Запровадження медіації 5 страница

При цьому саме польський досвід повною мірою може бути тим орієнтиром, що враховуватиметься в Україні під час запровадження медіації до системи кримінального судочинства.

Особливої уваги, на мою думку, в цьому контексті заслуговує досвід Польщі, де після експериментального випробування медіації положення щодо неї було включено до національного законодавства.

Більш детально розглянемо обраний польським законодавцем спосіб врегулювання цього питання.

1 липня 2003 р. набрав чинності прийнятий 10 січня 2003 р. Закон ¹, згідно з яким Кримінально-процесуальний кодекс Польщі було доповнено ст. 23а «Процедура медіації».

У § 1 цієї статті закріплено право суду, а під час досудового слідства прокурора за ініціативою або за згодою потерпілого чи обвинуваченого направляти справу до установи або «гідної довіри особи» з метою проведення процедури медіації між потерпілим і обвинуваченим.

У § 2 ст. 23а встановлено вимогу щодо граничного строку процедури медіації — вона не повинна тривати довше ніж один місяць. Цей термін не враховується під час проведення досудового слідства.

Згідно з правилом § 3 процедура медіації не може проводитися особою, щодо якої в конкретній справі виникли обставини, передбачені у статтях 40—42 цього Кодексу, якщо вона є професійним суддею, прокурором, адвокатом, юрисконсультом, а також стажистом із однієї з цих професій, або якщо вона працює у суді, прокуратурі чи іншій установі, завданням якої є боротьба зі злочинністю.

У § 4 ст. 23а зазначено, що суб’єкти, які проводили медіацію, після її закінчення зобов’язані подавати звіт щодо її перебігу та результатів.

Відповідно до § 5 ст. 23а від Міністра юстиції вимагалося визначити вимоги, яким повинні відповідати установи й особи, наділені правом проводити медіацію, спосіб їх призначення й відкликання, обсяг і умови надання їм матеріалів справи для проведення медіації та спосіб і порядок процедури медіації.

На виконання зазначеної вимоги Кримінально-процесуального кодексу Республіки Польща Міністром юстиції Польщі 13 червня 2003 р. було видано розпорядження «Про порядок проведення процедури медіації у кримінальних справах» ³, в якому зазначені: умови, яким мають відповідати установи й особи, наділені правом проведення процедури медіації; порядок призначення й відводу установ і осіб, наділених правом проведення процедури медіації; обсяг та умови надання матеріалів справи установам і особам, наділеним правом проведення процедури медіації; спосіб і порядок проведення процедури медіації.

Відповідно до цього Порядку право проводити медіацію отримували ті установи, які згідно зі своїми статутними завданнями були створені для виконання завдань у сфері медіації, ресоціалізації (залучення до суспільного життя), захисту громадських інтересів, захисту важливого індивідуального інтересу або захисту свобод і прав людини, а також мали організаційні й кадрові умови для проведення процедури медіації та були внесені до реєстру окружного суду.

«Гідними для проведення медіації особами» було визнано осіб, що мають польське громадянство, є дієздатними, досягли 26 років, вільно володіють польською мовою, не мають судимості за умисний злочин, володіють умінням вирішувати конфлікти та мають відповідні знання для проведення процедури медіації, зокрема в галузі психології, педагогіки, соціології, ресоціалізації або юриспруденції, дали запоруку належно виконувати обов’язки та внесені до реєстру окружного суду.

Також було встановлено правило, відповідно до якого у постанові про направлення справи на процедуру медіації суд (а під час досудового слідства — прокурор або інший, наділений відповідними повноваженнями орган) для її проведення мали призначити установу або «гідну довіри особу» з числа осіб, внесених до реєстру окружного суду.

Від суду, прокурора або іншого наділеного повноваженнями органу, який направляв справу на процедуру медіації, вимагалося забезпечити медіатора відповідною інформацією щодо справи, проте лише в необхідному для проведення процедури медіації обсязі.

Ця інформація мала містити особисті дані потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, правову кваліфікацію дій, які йому інкриміновано із зазначенням обставин вчинення злочину.

У виняткових випадках за заявою медіатора, суду або прокурора, якщо вони визнають це за необхідне, дозволяється надати з відповідними застереженнями доказовий матеріал, що міститься у матеріалах справи в частині, яка стосується підозрюваного (або обвинуваченого), потерпілого.

