Хресна Жертва Ісуса Христа

НЕВПИННІ ЖЕРТВИ, що люди віками складали Богові, виявляють нам потужне прагнення людства помиритися з Богом, наблизитися до Творця, стати любими Його Дітьми, примирити небо з землею.

Людство зазначує це прагнення жертвами, бо жертва це найкращий вияв богопочитання. В жертві включається віра в Бога, признання Його недосяжної величі, вдячність за добродійства, бажання переблагати за зневаги...

Жертва з зовнішніх дарів, що люди приносять Богові, озна­чає внутрішню жертву, якою душа віддається Богові, бо з зовнішнім приносом людина приносить свому Творцеві сили своєї душі, особливо віру, надію та любов.

Скільки ж звірячої крови проллялося, поки в світі зявився Христос! Стільки ягнят, волів, голубів згоріли на жертівниках світу! Без проливу крови нема відпущення провин, — каже св. Павло (Євр. 9, 22). Всетаки люди не зуміли помиритися зо своїм Творцем! Всі ці старозавітні жертви зображали, заповідали Жертву Ісуса Христа на Голгофті, що мала привернути людям затрачені добра, зняти пятно первородного гріха, відчинити замкнене небо, повернути рабів у Божі Діти. Старий Завіт був праобразом Нового Завіту, — каже святий Авґустин. Неможливо, — кличе святий Павло, — щоб кров волів і козлів нищила гріхи, бо замала в ній сила для такого ді­ла! (Євр. 10, 4).

Один Христос, Бого-Людина, міг гідно та вповні направити прогріх наших прародичів і за­певнити людям прощення грі­хів, примирення з Богом, вічне спасіння. Бо нема під небом ін­шого ймення, яким ми мали б спастися! (Дії: 4, 12).

Чому ж Христос згодився ста­ти Жертвою людства? Чому пішов на жорстокі муки, змива­ючи власною кровю його без­законня з лиця землі? —Хрис­тос Спаситель, зодягаючись людською природою, стався Посередником між Богом і людь­ми: Один бо Бог і один Посередник між Богом і людьми, — Людина Ісус Христос. (І Тим. 2, 5). Люди зневажили Бога, тому й самі не зможуть помиритися з Ним, не потраплять наблизитися до Нього, бо образили Його. Розсварені люди послуговуються посередниками, як бажають помиритися після сварки. Не йдуть звичайно самі перепрошувати, але посилають особу, що мила зневаженій ними людині.

Так й воно з Богом. Бувши грішні сотворіння, ніяк не потраплять вповні переблагатн ображеного Бога, бо безсильні належно надолужити за гріх. Тут треба б безконечного надолуження. Де ж слабенька людина годна здобутися на подібне надолуження, коли вона слабе й грішне сотворіння? Пропаща б була наша доля, якщо б Христос не був прийшов на світ! Були б ми проживали в Божім проклятті та в проклятті були б померли, не добившись до небесної батьківщини!

Христос доконав для нас чого ми ніколи не доконали б! Христос водночас Бог і Людина. Він є Богом, дорівнює гід­ністю Отцеві та Святому Духові. Своєю ж людською природою рівняється з людьми, вподібнюється до них, стається нашим Братом, тому годен посередничити між людьми та Богом, бо своєю істотою стоїть між Творцем і сотворінням. Правда, це посередництво дорого коштуватиме Його, але Він на це годиться, бо Він Великий Первосвященнк людства (Євр. 4, 14), що гідністю та могутністю безконечно перевищує старозавітніх Священників, бо Він заразом Бог. Христос став Священником у першій хвилині Свого земського існування, прийнявши пома­зання священниче від божества, що пробувало в Ньому, і зали­шиться Священником повік: Але Цей — Христос — має вічне священство, бо повік лишається, не підлягаючи жорстокій ти­ранії смерти, що виривала священство старозавітнім Священникам (Євр. 7, 24).

Тоді й Він згодився направити Адамів гріх і надолужити за людські беззаконня, промовляючи до Вітця, як увіходив у світ у хвилині втілення: Отче, Ти не схотів жертов і людсь­ких приносів з муки, оливи, вина, ягнят, але тіло мені приго­товив. Ти не вподобав собі цілопалення та жертви відпокутної. Тоді я сказав: Ось я йду, щоб волю твою чинити, Боже, щоб принести Тобі в жертву Своє власне тіло, кров, жит­тя, бо одна тільки жертва Боголюдини гідно вшанує Тебе та безслідно знищить фатальні наслідки первородного гріха, (Євр. 10, 5-7). Людські жертви безсильні та маловарті в Божих очах, як іде про належне сплачення довгів за безчнсленні гріхи.

Христос, Посередник і Священник, прославить Бога та надолужить Йому за зневаги людей, бо ж це священнчий обовязок: Кожен бо Первосвященнк, що споміж людей вибирається, на­становляється він для людей на службу Богові, щоб приносив дари та жертви за гріхи. (Євр. 5, 1).

