Загальна характеристика та поняття права на наукове відкриття 1 страница

Поняття «відкриття» є таким, що застосовується у багатьох значеннях і має різне тлумачення. Наприклад, великі географічні відкриття, відкриття корисних копалин або, навіть, відкриття якихось нових засобів виробництва.

Дослідженню питання наукового відкриття, його ознак і визначення його місця серед інших об’єктів цивільного права були у свій час присвячені численні наукові праці багатьох вчених і науковців, правників, як вітчизняних так і зарубіжних. Найбільший імпульс щодо належного визнання наукове відкриття отримало саме за часів колишнього Радянського Союзу, де існував інститут експертизи і реєстрації наукових відкриттів. Але цей період не був тривалим і на сучасному етапі ця проблема залишається невирішеною. Оскільки законодавець чітко визнав необхідність належного визнання наукового відкриття об’єктом інтелектуальної власності і надання йому відповідної правової охорони, доцільно зупинитися на послідовному визначенні цього об’єкта, його ознак і місця в системі правової охорони інтелектуальної власності України.

Отже, поняття «об’єкт» має багато різних тлумачень у різноманітних галузях людської життєдіяльності і, по суті, є важливою категорією для будь-якої науки в цілому.

Для визначення необхідних понять і категорій був застосований метод дедукції. Методом дедукції визнається спосіб міркування від загального до конкретного, від загальних положень до конкретних висновків. Загальною формою дедукції є силогізм, суть якого створює загальне положення, а висновки – відповідне конкретне судження [1, с. 126].

Таким чином, відповідно до поставлених завдань маємо від загальних понять перейти до конкретних визначень і окреслити їх за допомогою наявного у нас матеріалу.

Спочатку визначимо поняття «об’єкту» як загальнофілософської категорії, для визначення загальної природи цього явища, потім перейдемо до поняття «наукового відкриття як об’єкту цивільних правовідносин». Далі розкриємо правові ознаки наукового відкриття.

У філософії термін «об’єкт» головним чином використовується для характеристики співвідношення матерії та свідомості. Енциклопедичні видання представляють об’єкт в якості зовнішнього предмету, предмету свідомості і діяльності суб’єкта. При аналізі поняття «об’єкт» на філософському рівні воно розглядається як частина матеріального та духовного світу, на яку спрямована пізнавальна та перетворювальна діяльність суб’єкта [2, с. 21]. Суб’єкту протиставляється об’єкт як предмет свідомої діяльності. Суб’єкт це той, хто може мислити, пізнавати і діяти, на відміну від об’єкта, на який спрямовані думки і дії. Водночас вказується на взаємозв’язок і взаємодію суб’єкта і об’єкта, основою якої є об’єкт. Тобто об’єкт це те, на що спрямована пізнавальна та інша діяльність. Отже, об’єктом буде зовнішній світ, який існує поза нами та незалежно від нашої свідомості і який є предметом пізнання.

Отже, чинником, притаманним поняттю «об’єкт» буде діяльність, яка на нього спрямована, діяльність щодо пізнання його особливостей та істотних рис.

Якщо порівняти поняття «об’єкт» як загальнофілософську категорію і «об’єкт» в юридичній науці, ми, здебільшого, відзначимо багато спільного. Однак, з урахуванням того, що йдеться про «об’єкт правовідносин» – те, з приводу чого виникають і існують правовідносини [3, с. 189]. Так, деякі автори визнають «об’єктом права» різні дефіниції: і суспільні відносини, які у конкретних соціально-економічних умовах підлягають правовому регулюванню, і елемент правовідносин [4, с. 167].

Цей зв'язок слід пояснити тим, що у теорії права правом визнається система загальнообов’язкових, формальновизначених юридичних норм, які виражають консолідовану волю суспільства, встановлюються і забезпечуються державою, і спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Наведена дефініція є тільки сукупністю важливих суттєвих ознак, які слід розглядати в їх глибокому взаємозв’язку, щоб вони доповнювали і допомогали розкрити одна одну [5, с. 86].

