Україна напередодні 1917 р

Особливістю суспільного ладу Росії на початку XX ст. було переплетіння монополістичного капіталізму в промисловості з численними залишками кріпосництва у сільському господарстві і самодержавної монархії, за якої практично все населення не мало політичних прав.

Невдачі в російсько-японській війні 1904-1905 рр., економічна криза, крах столипінської аграрної реформи, Перша світова війна з її величезними матеріальними і людськими втратами і руйнуваннями викликали крайнє зубожіння населення, що призвело до загострення соціальної напруженості і поляризації суспільства. На кінець 1916 р. економіка країни була цілком зруйнована війною, гроші знецінилися і виробництво почало набувати натурального характеру. Царський уряд запровадив продрозкладку селянських господарств із метою постачання армії і карткову систему постачання населення продуктами першої потреби. У той же час розкрадання казенних коштів досягло небувалих розмірів, велике виробництво фактично зупинилося, зарплата робітникам не виплачувалася місяцями.

Це зумовило масовий характер революційного руху, участь у якому взяли різні соціальні верстви (від аристократії до селянства), об'єднані прагненням ліквідувати самодержавство.

Початок революції в Росії 24 лютого 1917 р. в столиці імперії Петрограді - почався страйк, який уже через кілька днів став всеросійським. До страйку приєдналися і війська столичного гарнізону. Влада в столиці фактично перейшла до Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів. 27 лютого 1917 р. імператор Микола II зрікся престолу. Була припинена діяльність Державної думи, натомість був створений її Тимчасовий комітет, який 2 березня, прийнявши зречення царя, утворив Тимчасовий уряд.

Лютнева революція в Росії, буржуазно-демократична за своїм характером, покликана була ліквідувати:

- самодержавство, установивши загальну політичну рівність громадян;

- поміщицьке землеволодіння, наділивши землею селянство;

- національне пригноблення, створивши реальні умови для здійснення права всіх народів на створення власних національних держав.

Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії. Передбачалося, що глибокі соціально-економічні перетворення почнуться лише після скликання Всеросійських установчих зборів, ідея яких була популярною в ліберальних колах у 1917 р. В Росії аж до вересня 1917 р. навіть не була встановлена республіканська форма правління, до Установчих зборів вона формально продовжувала вважатись монархією без імператора.

Однак ігнорування необхідності термінового запровадження заходів щодо ліквідації глибокої соціально-економічної кризи викликало подальше наростання революційної боротьби. Намагання вгамувати робітничий рух шляхом включення до Тимчасового уряду міністрів від соціалістичних партій - правого крила соціалістів-революціонерів і РСДРП (об'єднаної), тобто меншовиків - не дали значного ефекту.

У Російській імперії після подій лютого 1917 р., склалося двовладдя: з одного боку, діяли місцеві органи Тимчасового уряду, а, з іншого боку — ради робітничих і солдатських депутатів, котрі мали реальну владу в промислових центрах і прифронтовій смузі. Протягом перших місяців революції розпорядження Тимчасового уряду виконувались лише в тому випадку, якщо на них стояла резолюція з дозволом від Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, яка фактично стала паралельним урядом Росії. Однак при цьому правосоціалістичне керівництво Петроградської Ради, яке складалось з есерів та меншовиків, вважаючи що всі демократичні завдання буржуазної революції повинні вирішуватись під керівництвом буржуазії, не заявляло претензій щодо пере-брання Радою урядових повноважень, проголошуючи її метою лише контроль за діяльністю буржуазного уряду.

Глава Тимчасового уряду А. Керенський, спробувавши ліквідувати всевладдя Рад, улітку перейшов до відкритого терору проти них. Це, а також викликане політичними причинами непідготовлене настання російської армії на німецькому фронті, сприяло подальшому падінню авторитету Тимчасового уряду. Повернення в Росію Леніна зміцнило позиції більшовиків, що наполягали на передачі усієї влади Радам. У серпні Верховний головнокомандуючий генерал Лавр Корнілов намагався зробити державний переворот і установити особисту диктатуру. Більшовики зіграли головну роль у розгромі його військ, після чого одержали більшість у Петроградській Раді.

Дата добавления: 2015-06-26