Людини. 3 страница. 2. Підставами для відводу експерта є також визнання його у встановле­ному законом порядку недієздатним

2. Підставами для відводу експерта є також визнання його у встановле­ному законом порядку недієздатним, а також наявність у нього судимості (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу»), перебування експерта у служ­бовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потер­пілого (ч. 2 ст. 69 КПК). Зазначені обставини - недієздатність, судимість та залежність від сторін провадження - не можуть не бути підставами для відводу спеціаліста, перекладача і секретаря судового засідання.

С т а т т я 80. Заява про відвід

1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодек­су, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, пред­ставник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов'язані заявити самовідвід.

2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслі­дування, так і під час судового провадження.

4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються од­разу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подан­ня заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

5. Відвід повинен бути вмотивованим.

1. Статті 75-79 КПК передбачають обставини, які за законо/і ^чключають участь у кримінальному провадженні судді, слідчого судді, прі|сяйного, про­курора, слідчого, захисника, представника, експерта, спеціаліста, перекладача, секретаря судового засідання. Тому вони зобов'язані заявити вмотивований самовідвід, тобто зробити усну заяву з занесенням її до журналу судового засі­дання чи подати письмову заяву про самоусунення від участі в кримінальному провадженні у зв'язку з наявністю зазначених обставин під час досудового роз­слідування - до слідчого судді, а в судовому провадженні - до суду, який здій­снює провадження у першій, апеляційній, касаційній інстанціях, у Верховному Суді України чи за нововиявленими обставинами. За цими ж підставами цим особам може бути заявлений вмотивований відвід іншими учасниками кри­мінального провадження: підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним пред-

ставником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками, законним представником цивільного позивача.

2. За наявності обставин, що виключають їх участь у кримінальному про­вадженні, самовідвід зобов'язані заявити також керівник органу досудового розслідування (див. ст. 39 КПК), працівники оперативних підрозділів, які здій­снюють слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора (див. ст. 41 КПК). За цими ж підставами вмотивований відвід їм можуть заявити також інші учас­ники кримінального провадження.

3. Судовий розгляд має здійснюватися за участі суддів, сторін та інших учасників кримінального провадження, щодо яких немає обставин, що ви­ключають їх участь у провадженні. Тому закон вимагає, щоб право на відвід роз'яснювалось учасникам кримінального провадження, і заяви про відводи розглядалися до початку судового розгляду. Як виняток, такі відводи можуть розглядатися і вирішуватися під час судового розгляду, якщо про підстави для відводу стало відомо після початку судового розгляду.

С т а т т я 81. Порядок вирішення питання про відвід

1. У разі заявления відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявления відводу одному, кільком або всім суддям, які здій­снюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.

3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено від­від, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарад-чій кімнаті мотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшіс­тю голосів.

4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здій­снює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.

1. Стаття визначає, що відвід розглядається і вирішується у кримінально­му провадженні лише суддями (судом): у досудовому провадженні - слідчим суддею, у судовому провадженні - іншим суддею цього ж суду або колегіаль­ним складом суду.

2. «Інший суддя», який розглядає відводи стосовно слідчого судді і са­мовідвід слідчого судді, а також відводи щодо судді, який одноособово здій­снює судовий розгляд, і самовідвід цього судді, - це суддя, який визначається з допомогою автоматизованої системи документообігу суду (див. ст. 35 КПК).

Колегіальним складом суду вирішується питання про відвід одного, кількох або всіх суддів, які входять до цього складу.

3. Порядок розгляду і вирішення заяви про відвід чи самовідвід перед­бачає: а) вислуховування пояснень особи, якій заявлено відвід або яка заявила про самовідвід, якщо вона побажає їх дати; б) вислуховування думки щодо за­явленого відводу (самовідводу) учасників кримінального провадження; в) по­становления в нарадчіи кімнаті вмотивованої ухвали про задоволення або про відмову в задоволенні відводу (самовідводу) слідчим суддею, іншим суддею чи колегіальним складом суду; г) оголошення цієї ухвали в судовому засіданні.

