіз яких проблем є особливо актуальним для політичних партій напередодні парламентських виборів?

3. На аналізі яких проблем необхідно, на вашу думку, зосередити­ся уряду перед реформуванням фіскальної політики у державі?

4. Сформулюйте завдання політичному аналітику щодо таких до­
сліджень: а) ставлення студентської молоді до ідеї запровадження

двопалатного парламенту; б) з'ясування рівня довіри до політичної пар-


Політичне прогнозування 409

тії і чинників, які його обумовлюють; в) вкажіть причини електоральних симпатій, виявлені до різних партій на парламентських виборах.

5. Якими факторами обумовлена методологічна різноманітність політичного аналізу? Від чого залежить вибір методів аналізу кон­кретних проблем?

6. Сформулюйте основні вимоги до документа, створеного за ре­зультатами дослідження конкретної політичної проблеми.

Література

Аналіз вигід і витрат: Практ. посіб. / Секретаріат Ради Скарбниці Канади: Пер. з англ. С. Соколик; Наук. ред. О. Кілєвич. — К., 1999.

Браун М. Посібник з аналізу державної політики. — К., 2000.

Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника; Наук. ред. 0. Кілєвич. — К., 1998.

Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Украї­ні: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ребкала, В. Тертички. — К., 2000.

Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002.

Пал Л., Леслі А. Аналіз державної політики. — К.: 1999.

Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії й практики аналізу політики — К., 2006.

Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналі­тика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.

Ребкало В. А., Кальниш Ю. Г. Практикум з політичної аналітики в державному управлінні: Навч.-метод, посіб. — К., 2005.

Романов В., Рудік О., Брус Т. Вступ до аналізу державної політи­ки. — К., 2001.

Симонов К. В. Политический анализ: Учеб. пособие. — М., 2002.

Сурмин Ю. П. Методология анализа ситуаций. — К., 1999.

Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001.

Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / За заг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003.

Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К., 2002.

3.3. Політичне прогнозування

Людство завжди прагне якомога більше дізнатися про своє майбутнє, зацікавленість прогнозами має сильні жит­тєві мотиви. У реалізації цих прагнень воно вдається до прогнозування, від рівня якого залежить ефективність планування й управління. Отже, політичне керівництво повинно застосовувати науково обґрунтовані прогнози як


лл q Прикладні політичні дослідження

одну з гарантій передбачуваного розвитку суспільно-полі­тичних подій і явищ.

Прогнозування виходить із необхідності виявлення за­гальних тенденцій розвитку суспільства. Особливу роль воно відіграє у політиці, яка пронизує усі сфери суспільно­го життя і стосується інтересів мільйонів людей. Надзви­чайно важливим є передбачення майбутніх наслідків полі­тичних рішень. Ефективна політика завжди правильно оцінює сучасність, використовує минулий досвід, врахо­вує складність соціальних, політичних і економічних явищ, що можуть проявитися в майбутньому.

Сутність, можливості і межі політичного прогнозування

Ключовим фактором у політичному прогнозуванні є прогноз як універсальний метод і функція будь-якої нау­кової дисципліни.

Прогноз — науково обгрунтоване судження про можливі стани певних явищ, процесів у майбутньому, альтернативні шляхи і тер­міни їх реалізації.

Політичний прогноз покликаний розв'язувати пробле­ми політичного і суспільного розвитку, ґрунтується на ана­лізі конкретних ситуацій, а тому його часто формулюють як рекомендацію щодо оптимізації певних аспектів полі­тичного розвитку через побудову моделей майбутнього.

Прогнози розробляють з метою запобігання небажано­го розвитку подій, розуміння тенденцій майбутнього роз­витку, пристосування до неминучого. Навіть за наявності вихідних даних неможливо зробити прогноз, не розуміючи соціальних і економічних взаємозв'язків усередині проце­су, об'єкта, явища. Прогноз спирається на знання про не­відомі на момент прогнозування властивості об'єктів дій­сності, а також на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів.

Крім смислових, прогноз має і часові виміри, головним із яких є період випередження — проміжок часу від певно­го моменту до майбутнього, на який розробляється прог­ноз. Із ним пов'язаний прогнозний горизонт — макси­мально можливий період випередження.

