Тактика завершального етапу пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання людини може проводитись і за функціональними ознаками (властивостями) особи - ознаками голосу, мови, ходи та жестикуляції.

Специфіка пред'явлення для впізнання людини за голосом і мовою полягає ось у чому:

- слідча дія організовується та проводиться так, щоби впізнавач не міг бачити особу, яку впізнає, а міг тільки чути її голос (інакше матиме місце пред'явлення для впізнання за зовнішністю). Він не повинен знати, в який саме момент слухатиме впізнавану особу;

- прослуховується вільна мова впізнаваної особи в умовах або наближених до реальних, або навіть на тому ж місці, на якому впізнавач чув голос (розмову) впізнаваного у зв'язку з кримінальними подіями;

- у ході слідчих дій її учасники поділяються на дві групи.

У першій - впізнаваний, статисти, поняті та помічник слідчого.

У другій - впізнавач, поняті та слідчий (можлива участь й інших осіб, які можуть залучатися до слідчої дії: спеціалістів, захисників, представників впізнаваного чи впізнавача тощо).

Обидві групи перебувають у різних приміщеннях:

- впізнавач вислуховує голоси осіб, що впізнаються (впізнаваного і статистів) та повідомляє слідчому, який голос він впізнав, тобто голос якої за чергою людини;

- після цього всі учасники збираються разом і з'ясовують, голос чиєї людини впізнав упізнавач. (Перебуваючи разом із впізнаваним і статистами, слідчий по черзі розмовляє з ними на сторонню тему, пропонуючи в разі потреби змінити силу звучання голосу).

Пред'явлення людини для впізнання її за ходою та жестикуляцією здійснюється з дотриманням таких вимог:

- провадження слідчої дії відбувається здебільшого на тому місці, де впізнавач уперше бачив особу, яку впізнає;

- впізнаваний не повинен знати, в який момент за його діями слідкуватиме той, хто його впізнає (проглядається хода також і статистів, черговість довільна);

- впізнавачеві повинно бути надано достатньо часу для спостереження ходи та жестикуляції пред'явлених осіб.

Завершальний етап пред'явлення для впізнання - це фіксація ходу і результатів цієї слідчої дії.

Основним способом (формою) процесуальної фіксації пред'явлення для впізнання є протоколювання.

Протокол складається з дотриманням вимог, передбачених статтями 231 КПК. Протокол повинен мати вступну, описову та підсумкову частини.

У вступній частині протоколу зазначаються:

· місце, час проведення та назву процесуальної дії;

· особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада);

· всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

· інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

В описовій частині зазначається інформація, яка може бути різною, залежно від об'єкта пред'явлення для впізнання.

Коли пред'явлено для впізнання людей у цій частині протоколу зазначаються:

- прізвища та роки народження, адреси осіб, які пред'являються для впізнання. Інколи інформація про статистів може міститися лише в додатку до протоколу;

- ознаки, що вказують на схожість пред'явлених для впізнання об'єктів;

- порядок розташування впізнаваних об'єктів (якщо предмети чи фото, то їхні порядкові номери, якщо люди - зазначається, яке місце зайняла основна впізнавана особа);

- факт того, що прізвища та імена пред'явлених осіб впізна-вачеві названо не було і що перед початком слідчої дії людині, яку впізнають, було запропоновано зайняти будь-яке місце серед статистів за власним вибором.

Коли пред'явлено для впізнання людей за динамічними властивостями, то крім названого, фіксується ще:

- порядок організації та проведення, особливо де і в яких місцях, з ким'перебували впізнавач і впізнаваний.

Пред'явлення для впізнання трупа:

- стать особи трупа;

- зовнішній вигляд (факт реставрації А);

- місце проведення пред'явлення для впізнання;

- найменування пред'явлення для впізнання предметів, що були при трупі, за умови, що вони не пред'являлися для впізнання окремо за правилами впізнання предметів.

Під час пред'явлення для впізнання предметів:

- кількість пред'явлених предметів;

- їх найменування, форма, колір, інші ознаки;

- розташування об'єктів, відстань між ними і впізнавачем, номери бірок тощо.