Христос уповні виповнив це завдання. Надолужив Богові за наші гріхи, впєднав людям затрачену Божу ласку та прощення провин. Власною людською природою заступив старозавітні жертви, що люди складали Богові замість свого життя, яке повинні були пожертвувати Богові як гідне надолуження за зневаги. Отак Христос виручив нас. Віддав Своє божеське життя, помер за нас, щоб ми не мусіли вмирати для успокоения Божої справедливости.

Дивно воно неабияк! Богочоловік умирає за бідних людей! Безгранична любов змусила Христа до геройства. Історія світу закарбувала в своїх памятниках імена героїв, що сміливо йшли на муки за своїх друзів. Святий Вінкентій Паолійський відвідав ліонську вязницю. Стрінув там пригнобленого засудженця на галери. Нещасний ридав перед Святим, бо залишив жінку та діти на певну загибель. Святий зворушився. Передягнув засудженця в свою одіж, беручи на себе лахмани арештанта. Вязень безпечно вийшов з вязниці, а Святий Вінкентій пішов на ґалеру покутувати за його злочин, виставляючись на побої та знущання наставників. Христос таксамо поступив з людьми. Христос полюбив і видав за нас самого себе, як дар і жертву Богові за нещасних дітей Адама. (Єф. 5, 2). Люди згрішили й мали бути покарані, як собі заслужили. Хри­стос добровільно пожертвувався направити заподіяне Адамом лихо. Взяв на себе кару і ми стали вільні. Людина Ісус Хри­стос, що дав себе на викуп за всіх. (І Тим. 2, 6).

Христос це другий Адам. Земський Адам занапастив люд­ський рід посеред гріху, легкодушности, цікавости. Небесний Адам — Христос — вирятував нас від загибелі своїми невимовни­ми стражданнями та муками. Як через переступ одного на всіх людей перейшов осуд, так і через праведність одного прийшло оправдання на всіх людей. (Рим. 5, 18).

Дорого коштувала Христа ця геройська любов, бо мусів іти на муки та смерть: Він був поранений за наші гріхи та му­чений за беззаконня наші, і ми його ранами оздоровилися... Він віддав свою душу на смерть і за проступників зробився посе­редником. (Іс. 53, 5. 12).

Тільки кривава смерть Христова мала направити Адамів переступ, що погубив ввесь людський рід, привернути нам Бо­же дитинство, право до неба, життя ласки. Він у своїм тілі Сам підніс наші гріхи на дерево (хрест), щоб ми для правед­ности жили, позбувшись гріха та його прокляття. (І Пет. 24).

Христова смерть на хресті це відпокутна, новозавітня Жер­тва. Почалася вона Страстями, закінчилася відданням життя на хресті, як вичерпаний Христос віддав свою блаженну душу в руки Небесного Вітця: Звершилося. І голову схиливши, віддав духа. (Ів. 19, 30). На жертівннку скривавленого хреста спаситель став дійсним непорочним і невинним Ягнятем, що пожертвувалося за людство: Це Боже Ягня, що гріх світу бере. (Ів.І, 29). Бере цей проклятий гріх, щоб затопити його навіки в Своїй прецінній крові.

Христос – Добрий пастир, що за вівці радо склав життя. Сам Він був тут Священником і Приносом (жертвою), жертвуючи Божій справедливості Своє збичоване тіло, дорогоцінну кров, болі, конання.

Христова смерть це дійсна, не метафорична жертва. На жертівнику хреста Христос криваво пожертвував себе! — Твердить Тридентійський Собор. Святий Павло виразно зазначує, що Христова смерть була дійсною, відпокутною жертвою за гріхи світу: Бог дав Його ( Христа ) на жертву примирення в крові його..., щоб виявити свою правду — ласкаву справедливість, що згодилася помиритися з людьми за належний викуп — через відпущення давніше вчинених гріхів (Рим. З, 25). Деінде ж додає, що відпокутна смерть Спасителя виєднала нам пробачення провин: Ми оправдані його кровю. (Рим. 5, 9).

Святий Кипріян виясняє: Господь і Бог наш, Ісус Христос, є Первосвященнком Бога Отця. Він пожертвував себе Вітцеві та звелів відновляти цю жертву на спомин про себе.

В кривавій смерті Ісуса на Голгофті є все, що становить жертву: Видний принос (Дар): Христове Тіло скатоване, Його Пресвята Кров, що по хресті спливає струями.

Священник приносить її Богові: Христос є Божим Первосвященнком, від якого походить всяка священнича власть поміж людьми: Ти Священник навіки за чином Мелхиседековим. (Євр. 5, 6).