За встановленим цим документом правилом медіатору не повинні були надаватися матеріали справи, які вважаються державною чи службовою таємницею або таємницею, що пов’язана з виконанням професійних обов’язків або функцій, матеріали, що стосуються стану здоров’я підозрюваного або обвинуваченого, висновків щодо нього, даних про його судимість, а також матеріалів, які дозволяють ідентифікувати свідка, допитаного у справі, й таких, розкриття яких потерпілому могло б вплинути на кримінальну відповідальність інших обвинувачених у цій справі, що не беруть участі у процедурі медіації.

Матеріали медіації дозволяється надавати для ознайомлення лише в присутності уповноваженого працівника органу, що прийняв справу до свого провадження. У разі необхідності передбачено можливість отримання їх ксерокопій.

Відразу після вручення медіатору постанови суду, прокурора про направлення справи на медіацію, останній має налагодити контакт із потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим, визначивши час і місце зустрічі з кожним із них.

Під час таких зустрічей медіатор повинен довести до відома цих осіб суть і принципи процедури медіації, роз’яснити їм їхні права та обов’язки у зв’язку з цим, провести медіацію, допомогти сформулювати зміст угоди та перевірити виконання зобов’язань, які випливають із неї.

Після проведення процедури медіації медіатор зобов’язаний скласти письмовий звіт і невідкладно подати його органу, який направив справу на таку процедуру. У випадку укладення угоди між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим вона стає додатком до звіту.[46]

Якщо медіацію не було закінчено у строк, визначений у постанові про її призначення, медіатор невідкладно мав скласти та подати органу, що направив справу на медіацію, звіт із зазначенням причин, через які у встановлений строк не вдалося досягти бажаних результатів.

Наслідки так званої «успішної медіації» були зафіксовані у Кримінальному кодексі Республіки Польщі (далі — Кодекс).

Так, згідно зі встановленим § 3 ст. 53 Кодексу правилом, суд, визнаючи міру покарання, повинен був враховувати позитивні результати процедури медіації, проведеної між потерпілим і правопорушником, або угоду, укладену між ними під час процедури, проведеної за рішенням суду або прокурора.

Відповідно до § 2 ст. 60 Кодексу було закріплено право суду застосувати істотне пом’якшення міри покарання в особливих випадках, коли навіть найменша міра покарання, передбачена за злочин, була б непомірно суворою, якщо потерпілий примирився з правопорушником, шкода була виправлена або потерпілий і правопорушник узгодили спосіб виправлення шкоди.

Як виняток із правила ст. 66 Кодексу, відповідно до якого дозволялося застосування умовного припинення провадження у кримінальній справі у разі вчинення злочинів із покаранням до 3 років позбавлення волі, у § 3 цієї статті його було поширено й на злочини з покаранням до 5 років, за умови їх вчинення особами, які примирилися з потерпілим, виправили шкоду або узгодили з ним спосіб її виправлення.

Отже, аналіз зазначених вище нормативних актів Польщі з питань медіації свідчить про необхідність комплексного врегулювання в законодавстві України питання медіації у кримінальних справах.

У разі прийняття позитивного рішення про необхідність запровадження цього інституту в законодавство України роботу слід розпочинати з внесення змін до Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України і розробки спеціаль-ного закону, який би, на кшталт розпорядження Міністра юстиції Польщі, визначав засади медіації у кримінальних справах, принципи її проведення, механізм, вимоги до медіаторів та багато похідних від нього питань.[47]

У підрозділі 2.5 «Характеристика медіації у Французькій Республіці»

Наголошується на відсутності у французькому законодавстві будь-яких обмежень стосовно проведення медіації, у результаті чого вона може застосовуватися щодо будь-якої кримінальної справи, незалежно від ступеня її тяжкості.

За таких обставин результат примирення сторін у кожному конкретному випадку оцінюється органом, у провадженні якого перебуває справа. Доцільно врахувати досвід Франції щодо фінансування послуг медіаторів виключно з державного та місцевих бюджетів: таке положення забезпечить рівні можливості для потерпілого та особи, яка вчинила злочин, брати участь у медіації з метою подальшого примирення.24 липня 2002 р. Економічна і соціальна рада при ООН ухвалила резолюцію "Про основні принципи програм відновлюючого правосуддя у кримінальних справах", яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновлюючого правосуддя у національне судочинство.

Існує декілька моделей подібного правосуддя, і найпоширенішою його формою є програми примирення жертв і правопорушників (медіація).