Але, якщо ми досліджуємо об’єкт права, то з наведеного вище поняття «право» виходить, що об’єктом права є саме суспільні відносини, на які право впливає за допомогою формальновизначених юридичних норм і які встановлюються і забезпечуються державою. Якщо у цьому визначенні виділити об’єкт права, то ним є саме суспільні відносини, на які право впливає за допомогою держави.

Традиційно у теорії права виділяють предмет права, це суспільні відносини, які регулюються нормами права. Це пов’язано, перш за все з тим, що у філософії суб’єкту протиставляється об’єкт, як предмет свідомої діяльності. І якщо застосувати у понятійно-категоріальному апараті поняття «об’єкт права», то відповідно, право виступало б «суб’єктом» самого себе, тобто «суб’єктом права», виходячи з його змісту. Це видається неможливим і саме тому у теорії права, до того, що вивчається правом, застосовується поняття «предмет» [6, с 13].

Отже, предметом права виступають саме суспільні правовідносини, які регулюються за допомогою норм права. Але вони також мають свої елементи – об’єкт, суб’єкт і зміст. «Об’єкт правовідносин» – це те, з приводу чого виникають і існують саме правовідносини [3, с. 189].

В енциклопедичних виданнях об’єктом права визнаються конкретні майнові і немайнові блага і інтереси, відносини, які регламентовані законом [7, с. 926]. Таким чином, якщо треба визнати «об’єкт» у теорії права, то маємо застосовувати поняття «об’єкт правовідносин», оскільки під цими двома поняттями існують, по суті, тотожні правовідносини.

Як відзначалось вище, у філософській науці об’єкт це те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Об’єкт права теж пізнається, але на відміну від об’єкта філософського він сам може призводити до відповідних змін в оточуючому, об’єктивному світі. На відміну від об’єкта у філософії, об’єкт права виконує мобільну, активну роль.

Так, колектив авторів книги «Цивільне право України» під редакцією Я. М. Шевченко доримується думки, що цивільним правом є сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін [8, с. 8].

У енциклопедичних виданнях під цивільним правом розуміється сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності у її різноманітних формах, товарно-майнові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою найбільш повного забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян [7]. Тобто цією галуззю права визначені певні групи відносин, які регулюються відповідними правовими нормами. Як підкреслювалося вище, в юридичній науці «об’єкт» має особливий зміст, оскільки «об’єктом правовідносин» – є те, з приводу чого виникають і існують саме правовідносини.

Отже, якщо більш детально зупинитись на визначенні об’єкта цивільних правовідносин, виходить, що їх об’єктом буде те, на що спрямоване суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів громадян і організацій. Як вже зазначалося, такі відносини виникають з приводу задоволення певних інтересів осіб. А задоволення такого інтересу можливе шляхом здійснення певних дій, зумовлених відповідною поведінкою. Таким чином, об’єктом цивільних правовідносин слід вважати врегульовану нормами цивільного права поведінку юридично рівних, майново самостійних осіб, яка спрямована на задоволення майнових і немайнових інтересів [9, с. 39].

Стосовно об’єкта цивільних відносин у літературі існують різні думки. Так, К. К. Яічков до об’єкта правовідносин відносить речі, послуги, особисті права тощо [10, с. 130]. М. М. Агарков в об’єкт правовідносин включає речі, продукти духовної творчості і особисті блага [11, с. 54]. Але, на наш погляд, з цим погодитись не можна, оскільки всі перелічені речі, включені до об’єкту правовідносин, самі по собі не можуть на них впливати, оскільки не мають власної свідомості, а особисті блага виділяти окремо мабуть недоцільно, оскільки вони, на нашу думку, більше характеризують суб’єкт права. Я. М. Магазинер пропонував під об’єктом правовідносин розуміти відповідну дію особи, як акт поведінки [12, с. 206]. На наш погляд, поведінка людини, відзначена Я. М. Магазинером в якості об’єкта правовідносин, характеризує лише певний аспект змісту цих правовідносин. Так, не можна розглядати поведінку людей як об’єкт цивільних правовідносин під час їх взаємодії у межах існуючих між ними правовідносин. Оскільки така поведінка буде змістом цивільних правовідносин.