Різноманітними питаннями теорії методології і прак­тики розроблення прогнозів займається прогностика


Політичне прогнозування 411

міжгалузева дисципліна, що охоплює методологію дослі­дження динаміки і перспектив розвитку процесів і явищ суспільного життя. Метою прогностики є забезпечення процесу прогнозування у певному сегменті суспільного життя. Прогностичні дослідження постійно підвищують обґрунтованість та ефективність прогнозів. Основними ін­струментами, якими оперує прогностика, є ретроспектив­ний аналіз, нелінійні методи опанування майбутнього, стратегія і тактика, моделювання сценарного простору, проектування оптимальних траєкторій, моніторингові зрі­зи громадської думки, визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини.

Прогнозування у широкому значенні є виробленням імовірного судження про стан явища в майбутньому; у вузькому — спеціальним науковим дослідженням перс­пектив розвитку явища, переважно з кількісними оцін­ками і вказівкою приблизних термінів його зміни. Успішність його залежить від наявності достовірної ін­формації; знання національних та етнічних особливо­стей країни, регіону, що досліджуються; використання знань на основі загальних принципів передбачення; ком­петентності; творчих здібностей, досвіду, здатності зріло оцінювати. Процес прогнозування, як правило, передує розробленню планів, програм, проектів і пов'язаний із баченням наслідків їх реалізації. У прогнозуванні про­цес пізнання розвивається від сутності об'єкта на певний момент до майбутнього її вияву. Основою прогнозування є такі взаємопов'язані джерела інформації про майбут­нє: оцінювання перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду за до­помогою аналогії з відомими подібними явищами і про­цесами; екстраполяція на майбутнє тенденцій, законо­мірності яких у минулому і на певний час добре відомі; модель передбачуваного стану явища, процесу, побудо­вана відповідно до очікуваних або бажаних змін, харак­тер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Здійснюється прогнозування одноразово або безперер­вно. Одноразове прогнозування виправдане за можливості передбачати або контролювати основні чинники, що впли­вають на об'єкт. Безперервне прогнозування застосовують до об'єктів, що постійно оновлюються. Воно є дорожчим за разовий прогноз, однак раціональнішим за серію спеціаль­них одноразових досліджень.


412 Прикладні політичні дослідження

Прогнозування повинне здійснюватися на розвинутій науково-теоретичній основі, без чого воно перетвориться на збирання інформації і припущень. У кожній сфері прог­нозування має специфічні особливості. Політологія займа­ється соціальним прогнозуванням, складовою якого є по­літичне прогнозування як один із найважливіших напря­мів випереджального пізнання політичної дійсності з метою запобігання небажаних результатів у країні, світі, а також забезпечення розвитку суспільства у потрібному на­прямі. З огляду на роль, яку відіграє у суспільстві політи­ка, політичне прогнозування вважають самодостатнім на­прямом прогностики.

Політичне прогнозуванняздійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на основі відомих даних про минуле і актуальний стан виробляють уявлення про можливий їх розвиток у майбутньому.

До проблематики політичного прогнозування нале­жать глобальні питання, що охоплюють великі регіони, людство, та локальні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Важливими його аспектами є проек­тування у політичній сфері, розроблення політичних сце­наріїв, проектів майбутнього політичного буття. При цьо­му суттєве значення має здатність до політичного передба­чення за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичному прогнозуванню передує політичний аналіз, який ґрунтується на знаннях про допустимі технології, їх можливості та обмеження.

У теорії і практиці політичного прогнозування остан­нім часом активно використовують: екотопія (грец. oikos — дім, середовище і topos — місце) — глобальне проектуван­ня майбутнього, спрямоване на виживання людства; технотопія (грец. techne — мистецтво, майстерність і topos — місце) — передбачення майбутнього за допомогою практичного застосування знань, умінь, досвіду; eyncu-хія — розкриття духовного світу особистості за допомогою соціальної терапії; практопія — формування системи со­ціальних реформ, спрямованих на побудову кращого, ніж існуючий, світу; есхатологія (грец. eschatos — останній і logos — учення) — вивчення загроз сучасної цивілізації і можливих шляхів розв'язання наявних технологічних, со­ціально-політичних проблем; альтернативістика (лат. аі-terno — чергую, змінюю) — дослідження різноманітних


Політичне прогнозування 41З

напрямів і проблем формування альтернативної цивіліза­ції (пошуки економної енергетики, сталого розвитку, збе­реження довкілля, можливостей всезагального роззброєн­ня, гуманізації освіти і культури, стабілізації сім'ї, підви­щення ефективності охорони здоров'я та ін.).

