Огляд документів 1 страница

Слідчий огляд предметів

Огляд предметів має місце тоді, коли вони виявляються не під час огляду місця події, а під час проведення інших слідчих чи процесуальних дій.

Перша згадка про виявлені предмети, які, ймовірно, мають значення для розслідуваної справи, робиться у відповідному протоколі конкретної слідчої дії: обшуку, виїмки, допиту (коли предмети пред'являються допитуваною особою) тощо.

У цих протоколах зазначаються лише загальні ознаки цих предметів, без їх детального опису, бо це - завдання іншої слід­чої дії - слідчого огляду, інакше матиме місце поєднання в одній двох самостійних слідчих дій, що є недопустимим.

Про огляд об'єктів, зокрема предметів, під час огляду місця події вже йшлося; виникає потреба зупинитись па особливос­тях огляду предметів у межах самостійної слідчої дії - різнови­ду слідчого огляду - огляду предметів.

Огляд предметів починається з вивчення їхнього загального вигляду.

У ході огляду з'ясовується й фіксується:

- найменування предмета;

- призначення предмета, у разі потреби - правила користу­вання ним;

- зовнішній вигляд;

- розміри в усіх вимірах;

- матеріал, із якого виготовлено предмет;

- особливості предмета;

- дефекти предмета, упаковка тощо;

- ознаки, що вказують на зв'язок предмета із розслідуваною подією.

Під час огляду предмета (предметів) слідчий повинен зосе­редити свої зусилля на відшуканні тих слідів і ознак, які згодом можуть стати об'єктами експертного дослідження, і строго до­тримуватися правил поводження з предметами, щоб забезпечи­ти їхню цілісність і доказову силу.

Оглядані предмети фотографуються, а в разі потреби може бути складена схема із зазначенням слідів, що є на ньому.

Огляд документів має своїм завданням виявлення й фіксацію таких їхніх ознак, які надають документам значення або речових доказів, або власне документів - у такому разі увага зосереджу­сться, крім іншого, на встановленні викладеної в них інформації про обставини й факти, що мають значення для справи.

Іншими словами, огляд залежить від того, чи буде документ мати у справі значення речового доказу, чи матиме значення до­кумента.

Коли документ буде власне документом як джерелом дока­зів, тоді слідчого цікавить лише його зміст і до справи він може не долучатися (наприклад, бухгалтерська книга із записом, що мас значення для розслідування справи).

У такому разі в протоколі, після загального описання доку­мента, відображаються обставини, що мають значення для справи.

Загальне описання - це:

- що являє собою документ, якого оглядають;

- у кого і де він зберігався;

- походження документа, від кого він надійшов або як опи­нився у справі.

Якщо документ має значення речового доказу, він цікавить слідчого сам собою цілком і є незамінним.

Під час опису документа - речового доказу з'ясовуються й описуються:

- найменування документа;

- призначення;

- ([юрма;

- зовнішній вигляд;

- всі наявні реквізити;

- ознаки підроблення (якщо такі є).

У ході огляду використовуються необхідні технічні засоби, допомога спеціалістів.

У будь-якому випадку документ фотографується.

Документи - речові докази необхідно долучити до справи.

Документи недопустимо підшивати, робити на них певні за­мітки, додаткові перегини.

Зазвичай документ вкладається в конверт, дещо більший за розміром, який своїм вільним краєм підшивається до справи.

44. Поняття і завдання обшуку, його види та учасники

Розслідування злочинів передбачає використання пошукових дій, що сприяють виявленню джерел доказової та орієнтуючої інформації. Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійсне­но під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначено кримінально-процесуальним законодавством (ст. ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК).

Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей та предметів, вилучених з цивільного обігу і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або з метою можливої конфіскації.

Обшук має примусовий характер і посідає особливе місце в систе­мі слідчих дій. У Конституції України передбачено певні гарантії у додержанні прав та законних інтересів громадян при провадженні об­шуку. Зокрема, в ст. 30 встановлено недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Обшук житла чи ін­шого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводить­ся лише за вмотивованою постановою судді (ст. 177 КПК).