Відповідно до Рамкового рішення ради Європейського Союзу "Про положення жертв у кримінальному судочинстві" від 15 березня 2001 р. медіація у кримінальних справах — це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи — медіатора.

На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов'язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва. Причому до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов'язковому порядку повинні ухвалити закони, які б забезпечували проведення посередництва в кримінальних справах.

У Франції прокурор, який вирішує питання про порушення публічного позову (за вітчизняною термінологією — "порушення кримінальної справи"), вправі на власний розсуд оцінювати доцільність кримінального переслідування в кожному окремому випадку.

Вважають, що медіація зародилася у місті Баланс. Місцевий прокурор, аналізуючи дрібну злочинність, дійшов висновку, що традиційна кримінальна юстиція "не здатна усунути незначні конфлікти; навпаки — вона їх тільки загострює". Прокурор, звичайно, може на підставі принципу доцільності кримінального переслідування прийняти рішення про відмову в порушенні публічного позову. [48]

У такому разі він "залишає незадоволеним потерпілого і культивує у злочинця почуття безвідповідальності". З цієї причини Голова трибуналу інстанції і Прокурор Республіки Валанса спробували віднайти третій, "нестандартний" спосіб вирішення кримінально-правового конфлікту. Ним і стала медіація, яка існувала спершу як правозастосовна процедура без правової регламентації.

Сутність медіації полягає у такому. Особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння,відшкодовує шкоду відповідно до мирової угоди, що її укладаютьсторони, а прокурор відмовляється від порушення публічного позову.

Для вирішення питання про примирення сторін залучаютьарбітра. У Балансі вирішили запрошувати для цього авторитетнихнейтральних осіб, які знають місцеве населення і не наділені владними повноваженнями щодо сторін (свого роду "третейських суддів"). У різних кварталах міста за допомогою Комунальної радизапобігання злочинності було обрано від 4 до 6 осіб як штатнихгромадських "примирювачів".[49]

Прокурор, вирішивши, що доцільно замість традиційного кримінального переслідування застосувати примирювальну процедуру, відбирає двох із цих осіб і передає їм справу. В разі досягнення примирення самі ж громадські арбітри і контролюють виконання умов угоди.

Якщо ж сторони не примирилися або не виконують умов угоди, справу повертають прокуророві, який вирішує питання про її подальшу долю відповідно до вимог КПК.

Пізніше, спочатку 2 жовтня 1992 р. згідно із Циркуляром міністра юстиції Франції, а потім і Законом від 4 січня 1993 р. про внесення змін і доповнень до КПК медіація дістала правову регламентаціюю

Починаючи з середини 80-их у Франції за ініціативою прокурорів починають реалізовуватися пілотні проекти, спрямовані на розв’язання кримінальних конфліктів шляхом медіації. Юридичним підґрунтям для розвитку даної практики стали статті 40, 41 Кримінально-процесуального кодексу (статті прийняті в 1993 р.), згідно яких прокурор має право “вирішувати, які кроки застосувати” щодо конкретної справи.

Повноваженнями прокурора також є “до початку судового провадження по справі, за згодою сторін, удатися до застосування процедури медіації, якщо, на думку прокурора, це допоможе забезпечити відшкодування збитків потерпілому; усунути перешкоди, пов’язані з порушенням закону; реабілітувати індивіда”.

Послуга медіації у Франції доступна як для неповнолітніх, так і для повнолітніх правопорушників. Законодавством дозволяється пряма і непряма медіації. Бажаним результатом є досягнення угоди, згідно якої правопорушник визнає свою вину та матеріально відшкодовує завдані збитки. Яким би не був результат процедури, про нього повідомляють прокурора, який і приймає рішення щодо відкриття чи закриття кримінальної справи.

Послугу примирення надають асоціації супроводу потерпілих та приватні медіатори, які акредитовані місцевим прокурором та мають контракт з Мінюстом. Питання спільної взаємодії та специфіки проведення програм примирення узгоджуються між надавачами послуги примирення та прокурорами на місцевому рівні.

Робота асоціацій та приватних медіаторів оплачується з центральних фондів (державний, місцевий бюджети).

Послуга медіації надається учасникам безкоштовно. Варто зауважити, що більшість медіаторів (70%) є волонтерами. Навчання медіаторів – не є обов’язковим. Однак, більшість медіаторів, що працюють в асоціаціях (81%) пройшли ґрунтовну підготовку, оскільки, від рівня якості надання послуги примирення залежить акредитація асоціації, а отже і її фінансування.Теоретичною підтримкою розвитку медіації у Франції займається Національний інститут медіації та допомоги потерпілим. Інститут координує роботу 160 служб, надає допомогу потерпілим, допомагає розробляти місцеві програми, співпрацює з місцевими органами управління, проводить дослідження. Ним також був розроблений етичний кодекс, який регулює різні аспекти медіації.

