Законодавства. 8 страница

4. Витрати, пов'язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у дер­жавному бюджеті на утримання органів досудового розслідування, про­куратури, суду та інших установ України, на які покладається виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги на території України.

5. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за рахунок компе­тентного органу іноземної держави відшкодовуються витрати, пов'язані з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, на:

1) виклик на територію іноземної держави учасників кримінального про­вадження, свідків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб;

3) забезпечення безпеки учасників кримінального пров

1. Стаття прямо встановлює право особи на оскарження рішень, дій та бездіяльності до суду, якщо органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну право­ву допомогу завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам. Коментова­на стаття гарантує відшкодування шкоди за рахунок держави, яка заподіяна як неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, так і неправомірними діями представників запи­туючої сторони. Таке положення має важливе значення, оскільки унеможлив­лює двоякість позиції щодо відповідальності представників іноземної держави.

2. Фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування, якщо шкода правам, свободам чи інтересам заподіяна: а) у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу; б) неправомірними діями; в) діями, які вчинені органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами або представниками запитуючої сторони.

3. Незалежно від розміру витрати, понесені у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, фінансуються за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, а тому за загальним правилом запитуюча сторона не несе фінансових витрат на виконання запиту про міжнародну правову допомо­гу, яка нею ініційована. Винятки становлять виключно витрати на: а) виклик на територію іноземної держави учасників кримінального провадження, свідків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб; б) проведення екс­пертиз; в) забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, якщо конкретним міжнародним договором між Україною та запитуючою стороною не встановлено інше.

\ Глава 44.

Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

С т а т т я 573. Направлення запиту про видачу особи (екстрадицію)

1. Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якшо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими за­питується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на мак­симальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.

2. Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Л. Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи на­правляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію). При розгляді запитів компетентних органів іноземних держав про транзитне перевезення екстрадиційній перевірці підлягають лише обставини, передбачені частинами першою і другою статті 589 цього Кодексу.

4. Центральний орган України має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якшо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального пра­вопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції.

1. Екстрадиція (від лат. ех - із, traditio - передача) є однією з процесу­альних форм міжнародного співробітництва у- кримінальному судочинстві. Екстрадиція - видача однією державою (запитуваною стороною) іншій державі (запитуючій стороні) особи, яка переслідується компетентними органами за­питуючої сторони за вчинення правопорушення або розшукується зазначени­ми органами для притягнення до кримінальної відповідальності або виконан­ня вироку. Екстрадиція включає (1) офіційний запит про видачу особи, (2) її встановлення на території однієї держави, (3) перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка), а також (4) прийняття рішення за запитом та (5) фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Метою екстрадиції є забезпечення перебування особи, яка притягається До кримінальної відповідальності або яка є засудженою, на території держави, Що здійснює кримінальне переслідування. Залежно від мети видачі виокрем­люється видача з метою притягнення до кримінальної відповідальністю та ви­дача з метою забезпечення виконання покарання.

2. Згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Це ж стосується і осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах і таким чином користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Частина 1 ст. 10 КК України забороняє видавати громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, іноземним державам для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду за вчинені ними злочини поза межами України.

3. Основними міжнародними договорами, на основі яких здійснюється екстрадиція, є: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та додаткові протоколи до неї 1975, 1978 pp.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ухвалена державами - членами Співдружності Незалежних держав у м. Мінську 1993 р. та Додатковий протокол до неї 1997 р. Крім того, Україна є учасником двосто­ронніх договорів, що містять положення про екстрадицію. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. встановлює принцип прі­оритету і прямої дії норм міжнародного права. Відповідно до ч. 2 ст. 17 цього Закону, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодав­ством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Питання організації екстрадиції на території України врегульовані під-законними нормативно-правовими актами, зокрема, Інструкцією про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопоруш­ників, затверджену наказом Генерального прокурора України від 23 травня 2007 р. № 8гн-1, вказівкою Генерального прокурора України № 61 від 17 черв­ня 2010 р. щодо формування єдиної практики застосування екстрадиційно-го законодавства, а також Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою наказом Мі­ністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБ України, МВС України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України 29 червня 1999 р. №34/5/22/103/512/326/73.

4. Відповідно до вимог ст. 573 КПК запит про видачу особи (екстради­цію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із зло­чинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу за­суджено до покарання у вигляді позбавлення волі, і не відбутий строк стано­вить не менше чотирьох місяців. Аналогічні вимоги ставляться і до запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи, яка перебуває на території України.

Крім того, екстрадиція не здійснюється, якщо діяння, у зв'язку з яким ви­дача особи запитується, не вважається правопорушенням за законодавством

запитуваної сторони або розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального порушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи по­літичних переконань. Див. коментар до ст. 589 КПК.