Примус під час обшуку полягає в тому, що обстеження приміщень або інших об’єктів можливе без згоди особи, у розпорядженні якої ці об’єкти знаходяться. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 183 КПК) слідчий, коли він проводить обшук, має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, виходити з при­міщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки. Обшук пов’язаний зі втручанням у сферу осо­бистих інтересів громадян та обмежує їх права.

Обшук починається з того, що слідчий оголошує обшукуваній осо­бі постанову про провадження обшуку, яка засвідчується підписом обшукуваного на постанові. Слідчий пропонує обшукуваній особі до­бровільно видати всі предмети, документи та інші матеріальні об’ єкти, що мають значення для справи. Видання слідчому матеріалів, що мають значення для справи, не позбавляє його права провести обшук та здій­снити суцільне обстеження. У разі відмови обшукуваного добровільно видати ті або інші предмети вилучення здійснюється в примусовому порядку.

Обшук — це самостійна слідча дія, яка проводиться з метою ви­явлення об’ єктів, що мають значення для встановлення істини у спра­ві. Це положення викликало до життя існування підходу у визначенні поняття обшуку, що припускає перерахування різних об’ єктів пошуку. Такий підхід найчастіше зустрічається в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі. Такі визначення розкривають мету об­шуку, але не його сутність.

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Обшук займає своєрідне положення в класифікації слідчих дій на вербальні та невербальні. Він може характеризуватися присутністю і, навпаки, відсутністю обшукуваного. Ця дія може мати елементи вза­ємодії з обшукуваним, а може відрізнятися протидією.

Обшук є невідкладною слідчою дією й у випадках, що не терплять зволікання, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступ­ним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати (ст. 177 КПК). Водночас, як відзначається в кри­мінально-процесуальній літературі, до проведення обшуку варто вда­ватися лише за наявності вагомих підстав, для цього завжди повинні бути вагомі, або, як сформульовано в законі, «достатні підстави» (ст. 177 КПК).

Проведення обшуку залежить від багатьох чинників: особливостей процедури (кримінально-процесуальних розпоряджень); слідчої ситу­ації (ситуації розслідування і ситуації обшуку); предмета пошуку та об’ єктів обшуку; організації пошукових дій; обраної тактики обшуку;

специфіки взаємодії суб’єктів обшуку та ін. Індивідуальність кожного обшуку не виключає можливості встановлення якихось загальних рис, виявлення типового.

Обшуки можна класифікувати за видами залежно від:

1) виду злочину;

2) етапу розслідування;

3) принципу повторності;

4) принципу одночасності (груповий і одночасний);

5) характеру об’єктів обшуку;

6) характеру об’єктів пошуку;

7) обсягу обстеження об’єктів обшуку (основний і додатковий).

У криміналістичній літературі залежно від принципу одночасності

розрізняють одиночний і груповий обшуки.

Груповий обшук — це не єдина слідча дія, а комплекс одночасних об­шуків. Груповий обшук є системою однойменних слідчих дій у межах одного акту розслідування з метою реалізації певного тактичного за­вдання. Тому груповий обшук — це тактична операція, комплекс (система) узгоджених між собою слідчих дій.

Під час підготовки до групового обшуку слід передбачити засоби зв’язку між учасниками, єдине керівництво та єдиний план його про­ведення, порядок обміну інформацією та одночасність здійснення обшуків. Його проведення має свою специфіку: 1) одночасно працю­ють кілька слідчо-оперативних груп; 2) реально існує кілька об’єктів обшуку; 3) має місце єдине керівництво в проведенні обшуку кількох об’єктів; 4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах; 5) за­пропоновано єдиний план проведення обшуку; 6) визначено засоби зв’язку між учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними.