Залежно від спрямованості розрізняють такі види прогнозування:

1) внутріполітичне, яке охоплює взаємовідносини со­
ціальних верств і груп суспільства, характерними ознака­
ми яких є прямий чи опосередкований зв'язок з держав­
ною владою, прагнення до оптимізації управління полі­
тичними процесами. Воно охоплює весь зміст внутрішньої
політики, а його суб'єктами є держава і політичні органи.
Як правило, внутріполітичне прогнозування зосереджу­
ється на соціальній, ідеологічній, військово-політичній,
екологічній, державно-правовій, економічній та інших
сферах суспільного розвитку;

2) зовнішньополітичне, результатами якого є прогнози
у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики: оці­
нювання розвитку і взаємовідносин держав, вивчення за­
гальних тенденцій світового розвитку. На основі зовніш­
ньополітичних прогнозів виявляють нові можливі факто­
ри розвитку світу, регіону, країни. Такі дослідження
поширені у США (Гудзонівський інститут, Інститут обо­
ронних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут полі­
тичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень
Гарвардського університету та ін.). На сучасному етапі ме­
тою зовнішньополітичного прогнозування є передбачення
особливостей міжнародних відносин у XXI ст. Щодо цього
триває полеміка між «ідеалістами», які намагаються
уявити майбутнє суспільство, систему міжнародних відно­
син крізь призму стратегій розвитку, проектів реформ,
які б наближали світове співтовариство до образу цивілі­
зації майбутнього, що несе в собі добробут, гармонію, мир
і співтворчість на благо всього людства, і «реалістами»,
які дотримуються силових догм у політиці, сформульова­
них американським політологом Г. Моргентау в книзі
«Політика у відносинах між державами» (1948), розвину­
тих Г. Кісінджером, 3. Бжезинським та ін. Зовнішньопо­
літичне прогнозування зорієнтоване на розв'язання гло­
бальних проблем.

Політичне прогнозування як уявне опанування май­бутнього є багатоступінчастим процесом наукового пошу­ку, який охоплює постановку мети; одержання, оброблен-


414 Прикладні політичні дослідження

ня, оцінювання й аналіз інформації; визначення перспек­тив і вірогідності реалізації прогнозу. Воно потребує знач­них фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, без яких неможливо обійтися, оскільки непрог-нозований перебіг політичних, соціальних ситуацій може спричинити суттєві проблеми, подолання яких потребува­тиме ще більших фінансових та інших ресурсів. Ефективне політичне прогнозування можливе лише за по­стійного коригування прогнозів з урахуванням найнові­шої інформації. Прогнозування не може бути безумовною констатацією подій майбутнього з використанням дієслів «буде», «станеться», воно виражає ймовірну умовну його картину за формулою: «може бути», «станеться за певних умов». Такий підхід, відображений у працях В. Базарова-Руднєва, Б. де Жувенеля, Д. Белла, І. Бестужева-Лади та інших учених, викристалізувався у концепцію «техноло­гічного прогнозування» і є альтернативою спрощеним пе­редбаченням, що намагаються дати конкретні відповіді, наприклад, на питання: «Хто переможе на виборах?», «Яким буде курс долара?», «Хто стане президентом?» та ін.

Навіть якщо наукові прогнози не здійснюються, вони відрізняються від різноманітних наукоподібних передба­чень. Прогнозист у сфері політики є технологом, який по­казує, за яких умов і за допомогою яких засобів можна до­сягнути бажаного майбутнього.

