Теоретичне обґрунтування діяльності

Після того як визначені цілі, завдання, очікувані результати та об’єкти соціального проекту, можна переходити до наступної стадії наукового супроводу – розробки логічної моделі проекту. Модель потрібна для того, щоб передбачити напрями, шляхи, характер, обсяги і рушійні сили діяльності, завдяки якій можуть бути досягнуті очікувані результати. Якщо розробники проектів не моделювали б майбутню діяльність заздалегідь, вони вимушені були б діяти методом спроб і помилок, тобто інтуїтивно (або на підставі власного досвіду чи літературних даних) запроваджувати якусь діяльність і очікувати наслідків, значною мірою невідомих. Природно, це найменш ефективний спосіб розбудови проекту, адже невідомо скільки часу, зусиль і ресурсів знадобиться, щоб натрапити на вірний спосіб вирішення проблеми. Більш того, існує ймовірність, що в процесі спроб і помилок проект не покращить, а, навпаки, погіршить ситуацію клієнтів. Та й на практиці навряд чи знайшлися б люди, згодні фінансувати подібний проект із маловідомими і важко передбачуваними наслідками.

Складність моделювання соціальних проектів полягає в тому, що, на відміну від багатьох випадків моделювання в технічній сфері, тут модель, яка за визначенням є аналогом оригіналу, цього оригіналу в природі не має. Отже модель соціального проекту змушена одночасно поєднувати усі три відомих типи моделей: пізнавальні (які створюють нове знання щодо явищ, процесів і фактів); прогностичні (моделі майбутнього); моделі станів (заданих параметрів явищ, процесів і фактів, яких бажано досягти завдяки діяльності) [15]. Але труднощі побудови моделі соціального проекту повною мірою компенсуються тим, що модель стає основою переходу до наступної стадії розробки – планування змісту і форм окремих видів діяльності, визначення потрібного часу, персоналу, інших ресурсів проекту.

У загальному вигляді сутність побудови моделі соціального проекту значною мірою зводиться до теоретичного обґрунтування того, завдяки яким видам діяльності виникатиме вплив на об’єкт проекту, котрий приведе до очікуваних результатів. Цим теоретичним обґрунтуванням є докази причинно-наслідкових зв’язків між діями, що плануються в проекті, та результатами, що очікуються. Розробники повинні знайти ці докази, спираючись на факти і закономірності, визнані й узагальнені науковим знанням і практичним досвідом, тобто довести, що існує велика ймовірність того, що саме заплановані дії приведуть до очікуваних результатів.

Отже теоретичною основою будь-якого соціального проекту виступають науково обґрунтовані ідеї і припущення стосовно існування причинно-наслідкового зв’язку між діями і результатами проекту. Сукупність ідей, припущень, передбачень, закономірностей і наукових підходів, застосованих у певному соціальному проекті для обґрунтування того, що заплановані дії матимуть причинно-наслідковий зв’язок з результатами, є теорією проекту [16]. Теорія проекту – це перша з двох теорій змін, урахування яких допомагає розробити логічну модель соціального проекту.

Приклад теорії проекту. Міська громада вирішила покласти край бешкетуванню школярів, які, гуртуючись у неформальні групи, в позаурочний час псували квіти, дерева, садове обладнання і споруди на території міського парку. Для вирішення проблеми на території парку відкрили тир для стрільби із спортивних арбалетів.

Теорію цього проекту становлять добірка таких гіпотез, ідей, припущень:

· більшість молоді, як правило, прагне гуртуватися в неформальні групи, які виникають на основі спільних інтересів (про це свідчать висновки соціології, педагогіки, психології тощо, і спостереження мешканців також підтвердили існування цього явища в місті, про яке йдеться);

· спільність інтересів молодих людей зазвичай виникає із спільних дій, у ході яких з’являється можливість змагатися з іншими членами групи, самоутверджуватись, відчувати причетність до коаліції, члени якої здатні до взаємодопомоги, тим самим формуючи відчуття безпеки і захищеності від потенційних негараздів чи агресії із зовнішнього оточення (про це також свідчать дані суспільних наук);

· якщо рівень соціалізації молоді, яка здійснює спільні дії, недостатній, ці дії можуть бути деструктивними (що засвідчує наука і спостереження мешканців за практикою);

· наявність неорганізованого і неконтрольованого суспільством вільного часу, в більшості стимулює деструктивну поведінку молоді;

· перетворити деструктивні дії на більш соціально прийнятні можливо, якщо суспільство створить умови для конструктивних дій, спрямує, організує і вмотивує молодь до нової поведінки (це відомо з наукових досліджень і практики соціальної роботи);

· молодь у тому разі прийме нову поведінку, якщо вона забезпечить усі переваги старої, тобто збереже стару спільність інтересів (наприклад, можливість змагатися, самоутверджуватись, відчувати причетність до коаліції тощо), і на додаток відкриє нові можливості, що сформують нові спільні інтереси (про це також свідчать дані суспільних наук);

· зберегти неформальну групу (тобто старі спільні інтереси) і стимулювати її до заміщення в позаурочний час деструктивних дій конструктивними (тобто створити нові спільні можливості та інтереси) може такий вид спільної діяльності, який буде новим, цікавим, заснованим на природних потягах молоді.