Залежно від характеру об ’єктів обшуку можуть бути названі такі види: 1) обшук приміщень: житлових, нежитлових, приміщень дипло­матичних представництв; 2) обшук ділянок місцевості; 3) обшук осо­би; 4) обшук транспортних засобів; 5) обшук комп ’ютерних засобів.

Учасники обшуку. Його проводить слідчий або особа, у провадженні якої знаходиться кримі­нальна справа, а обшук також може здійснюватися органом дізнання в порядку виконання окремого письмового доручення слідчого (ч. 3 ст. 114, ч. 4 ст. 104 КПК). Кримінально-процесуальне законодавство визначає осіб, в присутності яких проводиться обшук (ст. ст. 181, 182 КПК): 1) обшук провадиться в присутності не менше двох понятих. Понятими не можуть бути працівники органів досудового слідства і дізнання, а також інші зацікавлені у результатах справи особи; 2) обшук провадиться в присутності особи, яка займає це приміщення (у разі неможливості забезпечити її участь — у присутності кого-небудь із повнолітніх членів її сім’ї, а у разі неможливості участі таких — у присутності представника житлово-експлуатаційної організації або органу місцевого самоврядування). Обшук у приміщеннях, що їх за­ймають підприємства, установи та організації, провадиться в присут­ності їх представників; 3) у разі проведення обшуку в приміщеннях, що займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ ї, обов’язково потрібна присутність прокурора і представника Міністер­ства закордонних справ. Провадження обшуку за відсутності зазна­чених осіб законом не допускається.

Для проведення обшуку можуть залучатися різні спеціалісти, опе­ративні працівники органів внутрішніх справ, представники громад­ськості.

Спеціалісти залучаються до участі в обшуку в тих випадках, коли необхідно застосування спеціальних знань. Допомога спеціаліста при проведенні обшуку може бути виражена у таких формах: консультації з питань техніки безпеки, застосування спеціальної техніки, виявлення тих або інших об’ єктів і поводження з ними; поради зі специфіки пере­вірки різних місць під час провадження пошукових дій; виконання до­ручень, що потребують спеціальних навичок (верхолаз, водолаз, будівель­ник та ін.); використання спеціальних пошукових приладів тощо.

45. Тактика проведення обшуку у приміщеннях, на відкритій місцевості. Підготовка, тактичні і психологічні прийоми

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх при­міщень, що є у володінні фізичних або юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об’єкти пошуку. Приміщення, в яких проводить­ся обшук, можуть бути поділені на: 1) приміщення, при обстеженні яких є конструктивно-змістовні особливості (квартири, будинки, коте­джі, дачі, сараї, гаражі та ін.); 2) приміщення, при обстеженні яких є процедурні особливості (приміщення дипломатичних представництв, інші приміщення, для яких передбачено особливий процесуальний порядок проведення обшуку).

Існують криміналістичні рекомендації стосовно послідовності об­шуку приміщень. Розпочинати обшук рекомендується з найбільш «складних» ділянок помешкання, проводити пошуки спочатку в не­жилих, а потім у жилих приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення. Також рекомендується розпочинати обсте­ження приміщень з місць загального користування (кухня, туалет, коридор).

Обстеження нежитлових приміщень відрізняється специфікою. Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядаються й обстежуються робочий стіл, сейфи і шафи. У певних випадках злочинці використовують кон­структивні елементи будинку і влаштовують тайники під підлогою, у стінах, під підвіконними дошками, у вентиляційній шахті. У разі по­шуку дрібних об’єктів або документів варто звертати увагу на книжки, альбоми, часописи тощо.

Обшук ділянки місцевості передбачає примусове обстеження при­садибної ділянки, саду, городу або іншої території, що знаходиться у віданні певних осіб. Пошукові дії варто провадити у певній послідов­ності, планомірно, враховуючи особливості місцевості. Ділянку міс­цевості, що займає значну територію, доцільно попередньо розділити на квадрати чи сектори.

