Деозапис. 6 страница. 2. Потреба участі і фах спеціаліста для надання допомоги в проведенні експерименту визначається слідчим

2. Потреба участі і фах спеціаліста для надання допомоги в проведенні експерименту визначається слідчим, прокурором з урахуванням завдань, які поставлені перед цією слідчою (розшуковою) дією. Обов'язкової участі спеціа­ліста в проведенні слідчого експерименту не передбачено, проте в окремих ви­падках участь конкретного спеціаліста з криміналістичних позицій слід визнати

обов'язковою вимогою забезпечення ефективності слідчої дій і об'єктивності отриманих результатів, наприклад, слідчий експеримент за участі спеціаліста в галузі автотехнічної експертизи під час проведення відтворення механізму дорожньо-транспортної події.

3. За рішенням слідчого, прокурора до участі в проведенні цієї слідчої (розшукової) дії можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, за­хисник, представник. Якщо для кримінального провадження має значення перевірка показань раніше допитаної особи шляхом отримання повторних показань у певному місці, то попередній допит такої особи та її особиста участь в проведенні слідчого експерименту є обов'язковими. Для виконання експериментальної частини цієї слідчої (розшукової) дії можуть бути запро­шені статисти чи виконавці певних дій, результати яких спостерігають інші учасники слідчого експерименту. Якщо метою експериментальної перевірки є встановлення певних професійних чи інших можливостей особи, то виконува­ти дії, повідомляти про почуте, побачене повинна лише ця особа, в інших ви­падках слідчий, прокурор може здійснити експериментальні дії особисто або доручити їх проведення залученим учасникам. Експериментальні дії повинні здійснюватися кілька (не менше трьох) разів зі зміненням умов виконання, за­стосованих знарядь та відображенням у протоколі ходу й результатів кожного з етапів для формулювання висновку з оцінкою загальних результатів слідчого експерименту за середніми показниками, а показання особи, які перевіряються в певному місці, даються лише один раз із можливістю постановки уточню-вальних запитань, але не можуть повторюватися для отримання кращого чи іншого результату.

4. Дії, що здійснюються будь-ким під час проведення слідчого експери­менту, не повинні створювати небезпеки для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, а також інших осіб, не принижувати їхні честь і гідність та не сприйматися як образливі, не завдавати шкоди й зайвих незручностей будь-кому. Доцільність і розмір матеріальних витрат чи інших ресурсів, що потрібні для проведення слідчого експерименту, визначається з урахуванням конкрет­них обставин кримінального провадження.

5. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи або умови проведення якого допускають потребу проникнення до таких об'єктів, здійснюється з дотриманням порядку і правил, встановлених КПК для проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

6. Окрім загальних вимог до застосування технічних засобів з ме­тою фіксування слідчої дії та складання протоколу слідчої дії, встановлених ст.ст. 104-107 КПК, додатковою вимогою є обов'язковість відображення в про­токолі умов і результатів слідчого експерименту на кожному з його етапів, а в разі експериментального отримання під час слідчої (розшукової) дії речей, слі­дів, документів тощо, зазначення про подальшу долю таких об'єктів, зокрема, їхнє знищення, вилучення для проведення досліджень, долучення до матеріалів кримінального провадження тощо.

С т а т т я 24 1. Освідування особи

1. Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального право­порушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

2. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідуван­ня, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особа­ми тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідусться. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.

3. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування прово­диться примусово.

4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гід­ність особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуван­ню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шля­хом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

5. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимо­гами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, нада­ється копія протоколу освідування.

1. Освідування особи є різновидом слідчого огляду, специфіка підготовки й проведення котрого зумовлена об'єктом огляду, яким є жива людина та її тіло або окремі ділянки на ньому. Такий огляд здійснює слідчий, прокурор, а освіду-ваними можуть бути підозрюваний, свідок чи потерпілий, на тілі яких можуть бути виявлені сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети, тілесні ушкодження чи інші ознаки, що мають значення для кримінального провадження. Достовірність наявності таких слідів на тілі особи для прийняття рішення про проведення слідчої дії може носити лише ймовірний характер. У разі призначення судово-медичної експертизи потерпілого, підозрюваного або свідка такі сліди й ознаки виявляються судово-медичним експертом під час огляду особи, а тому й проведення освідування як окремої слідчої (судової) дії є зайвим. Водночас, результати освідування як невідкладної слідчої (розшуко­вої") дії можуть стати приводом для призначення судово-медичної експертизи.

