Комунікативні якості наукового тексту

Мовні засоби наукового стилю

Для текстів наукового стилю властива низка спільних рис, що виявляються незалежно від характеру тієї чи іншої науки природничих, точних, гуманітарних та відмінностей між жанрами висловлювання монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т. д., що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються захарактером викладу від текстів з філології або історії.

Однією з характерних рис наукового стилю є:

· логічна послідовність викладу,

· упорядкована система звязків між частинами висловлювання,

· прагнення авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.

Про них необхідно пам’ятати під час створення наукового тексту. Так, логічність – це наявність смислових звязків міжпослідовними одиницями тексту.

Послідовність як комунікативна ознака властива тільки тому тексту, у якому висновки випливають зі змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.

Ясність як якість наукової мови передбачає зрозумілість, доступність.

За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.

Точність наукової мови забезпечує однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.

Крім того вимоги точності, які властиві науковому тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислівїв і тощо. Проте іноді такі засоби можутьпроникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.

Характерною ознакою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами зокрема, інтернаціональними. Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15 – 25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі. Також слід зауважити, що помітну роль у виробленні стилю наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.

Лексичний фонд наукової мови формують три основні групи:

· загальновживані слова,

· загальнонаукові слова

· терміни.

У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основу викладу.

Передусім відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням буття, свідомість, фіксує, температура. За допомогою загальнонаукових слів автори зазвичай описують явища і процеси в різнихгалузях науки і техніки система, питання, значення, позначити. Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.

Термін – це слово чи словосполучення, яке точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічну інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою спеціальне.

Морфологічні риси наукового стилю:

· переважання іменників;

· частотне вживання абстрактних іменників проблема, ідея, явище, стан;

· використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини вартості, часи;

· вживання іменників однини для узагальнених понять береза, кислота;

· вживання майже виключно форм теперішнього часу в позачасовому значенні, що вказує на постійний характер процесу виділяється, наступають.

Абстрактність наукового стилю помітна і на граматичному рівні – у виборі форм слова і в побудові словосполучень і речень. Найбільше особливостей вживання в науковому стилі має дієслово.

Як вже було зазначено, типовим для текстів наукового стилю є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образною, живописною, в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, а також на причинно-наслідковий зв’язок, що підкреслено в контексті.

У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду близько 80% від усіх дієслів, оскільки від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вже сказано вище, мають позачасове узагальнене

значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше 20% і використовуються часто в стійких виразах типу: розглянемо …; доведемо, що …; зробимо висновки; простежимо на прикладах і т. ін.

Частота вживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що в процесі опису механізму, системи, явища, структури увага зосереджується на них самих, а не на виконавця дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на субєкт дії.

Великого поширення в науковому стилі мають короткі пасивні дієприкметники, які за функціями близькі до зворотних дієслів з пасивним значенням.

У науковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники.

Своєрідно виявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим, невизначеним, більш узагальненим. Пояснюється це тим, що в науковій мові не прийнято вживати займенник 1 особи однини Я. Його замінюють займенником МИ. Прийнято вважати, що вживання займенника МИ створює атмосферу авторської скромності і обєктивності: Ми досліджували і прийшли до висновку … замість: Я досліджував і прийшов до висновку …. Проте слід мати на увазі, що вживання авторського МИ може, навпаки,створювати атмосферу авторського величі, особливо коли дослідження не представляє особливого наукового інтересу. У звязку з цим замість форми 1 особи однини і множини займенників Я або МИ в наукових текстах вживаються невизначено-особисті і безособові речення.

Зауважимо, що в науковому стилі кількісно домінують іменники та прикметники. Іменний характер наукового стилю – типова його наукового стилю риса, і пояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик предметів, процесів і явищ. Крім того, часте вживання в науковому стилі іменників у поєднанні з прикметниками сталі словосполучення-визначення пояснюється стислістю такого поєднання і високою інформативною вагою іменних форм, що надзвичайно важливо для наукового викладу, мета якого – повідомити читачеві великий обсяг інформації предметних значень в можливо більш компактній формі.

У звязку з цим необхідно охарактеризувати особливості вживання іменників у науковому стилі. Значно рідше, ніж в інших стилях, зокрема, в розмовному і художньому, вживаються одухотворені іменники. Серед іменників чоловічого і жіночого роду помітне місце також займає абстрактна лексика.

Своєрідно представлена в науковій мові категорія числа іменників. У науковій літературі поширеним є вживання форми однини замість множини. Ці форми служать для позначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності і спільності. Їх вживання пояснюється тим, що форми множини мають більш конкретне значення, вказуючи на окремі обліковані предмети.

Навпаки, в науковій мові натрапляємо на форми множини іменників, які в інших типах мовлення не зустрічаються – множина від абстрактних і речовинних іменників.

Для наукової мови характерне вживання деяких прикметників і дієприкметників у значенні вказівних займенників цей, такий. Наприклад:

Наступні праці науковців, присвячені дослідженню… Прикметникнаступні у значенні займенника такі підкреслює послідовність перерахування особливостей, ознак і т. д. У науково-технічній літературі, як правило, не вживаються, в силу їхньої невизначеності, неконкретності, займенники щось, дещо, що-небудь.

У науковій мові помітне місце займають прийменники, прийменникові сполучення. Такі кількісні показники зумовлені іменним характером наукового стилю.

Науковий виклад розрахований на логічне, а не на емоційно-чуттєве сприйняття, тому емоційні мовні елементи не відіграють вирішальної ролі у науковій літературі. Однак, визнаючи специфічними рисами наукового стилю понятійну і підкреслену логічність, в ньому присутній і елемент образності, емоційності і в цілому експресивності.

Використання емоційних елементів у науковому тексті значною мірою визначається галуззю знання, до якої він відноситься. Оскільки, наприклад, у наукових роботах з математики, механіки результати наукових пошуків повинні бути викладені так, щоб їх можна було формалізувати, перевірити експериментально, отримати втілення у схемах, авторська стилістична індивідуальність тут майже зовсім не представлена. Не представлена і образність мови.

У науково-гуманітарній ж літературі, предметом якої є суспільство і духовна діяльність людини, емоційні елементи представлені досить широко.

Особливо широко представлені емоційні елементи в тих розділах, де міститься наукова полеміка. Тут емоційний елемент органічно входить в словесну тканину наукового твору, не порушуючи його стильової однорідності та структурної одноплановості.

У науковій літературі широко застосовуються різні види скорочень: графічно л-ра, літерні абревіатури ГОСТ, складноскорочені слова Держплан, скорочення без голосних млрд, скорочення змішаної форми.

Дата добавления: 2015-06-25