4. Ознаками зловживання учасником кримінального провадження своїм правом на відвід з метою затягування кримінального провадження можуть бути, зокрема, заявления відводу тому самому судді, прокурору чи іншому учаснику судового провадження з тих самих мотивів або ж з наведенням обставин, які не передбачені КПК чи іншим законом як такі, що виключають участь цієї особи у кримінальному провадженні, тобто не є підставами для відводу.

Беручи до уваги, що суд, суддя чи слідчий суддя у нарадчіи кімнаті роз­глядає питання про відвід, то залишити заяву про відвід без розгляду він може своєю усною мотивованою ухвалою, яка підлягає занесенню до журналу судо­вого засідання, і не йдучи до нарадчої кімнати.

С т а т т я 82. Наслідки відводу слідчого судді, судді

1. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кри­мінальне провадження передається на розгляд іншому слідчому судді

2. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здій­снює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому само­му суді іншим суддею.

3. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається ко­легією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількіс­ним складом колегії суддів без участі відведених суддів із замі шю останніх іншими суддями або іншим складом суддів.

4. Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримі­нальне провадження або справа, визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.

5. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утво­рити новий склад суду, то вирішується питання про передання криміналь­ного провадження до іншого суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді він не має права не тільки виконувати функції слідчого судді, а й, виходячи із забо­рони повторної участі судді у кримінальному провадженні (ст. 76 КПК), здій­снювати судовий розгляд одноособово або в колегіальному складі суду на всіх стадіях цього провадження.

2. Після задоволення відводу (самовідводу) судді, який одноособово здій­снював судовий розгляд, або ж одного, кількох чи всіх суддів із колегіального складу суду, провадження передається на розгляд іншого складу суду або того ж складу із заміною відведених суддів. Всі нові судді мають визначатися з допо­могою автоматизованої системи документообігу суду (див. ст. 35 КПК).

3. Якщо кількісний склад конкретного суду після задоволення відводів (самовідводів) не дозволяє сформувати новий склад суду для цього проваджен­ня, то необхідно вирішувати питання про передання такого кримінального про­вадження до іншого суду. Про порядок вирішення питання про передання про­вадження до іншого суду див. ст. 34 КПК.

С т а т т я 83. Наслідки відводу слідчого, прокурора, захисника, пред­ставника, експерта, спеціаліста, перекладача

1. У разі задоволення відводу слідчого, прокурора у кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слід­чий - керівником органу досудового розслідування або інший прокурор -керівником органу прокуратури.

2. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.

3. У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз'яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин, а під час судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний, обвинувачений у кри­мінальному провадженні, коли залучення захисника є обов'язковим, про­тягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слід­чий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу.

1. Наслідком відводу слідчого, прокурора, захисника, представника, екс­перта, спеціаліста, перекладача є усунення їх від участі в кримінальному про­вадженні і необхідність заміни іншими особами, щодо яких не існує обставин, які виключають їх участь у провадженні. З дотриманням цієї умови слідчого має замінити на іншого начальник органу досудового розслідування, проку­рора - керівник органу прокуратури, а про заміну інших зазначених осіб має подбати під час досудового розслідування слідчий, прокурор, під час судового розгляду - суд.

2. Стаття містить вимогу зробити таку заміну невідкладно у певні строки. При цьому слідчий суддя чи суд, який задовольняв заяву про відвід (самовідвід) захисника чи представника, має роз'яснити відповідно підозрюваному, обви­нуваченому чи потерпілому, цивільному позивачу і цивільному відповідачу їх

право запросити іншого захисника чи представника і дає їм для цього не мен­ше 24 годин під час досудового розслідування і не менше 72 годин - під час судового провадження. Якщо у встановлений слідчим суддею чи судом строк захисник чи представник не будуть запрошені, то слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд залучають захисника, участь якого за законом є обов'язковою у цьо­му кримінальному провадженні, для здійснення захисту за призначенням за правилами ст. 49 КПК.

