Класифікація і характеристика інструментів грошово-кредитної політики

У своєму розпорядженні центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки, традицій, конкретних умов.

З урахуванням характеру впливу на грошово-кредитний ринок вирізняють дві групи інструментів (засобів): адміністративного впливу та економічного впливу. Інструменти першої групи мають, як правило, форму директив, лімітів, нормативів, що виходять з центрального банку і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб"єктів грошово-кредитного ринку і, в першу чергу, банків. Під інструментами другої групи розуміються різні засоби впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок шляхом

формування на ньому певних умов, що визначають поведінку суб'єктів ринку у напрямку, запрограмованому центральним банком. До класичних інструментів економічного впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок звичайно відносять політику обов'язкових резервних вимог, політику рефінансування (процентну), політику відкритого ринку.

Інструменти грошово-кредитної політики можна також класифікувати, використовуючи такий критерій, як спрямованість впливу, і виділити Інструменти загальної спрямованості, тобто ті, що впливають в цілому на весь грошово-кредитний ринок, і селективні інструменти, вплив яких обмежується окремими сегментами грошово-кредитного ринку, окремими суб'єктами ринку або окремими операціями банків тощо. Слід додати, що селективні інструменти, як правило, використовуються для адміністративного впливу на ринок. До таких інструментів відносять:

- селективну політику адресного рефінансування комерційних банків;

- встановлення для комерційних банків кредитних І депозитних стель;

- регламентацію процентної політики комерційних банків у вигляді встановлення обмежень по кредитних І депозитних ставках, по маржі;

- обмеження по обсягу і по умовах надання комерційними банками окремих позичок;

- залучення коштів комерційних банків на депозити в центральний банк тощо.

Вибір інструментів грошово-кредитної полггики і спрямованість їх використання залежать від ринкової кон'юнктури. Так, для пожвавлення ділової активності, інвестицій центральний банк проводить полгтику «дешевих грошей» (полгтику грошово-кредитної експансії). При цьому він знижує офіційну процентну ставку, скорочує норму обов'язкових резервних вимог, виступає на відкритому ринку в ролі покупця цінних паперів і, таким чином, пропонує більш льготні умови для кредитування реального сектора економіки. І навпаки, в період наростання інфляційних процесів центральний банк проводить полгтику «дорогих грошей» (полгтику грошово-кредитної рестрикції).

Політика рефінансування реалізується центральними банками двома шляхами: зміною обсягів і умов рефінансування комерційних банків; зміною офіційної процентної ставки рефінансування (процентна полггика).

Національний банк України поступово збільшує обсяг рефінансування комерційних банків, запроваджує нові методи рефінансування, зокрема проведення операцій РЕПО, створює для комерційних банків однакові умови для користування централізованими кредитами.

При визначенні процентної політики центральний банк враховує ряд факторів: рівень інфляції; процентні ставки на міжбанківському ринку; процентні ставки комерційних банків за кредитами І депозитами на небанківському ринку; доход ність державних цінних паперів; динаміку обмінного курсу національної грошової одиниці; стан ліквідності комерційних банків тощо.

До середини 1994 р. офіційна процентна ставка НБУ залишалась від'ємною, тобто вона була нижче рівня інфляції. Дія цього Інструменту полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку. Резервування частини коштів банків спрямовано головним чином на обмеження їх можливості збільшувати грошову масу в процесі депозитно-кредитної емісії.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банк отримує можливість впливати на розмір грошової маси І рівень процентної ставки у потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це найбільш дійовий і гнучкий інструмент грошово-кредитної політики.

Валютне регулювання і контроль — це важливі інструменти валютної і грошово-кредитної політики. Головною метою валютного регулювання, яке здійснює центральний банк, є проведення зваженої І обгрунтованої курсової політики.

Основні методи валютного регулювання, якими користуються цен­тральні банки:

- девізна полгтика;

- процентна полгтика;

- управління валютними резервами;

- валютні обмеження.

Дата добавления: 2015-06-26