2. Підставою для проведення освідування особи є постанова прокуро­ра, яка виноситься ним за власною ініціативою або за клопотанням слідчого,

сторони кримінального провадження чи потерпілого. Необхідність участі судо­во-медичного експерта або лікаря зумовлена потребою виявлення й описування в протоколі ознак, для спостереження яких потрібні медичні знання, місць на тілі, що приховані медичними пов'язками тощо. Освідування, яке супроводжу­ється оголенням особи чи потребою огляду інтимних ділянок на тілі, здійсню­ється особою тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем, стать якого не має значення для визнання принизливим факту оголювання особи, і за згодою особи, яка освідується. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що під час освідування може мати місце оголювання освідуваної особи в присутності осіб протилежної статі в разі наявності її згоди на такі дії, проте слідчий, про­курор не вправі бути присутнім при освідуванні особи протилежної статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню, навіть за наявності такої згоди з боку освідуваної особи.

3. До початку проведення слідчої (розшукової) дії особі пред'являється постанова прокурора, після чого пропонується добровільно пройти освіду­вання для встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження. В разі відмови пройти освідування, воно може бути проведене примусово, а застосовані до освідуваної особи заходи примусу не повинні ство­рювати загроз її здоров'ю, життю чи бути принизливими за своїм характером. Під час освідування особи можуть бути оглянуті й предмети її одягу, зокрема білизна, а результати їх огляду заносяться до протоколу освідування особи й не потребують складання окремого протоколу огляду речей.

4. Застосування технічних засобів фіксування ходу й результатів освіду­вання здійснюється за наявності такої потреби, до того ж зафіксованими на фотознімках чи у відеозаписі можуть бути не всі події, що відбувалися під час проведення слідчої (розшукової) дії, а лише сліди чи інші ознаки на тілі осві­дуваної особи, для виявлення яких і призначалося освідування, або місця, на яких таких ознак немає, хоча до початку слідчої дії передбачалася їх наявність. Результати застосування технічних засобів фіксування оформлюються як до­датки до протоколу і додаються до матеріалів провадження, але ті зображення, демонстрація яких стороннім особам може розглядатися як образлива для осві­дуваної особи, зберігаються в запечатаному і завіреному підписом слідчого, прокурора конверті. З матеріалами провадження такі додатки до протоколу для ознайомлення нікому з його учасників не надаються і можуть бути надані лише суду під час судового розгляду.

5. Копія протоколу освідування надається освідуваній особі в обов'язковому порядку лише в тому випадку, коли проти проведення освіду­вання вона заперечувала і таке освідування було проведене примусово.

Стаття 242. Підстави проведення експертизи

1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримі­нального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального проваджен-

ня, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.

2. Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:

1) встановлення причин смерті;

2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомос­тей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питан­ня про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а ін­шим способом неможливо отримати ці відомості;

5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадження щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального ко­дексу України.

3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіа­тричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.

1. Проведення експертизи є процесуальною дією, котра передбачає при­значення експертизи, проведення досліджень і надання висновку експертом з питань, вирішення яких потребує спеціальних знань в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла і які поставлені перед експертом за зверненням сторони кримінального провадження, за дорученням слідчого судді чи суду, або відпо­віді на які надані експертом за його ініціативою, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідно використати спеціальні знання. Спеціальні знання можуть відноситися до будь-якої сфери людської діяльності - науки, техніки, мистецтва, ремесла. Винятки становлять правові знання. Експерт не вправі вирішувати питання правового характеру (наприклад, чи мало місце вбивство або самогубство; надання кваліфікації дій особи за певною статтею чи частиною статті кримінального закону; чи є неста­ча результатом розкрадання або недбалості тощо), навіть якщо вони перед ним поставлені. Експерт вправі вирішувати лише питання спеціального характеру, наприклад, чи не спричинене поранення власною рукою, питання ж стосовно того, мало місце вбивство або самогубство, на основі висновків експерта та сукупності інших зібраних за кримінальним провадженням доказів вирішують органи досудового розслідування та судового провадження.