3. Оскільки закон не передбачає випадків обов'язкової участі представни­ка потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні, то і наслідків незапрошення представника у встановлені слідчим суддею чи судом строки ним не встановлено.

4. Слідчий суддя чи суд, який задовольнив заяву про відвід експерта, спе­ціаліста чи перекладача, встановлює строк, протягом якого мають бути залуче­ні інші особи замість усунутих від участі у провадженні.

Глава 4. Докази і доказування

§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами

С т а т т я 84. Докази

1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, проку­рор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підля­гають доказуванню.

2. Процесуальними джерелами доказів с показання, речові докази, до­кументи, висновки експертів.

1. Законодавець залишається певною мірою прибічником інформаційної моделі доказів. Зважаючи на це, докази - це єдність фактичних даних (інфор­мації) і їх процесуальних джерел. В основі такого підходу до поняття доказів лежить теорія відображення, згідно з якою подія злочину для органів розслі­дування, прокурора, захисника та суду є минулою. Злочин являє собою певну сукупність відповідних явищ, предметів, процесів, що відбуваються в навко­лишньому середовищі, а тому вступає в контакт з багатьма іншими явищами об'єктивної дійсності, в результаті чого залишаються відображення у формі ма­теріальних слідів, станів предметів, динамічних і статичних процесів, а також ідеальних слідів - у свідомості людей. Це дає можливість поновити «картину» вчиненого злочинного діяння або встановити його відсутність. Факти і обстави­ни, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказу­ванню, поділяються на дві групи: 1) перераховані в ст. 91 КПК (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), 2) ті, які не входять в коло цих питань; їх можна назвати побічними фактами. Останні виникають у момент вчинення злочину, до і після нього. Причини їх утворення можуть бути різними. Вони продовжують існування після вчинення злочину, не змінилися або змінилися, але не втратили важливих для доказування властивостей. До них можна віднести: а) факти, що належать до матеріальних наслідків вчинення злочину (пошкоджений автомобіль, замки на дверях, розбиті вікна, одяг потер­пілого тощо); б) ті, що зберегли продукти злочинної діяльності (підроблені до­кументи, гроші тощо); в) знайдені предмети злочинного посягання (викрадені речі, документи); г) обстановка на місці вчинення злочину; ґ) факти, що вка­зують на ознаки зовнішності особи, яка вчинила злочин (зріст, колір волосся, ознаки обличчя).

2. Побічні факти перебувають в обставинах, які підлягають доказуван­ню, в необхідних і випадкових, просторово-часових, причинно-наслідкових, безпосередніх і опосередкованих зв'язках. Пізнання обставин, які підлягають

доказуванню, і побічних доказів здійснюється опосередковано і безпосередньо (логічне доказування). Учасники процесу пізнають злочин як подію минулого завдячуючи інформації, яку несуть про нього докази. Виходячи з цього, обста­вини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), пізнаються опосередковано, оскільки вони сторонам і суду стали недоступни­ми для безпосереднього сприйняття. Відтак, докази становлять з'єднуючий ланцюг між свідомістю учасників процесу, що здійснюють чи беруть участь у доказуванні, та подією злочину, яка пізнається.

Безпосереднє пізнання слідчим, судом обставин, що підлягають доказу­ванню, та побічних доказів може мати правове значення, якщо воно відбувало­ся в кримінальному процесуальному провадженні при проведенні тих дій, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом, у встановленому порядку і закріплені в протоколах. В тих випадках, коли таке пізнання здійснюється поза межами процесу прокурором, слідчим, дізнавачем, суддею, слідчим суддею, це є перешкодою для участі у розслідуванні чи судовому розгляді цієї справи.