Незалежно від виду об'єкта, пред'явленого для впізнання, в описовій частині обов'язково описується процес впізнавання, з констатацією, яку саме людину чи який об'єкт було впізнано. Описуються прикмети і ознаки, за якими, зі слів впізнавача, ним було впізнано пред'явлені об'єкти, або ж фіксується інша інформація, повідомлена ним (зокрема в разі невпізнання).

У підсумковій частині протоколу міститься інформація про:

- наявні додатки до протоколу, як наслідок застосування технічних засобів фіксації або складання планів, схем, креслень;

- час завершення пред'явлення для впізнання;

- позначки про ознайомлення всіх учасників слідчої дії зі змістом протоколу та його додатків;

- зауваження (якщо такі були), що надійшли від учасників щодо змісту протоколу та дій слідчого.

Протокол і додатки до нього підписуються слідчим і всіма учасниками слідчої дії.

Стаття 231. Протокол пред'явлення для впізнання

1. Про проведення пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.

2. У разі проведення пред'явлення для впізнання згідно з правилами, передбаченими частинами п'ятою і шостою статті 228 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається, що пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред'явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування.

3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотографії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування.

57. Поняття спеціальних знань та форми їх використання в розслідуванні злочинів.

У процесі розкриття і розслідування злочинів, судовому розгляді кримінальних, цивільних і арбітражних справ нерідко виникають питання, вирішення яких потребує використання спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Такі питання вирішують досвідчені особи, наділені в цих цілях посадовими повноваженнями.

Спеціальними є пізнання, придбані суб'єктом в процесі практичної діяльності шляхом спеціальної підготовки або професійного досвіду, засновані на системі теоретичних знань у відповідній галузі (наприклад, знання технології швейного виробництва).

Спеціальні пізнання можуть використовуватися і в процесуальній, і в непроцесуальних формах. Суб'єктами їх використання є:

слідчий; особи, що виробляють дізнання; начальник слідчого відділу; прокурор-криміналіст; прокурор у досудового розслідування; фахівці; експерти; особи, які володіють знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, але не наділені процесуальними правами експерта або фахівця; оперативні працівники.

У криміналістці форму використання спеціальних знань потрібно розуміти як зовнішній прояв їх суті, що обумовлена їх змістом та знаходить своє практичне вираження при розслідуванні злочинів.

Комісарчук сказав:

4 форми використання спеціальних знань:

1. залучення спеціаліста (перекладач теж спеціаліст)

2. залучення експерта

3. призначення експертизи

4. консультування

Вивчення праць щодо форм використання даних знань дозволило зробити певні узагальнення.

Так, всі вчені до зазначених форм відносять призначення експертизи та участь спеціаліста при провадженні слідчих дій). Із даною позицією важко не погодитись, адже і експертиза, і така участь спеціаліста прямо передбачені кримінально-процесуальним законодавством і у нормах закону безпосередньо зазначено, що для здійснення цих дій необхідні спеціальні знання.

У вивчених нами працях більше половини науковців серед форм використання спеціальних знань називають консультацію у фахівців. Консультація може бути як складовою частиною зазначених вище двох форм, так і самостійною дією.

46 % криміналістів до форм використання спеціальних знань відносять ревізію, яка призначається в порядку ст. 66 КПК Дійсно, проведення такої дії передбачено кримінально-процесуальним законодавством, а для її здійснення необхідні особливі знання.

Можливість слідчим (особою, що здійснює розслідування) безпосередньо застосовувати спеціальні знання передбачає 37 % дослідників.