Кожна з викладених гіпотез, ідей і припущень, які становлять основу теорії цього проекту, підтверджена суспільними науками або практичним досвідом. Але це ще не є гарантією того, що згаданий проект неодмінно матиме успіх. Вірна теоретична основа є обов’язковою, але не єдиною передумовою успіху проекту. Адже після етапу розробки проекту, настає етап його впровадження.

Можливо, громада згаданого міста, збудувавши в парку арбалетний тир, вирішила проблему тому, що зберегла можливість подальшого існування неформальної групи, давши молоді одночасно можливість змагатися і самоутверджуватися в новій, цікавій справі, використовуючи природний потяг молоді до зброї. При цьому в ході впровадження проекту треба було витримати багато умов, здійснити багато дій, передбачених проектом. Наприклад, організувати молодь, призначити професійного соціального працівника для керування тиром на першому етапі, залучити на допомогу волонтерів тощо. Переконати місцеву владу, що арбалет у даному випадку буде безпечною зброєю за умов професійної організації роботи, що цей вид спорту обраний, аби уникнути проблем із коштами і законом, які виникли б у разі побудови тиру для вогнепальної зброї, вирішити інші організаційні питання, залучити ресурси тощо. Якби якихось дій, потрібних для реалізації проекту, здійснити не вдалося, проект не досяг би цілей, незважаючи на ґрунтовну теоретичну основу.

Отже замало мати добру теорію проекту – вона, фактично, є лише задумом, планом майбутньої практичної діяльності. Перейти від задумів до їх реалізації – одне з найскладніших завдань для менеджерів проекту. Саме складність цього завдання, багатоаспектність діяльності із впровадження потребують опертя ще на одну теорію – теорію впровадження. Це друга з двох теорій змін соціальних проектів. Теорія впровадження, це теорія того, що необхідно для забезпечення відповідності функціонування проекту, практичного досягнення тих цілей, які визначені проектом.

У чому полягає основна відмінність теорії проекту і теорії впровадження? Теорія проекту концентрується на реакціях людей і механізмах змін, тобто на тому, завдяки яким процесам, закономірностям, явищам тощо зміни можуть статися, виникнути ті людські реакції, які потрібні. Що ж до теорії впровадження, то вона зосереджується не на реакціях, закономірностях, що їх викликають, мотивах дій клієнтів, а на способах надання послуг, діях працівників проекту, запланованих роботах, які мають спричинити зміни. Теорія впровадження заснована на такому уявленні: якщо в межах проекту всі роботи, що заплановані, будуть виконані згідно з планом, з належною якістю, інтенсивністю, точністю, тоді неодмінно стануться намічені зміни, бажаного результату буде досягнуто.

Обидві ці теорії є теоріями змін, тому що теорія проекту визначає, чому зміни можуть статися (завдяки яким закономірностям, притаманним людям реакціям тощо), а теорія впровадження – в який спосіб слід діяти в проекті, щоб можливі зміни насправді сталися.

Обидві теорії змін (теорія проекту і теорія впровадження) у ході розробки і реалізації конкретного проекту діють одночасно, тісно переплетені, перебувають у постійній взаємодії. Реакції клієнтів (зумовлені теорією проекту) виникають унаслідок певних видів проектної діяльності (зумовлених теорією впровадження), впливають на наступну діяльність, яка, у свою чергу, викликає нові реакції.

Взаємодію чинників двох теорій ілюструє приклад побудови логічної моделі відбору і підготовки прийомних батьків у межах соціального проекту Державного інституту проблем сім’ї та молоді із створення і функціонування прийомних сімей в Україні (табл. 1.3.1). Природно, це лише частина цілісної моделі всього проекту, яка включає й інші види діяльності (підготовку дітей, соціальних працівників, державних службовців тощо), але уявлення стосовно корисності теорії проекту і теорії впровадження для моделювання діяльності вона дає досить наочно [6;7;8;9;10;11;17].