Медіація у Франції включає чотири основні етапи:

· підготовчий – обмін інформацією між прокурором і асоціацією, аналіз конфлікту, попередня робота з сторонами;

· медіація – містить два етапи: безпосередньо процедура примирення та укладання угоди;

· закриття справи та її оцінка – асоціація або приватний медіатор передають прокурору офіційний звіт про процедуру медіації та її результати. У 1995 році було проведено близько 33 600 медіацій. З них 60% провели асоціації, 40% – приватні медіатори. Трохи більше половини – це злочини проти особистості, третина – злочини проти власності. Близько 55% переданих справ закінчилися укладанням угоди між сторонами, 30% – медіація була неуспішною, тобто, угоду не було укладено.

3.6 Медіація в Англії та Уельс

Відновне правосуддя у справах щодо неповнолітніх Англія та Уельс (далі – Англія) стала однією з перших країн у Європі, яка почала застосовувати новий підхід до злочину та його наслідків віднов-не правосуддя.

Протягом 80–90-х років ХХ ст. програми відновного правосуддя застосовувались на рівні місцевих громад і не регулювалися жодними нормативно-правовими актами. Тоді сформувався один з основних механізмів застосування програм відновного правосуддя як альтернативи кримінальному процесу, який використовується і зараз.

Ось в чому полягає його суть. Головним і найбільш поширеним реагуванням поліції на злочин, вчи- нений неповнолітнім, було винесення попередження (caution).

Спільно з соціальними службами поліція розробила механізм т. зв. “попередження плюс”, який мав на меті сприяти попередженню вчинення злочинів неповнолітнім у майбутньому.

Цей механізм полягав в тому, що неповнолітній злочинець одержував від поліції попередження, в якому зазначалися певні дії, яких він мав вчинити. Наприклад, це могло бути лікування від алко- або нарко- залежності, відшкодування шкоди потерпілому і т. д.

Відсутність законодавчого регулювання відновного правосуддя не пере- шкоджала не тільки поліції, а й судам застосовувати вищевказаний механізм на стадії між визнанням особи винною у вчиненні злочину та призначенням покарання1 або під час виконання покарання, не пов’язаного з ув’язненням.

Першими законами, що закріпили відновне правосуддя на національному рівні, стали Акт “Про злочини і безпо- рядки” (Crime and Disorder Act) 1998 р. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ З ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ В АНГЛІЇ, БЕЛЬГІЇ ТА НІМЕЧЧИНІ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД Віра ЗЕМЛЯНСЬКА кандидат юридичних наук, Український Центр Порозуміння.

В англо-саксонській системі права визнання особи винною і призначення покарання судом є окремими стадіями судового процесу і за часом вони відбуваються в різні дні; як правило, між ними проходить 2-3 тижні або навіть місяці. 2 Miers D., Willemsens J., Mapping Restorative Justice. Development in 25 European Countries. – Leuven: The European Forum for Victim-Offender Mediation and Restoratives Justice, 2004. – PP. 47-48. № 1, квітень, 2007 77 та Акт “Про правосуддя у справах неповнолітніх та свідчення у карних справах” (Youth Justice and Criminal Evidence Act) 1999 р.

Вони запровадили п’ять нових заходів з елементами відновного підходу для неповнолітніх: остаточне попередження (final warning), наказ про відшкодування шкоди (reparation order), наказ про план дій (action plan order), наказ про нагляд (supervision order) та наказ про передання справи (referral order).

За винятком остаточного попередження, всі інші заходи призначає суд. [50]

Остаточне попередження прийшло на зміну “попередженню плюс”, яке існувало раніше. Неповнолітні правопорушники, що вперше вчинили злочин, квалі- фікований як нетяжкий, скеровуються поліцією до Служби по роботі з неповнолітніми право- порушниками (Youth Offending Team), де молода особа проходить через певну програму, покликану змінити її поведінку.

Ці програми можуть містити елементи прямої відшкодування шкоди потерпілому або громаді. В разі успішного проходження неповнолітнього через таку програму, поліція таку справу не передає в прокуратуру.