3. Стаття 84 КПК проводить розмежування між фактами та обставинами. Факти - це подія, явище, що відбулося в дійсності. Обставини - це явище супут­нє чому-небудь, яке супроводжує що-небудь, ту чи іншу сторону справи. Якщо дотримуватися етимологічного та логічного значення цих понять в криміналь­ному процесуальному провадженні, то фактами слід вважати події, з приводу яких ведеться процес, а обставини - це те, що пов'язане з цими фактами, що їх характеризує. Так, подія злочину і вчинення його підозрюваним, обвинува­ченим це факт, а місце, час його вчинення - це обставини. Таке розмежування між фактами та обставинами у кримінальному процесуальному провадженні є умовним, оскільки вони є взаємозалежними. Без місця, часу і способу вчинення злочину не можна визначити факт установленим.

4. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і об­ставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. «Фактич­ний» означає стан чого-небудь відповідний фактам, що відображаї ль дійсність. Дані - це інформація, яка необхідна для висновку чи прийняття,ріцення. Від­так, фактичні дані - це дані, для якого-небудь рішення, висновк)/, dio відобра­жають дійсність. Відповідно до змісту коментованої норми фактичні дані - це відомості, отримані у порядку, встановленому КПК про наявність чи відсут­ність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження.

5. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 КПК докази повинні бути отримані у передбаченому КПК порядку. Це означає, що доказами можуть бути лише ті фактичні дані, які отримані в результаті проведення слідчих (розшукових), не­гласних (розшукових) дій, які передбачені Кодексом, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією.

У ст. 223 КПК викладені загальні умови щодо їх проведення (мета, під­стави, участь і присутність осіб, інтереси яких можуть бути порушені або об­межені, час і місце їх проведення, участь у проведенні слідчої (розшукової)

дії осіб, які їх ініціювали, участь понятих, недопущення проведення слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування). Крім того, конкретизована процесуальна форма проведення слідчих (розшукових) дій як допит (ст.ст. 224-227, 231 КПК), пред'явлення для впізнання (ст.ст. 228-232 КПК), обшук (ст.ст. 233-236 КПК), огляд (ст.ст. 237-239 КПК), слідчий експеримент (ст. 240 КПК), освідування особи (ст. 241 КПК), експертиза (ст. ст. 242-245 КПК).

6. На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій, негласні слідчі (розшу­кові) дії проводяться таємно, відомості про факт їх проведення підлягають роз­голошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом (ч. 1 ст. 246 КПК). У главі 21 КПК закріплені загальні умови проведення негласних слідчих (роз­шукових) дій (ст. 246 КПК), порядок отримання дозволів на їх проведення (ст. ст. 247-251 КПК), фіксація ходу та результатів (ст. 252 КПК) тощо. Порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не викладається. Він визнача­ється залежно від конкретної ситуації. Водночас, це не означає, що результати таких дій автоматично будуть набувати статусу доказів. Отримані матеріали підлягають перевірці на тих самих підставах, що і результати проведення ін­ших слідчих (розшукових) дій. Так, особи, які їх проводили або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Крім цього, як зазначається у ч. 1,3 ст. 256 КПК, можуть бути допитані також особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Це означає, що матеріали, отримані в ре­зультаті негласних слідчих (розшукових) дій, повинні вказувати на джерело їх походження, щоб у відповідній ситуації існувала можливість дослідження та пояснень авторів матеріалів чи обізнаних із ними осіб. Така перевірка може здійснюватися за участі сторін, зокрема, в умовах закритого судового засідан­ня, шляхом допитів, проведенням експертиз, експериментів та інших гласних слідчих (розшукових) дій, а також співставленням з доказами, отриманими за результатами гласних слідчих (розшукових) дій. Із цього випливає, що відо­мості, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, можуть ви­користовуватися в доказуванні, якщо вони отримані із процесуальних джерел, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню не тільки суд, а й слідчий, прокурор, слідчий суд­дя. Іншими словами, доказами за приписами цієї статті визнаються як ті, що отримані на досудовому провадженні, так і ті, що досліджені в судовому за­сіданні. Проте це не означає, що всі докази, зібрані стороною обвинувачення в ході досудового провадження, можуть бути визнані такими за результатами судового дослідження. Так, у ч. 4 ст. 95 вказується, що суд не вправі обґрун­товувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або по­силатися на них, у п. 2 ч. З ст. 374 КПК також наголошується, що у мотивуваль­ній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин і досліджені безпосередньо в суді. Докази, отримані на досудовому