Інші форми використання таких знань згадуються із такою частотою:

- отримання довідкової інформації у спеціалістів - 29 % авторів;

- попереднє дослідження речових доказів у рамках проведення слідчих дій - 23 %;

- здійснення аудиторських та інших перевірок, ревізій, не передбачених ст. 66 КПК - 17%; -участь різних фахівців в слідчих діях, за винятком ст. 1281 КПК (особи, що розуміє знаки

глухого, німого, перекладача, педагога тощо) - 14 %;

- надання технічної допомоги спеціалістом слідчому - 11 %;

- проведення відомчого розслідування - 11 %;

- так зване доекспертне дослідження - 9 %;

- використання спеціальних знань у ході здійснення оперативно-розшукових заходів - 9 %;

- перевірка за криміналістичними обліками - 6 %;

- витребування документів - 3 %;

- допит експертів, спеціалістів - 2 %;

- застосування спеціальних знань у роботі паспортних апаратів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції- 1 %;

- залучення спеціалістів до аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів - 1 %;

- залучення спеціаліста до удосконалення та розробки нових науково-технічних засобів та методів виявлення, дослідження, вилучення та закріплення речових доказів - 1 %.

Незважаючи на те, що деякі науковці як окрему форму виділяють використання спеціальних знань у роботі паспортних апаратів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції [6, 17], можливо, доцільно віднести зазначене до використання цих знань у ході здійснення оперативно-розшукових заходів.

Така різноманітність форм потребує їх певного впорядкування, систематизації, тобто зведення різноманітних відомостей в єдину наукову систему, встановлення їх єдності [14, 195].

Певні спроби систематизації були зроблені ще Г. Гроссом. Так, він згрупував форми використання спеціальних знань залежно від суб’єктів. Однак чіткої структури це не мало, як і не було назв у груп цих форм [4, 3].

У сучасній криміналістичній літературі широкого розповсюдження набуло віднесення форм використання спеціальних знань у залежності від доказовості результатів їх застосування. Так говорять про процесуальні та непроцесуальні форми.

Хотілось би зупинитись на дискусії щодо допустимості існування поняття “непроцесуальні форми використання спеціальних знань”.

На заперечення цієї позиції можна сказати, що непроцесуальні форми не можуть існувати і використовуватись при встановленні істини по справі, адже розслідування злочинів є кримінально-процесуальною діяльністю.

Із таким спростуванням можна погодитись, однак лише частково. Дійсно, такий елемент класифікації є недопустимим з точки зору кримінального процесу, адже в даному випадку використання спеціальних знань, яке не передбачено кримінально-процесуальним законодавством, виходить за межі дії кримінального процесу.

Вважаємо, що у криміналістиці такі форми мають право на існування:

- по-перше, те що такий термін відсутній у кримінальному процесі, це ще не значить, що він недопустимий у криміналістиці. Незважаючи на те, що ці дві науки дуже споріднені, між ними все-таки є різниця;

- по-друге, саме завдяки тому, що на практиці розслідування злочинів застосовувались певні здобутки людської діяльності і криміналістикою були розроблені рекомендації щодо їх використання у боротьбі зі злочинністю, - вони знайшли своє законодавче закріплення і почались вивчатись наукою кримінального процесу (мова йде про використання відеозапису при провадженні слідчих дій, проведенні відтворення обстановки і обставин події, слідчого експерименту та уточнення показань на місці). Не виключено, що така ж доля може чекати і на так звані непроцесуальні форми використання спеціальних знань;

- по-третє, законодавчо просто неможливо охопити всі елементи, що пов’язані із розслідуванням злочинів. Можливо в цьому і немає потреби. Адже важливішим є те, щоб вони не суперечили кримінально-процесуальним нормам. Ми не претендуємо на те, щоб результати застосування і процесуальних, і непроцесуальних форм мали однакове доказове значення. Реалізація непроцесуальних форм передує, створює умови для процесуального впровадження спеціальних знань у процес розслідування.

Важко погодитись із існуючою точкою зору, що використання слідчим консультації у спеціаліста і т.п. є одним із способів набуття ним (слідчим) спеціальних знань [7, 70]. У даному випадку точніше буде зазначити, що слідчий опосередковано через спеціаліста залучає спеціальні знання, а не сам набуває їх. До того ж дещо небезпечним є ствердження того, що слідчий лише набуває певні знання тоді, коли їх йому вже необхідно використовувати, тобто вчиться розслідувати злочин під час самого розслідування.