Окремі автори, такі як, наприклад, С. М. Братусь, Г. Н. Полянська висловлювали думки щодо існування, так званих, безоб’єктних правовідносин [11, с. 49]. Але ці аргументи були відкинуті через неспроможність доведення доцільності їх існування. Відомо, що будь-які правовідносини виконують визначену і властиву їм роль з врегулювання відповідних відносин, явищ або процесів, які лежать в їх основі, а отже не може існувати правовідносин, які ні на що не спрямовані та ні на що не впливають.

Як зазначалося вище, об’єкт цивільних правовідносин це те, на що спрямоване суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів громадян і організацій. До об’єктів цивільних прав (правовідносин) ст. 177 Цивільного кодексу України відносить речі, у тому числі гроші і цінні папери; інше майно, майнові права; результати робіт, послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; а також інші матеріальні і нематеріальні блага [13].

Зміст цивільних правовідносин складають суб’єктивні права і обов’язки його учасників. Суб’єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, які дані йому нормами права. У той же час суб’єктивний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта. Сутність таких обов’язків полягає в тому, що суб’єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно, або покладені на нього в силу закону, або ж утримуватись від них. Таким чином, суть суб’єктивного цивільного права полягає у мірі дозволеної поведінки відповідного суб’єкта і можливості діяти певним чином [8, с. 68, 69]

Враховуючи вищенаведене, а також різні погляди правників стосовно визначення «об’єкту» можна зробити висновок про те, що: незважаючи на різні підходи і визначення щодо поняття «об’єкту» права, їх об’єднує одне загальне, а саме: по-перше, суб’єкт, який має відповідне суб’єктивне право і своєю поведінкою впливає на численні матеріальні і нематеріальні блага; по-друге, те, на що спрямована дія суб’єкту. І відмінність поглядів полягає у визначенні місця, першості одного з цих об’єктів. Так, одні вважають об’єктом відповідні блага, з приводу яких виникає відповідна поведінка особи, а інші – відповідну поведінку, спрямовану на ці блага.

Таким чином, спочатку ми визначили спільні риси між об’єктом як загальнофілософською категорією і об’єктом права. Потім перейшли до визначення відмінностей між цими двома категоріями. Отже, завдяки визначеним поняттям можемо перейти до розгляду наукового відкриття, як об’єкта цивільних правовідносин.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Оскільки даний перелік не є вичерпним, результатом такої творчої діяльності, серед інших, слід вважати також і наукове відкриття.

Оскільки наукове відкриття виступає об’єктом саме у цивільному правовідношенні, слід визначити його правову природу і основні особливості. Так, за характером правовідношення щодо наукового відкриття, здебільшого, має абсолютний характер, тобто його абсолютна природа полягає у покладенні на необмежене коло осіб обов’язку утримання від посягань на відкриття. Цей обов’язок діє до оформлення права на наукове відкриття і полягає у забороні вчинення відповідних дій, пов’язаних, наприклад, з присвоєнням авторства, розголошення його змісту до дати його пріоритету тощо. Після відповідного оформлення і визнання наукового відкриття цей обов’язок полягає також у забороні оформлення тотожнього наукового відкриття на ім’я іншої особи.

Відносні правовідносини щодо наукового відкриття можуть виникати під час його реалізації: це стосується, наприклад, оформлення відкриття у відповідних установах або виплати автору відкриття матеріальної винагороди [14, с. 162]. Отже, саме така природа властива цивільним правовідносинам щодо наукового відкриття.

Цивільний кодекс України визначив наукове відкриття як об’єкт, який потребує належного визнання і надійної правової охорони. Глава 38 Цивільного кодексу України має назву «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття». Огляд цієї глави вказує, що законодавець присвятив праву на наукове відкриття дві статті і зазначив, що відносини, які виникають стосовно права на наукове відкриття, мають охоронятися в порядку встановленому законом [13]. Порівняно з главами і статтями, присвяченими іншим об’єктам інтелектуальної власності це небагато, але сам факт визнання наукового відкриття на державному рівні в якості відповідного об’єкта права має важливе значення і для вдосконалення відносин, які виникають у цій сфері, і для подальшого вивчення цього об’єкта.