Під час обстеження місцевості необхідно перевірити купи землі, сміття, стоги сіна тощо. Потрібно звертати увагу на дерева, що ростуть, чагарники, наявні пташині гнізда, шпаківні, годівниці, дупла. Під час пошукових дій достатньо часто й успішно використовуються щуп, метало- або трупошукач (газовий індикатор «Поиск-1», металошукачі «Омуль», «Гамма»).

Ознаками тайника на місцевості може бути: розпушеність ґрунту, його неоднакове забарвлення, ділянки трави, що нерівномірно пожов­кли, позначки на деревах чи в інших місцях тощо.

Ефективність обшуку визначається старанністю підготовки до його проведення. Підготовка до обшуку — система заходів організаційного та прогностичного характеру.

Основними елементами підготовки до обшуку є: 1) вивчення ма­теріалів кримінальної справи; 2) збирання орієнтуючої інформації; 3) визначення кола учасників обшуку; 4) підготовка науково-технічних засобів; 5) планування обшуку. Розглянемо зміст зазначених елементів підготовки до обшуку.

При підготовці до обшуку суттєве значення мають вивчення та аналіз матеріалів кримінальної справи. Цікава інформація для прове­дення обшуку може міститися в поясненнях тих чи інших осіб, у яких відображено їх позицію про подію злочину.

Вивчення матеріалів кримінальної справи припускає аналіз даних, що містяться в протоколах різних слідчих дій (огляду місця події, до­питів, очних ставок та ін.). Слідчий має звернути увагу на дані, що стосуються обстановки злочину, знарядь та засобів його вчинення, особливостей злочинної події.

До проведення обшуку необхідно зібрати та вивчити дані про шу­кані об’ єкти (кількість, зовнішній вигляд, форма, розміри, індивіду­альні ознаки — пошкодження, позначки та ін.).

Важливим елементом підготовки до обшуку виступає збирання орієнтуючої інформації, яке охоплює комплекс дій, що передбачають одержання відомостей про умови майбутнього обшуку, об’єкти, що підлягають виявленню та вилученню, особу обшукуваного. Орієнту­юча інформація допомагає слідчому цілеспрямовано вести пошуки та виявляти шукане. Збирання орієнтуючої інформації про місце прова­дження обшуку передбачає встановлення відомостей, що можуть бути одержані з різних джерел. Це можуть бути плани, схеми, проекти бу­динків або споруд, топографічні карти, дані оперативних працівників, інформація фахівців або інших співробітників.

Збирання орієнтуючої інформації передбачає одержання відомостей про особу обшукуваного та інших осіб, які проживають чи працюють на обшукуваному об’єкті. Дані про особу обшукуваного охоплюють такі групи ознак: 1) соціально-демографічні (соціальний стан, освіта, професія, стаж роботи, родинний стан, склад сім’ї, дані про членів сім’ї, взаємостосунки в сім’ї, матеріальне становище, найближче по­бутове оточення, зв’язки та ін.); 2) соціально-біологічні (стать, вік, стан здоров’я, фізичні вади); 3) етико-психологічні (моральні погляди, прагнення, життєві очікування, рівень розумового розвитку, життєвий досвід, рухливість нервових процесів, темп реакцій на подразники, цілеспрямованість та ін.). Такі відомості надають змогу викори­стовувати особливості обшукуваного з тактичною метою.

При підготовці до обшуку визначається коло його учасників. Його проводить слідчий або особа, у провадженні якої знаходиться кримі­нальна справа, а обшук також може здійснюватися органом дізнання в порядку виконання окремого письмового доручення слідчого (ч. 3 ст. 114, ч. 4 ст. 104 КПК). Кримінально-процесуальне законодавство визначає осіб, в присутності яких проводиться обшук (ст. ст. 181, 182 КПК): 1) обшук провадиться в присутності не менше двох понятих. Понятими не можуть бути працівники органів досудового слідства і дізнання, а також інші зацікавлені у результатах справи особи; 2) обшук провадиться в присутності особи, яка займає це приміщення (у разі неможливості забезпечити її участь — у присутності кого-небудь із повнолітніх членів її сім’ї, а у разі неможливості участі таких — у присутності представника житлово-експлуатаційної організації або органу місцевого самоврядування). Обшук у приміщеннях, що їх за­ймають підприємства, установи та організації, провадиться в присут­ності їх представників; 3) у разі проведення обшуку в приміщеннях, що займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ ї, обов’язково потрібна присутність прокурора і представника Міністер­ства закордонних справ. Провадження обшуку за відсутності зазна­чених осіб законом не допускається.