В Англії програми відновного правосуддя застосовуються на різних стадіях кримінального процесу.

Медіацію або сімейну конференцію може бути проведено після порушення кримі- нальної справи, але до судового розгляду справи. Крім цього, суд може призначити проведення програми відновного правосуддя після визнання особою винною, але до присудження покарання.

В Англії суд може призупинити винесення покарання максимум на 6 шість місяців, щоб побачити чи підсудний відшкодував або, принай- мні, почав відшкодовувати шкоду.

Покарання не призначається до кінця відстрочки і очікується, що воно не буде пов’язане з позбавленням волі. У червні 2003 р. Міністерство внутрішніх справ Великобританії опублікувало консультаційний документ щодо стратегії подальшого впровадження відновного правосуддя5, а навесні 2005 р. уряд Великобританії прийняв інструкції з відновного правосуддя для Служб по роботі з неповнолітніми правопорушниками з метою заохочення їх використовувати відновне право- суддя у своїй роботі. [51]

Відновне правосуддя у справах щодо дорослих В Англії та Уельсі Акт “Про правосуддя в кри- мінальних справах” (Criminal Justice Act) 2003 р. надав Королівській прокурорській службі вперше право розглядати можливість альтернативи переслідування у справах дорослих злочинців. Це право реалізується шляхом винесення умовного попередження (сonditional сaution). В акті зазначається, що умовне попередження – це попередження, що виноситься правопорушнику відносно вчиненого злочину і містить певні умови, які додаються до нього. Якщо правопорушник не виконує поставлених йому умов, тоді кримінальна справа буде поновлена і попередження скасовано.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження сформульовані наступні висновки, внесено пропозиції та надано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства й відповідних законопроектів у частині запровадження медіації в сфері кримінального судочинства України.

1. Правова традиція України ще від часів Київської Русі і до сьогодення містить чимало прикладів існування примирення між сторонами кримінального конфлікту. За таких обставин запровадження медіації в кримінальному процесі України, що ґрунтується саме на ідеї примирення сторін кримінального конфлікту,
є прикладом стійких історичних закономірностей самобутнього розвитку українського народу.

2. Запровадження медіації в кримінальному процесі України зумовлено потребою подальшої демократизації та гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань України перед європейським та світовим співтовариством.

3. Сформульовано авторське визначення медіації в кримінальному процесі України, під якою слід розуміти позасудову процедуру вирішення конфлікту з метою примирення потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, відновлення порушених правовідносин в суспільстві, яка досягається шляхом проведення переговорів з дотриманням принципів добровільності, самовизначення, незалежності, конфіденційності за участю нейтральної та неупередженої третьої сторони (медіатора), внаслідок чого потерпілий забезпечується можливістю виявити своє ставлення до кримінального правопорушення та його наслідків, підозрюваний, обвинувачений (підсудний) чи засуджений – прийняти на себе зобов’язання відшкодувати заподіяну шкоду, усунути інші негативні наслідки кримінального правопорушення та вчинити інші дії, не пов’язані з відшкодуванням шкоди (дії майнового або немайнового характеру, за винятком тих, що не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб) на користь потерпілого.

4. Доведено необхідність виокремлення етапів медіації в межах кримінального процесу та етапів медіації поза межами кримінального процесу. Подібне розмежування дасть змогу чіткіше визначити порядок її проведення.

5. Під час проведення медіації визначальну роль відіграє медіатор, який сприяє сторонам кримінального конфлікту у досягненні взаєморозуміння, спільному виробленні взаємоприйнятних домовленостей та шляхів їх виконання. Наголошується на важливості професійної підготовки медіаторів, що має складатися з отримання знань та оволодіння навичками. У зв’язку із цим розроблено план навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів», вивчення якої може бути передбачено у навчальних програмах вищих навчальних закладів.

6. На процес запровадження та подальший розвиток медіації в зарубіжних країнах вплинула низка чинників, які за своєю суттю є тотожними і для України, – розчарування в можливостях системи офіційного кримінального судочинства знизити рівень злочинності; фактичне виключення потерпілого з процесу прийняття рішення стосовно злочину та правопорушника; бажання змінити спрямування кримінальної системи в бік автономного та консенсуального принципу вирішення кримінальних конфліктів.