2. Частина 2 коментованої статті містить перелік обставин, встановлення яких зобов'язує слідчого або прокурора звернутися до експерта для проведення експертизи. По суті, йдеться про обов'язковість призначення й проведення екс­пертиз у випадках, вказаних в п.п. 1-5 ч. 2 ст. 242 КПК. Така вимога закону зумов­лена необхідністю доказування тих обставин, без встановлення яких неможливо вирішити кримінальне провадження. Відсутність у кримінальних проваджен­нях висновків експертів з питань, перерахованих в п.п. 1-5 ч. 2 ст. 242 КПК, роз­глядається як підстава для висновку про те, що зібрані докази є недостатніми

для вирішення кримінального провадження. Положення коментованої статті відповідають загальним правилам збирання, перевірки й оцінки доказів.

3. Проведення судово-медичних, судово-психіатричних, комплексних су­дово-медичних та психіатричних або судово-психіатричних та психологічних експертиз доволі часто пов'язується із вторгненням у сферу особистих інтересів підозрюваного, потерпілого, свідка, що може полягати в обмеженні їх недотор­каності, свободи, а також потребою отримання від досліджуваних експертами людей відомостей особистого характеру. Результати окремих експертних дослі­джень інколи безпосереднім чином торкаються інтересів цих осіб й водночас істотно впливають на результат кримінального провадження. Тому в процесі підготовки й проведення експертиз, об'єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення в сферу осо­бистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом, та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства, зокрема: 1) п. 1 ч. 2 коментованої статті встановлює обов'язковість призначення й прове­дення експертизи для встановлення причини смерті, що настала не з природних причин. З цією метою призначається судово-медична експертиза, об'єктами якої є труп людини та (або) його частини. При проведенні такої експертизи експерт вирішує суто медичні питання і не вправі визначати вид насильницької смерті (вбивство або самогубство), особливу жорстокість позбавлення життя тощо, тобто обставини, які вимагають правової оцінки та юридичної кваліфіка­ції. Судово-медична експертиза зі встановлення причини насильницької смерті проводиться, як правило, одним експертом. У випадках складності та значного обсягу експертного дослідження експертизи ексгумованого трупа з метою вста­новлення причини настання смерті вона може проводитися двома та більше експертами; 2) відповідно до п. 2 ч. 2 коментованої статті для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень обов'язково призначається й прово­диться експертиза. Законодавець не встановлює, експертизою якого виду ці об­ставини мають встановлюватися, проте характер вирішуваних завдань, об'єкти та предмет експертного дослідження вказують на те, що обов'язковим для з'ясування цих питань є призначення судово-медичної експертизи живих осіб. На це орієнтує і вища судова інстанція. В постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» в п. 27 звертається увага судів на те, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призна­чення експертизи є обов'язковим. При цьому слід ураховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катування, зніве­чення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас, треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння, і саме в такому розумінні вони

повинні оцінюватися. До того ж таку експертизу потрібно назначати не лише обов'язково, а й негайно, як тільки виникне потреба та будуть наявними умо­ви для її призначення. Зволікання з призначенням експертизи може призвести до негативних наслідків, а то й неможливості дослідження окремих об'єктів. Ступінь тяжкості та характер тілесних ушкоджень визначаються за правилами та кваліфікаційними ознаками, закріпленими в Правилах судово-медичного ви­значення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Мі­ністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6; 3) проведення експертизи за кримінальним провадженням є обов'язковим для визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сум­ніви щодо його осудності, обмеженої осудності. Встановлення психічного ста­ну є винятковою компетенцією судово-психіатричної експертизи, а стан осуд­ності визначає лише суд, проте за дотримання умови обов'язкового проведення експертизи і спираючись на висновки судових експертів. Психічний стан особи може впливати на здатність підозрюваного самостійно захищати свої права і за­конні інтереси в кримінальному судочинстві. Якщо для встановлення осудності підозрюваного законодавство передбачає обов'язковість призначення експер­тизи, оскільки в своєму рішенні суд повинен спиратися на спеціальні знання в галузі психіатрії, то обов'язковості проведення судової експертизи для вста­новлення інших психічних станів підозрюваних, потерпілих, а часом і свідків, законом не передбачено. Проте наявність в особи вад психічного здоров'я, які впливають на здатність розуміти сутність перебігу процесу, керувати своїми ді­ями, правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення, може бути встановлена лише в разі застосуван­ня спеціальних знань у галузі психіатрії. У зазначених випадках оцінка судом показань особи без урахування думки спеціалістів щодо стану її психічного здоров'я може призвести до помилок в обгрунтуванні прийнятих рішень. Під час проведення експертного дослідження можна виявити не тільки психічний розлад, а й ступінь його впливу на психологічні механізми формування пове­дінки як психологічного феномену. До того ж, основне значення матиме саме психологічний висновок щодо здатності особи повною або неповною мірою усвідомлювати свої дії, керувати ними, розуміти сутність обставин, що мають значення для кримінального провадження, давати про них показання. Зазвичай для встановлення осудності (неосудності) чи обмеженої осудності складання експертного висновку потребує проведення складних і довготривалих дослі­джень, різноманітних спостережень за підекспертним в умовах стаціонару з одночасним застосуванням лікарняних заходів. І тому найчастіше ці питання вирішуються шляхом призначення стаціонарної судово-психіатричної або ста­ціонарної комплексної судово-психіатричної і психологічної експертиз; 4) під­ставою для зобов'язання слідчого або прокурора звернутися до експерта за проведенням експертизи з метою встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відпо­відальності, є відсутність документа про вік особи або наявність документа,