розслідуванні, можна використовувати лише для прийняття рішень у цій стадії. Судові рішення обґрунтовуються лише доказами, дослідженими і визнаними судом. Із цього випливає, що докази в КПК поділяються на досудові і судові. Аналіз відповідних положень КПК свідчить про те, що в них унормовані пра­вові механізми впливу сторони захисту на формування доказів у стадії досудо-вого розслідування і судового розгляду. Тому інформаційна основа доказів під­силюється логічною складовою - фактами-аргументами, які можуть впливати на оцінку фактичних даних. Реально у процедурі формування доказів, а також в інтерпретації їх змісту можуть брати участь конкуруючі суб'єкти, що може призвести до активізації доказів, зміни їх змісту, ослабленні доказової сили чи навіть ліквідації.

8. У процесуальній літературі поняттям «джерела доказів», «процесуаль­ні джерела доказів» надається різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. В ч. 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для криміналь­ного провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об'єктивну основу доказів. Під показаннями, речовими доказами, документа­ми, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела, тобто матері­альну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отри­мання і їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів, незалежно від того, чи вони отримані в результаті гласних чи неглас­них слідчих (розшукових) дій.

С т а т т я 85. Належність доказів

І. Належними с докази, які прямо чи непрямо підтверджують існу­вання чи відсутність обставин, що підлягають доказуванні^) у криміналь­ному провадженні, та інших обставин, які мають значення для криміналь­ного провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

1. Властивість доказів слугувати засобами пізнання вчиненого у минуло­му злочину пояснюється тими об'єктивними зв'язками, які існують між ними і обставинами минулої події, з одного боку, і проміжними та побічними фак­тами - з іншого. Відсутність такої взаємозалежності свідчить про відсутність доказів. Зв'язок фактичних даних з відбиваючими обставинами вчинення зло­чину дозволяє виділити і закріпити в законі обов'язкову ознаку доказів - їх належність. Доказ не буде належним, якщо він не здатний встановлювати факт, що має значення для кримінального провадження. Зміст фактичних даних ви-

значається індивідуальними ознаками злочину. Тому дати хоча би приблизний порядок всіх даних про факти, що можуть обумовлювати докази, практично неможливо. Тим не менше, в кримінальному процесуальному і кримінальному законодавстві існує низка приписів, керуючись якими, органи розслідування і суд з урахуванням обставин вчинення конкретного злочину можуть вирішувати питання про належність доказів. Так, у ст. 91 КПК сформульовані обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Це критерії, які вказують на істотні обставини, знання яких дозволяє правильно досягти мети кримінального судочинства.

Не можна судити про належність доказів, якщо не відомі обставини, що підлягають доказуванню. Вони (а також проміжні та побіжні факти) первинні щодо доказів. Останні вторинні і похідні від фактів об'єктивної дійсності.

Не менш важливим для визначення неналежності доказів є сформульовані у кримінальному законодавстві склади злочинів, що є конкретизацією окремих обставин, які підлягають доказуванню.

2. Належність доказів також визначається тим, що вони прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуван­ню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Іншими словами, йдеться про використання в до­казуванні прямих і непрямих доказів. Прямий доказ - такий, що прямо і безпо­середньо вказує на ті факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це така доказова процедура, коли знання про факти і обставини грунтуються на повідо­мленні осіб, які безпосередньо спостерігали цей факт у дійсності. Наприклад, показання свідка про те, що він особисто бачив нанесення обвинуваченим но­жем тілесних ушкоджень потерпілому. Із цього випливає, що між доказом і те­зою, що доводиться, не існує проміжних ланок. їх зв'язок має одноступеневий характер. З точки зору логіки прямі докази містять фактичні дані про ті факти і обставини, що підлягають доказуванню, у них теза і аргументи співпадають. Виходячи із обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному прова­дженні (ст. 91 КПК), прямим доказом слід вважати такий доказ, який прямо (одноступенево) встановлює обставини, що підлягають доказуванню, або один з його елементів, указаних у законі.