7. Дослідження досвіду запровадження та застосування медіації на прикладі деяких зарубіжних країн здійснювалося на основі заздалегідь визначених критеріїв (ознак), а саме: стадії кримінального провадження, на якій можливо ініціювати проведення медіації; категорії кримінальних справ, де допустимо застосувати медіацію; наявності особливостей у практиці застосування медіації щодо неповнолітніх та медіації щодо повнолітніх; порядку закріплення безпосередньої процедури медіації; правових наслідків проведення медіації та укладення угоди про примирення; правового статусу організацій, які надають послуги з медіації; механізму фінансування проведення медіації. Під час розгляду питання про запровадження медіації в кримінальному процесі України видається доцільним урахувати досвід Великобританії, Бельгії та Польщі щодо можливості проведення медіації на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі і після винесення вироку, що дасть змогу ефективно реінтегрувати засудженого у соціальну спільноту та забезпечить пріоритет відновної складової кримінального процесу. Заслуговує на увагу досвід Німеччини та Польщі в частині застосування медіації до широкої категорії кримінальних справ: в одних випадках успішно проведена медіація є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а в інших – враховується судом як пом’якшуюча обставина при призначенні особі покарання. Слід також використати досвід Франції щодо фінансування послуг медіаторів виключно з державного та місцевих бюджетів: це забезпечить однакові можливості для потерпілого та особи, яка вчинила злочин, брати участь у медіації з метою подальшого примирення. Під час запровадження медіації в кримінальному процесі України доцільно врахувати досвід окремих країн СНД (Казахстан, Молдова, Російська Федерація), у яких імплементація процедури медіації характеризувалася прийняттям спеціальних нормативно-правових актів, що прямо передбачають проведення медіації в кримінальному процесі. Крім того, заслуговує на увагу практика створення при Міністерстві юстиції Молдови спеціального органу (Ради медіації), який проводить атестацію медіаторів; розробляє проекти стандартів і програм підготовки медіаторів; розглядає звернення, пов’язані з діяльністю медіаторів; приймає рішення про дисциплінарну відповідальність медіаторів; розробляє і затверджує норми професійної етики тощо.

8. Отримані результати дисертаційної роботи повною мірою відповідають її об’єкту, предмету, меті й задачам, особливості яких обумовили вибір конкретного переліку загальнонаукових та спеціально-наукових методів дослідження.

9. Положення чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства надають можливість для врахування позитивного результату медіації як:

– підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого;

– обставини, що враховується при звільненні від покарання;

– обставини, що враховується при звільненні від відбування покарання з випробуванням;

– обставини, що враховується при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання;

– обставини, що враховується при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким;

– пом’якшуючої обставини при призначенні покарання;

– обставини, що враховується при звільненні неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

У зв’язку з викладеним ініціювання проведення медіації може відбутись у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до моменту видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим), а також після постановлення вироку під час відбування засудженим покарання (між потерпілим та засудженим).

10. Розроблено проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України», в якому визначено основні принципи проведення медіації, деталізовано порядок проведення медіації (умови медіації та порядок проведення переговорів, підстави зупинення та припинення медіації), визначено правовий статус медіатора (вимоги до особи медіатора, його права та обов’язки), врегульовано загальні аспекти правової відповідальності, соціального та пенсійного забезпечення медіатора, організації діяльності медіаторів тощо. Крім того, даний законопроект у прикінцевих і перехідних положеннях містить відповідні зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодексу України і Кримінального кодексу України, пропоновані з метою законодавчого закріплення врахування позитивних результатів медіації і вдосконалення правового регулювання укладення та виконання угоди про примирення.

11. При здійсненні своїх професійних обов’язків медіатор отримує конфіденційну інформацію від сторін, а тому зобов’язаний забезпечувати її збереження та нерозголошення. У зв’язку із цим доцільним є введення поняття «медіаційна таємниця» – будь-які відомості, що стали відомі медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків під час проведення медіації.

12. Позиція щодо необхідності запровадження медіації в кримінальному процесі України підкріплюється результатами анкетування 285 осіб, а саме: суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів міст Києва, Харкова, Донецька, Львова, Одеси та Сімферополя (на питання «Чи потрібним є запровадження процедури медіації в кримінальний процес України?» 72 відсотки опитаних дали схвальну відповідь),
а також результатами вивчення матеріалів судової практики.

Список використаної літератури:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

3. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 37. – Ст. 446.

4. Медіація в цивільних, сімейних та господарських спорах України: сьогодення та майбутнє / реком. А. Залара, експерта Ради Європи. – Київ: [б. в.], 2007. – 167 с.

Дата добавления: 2015-06-25