Однозначного тлумачення поняття «наукове відкриття» в енциклопедіях і довідниках світу немає, хоч взагалі під відкриттям розуміється нова істина, встановлена в процесі дослідження. Нерідко, як відзначалося вище, у поняття «відкриття» вкладається надто широкий зміст, який полягає в тому, що він охоплює собою як нові наукові знання, так і конкретне вирішення практичних задач.

Частіше поняття відкриття пов’язується лише з результатами наукових теоретичних досліджень, не обмежених будь-якою визначеною сферою знань. В ряді країн визначення поняття «наукове відкриття» ґрунтується на діалектичному розумінні, що відображає закономірності цього руху. В країнах Західної Європи існує розуміння поняття «відкриття», яке часто кваліфікується як «наукова ідея» або ототожнюється з поняттям винаходу. Обмежуючи охорону наукових відкриттів галуззю природничих і технічних наук, у п. 10 «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» в редакції 1973 р. [15, с. 15-18], відкриттям вважалось«встановлення невідомих раніше, об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання».

Передбачена Положенням правова охорона не розповсюджувалась на геологічні відкриття родовищ корисних копалин, а також на археологічні і географічні відкриття, тобто на відкриття, які мають характер експедиційних знахідок. Ця охорона не розповсюджувалася і на відкриття в галузі суспільних наук. Поняття «відкриття» і «винахід» чітко розмежовані. Якщо винахід – це технічне вирішення задачі, в результаті якого створюються нові прилади, способи, речовини, то відкриття встановлює раніше невідомі явища, властивості і закономірності тих чи інших об’єктів матеріального світу (природи).

Теперішнє визначення наукового відкриття у Цивільному кодексі України відповідає вимогам, які застосовуються до визначення наукового відкриття і концептуально наближено до вищенаведеного. Згідно зі ст. 457 ЦК України науковим відкриттям визнається встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Ст. 420 ЦК України відзначено, що наукове відкриття – це такий самий об’єкт інтелектуальної власності, як і інші, нею відзначені [13, с. 142]. Отже, маємо визначити, які саме правові риси властиві науковому відкриттю.

Наукове відкриття це фундаментальний, творчий результат науково-пізнавальної діяльності, це результат інтелектуальної діяльності, у якому знаходить своє відображення науковий аналіз, а також індивідуальні риси вченого – автора відкриття. Творча діяльність вченого, як зазначив В. Я. Іонас, полягає у створенні за допомогою аналізу і синтезу нових понять, які більше або менше відображують реальність [16, с. 34]. Це, звичайно відноситься і до творчості особи, яка створює наукове відкриття. І особливістю у цьому випадку є те, що творча діяльність цієї особи спрямована на створення такого наукового положення, яке б охоплювало раніше невідомі світовій науці закономірності, властивості і явища матеріального світу. Саме творчим характером відкриття обумовлений його зв'язок з особою, яка створила відкриття, що знаходить своє відображення у відповідних правах автора – праві на авторство, праві на пріоритет тощо [17, с. 36]. Саме за наявності ознаки творчості можливо вирішувати питання про співавторство, відмежовувати його від суто технічного співробітництва.

Не будь-яка діяльність пізнавального характеру приводить до створення наукового відкриття. Наприклад, вивчення монографічних наукових видань відповідно до обраної теми приводить до пізнання, вивчення і переробки необхідного матеріалу, але це не свідчить про відкриття чогось нового. Тобто створення відкриття можливо лише завдяки творчій діяльності, яка має відрізнятись новизною отриманих результатів. Відкриття має представляти собою такий творчий, фундаментальний результат, який до вираження його в об’єктивній формі був невідомий у світі, тобто мати новизну. Наукове відкриття, це значний крок вперед, стрибок всіх відомих досягнень світової науки. Більш детально ознака світової новизни буде розглянута нижче.