ІІринос-жертва видна, бо на очах всього Єрусалиму вини­щується посеред невимовних мук і болів розпяття, синіє, кос­теніє, проходячи всі фази людської смерти. Так люди нищили теж свої приноси-дари на Божу честь, щоб ніхто не міг кори­стуватися тим, що принесли Богові в жертву.

Була це добровільна жертва, бо ніхто не змушував Христа вмирати за невдячний, людський рід. Я кладу власну душу. Ніхто її не бере від мене, але я сам від себе кладу її! — заявив сам Спаситель. (Ів. 10, 18).

Щоправда викуплення недоконче вимагало Його смерти. Міг інакше зарадити нашому нещастю. Христос — Богочоловік. Кожне Його діло, молитва, піст, умертвлений, праця були Божі, тому й мали в собі безконечну вартість, бо були власністю дру­гої Особи Божої, Втіленого Слова. Мавши безконечну вар­тість, могли вони надолужити Божій справедливості за всі люд­ські беззаконня. Пресвята Тройця проте порішила, що Спа­ситель мав доконати відкуплений кривавою смертю па хресті. Бо вподобалося, щоб у ньому — Христі — пробувала вся повнота і щоб ним — Христом — поєднати з собою все, примиривши кро­вю хреста його через нього, чи то земне чи то небесне. (Кол. 1, 19, 20). За Божим декретом, на який Христос охоче пого­дився, один тільки обагрений Спасителевою кровю хрест мав примирити розгніваного Творця зо збунтованими сотворіннями, поєднати небо з землею. Знайте, що не тлінним сріб­лом або золотом були ви викуплені від марного вашого життя, — але дорогонінною кровю Христа, як непорочного та чистого Ягняти. (І Пет. 1, 18-19).

Болючою смертю Христос відпокутував наші гріхи. Якщо б ми були не згрішили, Христос не був би вмирав на хресті, бо не було б завіщо надолужувати Божій справедливості. Проклятий гріх – причина Страстей і Смерти Спасителя. Він — надолуження за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. (І Ів. 2, 2).

Свята Якинта марне намагалася навернути одного опришка, великого грішника, якого боялися мешканці цілого Вітерба, бо такий жорстокий був цей розбійник. Свята молилася за його наврнення, бо, хоч був злий, помагав бідним черницям, де Свята була настоятелькою. Раз гарячіше ніж звичайно молилася за нещасного грішника, заклинаючи Христове Серце невернути його та врятувати від вічної загибелі. Спаситель відказав їй: Пошли його до шпиталю відвідати хворих! — Послухав Святої та пішов до лічниці, проходячи від ліжка до ліжка з різними подарунками. Отак увійшов він до самітньої кімнатки. Страх зібрав його, бо побачив страшно скатованого чоловіка. Нещасний! — закликав зворушений грішник, хто так немилосердно скатував тебе, пошарпав твоє тіло? — Зранений співчутливо споглянув на розбійника. Закамянілий грішнику, ти своїми розбоями, гріхами, безстидними вибриками так жорстоко поранив мене! — І нараз хворий перемінюється в Розпятого Спасителя. Видіння триває заледве хвилину. Христос зникає, кажучи: Покайся, нехай моя проллята за тебе кров не йде намарне! — Розкаяний грішник хоче кинутися Спасителеві до ніг, але в кімнаті вже нема нікого…

Отак на Голгофті доконалася Жертва Жертов, що притемнила всі дотодішні жертви та назавжди заступила їх, бо вартує більше ніж цілий світ, надолужна смерть всіх людей і всіх анголів, бо ж пожертвоване на хресті Христове Тіло через інтимну злуку з Божеством має безконечну вартість і велич.

Хресна Жертва своєю почвірною силою заступила назавжди інші жертви: похвальну, подячну, благальну та відпокутну. Вона має в собі силу колишніх, почвірних жертов, ба й безконечно перевищає їх, бо це Бог жертвується Богові!

Будьмо вдячні Ісусові за Його до нас любов і жертвенність. Ніщо так не болить Його, як наша невдячність і брак взаємности, любови, що змусила Його пожертвуватися за нас.

Св. Марія, Марґарета Алякок гаряче молилася перед Найсвятішими Тайнами, продумуючи продумуючи, який то світ невдячний Ісусові за Його любов. Нараз предивне світло заливає Престіл. Зявляється Христос. Серце прошите списом бухає полумям, хоч довкруги Серця вється терновий вінець. Над пломінним і вогянним Серцем блистів хрест, знаряддя нашого відкуплення та спасіння. Засумований Христос промовив до Святої: Людська невдячність болить мене більше ніж муки конання на Голгофті! Якщо б люди віддячувалися мені любовю, так я не зважав би на свої за їх спасіння муки. Я й готов іще більше вчинити, якщо б було можливе, але вони холодно та погірд­ливо приймають мою любов. Принаймні ти, Маріє, потішай мене і так пo-змозі направиш їхню невдячність!

Дата добавления: 2015-06-25