Взаємодія чинників теорій змін у ході відбору й підготовки прийомних батьків до створення прийомних сімей

Чинники теорії впровадження (види діяльності в проекті)	Чинники теорії проекту (механізми змін, реакція клієнтів)	Коментар авторів
Працівники рекламують проект серед потенційних прийомних батьків	Потенційні клієнти дізнаються про проект, у декого створюється мотивація до участі	Внаслідок дії працівників (реклами) виникає реакція потенційних клієнтів (зацікавленість). Створюється мотивація в декого з них, тобто спрацьовує механізм, що веде до наступної дії працівників – відбору прийомних батьків, і дії клієнтів – запису на процедуру відбору
Працівники відбирають клієнтів, які відповідають вимогам проекту	Клієнти, які пройшли відбір, погоджуються взяти участь у проекті	Дії працівників (відбір клієнтів) викликають реакцію (погодження клієнтів на участь у проекті). Запускається механізм участі, що веде до наступних дій – безпосередньої підготовки
Працівники забезпечують складові підготовки – якість, місце, умови, фахівців тощо	Клієнти відвідують заняття і засвоюють програму підготовки (дехто розуміє, що не готовий до прийомного батьківства	Дії працівників (забезпечення підготовки) зумовлюють реакцію клієнтів (відвідування занять, засвоєння програми або відмову від прийомного батьківства). Механізм взаємодії працівників та клієнтів уможливлює наступний процес – набуття потрібних знань і навичок, формування психологічної готовності успішних клієнтів до прийомного батьківства
Працівники надають клієнтам потрібні знання і навички, сприяють формуванню психологічної готовності до можливих у майбутньому проблем прийомного батьківства	Клієнти засвоюють потрібні знання і навички, у них формується психологічна готовність до можливих у майбутньому проблем прийомного батьківства	Механізм підготовки до прийомного батьківства створює готовність клієнтів до наступного кроку – взяття дитини в сім’ю
Працівники готують інших учасників процесу (дітей, працівників інтернатних закладів, держслужбовців, працівників для соціального супроводу тощо), оформляють потрібну документацію, влаштовують зустрічі зацікавлених сторін	Клієнти зустрічаються з учасниками процесу, оформляють документи і беруть дітей у сім’ю	Дії працівників ведуть до створення прийомних сімей, що, у свою чергу, створює передумови для їх подальшого успішного функціонування
Працівники здійснюють соціальний супровід прийомних сімей, допомагають клієнтам долати труднощі	Клієнти стверджуються як повноцінні прийомні батьки, набувають впевненості в майбутньому, прийомні сім’ї виконують свою соціальну функцію	На дії працівників клієнти реагують належним виконанням функцій прийомних батьків. Усі механізми, процеси і реакції, зрушені проектом, спрацювали і привели до очікуваного результату

Як видно з цього прикладу, згідно з теорією впровадження передбачалося, що низка видів діяльності в ході проекту (рекламування, відбір, якісна підготовка, підтримка, контактування з іншими учасниками процесу, документальне оформлення, створення сімей, їх соціальний супровід тощо) приведе до функціонування прийомних сімей. В основі була гіпотеза, що коли всі згадані роботи будуть повно і якісно виконані, то прийомні сім’ї виконуватимуть свою соціальну функцію.

Згідно з теорією проекту враховувалося, що на кожному етапі діяльності мають виникнути відповідні реакції учасників і це, в свою чергу, уможливить виконання подальших етапів проекту. При цьому передбачалося, що, окрім суто спеціальних знань і навичок, клієнти мають розвинути певні психологічні властивості (наприклад, готовність до труднощів прийомного батьківства) і ствердитись в новій соціальній ролі (сформувати переконання у вірності прийнятого рішення, пріоритеті цінностей прийомного батьківства). В основі була гіпотеза, що досягти бажаного результату можливо лише за тих умов, що клієнти на дії в проекті реагуватимуть зацікавленістю, сумлінним виконанням вимог підготовки, підсиленням мотивації стосовно прийомного батьківства, погодженням на запропоновану діяльність.

Коротше кажучи, якщо соціальні працівники не виконають заплановані дії належним чином, бажаного результату не буде (теорія впровадження). Так само не буде бажаного результату, якщо в клієнтів не виникнуть відповідні реакції на дії в проекті (теорія проекту). Тобто теорія проекту передбачає, що певна частина клієнтів виявиться неспроможною відреагувати запланованим чином. Наприклад, ті клієнти, які в ході підготовки усвідомлять власну неготовність до прийомного батьківства, вийдуть із проекту. Але моделлю проекту це передбачено, отже певний відсоток від’ємного результату буде очікуваним, завдяки тому, що модель розробляється на вірному теоретичному підґрунті. В загальному вигляді теорії змін постулюють, що лише якість і особливості взаємодії двох зустрічних явищ (дій працівників і реакцій клієнтів) зумовлюють рівень досягнення очікуваних результатів проекту.