що викликає сумніви щодо достовірності відомостей, які містяться в ньому, а іншим способом неможливо отримати ці відомості. Для встановлення цих об­ставин обов'язково потрібно призначати судово-медичну або комплексну судо­ву медичну й психологічну експертизу Відповідна експертиза призначається за участі спеціалістів у галузі судової медицини, дитячої та юнацької психології; 5) процесуальний закон зобов'язує особу, що здійснює кримінальне проваджен­ня, призначити експертизу потерпілої особи за провадженнями про злочини, що вчинені на статевому грунті, для встановлення статевої зрілості потерпілої особи, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК). Проте ця категорія кри­мінальних проваджень потребує обов'язкового з'ясування більш широкого кола питань, які спеціалісти в галузі судової медицини називають питаннями «статевих станів». Проведення таких судово-медичних експертиз має певні особливості. Дослідження повинен проводити судово-медичний експерт, який пройшов спеціальну підготовку, частіш за все такі дослідження здійснюють ко­місійно з залученням акушера-гінеколога, венеролога, сексопатолога, невропа­толога тощо залежно від конкретного випадку. Обстеження осіб, які не досягли 16-річного віку, повинно здійснюватись в присутності батьків, опікунів, а в разі їх відсутності - педагога. В необхідних випадках обстежувані направляються для клінічного обстеження в спеціалізовані медичні заклади (наприклад, у гіне­кологічне відділення лікарні). При проведенні таких експертиз, крім потерпілої особи, проводять обстеження і підозрюваних.

4. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатрич­ної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду. З огляду на те, що цією статтею не визначено процесуальної категорії осіб, яким може бути при­значено судово-медичну або судово-психіатричну експертизу в примусовому порядку, слід вважати, що така експертиза може бути призначена примусово підозрюваному, потерпілому, а за певних і виключних обставин - і свідку. При­мусовість проведення експертизи полягає в тому, що особа, якій призначено експертизу, освідується спеціалістами в галузі судової медицини або судової психіатрії проти її волі. Проведення такого освідування експертом амбулатор­но є не довготривалим і не потребує значного часу для перебування особи в певному місці в умовах судово-медичного чи психіатричного стаціонару. Тому в разі відмови підозрюваного, потерпілого свідка прибути у визначений час у призначене для проведення експертизи місце рішення про здійснення приводу такої особи під час досудового розслідування приймається слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора, а під час судового провадження - судом у порядку, встановленому ст.ст. 140-143 КПК. З огляду на те, що умови прове­дення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної психіатричної експертиз потребують тривалого утримування особи в умовах відповідного медичного стаціонару з обмеженням у пересуванні, спілкуванні з іншими особами та з потребою дотримання режиму, зумовленого проведенням експертних дослі­джень, дозвіл на проведення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної су­дово-психіатричної експертиз може бути наданим лише щодо підозрюваного

чи обвинуваченого, а порядок його надання та застосування здійснюється за правилами, що встановлені КПК для застосування запобіжного заходу у ви­гляді тримання під вартою. Слідчим, прокурором приймається процесуальне рішення про призначення конкретного виду стаціонарної експертизи і визна­чається місце її проведення, а слідчим суддею чи судом приймається рішення щодо розміщення особи в стаціонарному відділенні державної судово-медич­ної чи судово-психіатричної експертизи на час проведення експертних дослі­джень за участі цієї особи.