Пізнавальна, творча діяльність будь-якої особи може приводити до створення чогось нового, наприклад розташування наукового матеріалу, який вона має, у новий спосіб; тобто так, що в результаті такого розташування або форми викладення з’являється щось нове. Але, навіть незважаючи на такий новий спосіб, цей науковий матеріал або роботу не можна вважати науковим відкриттям, оскільки вони носять суто загальний характер, їм бракує важливих ознак. Наукове відкриття з’являється тільки тоді, коли в результаті зазначеної пізнавальної діяльності встановлюються або виявляються об’єктивні закономірності, які властиві реальній дійсності [17, с. 43-45]. Встановлення наукового відкриття - це складний, фундаментальний, багатостадійний процес, протягом якого, в ході довготривалих експериментальних і теоретичних досліджень автор відкриття доходить до висновку про можливість визнання власного отриманого результату відкриттям. Це особливий об’єкт інтелектуальної власності, який дає всебічне і глибоке нове пізнання того чи іншого явища, властивості або закономірності матеріального світу.

Про встановлення наукового відкриття має свідчити той факт, що воно є не простим науковим фактом, а істотним науковим положенням. Тобто автором відкриття має бути представлене теоретичне або експериментальне підтвердження вірогідності відкриття. При цьому не мають значення шляхи, за допомогою яких автор відкриття його створив – теоретичні, прогнозовані або експериментальні – воно залишається науковим у разі, якщо його автором надається його відповідне справедливе обгрунтуванння і підтвердження. Для підтвердження положення, яке заявляється в якості відкриття, автор має пояснити, яким чином ним був встановлений один із об’єктів наукового відкриття – закономірність, властивість або явище матеріального світу.

Виходячи з вищенаведеного зазначимо, що науковому відкриттю як об’єкту інтелектуальної власності властиві такі риси:

а) наукове відкриття це результат творчої, інтелектуальної, науково-пізнавальної діяльності;

б) наукове відкриття має відрізнятись новизною отриманих результатів і мати вираження в об’єктивній формі;

в) науковий, фундаментальний результат має полягати саме у встановленні і виявленні невідомих раніше об’єктивних закономірностей, властивостей або явищ матеріального світу;

г) наукове відкриття має бути відповідним чином пояснено.

Особливість наукового відкриття також полягає в тому, що науковці проводять над його встановленням не один десяток років. Експериментальні і наукові дослідження, в процесі яких воно встановлюється, потребують постійної уваги і вдосконалення напрацьованих розробок. Ось як, наприклад, характеризує процес створення наукового відкриття автор відкриття, відомий вчений–фізіолог, російський академік О. Д. Ноздрачьов: «З 80-х років ми спокійно, повільно і поступово займалися вивченням шкірних рецепторів… Я давно і постійно проводив ці дослідження спільно з колективом лабораторії» [18]. Вченому знадобилось близько двадцяти років для того, щоб здійснити свої дослідження і отримати відповідний науковий результат на рівні наукового відкриття. Очевидно, що авторами наукових відкриттів може бути категорія дослідників, яка дивиться на речі певним чином. Це не просто творчі люди, це люди з неординарним мисленням. Вони можуть побачити те, повз чого у своїх дослідженнях проходить багато інших вчених.

Наукове відкриття це такий об’єкт інтелектуальної власності, який в силу його надзвичайної цінності для суспільства не визнається об’єктом будь-якого виключного права. Йдеться про моральне заохочення авторів наукових відкриттів і видачу диплома на нього. Саме в силу цієї специфіки вирішення питання правової охорони наукових відкриттів деякий час було утрудненим. Закони України в сфері інтелектуальної власності, які стосуються регулювання найбільш комплексних і важливих її галузей, наприклад, Закон України «Про винаходи і корисні моделі», Закон України «Про промислові зразки» – визначають право інтелектуальної власності на відповідні об’єкти. Наприклад, п. 4 ст. 6 Закону України «Про винаходи і корисні моделі» зазначено, що «пріоритет, авторство і право власності на винахід…корисну модель засвідчуються патентом». П. 5 ст. 5 Закону України «Про промислові зразки» також визначив відповідне право власності на цей об’єкт. Отже, на результати інтелектуальної, творчої діяльності виникають відповідні права, які підтверджуються тим чи іншим охоронним документом – патентом, свідоцтвом тощо [19]. На наукове відкриття в силу його специфіки, виключного права не виникає.