Заслуговує на увагу позиція БукаєваМ.М., який серед групи непроцесуальних форм виділяє таку, як несудова експертиза, зазначаючи при цьому, що вона призначається не у зв’язку з кримінальною справою [1, 14]. Викликає сумнів віднесення такої експертизи до форм використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Щодо подальшого розгляду систематизації форм, то зазначимо, що деякі криміналісти пропонують не здійснювати суттєвого розмежування між слідчою та судовою непроцесуаль-ними формами використання спеціальних знань [9, 19].

Схожим на систематизацію форм на процесуальні та непроцесуальні є виділення:

- форм зазначених і регульованих законом;

- зазначеної в КПК форми, але такої, що проводиться поза слідчими діями; -невказаних і не регламентованих законом [3, 16].

Крім вищевикладеного, існує систематизація форм використання спеціальних знань стосовно суб’єкта пізнання: безпосередня та опосередкована [8, 107-108; 12, 158; 15, 55].

Вважаємо, що також можна виділити обов’язкові та факультативні форми використання спеціальних знань. Причому зазначимо, що обов’язковість визначається як законом (наприклад обов’язкове призначення експертизи, обов’язкова участь педагога), так і слідчою ситуацією.

Підводячи підсумок, зазначимо, що формами використання спеціальних знань можна вважати дії, які проводяться при розслідуванні злочинів, і для здійснення яких необхідне використання цих знань.

Велика різноманітність таких форм потребує певної систематизації, яка може здійснюватись за такими критеріями, як регламентація у кримінально-процесуальному законодавстві, обов’язковість проведення та ін.

З’ясування форм використання спеціальних знань та їх систематизації буде вирішенням однієї із проблем криміналістичної науки та дозволить більш грамотно здійснювати розгляд питання застосування конкретної форми при розслідуванні певного виду злочинів.

58. Застосування спеціальних знань при підготовці і проведенні слідчих дій.

У процесі розслідування спеціальні знання застосовуються слідчим, фахівцем, експертом, але в різних процесуальних формах. Слідчий і фахівець застосовують їх в процесі звичайних слідчих дій, наприклад огляду, обшуку, слідчого експери-менту. Експерт же застосовує їх при спеціальному слідчій дії - експертизі. Заключення експерта є відповідно до закону джерелом судових доказів, а його висновки - доказом. Відправляючись від цих безперечних положень, не можна, однак, переоцінювати висновки експерта, приймаючи їх на віру без належного критичного ставлення, і недооцінювати можливості слідчого у встановленні доказових актів.

Хоча висновки слідчого не є доказами, встановлені ним і занесені до протоколу фактичні дані набувають чинності доказів. Так, шляхом огляду документа з світлофільтром або в ультрафіолетових променях слідчий виявляє важливі для справи запису, стерті цифри, закреслені або знебарвлені слова і т.д.

Чи необхідно в таких випадках призначати експертизу або достатньо слідчого огляду? Якщо результати використання спеціальних знань слідчим зрозумілі й очевидні для всіх учасників процесу, необхідності в експертизі не виникає. Так, що складається з вдав-лених штрихів текст документа, чітко виявлений шляхом тіньової фотозйомки, є оче-видним фактом. Очевидним буває також явне відмінність порівнюваних об'єктів. Наприклад, при порівнянні сліду взуття на місці злочину з взуттям підозрюваного виявляється, що вони раз-особистих за розміром, формою і рельєфному малюнку підошви; при порівнянні відбитка печатки у со-помисливість документі із зразками виявляються відмінності в змісті текстів відбитків і т.п.

Слідчий може запросити для участі в слідчій дії відповідного фахівця, наприклад співробітника експертно-криміналістичного відділу органів внутрішніх справ або судово-медичного експерта. Участь фахівців у слідчій дії, не при-ляясь в процесуальному відношенні експертизою, разом з тим значно розширює можливо-сті застосування спеціальних знань.