5. Крім видачі (екстрадиції) особи, закон передбачає також тимчасову видачу (ст. 64 Конвенції СНД 1993 р.) і транзитне перевезення особи, за якими запит направляють та розглядають у тому самому порядку, як і запити про видачу особи. Тимчасова видача особи - видача на певний строк осо­би, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобігання закінчення строків давності або втра­ти доказів у кримінальній справі (див. коментар до ст. 579 КПК). Транзитне перевезення особи згідно зі ст. 21 Європейської конвенції про видачу право­порушників (1957 р.) - це перевезення через територію однієї з договірних сторін, яке здійснюється на запит, що надсилається відповідними каналами, якщо відповідне правопорушення не розглядається стороною, в якої запиту­ється дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру, що має відношення до ст.ст. З і 4 цієї Конвен­ції. Міжнародними договорами можуть застосовуватися особливі правила транзитного перевезення особи залежно від виду транспорту (зокрема, по­вітряного).

Запит складається у письмовій формі і надсилається дипломатичними ка­налами. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою зго­дою між двома або кількома сторонами (ст. 12 Європейської конвенції).

6. Центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) є Гене­ральна прокуратура України (щодо екстрадиції підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування) та Міністер­ство юстиції України (щодо екстрадиції підсудних, засуджених у криміналь­них провадженнях під час судового провадження або виконання вироку) має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством або міжна­родним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі: осо­ба є громадянином України, закінчився строк давності тощо (див. коментар до ст. 589 КПК).

Відмова компетентному органу України у зверненні до іноземної держа­ви можлива і за умови економічної доцільності - якщо така видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кри­мінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції (наприклад, особа вчинила правопорушення, за яке може отримати невеличкий строк покарання, а витрати на її екстрадицію відчутно перевищують шкоду, за­подіяну вчиненим нею правовопорушенням).

Стаття 574. Центральний орган України щодо видачі особи (екстра­диції")

1. Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, с відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.

2. Генеральна прокуратура України г центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування.

3. Міністерство юстиції України с центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підсудних, засуджених у кримінальних прова­дженнях під час судового провадження або виконання вироку.

4. Центральні органи України щодо видачі особи (екстрадиції) відпо­відно до цього Кодексу:

1) звертаються до компетентних органів іноземних держав із запита­ми про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне пере­везення;

2) розглядають запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення та приймають рішення щодо них;

3) організовують проведення екстрадиційної перевірки;

4) організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу чи транзитне перевезення;

5) здійснюють інші повноваження, визначені цим розділом або між­народним договором про видачу особи (екстрадицію).

1. Обов'язки з організації та управління міжнародним співробітництвом у кримінальному судочинстві покладені на «центральні органи». В Україні таки­ми органами щодо видачі особи (екстрадиції) є Генеральна прокуратура Укра­їни, яка є центральним органом щодо видачі підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування (ст. 26 Закону України «Про прокуратуру») та Міністерство юстиції України, яке є централь­ним органом щодо видачі підсудних, засуджених у кримінальних проваджен­нях під час судового провадження або виконання вироку.

Організаційно-правове забезпечення діяльності Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України в екстрадиційному провадженні здій­снюють міжнародно-правове управління Генеральної прокуратури України та управління міжнародного приватного права і міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України. Відповідні рішення від імені центрального органу приймає його ке­рівник або заступник, відповідальний за організацію міжнародного співробіт­ництва.

2. Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України: звер­таються до компетентних органів іноземних держав із запитами про видачу

особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення; розгляда­ють запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстра­дицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення та приймають рішення щодо них; організовують проведення екстрадиційної перевірки; організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про екстрадицію, тимча­сову видачу чи транзитне перевезення, а також здійснюють інші повноваження, визначені главою 44 КПК або міжнародним договором про видачу особи (екс­традицію).

Стаття 575. Порядок підготовки документів та направлення запитів

1. Клопотання про видачу особи в Україну готус слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досу­дового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених цим Кодексом та відповідним міжнародним договором України.

2. Клопотання складається у письмовій формі і повинно містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину. До клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності;

2) копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання;

3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні;

4) положення статті закону України про кримінальну відповідаль­ність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення;

5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про грома­дянство України;

6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про ви­дачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання;

7) інформація про перебіг строків давності;

8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено роз­шукувану особу.

3. Клопотання та передбачені частиною другою цієї статті документи підписуються слідчим, прокурором або суддею, засвідчуються печаткою відповідного органу та перекладаються мовою, передбаченою міжнарод­ним договором України.

4. Клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до від­повідного центрального органу України через прокуратуру Автономної

Республіки Крим, області, міст Ки< ва і Севастополя, та прирівняні до них прокуратури у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу до-судового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснюг контроль за додержанням по­даткового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України безпосередньо передає Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

5. Центральний орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про ви­дачу направляється керівником центрального органу України або уповно­важеною ним особою протягом п'яти днів з дня отримання клопотання.

1. Коментована стаття передбачає два етапи підготовки документів у зв'язку з запитуванням про видачу особи в Україну: підготовка документів про видачу особи і підготовка та направлення запиту про видачу. На момент початку зазначеної процедури стосовно особи, що підлягає видачі, вже вжиті тимчасові заходи із забезпечення видачі - її затримання (див. коментар до ст. 582 КПК) та тимчасовий арешт (див. коментар до ст. 583 КПК).

2. Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслі­дування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок.

Приводом для підготовки документів про видачу особи в Україну є надхо­дження офіційної інформації про те, що особа, видача якої запитується і стосов­но якої оголошено розшук, знаходиться на території відповідної (запитуваній) держави. Це, зокрема, може бути повідомлення про затримання такої особи.

3. Клопотання складається у письмовій формі. Воно повинно бути скрі­плено гербовою печаткою органу, який розслідує справу, або суду, який роз­глядає справу або яким ухвалено вирок, і містити такі відомості: а) детальне найменування органу, що розслідує (розглядає) справу, його адреса, засоби зв'язку, дата складання та реєстраційний номер; б) найменування криміналь­ного провадження, його реєстраційний номер; в) прізвище, ім'я та по батькові особи, видача якої вимагається, відомості про її громадянство, повна дата і міс­це її народження, проживання, реєстрації або місцеперебування за кордоном та інші відомості; г) опис подій, які є предметом розслідування, їх кваліфікація за Кримінальним кодексом України, вид і міра покарання, що встановлена за­коном за вчинення відповідних діянь (на вимогу запитуючої сторони може бути вказано, що розслідування, яке проводиться, не переслідує політичної мети); ґ) відомості про міжнародний договір України, на підставі якого запитується видача особи в Україну.

До клопотання додаються такі документи: 1) засвідчена копія ухвали слід­чого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується

для притягнення до кримінальної відповідальності; 2) копія вироку з підтвер­дженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведен­ня вироку до виконання; 3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими під­тверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні; 4) положення статті закону України (КК України) про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення; 5) висновок компетентних орга­нів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України; 6) довідка про частину невідбу-того покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину при­значеного судом покарання; 7) інформація про перебіг строків давності; 8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.

4. Структура клопотання передбачає: вступну частину, де викладаються дані про запитуючу установу та про назву кримінального провадження; описо­ву частину, де міститься опис фактичних обставин правопорушення, його ква­ліфікацію та відомості про особу, видача якої запитується; та прохальну части­ну, де викладається клопотання про видачу. Також надається перелік додатків.

Документи про видачу повинні бути перекладені на мову, яка передбачена міжнародним договором України. Це, як правило, є державна мова запитуваної сторони. Для багатосторонніх міжнародних договорів про екстрадицію можуть встановлюватися додаткові мови (наприклад, відповідно до Європейської кон­венції про видачу порушників 1957 р. - одна з офіційних мов Ради Європи, якщо інше не передбачено запитуваною державою, або за Конвенцією СНД 1993 р. - російська мова).

5. Коментована стаття передбачає, що підготовлене за вказаною формою клопотання про видачу особи у 10-денний термін після затримання особи на території іноземній держави передається до Генеральної прокуратури або Мі­ністерства юстиції України через прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міста Києва і Севастополя та прирівняної до них прокуратури. У за­значений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у скла­ді МВС України, СБ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства або органу Державного бюро розслідувань України безпосередньо передає до Генеральної прокуратури України клопотання про видачу особи.

6. При надходженні запиту до Генеральної прокуратури або Міністерства юстиції України там вивчаються документи з точки зору їх відповідності ви­могам міжнародних договорів України та іншим нормативним актам із цих питань і за результатами вивчення складається мотивований висновок щодо обгрунтованості запиту про видачу, який обов'язково повинен містити інфор­мацію щодо: громадянства особи; екстрадиційності злочину за чинним зако­нодавством України; наявності строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та відповідності оформлення запиту вимогам міжнародного

договору (п. 2.2 Інструкції про порядок розгляду в органах прокуратури Укра­їни запитів про видачу правопорушників, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 23 травня 2007 p.).