Визначені основні правові риси наукового відкриття, отже маємо перейти до більш детального їх розгляду, через висвітлення його правових ознак. До правових ознак наукового відкриття належатьсвітова новизна, вірогідність (доведеність) і фундаментальність.

1. Встановлене явище, властивість або закономірність матеріального світу визнаються відкриттям за умови абсолютної світової новизни на дату пріоритету. Новизна відкриття означає, що відкриття до дати його пріоритету не мало вираження у формі, доступній для розуміння його сутності і було невідоме широкому колу осіб. Відкриття повинно мати світову новизну, бути новим для науки у всьому світі [20, с. 55]. Пріоритет, в даному випадку, можна визначити як момент, на який ця новизна встановлюється. Враховуючи той факт, що право на наукове відкриття є особливим інститутом у системі права інтелектуальної власності України, встановлення точного пріоритету є запорукою визначення дійсних авторів наукового відкриття, їх особистого творчого внеску у встановлення відкриття.

Особливість встановлення пріоритетних дат щодо наукового відкриття полягає в тому, що їх може бути декілька. Адже створення наукового відкриття є складним багатостадійним процесом, який може здійснюватись протягом довготривалого часу, а інколи, навіть протягом кількох десятків років. При цьому його багатостадійність зумовлена етапами, через які автор доводить і підтверджує, наприклад, встановлення окремих істотних ознак наукового відкриття. Тому цілком слушним виявляється той факт, що пріоритет наукового відкриття може засвідчуватись не тільки одною а двома, або, навіть, трьома датами. У правових джерелах це отримало вираження так званого «множинного» пріоритету, який властивий лише інституту наукового відкриття. Але, ми поділяємо думку В. В. Сапєлкіна і В. В. Потоцького про те, що доцільно вести мову не про «множинність» пріоритету, а про встановлення декількох пріоритетних дат щодо виявлення окремих істотних ознак наукового відкриття або щодо моментів завершення істотних стадій наукового дослідження відносно виявлення нових наукових положень на рівні наукового відкриття [21, с. 17-18].

Наприклад, відкриття № 374 «Властивість рідких полімерів в області розшарування». Пріоритет встановлений двома датами: 30 вересня 1970 р. – в частині встановлення мінімуму в’язкості сумішей полімерів і 31 липня 1978 р. – в частині визначення термодинамічних характеристик рідких сумішей полімерів. Або відкриття № 30 «Явище ядерних взаємодій ультрахолодних нейтронів у зовнішніх полях, які квантуються». Пріоритет встановлюється також двома датами – 6 липня 1976 р. – в частині теоретичного обґрунтування існування холодних нейтронів зі зниженою кількістю ступенів вивільнення і 29 червня 1990 р. – у частині теоретичного обґрунтування зміни вірогідностей ядерних реакцій з ультрахолодними нейтронами [22, с. 651].

Отже, науковому відкриттю властива багатостадійність пріоритетних дат, що обумовлено встановленням взаємопов’язаних між собою ознак відкриття, за допомогою яких складається його формула і відображається його сутність.

Відзначається, що сутність підходу до визначення двох пріоритетних дат полягає в тому, що кожна з них свідчить про отримання певного результату, який представляє собою істотний внесок у виявлення нового наукового положення. Прикладом такого внеску можуть бути: теоретичне обґрунтування заявленого наукового положення, його експериментальне спостереження, новий науковий факт, встановлення причинно-наслідкових зв’язків [20, с. 20].