Для пізнання сутності й ефективного здійснення полі­тичного прогнозування важливо враховувати потенціал різ­них типів прогнозів, виокремлених за такими критеріями:

а) за метою і завданнями:

— пошукові прогнози. Суть їх полягає у визначенні мо­
жливих станів політичних явищ, процесів, подій у майбут­
ньому на основі наявних тенденцій, абстрагування від рі­
шень, що можуть змінити ці тенденції. Метою є виявлення
й уточнення перспективних проблем, які можна розв'яза­
ти засобами політичного управління, за незмінних со­
ціально-політичних тенденцій. Завдяки пошуковим прог­
нозам будують «дерево проблем», що охоплює надзвичай­
но цінну інформацію для суб'єктів прийняття рішення.
Пошуковими є, наприклад, періодичні прогнози ООН і
Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР);

— нормативні прогнози. Вони зорієнтовані на визна­
чення способів і термінів досягнення бажаного стану об'єк­
та політичного прогнозування на основі заданих норм, іде­
алів, стимулів, цілей. Такі прогнози дають змогу уточнити
«дерево соціальних цілей», виявити резерви управління,


Політичне прогнозування 415

успішного вирішення проблем. Із втіленням нормативних прогнозів нерідко пов'язують ефект Едіпа — самоздій-снення або саморуйнування прогнозу діями на його основі;

б) за проблемно-цільовим критерієм:

аналітичні прогнози. їх метою є науковий пошук пізнавальної цінності різноманітних методів і засобів дос­лідження майбутнього, допомога розробникам політичних рішень у пошуку оптимальних їх варіантів;

— прогнози-застереження. їх здійснюють з метою уни­кнення небажаних тенденцій політичного розвитку;

— прогнози-розвідники. Ними є провокативні концеп­туальні окреслення майбутнього з метою з'ясування по­глядів, позиції щодо сформульованих проблем політичних противників, представників інших цивілізацій. Такими прогнозами можна вважати концепцію «кінця історії» (Ф. Фукуяма), «зіткнення цивілізацій» (С. Хантінгтон), адресовані посттоталітарним країнам для стимулювання у них самопізнання і виявлення установок на майбутнє;

в) за характером здійснення:

— прогноз за аналогією. Основою його є застосування до політичних об'єктів попередніх прогнозів. Використо­вуючи їх, першочергову увагу приділяють не вивченню властивих досліджуваному явищу тенденцій, а розгляду подій, що відбувалися за аналогічних обставин;

— прогноз за теорією вірогідності. Передбачає він виз­начення на альтернативній основі оптимального варіанта розвитку об'єкта прогнозування;

— прогноз на основі причинних зв'язків. Використову­ють його для прогнозування одиничних явищ, переворо­тів, початку збройного конфлікту, відокремлення терито­рії та ін.;

— прогноз на основі стійких тенденцій. Його особливі­стю є врахування стабільності політичної ситуації у дослі­джуваному сегменті;

— прогноз за принципом урахування розвитку подій у певному напрямі. Актуальний цей прогноз за чітко сфор­мованої тенденції погіршення чи поліпшення ситуації. Ви­користовують його у прогнозуванні чисельності населення країни, розвитку виробництва, динаміки світових запасів сировини тощо;

— прогноз на підставі циклічності. Створюють його на основі припущення, що певне явище тривалий час розви­вається в одному напрямі і ця тенденція збережеться надалі;

г) за ступенем достовірності:

— прогноз ефекту від майже прийнятого рішення або
чинника, вплив якого вже відомий. Точно, наприклад,


416 Прикладні політичні дослідження

можна прогнозувати кількість пенсіонерів через 20 років, однак складно передбачити кількість людей, які потребу­ватимуть тоді соціальної допомоги, оскільки це залежить від багатьох непідвладних прогнозуванню чинників;

— прогноз, у якому майже всі головні детермінанти очевидні. З високою точністю можна спрогнозувати кіль­кість дітей у початкових школах, якщо відомі дані про кількість жінок, здатних їх народжувати. Однак на ці дані може впливати багато чинників (стабільність у суспіль­стві, рівень соціального забезпечення молодих сімей, мо­жливість працевлаштування та ін.);