У разі належної підготовки запиту готується відповідне звернення до центрального органу іноземної держави, яке підписується заступником Гене­рального прокурора України та надсилається за кордон згідно з порядком, вста­новленим двосторонніми або багатосторонніми договорами, учасницею яких t Україна (дипломатична пошта). Такий запит направляється протягом п'яти днів з дня отримання клопотання.

Стаття 576. Межі кримінальної відповідальності виданої особи

1. Видана в Україну особа може бути притягнута до кримінальної від­повідальності або щодо неї може бути виконано вирок суду лише за ті зло­чини, за які здійснена видача (екстрадиція).

2. Обмеження, висловлені компетентним органом іноземної держави під час прийняття рішення про видачу особи в Україну, є обов'язковими при прийнятті відповідних процесуальних рішень.

3. Якщо застереження компетентного органу іноземної держави щодо обмежень у видачі особи стосується виконання вироку, суд, який ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання лише за ті ді­яння, за які відбулася видача.

4. У разі вчинення особою до її видачі (екстрадиції) іншого злочину, не зазначеного у запиті про видачу, притягти таку особу до кримінальної відповідальності або виконати вирок суду за цей злочин можна лише після отримання згоди компетентного органу іноземної держави, що видала особу.

5. Запит про надання такої згоди готується та надсилається в порядку, передбаченому для запиту про видачу особи (екстрадицію).

6. У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за зло­чин, вчинений нею після видачі, отримання такої згоди не вимагається.

1. Коментована стаття встановлює межі кримінальної відповідальності виданої особи (правило ad hoc) та обмеження щодо прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування, прокурором або судом.

2. Відповідно до правила ad hoc видана в Україну особа не може пере­слідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана і її особиста свобода ні з яких інших причин не може обмежуватися (п. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 p.). Порушення правила ad hoc є порушен­ням кримінального процесуального законодавства і має наслідком скасування процесуальних рішень, ухвалених за таким порушенням.

Зазначене правило (ad hoc) поширюється лише на правопорушення, які вчинені особою до її видачі (екстрадиції). Для притягнення особи до кримі-

нальної відповідальності за правопорушення, вчинене нею після видачі, отри­мання спеціальної згоди іноземної держави, що видала особу, не потрібно.

3. Потребує згоди держави, яка здійснила видачу особи, також її наступна передача третій державі.

4. Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. обмеження, вказані в ч. 1 коментованої статті, не застосовуються, якщо: а) держава, яка видала особу, на це згодна. Запит про таку згоду надси­лається разом з іншими документами, зазначеними у ст. 575 КПК. Згода нада­ється, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, є таким, що тягне видачу відповідно до положень цієї Конвенції; б) якщо видана в Україну особа, маючи можливість залишити територію держави, якій вона була вида­на, не зробила цього впродовж 45 днів (один місяць - за ст. З Конвенції СНД 1993 р.) після її остаточного звільнення або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.

5. Під час прийняття рішення про видачу особи в Україну компетент­ними органами іноземної держави можуть бути висловлені обмеження, які є обов'язковими при прийнятті відповідних процесуальних рішень.

Якщо застереження компетентного органу іноземної держави щодо об­межень у видачі особи стосується виконання вироку, суд, який ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання лише за ті діяння, за які відбулася видача. Наприклад, під час ратифікації Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. Україна ратифікувала її з такими застережен­нями: 1) не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю; 2) видача правопорушни­ків за вчинення загально кримінальних правопорушень, що також є військови­ми правопорушеннями, може бути здійснена Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом.

6. Якщо кваліфікація правопорушення, у зв'язку з яким пред'являється обвинувачення, змінюється в ході розгляду справи, видана особа може пере­слідуватися або засуджуватися тільки коли кваліфікуючі ознаки нового складу правопорушення свідчать про те, що це правопорушення є таким, що тягне за собою видачу.

С т а т т я 577. Зарахування строку тримання виданої особи під вартою 1. Час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв'язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування пока­рання, призначеного вироком суду України.

1. Відповідно до ст. 25 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. термін «постанова про утримання під вартою» означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення волі і яке було проголошене

кримінальним судом на додаток до вироку про ув'язнення або замість нього Тому час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв'язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного ви­роком суду України (див. коментар до ч. 4 ст. 374 КГЖ, в якій у п. 2 цієї частині передбачено зарахування у вироку суду до відбутої частини покарання досудо вого тримання під вартою).

Стаття 578. Інформування про результати кримінального прова­дження щодо виданої особи

1. Прокурор надсилає центральному органу України повідомлення про результати кримінального провадження щодо виданої особи для по­дальшого інформування уповноваженого (центрального) органу запитува­ної держави.

Дата добавления: 2015-06-25