Слідчий і фахівець при огляді і інших слідчих діях можуть викори-стовувати будь-які прийоми і засоби криміналістичної техніки, за винятком протизаконних і таких, які можуть утруднити подальше проведення експертизи.

Якщо процес і результати слідчого застосування спеціальних знань не є очевидними і вимагають для їх пояснення оцінки відповідних фахівців, призначення експертизи необхідно. Так, оцінка достатності співпадаючих ознак, встановлених при порівняльному дослідженні, вимагає призначення криміналістичної експертизи, так як ці збіги можуть бути наслідком не тільки тотожності, а й подібності різних об'єктів.

59. Система судово-експертних установ України.

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Атестовані відповідно до закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до Реєстру[11].

На даний час в Україні діють вісім науково-дослідних установ судових експертиз Мін'юсту [12]:

1) Днiпропетровський науково-дослiдний iнститут судових експертиз

2) Донецький науково-дослідний інститут судових експертиз

-Луганське відділення Донецького НДІСЕ

3) Київський науково-дослідний інститут судових експертиз

-Вінницьке відділення Київського НДІСЕ

-Житомирське відділення Київського НДІСЕ

-Тернопільське відділення Київського НДІСЕ

-Черкаське відділення Київського НДІСЕ

-Чернігівське відділення Київського НДІСЕ

4) Кримський науково-дослідний інститут судових експертиз

5) Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз

-Волинське відділення Львівського НДІСЕ

6) Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз

-Кіровоградське відділення Одеського НДІСЕ

-Миколаївське відділення Одеського НДІСЕ

-Херсонське відділення Одеського НДІСЕ

7) Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. M.С. Бокаріуса

-Полтавське відділення Харківського НДІСЕ

-Севастопольське відділення Харківського НДІСЕ

-Сумське відділення Харківського НДІСЕ

8) Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

60. Підготовка, призначення і проведення судових експертиз. Оцінка висновку експерта.

Відповідно до ЗУ «Про судову експертизу» (1994 р.) судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Згідно з Наказом Мін’юсту 1998 р. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень Порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Кримінально-процесуальним (1001-05, 1002-05, 1003-05), Цивільним процесуальним (1501-06, 1502-06, 1503-06), Господарським процесуальним кодексами України (1798-12), Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10), Митним кодексом України (92-15), Законами України "Про судову експертизу" (4038-12), "Про виконавче провадження" (606-14), іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи та цією Інструкцією.

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання питань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об’ єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини та ін.), відносно яких слідчий (суд) повинен з’ясувати певні питання. Досліджувані об’єкти збираються у ході проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з додержанням встановлених законом правил.

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об’єкти, що надаються експерту для порівняння з об’єктами, що ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об’ єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому одержання зразків для порівняльного дослідження є процесуальною дією, яка полягає в одержанні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів зразки для порівняльного дослідження не пов’язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об’єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння).

За способом одержання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Ці зразки створено або одержано поза зв’язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, в якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до порушення кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, спеціально одержані для проведення цієї конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, слід ураховувати:

1) властивості та стан об’єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість одержання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих дій. Призначення та проведення експертизи зумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов’язане з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, які встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом.

Формулювання питань експерту. Згідно із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення експертиз (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5), які містять типові переліки питань стосовно різних видів експертиз. Такі переліки питань є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), яка є юридичною підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказуються дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка ухвалила постанову, найменування кримінальної справи.

Описова частина постанови передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодо об’ єктів експертизи (обставини, пов’язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина постанови містить рішення про призначення експертизи. Тут зазначаються її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, щодо яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, одержавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або декільком експертам. При цьому слід ураховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об’єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів. Методи експертного дослідження звичайно поділяються на загальні, окремонаукові та спеціальні (багатооб’єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об’єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинен розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши у висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення у справі, і з яких йому не були поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об’єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності і своєчасності; цілеспрямованості і плановості; безпосередньості дослідження об’єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Дата добавления: 2015-06-04