— прогнози, в яких слабо контролюється розвиток по­дій або недостатньо кількісних даних. Наприклад, ризико­ваним може бути прогноз кількості неповнолітніх злочин­ців чи наркоманів через 25 років, оскільки очевидна прог­нозована у найближчій перспективі ситуація на великому історичному відрізку може змінитися завдяки змінам у суспільстві;

ґ) за часовими параметрами:

— оперативний, тобто поточний, прогноз (до одного мі­сяця). Його використання, як правило, стосується безпе­рервного забезпечення державно-управлінських рішень;

— короткотерміновий прогноз (до одного року). Об'єк­том його є політична ситуація протягом найближчого часу до моменту прогнозування проміжку часу стосовно кон­кретного соціального утворення (держави, регіону, обла­сті, району, міста). При цьому спираються на реальні об­ставини, а також на діючих політичних суб'єктів, застосо­вуючи процедури екстраполяції, наявного співвідношення сил і стартових умов;

— середньотерміновий прогноз (до п'яти років). У полі­тичному прогнозуванні він є найточнішим і забезпечує прийняття рішень, спрямованих на необхідну зміну подій;

— довготерміновий прогноз (до 15—20 років). Завдан­ням його є прогнозування політичної ситуації в історичній динаміці. Довготермінові політичні процеси — більш прогнозовані, ніж короткотермінові: чим триваліший пе­ріод прогнозування, тим відчутніше впливають на нього об'єктивні чинники (закони, цінності, тенденції);

— віддалений (перспективний) прогноз (до 50 років і більше). Цим зазвичай займається футурологія (лат. f utu-rum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — науковий напрям, який охоплює міждисциплінарні підходи, спря­мовані на опанування перспектив розвитку людства.

В одному прогнозі можуть поєднуватися ознаки кіль­кох типів, нерідко вони доповнюють один одного. Такими


Політичне прогнозування 417

бувають нормативні прогнози та прогнози-застереження. Наприклад, представники Римського клубу мали на меті деякими своїми прогнозами піддати громадську думку шо­ковій терапії, щоб у наступних нормативних прогнозах було легше нав'язати їй рецепти убезпечення людства від криз і катастроф.

Отже, перебіг суспільних процесів значною мірою за­лежить від рівня моральної і ціннісної мобілізованості гро­мадян, у т. ч. і від звернення поглядів у власне майбутнє. Якщо суспільство не знає, чого хоче, в якому напрямі і до якої мети йому розвиватися, воно може виявитися нездат­ним подолати одну із найнебезпечніших криз — кризу іден­тичності. Подолання її в сучасних умовах неможливе без активного прагнення населення до постійного діалогу все­редині суспільства, на рівні інших цивілізацій і культур.

Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування

У сучасних дослідженнях майбутнього застосовують багатоманітний арсенал загальних і спеціальних методик, конкретних методів науково-прогностичних досліджень. Нині налічується до 200 загальних і вузькоорієнтованих методів прогнозування.

Вирішальну роль у забезпеченні результату політично­го прогнозування відіграє оптимізація добору його мето­дів, оптимальне визначення сфери використання кожного з них залежно від мети і термінів, відведених на розро­блення прогнозів. Найчастіше у політичному прогнозуван­ні застосовують такі методи: колективної генерації ідей, моделювання, метод «Дельфі», побудову сценаріїв, метод гри та ін.

Колективна генерація ідей («мозкова атака»). На За­ході цей метод називають «брейнстормінгом» (методом несподіваних ідей). Він передбачає формування групи уча­сників (не більше 15-ти осіб) з високим рівнем загальної ерудиції. Під час підготовки «мозкової атаки» складають проблемну записку для учасників. Генерація ідей передба­чає зрозумілість і стислість висловлювань, заборону висту­пати багато разів, толерантне ставлення ведучого й уча­сників до висловлених ідей, фіксування змісту розмови.

Результатами такої роботи можуть бути з'ясування ві­рогідних подій, тенденції, моделювання політичних рі­шень і дій. Перший її етап передбачає генерування великої


418 Прикладні політичні дослідження

кількості ідей за невеликий відрізок часу в невеликій гру­пі (5—12 осіб), їх коментування й оцінювання. При цьому необхідно утримуватися від рішень, заохочувати висло­влювання будь-яких ідей, їх осмислення і доповнення. На другому етапі група з 25—30-ти осіб аналізує й оцінює ви­словлені ідеї, відбираючи найпродуктивніші з них.