У практиці реєстрації наукових відкриттів відомі також випадки визначення трьох пріоритетних дат, згідно з якими більш детально визначається новизна наукового відкриття. Це дозволяє більш виважено визначити осіб, які мають відношення до наукового відкриття, визначитись з особистим творчим внеском кожного щодо його створення. Так, у відкритті № 265 «Властивість шкіри китоподібних активно регулювати гідродинамічний опір плаванню через управління локальною взаємодією шкірного покриву з потоком, що його обтікає», пріоритет було визначено наступним чином: квітень 1947 р. – в частині виявлення широкої вазомоторної мінливості кровоносної системи шкіри у китоподібних; 15 травня 1953 р. – в частині виявлення структурних особливостей шарів шкіри китоподібних; і 21 лютого 1973 р. – в частині виявлення комплексної зміни фізико-механічних характеристик і оптимізації взаємодії шкіри при активному плаванні китоподібних [22, с. 244].

Доволі розповсюдженим явищем у практиці встановлення пріоритету є пріоритет, який визначається двома датами, а саме у частині теоретичного і експериментального обґрунтування відкриття. Так, наприклад, у відкритті № 211 «Явище електрогирації у кристалах», пріоритет встановлено двома датами: 21 лютого 1964 р. – в частині теоретичного обґрунтування і 7 липня 1969 р. – в частині експериментального підтвердження [22, с. 196]. Практика визначення декількох пріоритетних дат при експертизі і реєстрації наукових відкриттів є достатньо надійним механізмом закріплення прав авторів на встановлені ними відкриття.

При визначенні новизни відкриття важливим є не тільки пріоритет, але й коло джерел наукової інформації, за якими визначається новизна.

Необхідно відзначити, що встановлення пріоритету наукового відкриття може здійснюватись у різний спосіб, який може обиратись за власним розсудом автора відкриття. Найбільш розповсюдженим джерелом інформації, в якому викладена сутність наукового положення, яке заявляється, є пріоритетна публікація. В цьому випадку встановлення пріоритету здійснюється за датою підписання до друку цієї публікації у засобах друку.

Цей спосіб встановлення пріоритету передбачає опублікування наукової статті, яка містить сутність відкриття, в науковому журналі, науково-дослідному звіті, науковому збірнику, науково-популярному виданні або будь-яким іншим письмовим шляхом. При наявності декількох пріоритетних дат щодо одного відкриття відповідні ознаки повинні мати відображення у пріоритетних публікаціях, які відповідають встановленим пріоритетним датам. Таким чином, оцінка новизни заявленого наукового положення здійснюється на основі аналізу ознак, які містяться у формулі відкриття, при їх зіставленні з ознаками, що містяться у раніше опублікованих джерелах інформації, з врахуванням пріоритетних публікацій.

Пріоритетна публікація наукового відкриття в науковому журналі має свою особливість, яка полягає в тому, що дата пріоритету в цьому випадку встановлюється не за виходом журналу у світ, а за датою надходження матеріалів рукопису до редакції журналу [23, с. 26]. Це зумовлено значним строком знаходження матеріалів в редакції, протягом якого сутність відкриття може стати відомою певному колу спеціалістів, що є, по суті, фактом оприлюднення.

Встановлення пріоритету може здійснюватись за датою доведення сутності відкриття до відома третіх осіб, тобто пріоритет наукового відкриття може бути встановлений за датою усного виступу автора (авторів) на конференції, симпозіумі, форумі, по радіо або телебаченню, на міжнародному конгресі або на нараді. У порівнянні з іншими способами встановлення пріоритету, цей спосіб дозволяє встановити більш ранню дату пріоритету. Істотним тут буде наявність офіційного документу, який засвідчує факт і дату цього виступу.

Якщо автором не подано пріоритетної дати наукового відкриття жодним з вищезазначених способів, вона може встановлюватись за датою надходження матеріалів заявки на наукове відкриття до відповідної Установи, яка здійснює попередню експертизу заявок на відкриття.

Можливі випадки, коли дата пріоритету відкриття закріплюється разом з датою пріоритету винаходу, коли відзначається факт наявності в матеріалах заявки на відкриття незахищених патентноздатних рішень. В цьому разі дати пріоритету винаходу і пріоритету відкриття співпадають. Як приклад, можна навести відкриття № 1 «Ефект Кабанова», коли у патентноздатному рішенні було виявлено наукове відкриття, яке отримало однойменну назву [22, с. 36].

Дата добавления: 2015-06-25