Для проведення обшуку можуть залучатися різні спеціалісти, опе­ративні працівники органів внутрішніх справ, представники громад­ськості.

Спеціалісти залучаються до участі в обшуку в тих випадках, коли необхідно застосування спеціальних знань. Допомога спеціаліста при проведенні обшуку може бути виражена у таких формах: консультації з питань техніки безпеки, застосування спеціальної техніки, виявлення тих або інших об’ єктів і поводження з ними; поради зі специфіки пере­вірки різних місць під час провадження пошукових дій; виконання до­ручень, що потребують спеціальних навичок (верхолаз, водолаз, будівель­ник та ін.); використання спеціальних пошукових приладів тощо.

Важливим елементом підготовки до обшуку є приготування науково-технічних засобів. У пошуковій діяльності слідчому допомо­гу надають спеціальні пошукові засоби або комплект науково-технічних засобів (слідча валіза). Під час підготовки до обшуку в деяких випад­ках необхідно передбачити освітлювальні прилади та ультрафіолетові освітлювачі, інструменти для розкопок і розкриття сховищ, багри, металошукачі, трупошукачі тощо.

Заключним етапом підготовки до обшуку виступає планування, яке завжди передбачає здійснення прогностичної функції.

До складання плану обшуку необхідно підходити диференційовано. Залежно від рівня складності майбутнього обшуку, його ситуаційної обумовленості, реальних можливостей слідчого план може бути усним або письмовим, стислим або розгорнутим.

У складних випадках доцільно складати розгорнутий письмовий план обшуку. План обшуку може супроводжуватися відповідним графічним ма­теріалом (схеми приміщення, плани входів і виходів із нього, замальов­ки місцевості та ін.).

Проведення обшуку може характеризуватися як конфліктністю, так і безконфліктністю ситуації. Водночас конфліктність і безконфліктність слідчої дії є її найбільш загальними характеристиками, що не дозво­ляють заздалегідь обрати необхідну тактику, ті або інші тактичні при­йоми, їх системи. Тактика обшуку ситуаційно зумовлена.

Ситуації обшуку можна поділити на ті чи інші види залежно від різних підстав:

1) залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукувано­го під час обшуку:

а) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;

б) здійснення обшуку в ситуації його відсутності;

2) залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого ви­дати зазначені у постанові предмети або документи, а також вка­зати місце, де переховується злочинець:

а) ситуація обшуку в разі добровільної видачі;

б) ситуація обшуку в разі відмови від добровільної видачі;

3) залежно від ставлення обшукуваного до обшуку, що проводиться:

а) ситуація активної протидії;

б) ситуація нейтральної поведінки обшукуваного і його відмови від спілкування зі слідчим;

в) ситуація надання допомоги слідчому під час здійснення пошу­кових дій;

4) залежно від передбачуваного способу зберігання предмета по­шуку:

а) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування;

б) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено;

в) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях.

Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна просте­жити три типові ситуації, коли припускається, що предмет пошуку:

1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходять­ся у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);

2) видозмінено або знищено (зливкам золота можуть надаватися вигляд і форма предметів (елементів) домашньої обстановки; у квар­тирі, де відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери);

3) сховано у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недо­ступних місцях (обрання способу приховування не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, зокрема обстановкою дому чи квартири).

Специфіка обшуку відображає й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв’язки та динамізм. Дослідження ситуативної ва­ріантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних при­йомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку.

Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі прове­дення обшуку та проаналізуємо відповідні системи тактичних при­йомів у тій чи іншій ситуації. Перш за все обшук може здійснюватися у присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо об­шукуваний присутній під час обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об’єкти, що розшукуються. Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: в разі добровільної видачі та при відмові від добровільної видачі. У разі добровільної ви­дачі обшук вже на цій стадії може бути завершено. Встановити істин­ність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета по­шуку, видання тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі.

У разі відмови від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій:

1) блок ситуацій, що відображає ставлення обшукуваного до здій­снюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому під час здійснення пошукових дій);

2) блок ситуацій, що відображає передбачуваний спосіб збережен­ня предмета пошуку (ситуація, коли припускається, що предмет по­шуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли при­пускається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли припускається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайни­ках або інших суб’єктивно недоступних місцях).

Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються і відповідні види систем тактичних прийомів:

1) пов’язані зі взаємодією з обшукуваним (система тактичних при­йомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; сис­тема тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшуку­ваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на одержання пошукової інформації від обшукуваного);

2) пов’язані зі взаємодією з матеріальними об’єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямова­на на пошук видозмінених або знищених об’єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, схованих у спеціальних тай­никах або інших суб’єктивно недоступних місцях).

Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) — це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх ви­користання. Застосування таких систем полегшує прийняття правиль­них рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації існують нерозривні зв’язки, які мають науко­во обґрунтований характер.

Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції (діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одер­жати від неї певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об’ єкти пошуку. Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну послідовність способів дії. Розглянемо окремі системи тактичних прийомів.

Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування, включає:

1) роз’яснення мети і необхідності обшуку;

2) постановку нейтральних запитань;

3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого;

4) словесну розвідку.

Тактичний прийом системи, який стосується роз’яснення мети і необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого, важливості виявлення об’єктів пошуку, зв’язку обшукуваної особи з розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спо­нукає його до аргументації відсутності у нього певних речей.

Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтраль­них запитань, не пов’язаних з предметом обшуку. Відповіді на такі запитання ні до чого не зобов’язують респондента і разом із тим спри­яють його залученню до спілкування. У психології такий прийом іно­ді називають «методом зачіпки», який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником. Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно «спіймати на гачок» зацікавленості, використовуючи для цього незна­чну подію, порівняння, особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання.

Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучен­ня обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає про­позиції слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу, перенести білизну тощо). Процес «спільної» діяльності спо­нукає обшукуваного до спілкування зі слідчим. Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу побічно­го навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших учасників обшуку (працівників міліції, спеціалістів, понятих) з певни­ми вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці, можливість застосування технічних засобів). Використання при­йому словесної розвідки дає змогу слідчому не тільки діагностувати ставлення обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до спілкування, змінити поведінку та обрану позицію. Обшукуваний може відмовитися від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу вербальної взаємодії зі слідчим.

Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів об­шуку, пов’язані зі взаємодією з матеріальними об’єктами. Характер їх спрямованості ґрунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання предмета пошуку.

Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об ’єктів, що зберігаються без спеціального маскування, включає:

1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць при­родного зберігання предмета пошуку;

2) аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;

3) зіставлення виявленого об’єкта з ознаками того, що шукають.

Важливе значення має пошук об’ єктів, схованих у спеціальних тай­никах (створених чи пристосованих сховищах, прихованих від інших, відомих не всім) або в інших суб’єктивно недоступних місцях (важко- доступних, незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці часто застосовують витончені способи переховування пред­метів, прагнуть їх замаскувати, перешкодити доступу до них. Однак повністю усунути демаскуючі ознаки практично неможливо.

Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об ’єктів, схованих у спеціальних тайниках або в інших суб ’єктивно недоступних місцях, може включати:

1) аналіз ознак предмета пошуку;

2) зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку;

3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення місця схову;

4) використання можливостей типових аналогів;

5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об’єктів з метою встановлення демаскуючих ознак;

6) зіставлення однакових предметів між собою.

Дата добавления: 2015-06-04