Моделювання. У моделюванні розрізняють економе-тричний підхід, за якого побудова прогнозу спирається на статистичні показники та їх відношення, а всі зміни систе­ми вважаються екзогенними, тобто не пов'язаними з її внутрішніми змінами, та системно-динамічний, що трак­тує всі зміни як ендогенні (внутрішні стосовно системи, що аналізується).

При моделюванні зосереджуються не на об'єктах, а на їх моделях — аналогах певного фрагмента дійсності, кон­цептуально-теоретичних утвореннях. У прогностичному моделюванні слід дотримуватися вірогіднісного підходу до проблем майбутнього, а створена на цій основі модель пов'язана із розробленням шкали можливостей і побудо­вою на її основі функції розподілу вірогідності (менш віро­гідно — більш вірогідно).

Залежно від використовуваних даних і технологічних прийомів розрізняють операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій), каузальне (ґрунтується на встановленні при-чинно-наслідкових зв'язків відомих подій, явищ) і ста­тистичне (розроблення й аналіз моделей, створених на ос­нові статистичного матеріалу минулого і сьогодення). Ста­тистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів використовують, маючи постійні упродовж пев­ного часу показники процесу, явища, що трапляється дуже рідко. Більшість політичних процесів, як правило, є амбівалентними, що ускладнює політичне прогнозування, яке повинне враховувати значну кількість суперечливих чинників розвитку системи.

Моделі поділяють на матеріальні (макети, муляжі), ідеальні та уявні (використовують у суспільних науках). Ідеальними моделями вважають знакові (математичні) і моделі-образи, що ґрунтуються на теоретичних уявлен­нях, узагальненнях (інтегративна модель соцієтальної сус­пільності, яка повинна, на думку Т. Парсонса, вийти за межі, де правлять політична влада, багатство та чинники, що їх породжують, і піднестися до рівня ціннісних схиль­ностей і механізмів впливу).

Будь-яка модель характеризує об'єкт, процес, явище лише приблизно. Ступінь її наближення до реальності за-


Політичне прогнозування 419

лежить від виду моделі, методики та технічних способів моделювання. Моделі соціально-політичних систем мо­жуть бути описані у термінах гуманітарних наук, вираже­ні у графіках, діаграмах, математичних, кібернетичних системах. Найпоширенішими типами моделей соціально-політичних систем є статистичні (відображають стан со­ціально-політичних систем на певний час); прості дина­мічні (відображають структуру, функціонування систем); складні динамічні (відображають структуру, функціону­вання процесу розвитку соціально-політичних систем). Модель може віддзеркалювати об'єктивну структуру по­літичної системи, закономірності її функціонування і роз­витку. Моделювати можна не тільки розвиток певних сус­пільних сфер, видів діяльності, а й світового співробіт­ництва. Першу глобальну модель світового розвитку запропонував Дж. Форестер (США, 1971).

Останнім часом широко використовується імітаційне (комп'ютерне) моделювання з подальшим експерименту­ванням на створеній моделі. За результатами вивчення її функціонування в різних умовах і за різних значень вихід­них параметрів можна прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати результати певних дій чи змін. Імі­таційне моделювання ефективне у дослідженні складних соціально-економічних, політичних процесів на регіо­нальному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може спричинити непередба-чувані результати.

Метод «Дельфі». Один із найефективніших експертних методів, умовами реалізації якого є анонімність експертів, використання результатів попереднього туру опитувань, наявність статистичної характеристики групової відповіді.

Анонімне опитування групи експертів здійснюють письмово у кілька турів; при цьому експерти не контакту­ють між собою, а лише дають змогу ознайомитися із систе­матизованими результатами попереднього туру. Кількість опитувань (від двох до чотирьох) залежить від зведення по­ляризованих оцінок до мінімуму. Якщо експерти досяга­ють згоди з принципових питань у другому турі, опитуван­ня припиняють. Точність і надійність результатів експер­тизи залежить від того, наскільки якісно підібрано групу експертів. За технологією «Дельфі» прогноз може бути от­риманий шляхом інтуїтивних роздумів компетентних лю­дей. Важливо, щоб кожен експерт при формулюванні сво­їх прогнозів був захищений від впливу інших осіб.