Практична цінність теорій змін соціальних проектів полягає в тому, що вони забезпечують надійну базу наукового супроводу, зокрема побудови логічної моделі проекту.

Крім того, сам процес розробки моделі на основі теорій змін і подальше планування окремих видів діяльності, на ґрунті цієї моделі, дають певні переваги всім категоріям працівників, причетних до проектів – розробникам проектів, менеджерам, які керують безпосередньо впровадженням і мають постійно приймати зважені рішення, практичним соціальним працівникам, які контактують з клієнтами.

Так, користь для розробників полягає в тому, що цей підхід дисциплінує мислення, змушує упорядкувати плани та дії, уможливлює перевірку логіки причинно-наслідкових зв’язків та ідей, покладених в основу всього проекту і окремих його етапів. Перевіряючи в ході розробки запроектовані логічні ланцюжки “дія – наслідок” на відповідність обом теоріям змін, розробники можуть коригувати очікування (передбачені результати), форми втручання, ресурси, засоби і методи впливу. Аналіз відповідності очікувань теоріям може виявити необхідність врахування розробниками інших потреб, ніж ті, що були визначені з початку на основі інтуїції, здорового глузду, попереднього досвіду тощо (наприклад, необхідність більш потужних або масштабних форм втручання для досягнення запланованих цілей, або, навпаки, обмеження очікувань до реальних результатів, яких можливо досягти наявними засобами впливу). Коротше кажучи, розробка теорій змін спонукає розробників проекту мислити глибше, логічніше, більш цілеспрямовано, не залишає місця очікуванням безпідставно оптимістичних результатів. Навпаки, очікування розробників стають реалістичними, прозорими, зрозумілими іншим – як учасникам проекту, так і суспільству в цілому.

Менеджерам проектів використання теорій змін дає користь пізніше – на етапі реалізації проектів. Воно уможливлює зворотний зв’язок з практичною діяльністю, наприклад, своєчасну інформацію стосовно “розривів” логічного ланцюжка “дії – наслідки”. Така інформація показує, чи є “розриви” і якщо є, то з яких причин. Наприклад, у вищенаведеному проекті підготовки прийомних батьків, “розриви” причинно-наслідкового зв’язку можуть статися в кількох місцях: батьки можуть не набути необхідних знань; можуть набути знання, але не сформувати психологічну готовність, можуть бути готовими, але не знайти одразу “своєї” дитини тощо. Своєчасна об’єктивна інформація дає менеджерам підстави для прийняття управлінських рішень стосовно внесення доцільних змін у ході проекту. Наприклад, якщо аналіз показав невідповідність фактичних наслідків діям, передбаченим певною ланкою теорій змін, менеджери можуть проаналізувати причини і прийняти відповідні рішення (наприклад, ще раз повернутися до попередньої ланки, змінити персонал, організацію діяльності, методи й засоби впливу, додати або обмежити певні ресурси, взагалі визнати недоцільним подальшу реалізацію якихось частин або проекту в цілому внаслідок зміни істотних умов діяльності тощо).

Практичні виконавці, що безпосередньо працюють з клієнтами, також отримують користь уже на етапі реалізації проекту. Вони можуть постійно зіставляти з реальністю передбачення розробників стосовно певних ланок теорій змін. Крім того, обмінюючись інформацією, виконавці можуть виявити, що представники однієї “команди” (різні виконавці, виконавці і менеджери, виконавці і розробники тощо) мають різні уявлення стосовно причинно-наслідкових зв’язків своєї діяльності і від того безпосередні виконавці діють неузгоджено, суперечливо, можливо, взагалі в протилежних напрямах. Аналізуючи це, вони сприятимуть результативності втручання, коли дійдуть згоди стосовно комплексу уявлень і гіпотез про те, що і навіщо вони роблять. Крім того, безпосередні виконавці можуть щоденно збагачувати теорії змін новими даними з практики, тим самим дещо коригуючи проект в доцільному напрямі. Аналізуючи свої гіпотези стосовно функціонування проекту, що виникають з практики, виконавці бачать “вузькі місця”, спірні положення, “розриви” в логіці дій і наслідків, невідповідність практики їхнім очікуваннях. Зіставлення передбачень проекту з реальністю дає можливість удосконалити як теорії змін, так і практичну роботу.