3. На відміну від прямих доказів, непрямі докази обґрунтовують обста­вини, які підлягають доказуванню, не прямо, а опосередковано через проміж­ні факти шляхом послідовних висновків. Так, із показань свідка вважається, Що він бачив на місці вбивства потерпілої двох молодиків, що збігається з часом вчинення злочину. Перший ступінь висновку свідчить про те, що дій­сно біля місця події знаходилося двоє молодиків. Із цього проміжного факту слідує, що, можливо, вони причетні до випадку вчинення злочину (другий ступінь висновку). В цьому випадку показання свідка є непрямим доказом причетності до вбивства, оскільки вони використані для обгрунтування фак­ту місця і часу перебування вказаних осіб і причетності до вбивства. Саме ³ такими фактами пов'язують поняття непрямих доказів. З логічної сторони

вони виконують подвійну роль у структурі доказу: з одного боку, є частковою тезою доказу, з іншого - доведена теза стає аргументом доведення наступ­ної, основної тези. Завдяки своєму перехідному характеру зазначені факти виділено в окрему групу доказових фактів, що отримали назву проміжних фактів. їх треба відмежовувати від побічних фактів, які не перебувають у зв'язку з фактом вчинення злочину конкретною особою, але знаходиться на паралельній лінії зв'язку з проміжними фактами. Так, факт близьких взаємин, хорошого слуху, зору, чуттєвої звукозаписуючої апаратури може підтверджу­вати факт проміжний, але в жодному разі не вчинення злочину. Побічні факти виконують, по суті, контрольну функцію щодо достовірності чи недостовір-ності існування проміжного факту. їх перелік неможливо перебачити в законі, тому в ч. 1 ст. 85 КПК вказується «та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження».

Непрямі докази - це отримані у встановленому законом порядку і досліджені в судовому засіданні відомості про факти і обставини, що передували, супроводжува­ли або виникли внаслідок злочину і які безпосередньо не вказують на його існування чи відсутність, але через перебування в об'єктивних формах зв'язків з іншими фак­тами і обставинами встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечно­го діяння та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Таким чином, можна визначати характерні ознаки непрямих доказів: а) вони одно­часно виступають як прямі і непрямі аргументи. Щодо проміжного факту (окремої тези) такі докази є прямими, щодо головного факту (основної тези) - непрямими, оскільки доводять її опосередковано, за допомогою поміжної ланки - окремої тези; б) жоден з непрямих доказів (аргументів), взятий ізольовано, не може самостійно і достовірно підтверджувати основну тезу, а висновок про зв'язок окремого непрямо­го доказу з головним фактом завжди має ймовірний характер.

4. Встановлення належності доказів не є одноактним. Зазвичай воно пов'язується з пізнанням фактів і обставин вчинення злочину. На початко­вих етапах доказування належність доказів визначається на рівні ймовірного знання, а остаточний висновок - при прийнятті кінцевих рішень по криміналь­ному провадженню, при встановленні обставин матеріально-правового харак­теру на основі доказів. Це не усуває труднощів у вирішенні питань про належ­ність доказів. Кожний доказ індивідуальний. Ступінь складності встановлення його належності визначається багатьма факторами: особливостями злочину, що розслідується, кількістю і якістю інформації, обсягом відомих та передбачува­них фактів, їх характером та зв'язком з іншими фактами. Таким чином, належ­ність доказів - це їх здатність своїм змістом встановлювати факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Дата добавления: 2015-06-25