420 Прикладні політичні дослідження

Побудова сценаріїв. Сценарне планування вперше було використано на початку 60-х років XX ст. прогностичною групою, яка, складаючи плани для нафтової компанії «Ройял Датч Шелл», спрогнозувала енергетичні кризи 1973 і 1979 pp., розгортання руху енергетичної економії, розвиток світового руху за охорону навколишнього сере­довища і навіть розвал Радянського Союзу. Пізніше аме­риканський учений Г. Кан запропонував новий підхід до сценарного планування, за яким необхідно «мислити про немислиме». У такий спосіб він створив сценарії про ядер­ну війну.

Використання методу сценаріїв пов'язане з необхідні­стю аналізу політичних ситуацій, які розвиваються за кількома траєкторіями. Сценарій — спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтерна­тив розвитку великих систем (міжнародних відносин, на­ціональної економіки, сфери політики, соціальних відно­син та ін.). Складання сценарію допомагає пізнати небез­пеки і можливості, зумовлені реалізацією конкретного політичного рішення, а також імовірний розвиток перед­бачуваної ситуації, альтернативні її варіанти, поведінку дійових осіб на кожній стадії сприяння, випередження чи запобігання процесу. Кожен сценарій має бути детальною історією можливого майбутнього. Ступінь деталізації за­лежить від важливості проекту.

У підготовці сценаріїв використовують аналітичні мате­ріали. Написання їх передбачає визначення часового інтер­валу формулювання подій, словесне тлумачення їх сутності, а також кількісне оцінювання. Оскільки сценарій описує не реальну, а вірогідну ситуацію, він найчастіше передбачає вибір одного з кількох прогнозованих варіантів розвитку подій. Такий вибір може бути однозначним, альтернатив­ним і компромісним (на основі поєднання позитивних ас­пектів близьких або альтернативних варіантів, які допома­гають знайти оптимальний вихід із ситуації, альтернативне розв'язання якої загрожує існуванню цілого).

Одним із різновидів сценарного методу є зворотне прог­нозування — формулювання на початковій стадії різнома­нітних варіантів бажаного майбутнього, вироблення для кожного варіанта вірогідних сценаріїв, спрямованих від майбутнього до сьогодення, а на завершальній — відбір тільки сценаріїв, позбавлених нереалістичних елементів.

Розроблення сценарію може мати різні цілі: оцінюван­ня політичної обстановки, визначення можливих варіан­тів і напрямів її розвитку, наслідків прийняття політич-


Політичне прогнозування 421

них рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарії у сфе­рі політичного прогнозування допомагають передбачити ймовірні ситуації, особливо конфліктні, підготувати і спланувати альтернативні рішення.

Метод гри. Він орієнтує на конструювання певних по­літичних ситуацій, розроблення моделей управлінських структур, розподіл рольових функцій учасників певних подій, моделювання поведінки суб'єктів політики, прий­няття оптимальних рішень, виявлення закономірностей і суперечностей у політичних процесах. Основою цього ме­тоду є теорія ігор, яку в 30-ті роки XX ст. обґрунтував аме­риканський учений Дж. Нойман. Він виходив з того, що за будь-яких обставин існує стратегія, яка веде гравця до ус­піху. У 50—60-ті роки XX ст. ця теорія, незважаючи на певну популярність, сприймалася як сукупність інтелек­туальних вправ, а не як модель прийняття рішень. Глибо­ко зацікавились нею у 1994 р. і присудили Нобелівську премію з економіки трьом її прихильникам — Дж. Henry, Дж. Харсані та Р. Селтену. Поширеними засобами реаліза­ції цієї теорії є гра з нульовою сумою, коли на кожного пе­реможця припадає співмірний до його виграшу переможе­ний, а також «перевтілення», що означає аналіз ситуації з точки зору іншого (суб'єкт оцінює ситуацію з позицій ін­шого, уявляє його ходи та їх наслідки).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 476; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.061 сек.