Стаття 243. Порядок залучення експерта

1. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.

2. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на дого­вірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової.

3. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сто­рони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Ко­дексу.

1. Коментована стаття визначає можливість та загальний порядок залу­чення експерта сторонами кримінального провадження. Перша частина містить принципові положення, які обумовлюють порядок залучення експерта сторо­ною обвинувачення. Проведення судової експертизи - це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену кримінальним процесуальним законом форму одержання нових знань, що мають значення для справи, за допомогою прове­дення досліджень особами зі спеціальними знаннями в галузях науки, техніки, мистецтва тощо. Процесуальну форму цієї слідчої дії визначають закріплені в законі положення, що передбачають умови й процедури залучення спеціаліс­тів для її проведення. Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого, прокурора, слідчого судді (крім випадків, коли процесуальні особи зобов'язані звернутися до експерта для проведення експертизи), який приймає рішення ви­ходячи з конкретних обставин кримінального провадження, необхідності за­стосування наукових, технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення фактичних даних іншим шляхом. Таке рішення може бути при­йнятим слідчим, прокурором не лише за їх ініціативою, а й за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.

2. У ч. 2 коментованої статті надано право захисту самостійно залучати екс­пертів на договірних умовах для проведення експертизи, зокрема обов'язкової. Щодо останньої, то вона буває судово-медичною або судово-психіатричною чи комплексною судово-медичною та психіатричною. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», змін до якого не внесено, судово-медичні та судово-психіатричні експертизи проводяться виключно державними спеціалі­зованими установами, але це не заважає їх проведенню за дорученням захисту

на договірних умовах. Крім того, сторона захисту може клопотати перед осо­бою, що здійснює кримінальне провадження, про залучення експертів і призна­чення експертизи.

3. Залучаючи експерта для проведення експертизи, слідчий, прокурор пови­нен дотримуватися такої процедури: визначити юридичні та фактичні підстави, а також обрати момент призначення експертизи; вибрати експерта та з'ясувати необхідні дані щодо його спеціальності та компетентності; визначити установу, в якій повинна бути проведена судова експертиза і в якій є відповідні спеціалісти; сформулювати питання, що підлягають вирішенню експертами; скласти постано­ву про призначення експертизи з вказівкою часу й місця її проведення; підготувати для дослідження матеріали (об'єкти) та зразки для порівняльного дослідження; відібрати, належним чином упакувати й надати у розпорядження експерта матері­али кримінального провадження, які необхідні для проведення дослідження.

При залученні експерта на слідчого, прокурора покладається обов'язок з'ясування необхідних даних щодо спеціальності та компетенції експерта. Ці дані встановлюються під час бесіди з ймовірним експертом та з'ясування пи­тання про те, чи не зацікавлений він у вирішенні кримінального провадження, при вивченні документів, що засвідчують його особу, а також підтверджують освіту, спеціалізацію, стаж наукової, практичної та експертної роботи, місце роботи, посаду, яку він займає тощо. Дані щодо спеціальності та компетенції експерта, який є співробітником експертної установи, встановлюються його ке­рівником та відображаються в окремій довідці або у висновку експерта.

4. Згідно з ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Сторона захисту, відповідно до ч. З ст. 42 КПК, має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази. Підозрюваному, обвинуваченому та їхнім захисникам надано право самостійно вирішувати питання про необхід­ність проведення судової експертизи й надано можливість реалізувати це право.

5. Сторона захисту може звернутися з клопотанням до слідчого судді про залучення експерта. Відповідно до ч. 2 ст. 244 КПК у клопотанні зазначається: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання; 2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність; 3) ви­клад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання; 4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити прове­дення експертизи; 5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.

Стаття 244. Розгляд слідчим суддею клопотання про залучення експерта

1. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сто­рони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне кло-

потання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.

2. У клопотанні зазначається:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання;

2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначен­ням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність;

3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;

4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;

5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.

До клопотання також додаються:

1) копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;

2) копії документів, які підтверджують неможливість самостійного за­лучення експерта стороною захисту.

3. Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розсліду­вання, не пізніше п'яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов'язковою.

4. Слідчий суддя, встановивши, що клопотання подано без додержан­ня вимог частини другої цієї статті, повертає його особі, яка його подала, про що постановляє ухвалу.

5. Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопотан­ням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.

Дата добавления: 2015-06-25