Експертні методи дослідження 1 страница

Клас. Судові експертизи інтелектуальної власності.

Клас. Судово-мистецтвознавчі.

52. Стадії і методи експертного дослідження.

Досить часто при прийнятті рішень використовують так звані експертні оцінки. Сутність методу ек­спертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і об­робкою їхніх результатів. Узагальнена думка групи експертів вважається як вирішення проблеми.

Експертні методи дослідження систем керування ґрунту­ються на ідеях, основу яких складає неформальний підхід до вирішення проблеми. Це розуміється так, тому що в багатьох практичних завданнях при системному підході до їхнього вирішення не вдається цілком формалізувати проблему таким чи­ном, щоб застосувати відомі математичні моделі для її строгого, тобто формального розв'язання.

При використанні експертних методів для аналізу соціотех­нічних систем передбачаються чотири групи осіб-учасників:

• клієнт – той, хто ставить проблему, замовляє і фінансує дослідження системи керування;
• особи, що приймають рішення, тобто керівники, від по­вноважень яких безпосередньо залежить вирішення проблеми;
• власне учасники, як ті, чиї дії будуть потрібні при вирішенні проблеми, так і ті, на кому позначаться позитивним чи негативним чином наслідки вирішення проблеми;
• системний аналітик і його співробітники.

Застосовувані методи експертної оцінки розділяють на: індивідуальні та колективні.

Індивідуальні експертні методи засновані на використанні думок експертів-фахівців відповідного профілю незалежно один від одного. Найчастіше застосовними є два методи прогнозу:

1) інтерв'ю;

2) аналітичні експертні оцінки.

Метод інтерв'ю означає бесіду прогнозиста з експертом, у ході якої прогнозист відповідно до заздалегідь розробленої програми ставить перед експертом питання щодо перспектив розвитку прогнозованого об'єкта. Успіх такої оцінки в значній мірі залежить від здатності експерта, що дає інтерв'ю, експромтом робити висновки до самих фундаментальних різних питань

Аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу і ретельну самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, зміною стану і шляхів розвитку прогнозованого об'єкта. Цей метод дає можливість експерту використовувати всю необхідну інформацію про об'єкт аналізу. Свої розуміння експерт подає у вигляді доповідної записки.

Основними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання індивідуальних здібностей експер­та і обмеженість психологічного тиску, що робиться на окремого працівника. Однак ці методи мало придатні для прогнозування найбільш загальних стратегій через обмеженість знань одного фахівця-експерта про розвиток суміжних галузей науки.

Методи колективних експертних оцінок ґрунтуються на принципах виявлення колективної думки експертів про перспек­тиви розвитку об'єкта аналізу.

При використанні експертного методу часто використовується шкала порядку. Вирішується питання порівняння за принципом "краще-гірше", "більше-менше". Докладніша інформація про те, в скільки разів краще або гірше часто не потрібна.

Попарне порівняння (об'єкти порівнюються один з одним попарно). При побудові шкали порядку або так званого ранжованого ряду експерти використовують метод попарного зіставлення. У табл. 8.1 наведений приклад ранжування шести об'єктів шляхом попарного порівняння. Це результат роботи одного експерта, що оцінював об'єкти певним чином. Перевага одного об'єкта перед іншим позначена 1, зворотна ситуація – 0.

53. Види висновків експерта. Оцінка висновку експерта слідчим і судом.

Висновок експерта – це документ, складений у результаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу і дати відповідні відповіді на поставлені йому запитання. У висновку експерта повинно бути за значено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при її проведенні, питання, що були поставлені експертові, які матеріали він використав, які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст.200 КПК). Наявні в справі акти чи довідки про результати відомчого дослідження якоїсь обставини, у тому числі й відомчі висновки, що йменуються експертизою (про якість товару, недостачу товарно-матеріальних цінностей тощо), хоча б і одержані на запит органів слідства чи суду, не можуть розглядатись як висновки експерта і бути підставою для відмови у проведенні судової експертизи. Нерідко під висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йому слідчим чи судом питання. На підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку. Вступна й дослідницька частина висновку експерта як документа теж мають важливе доказове значення. Їх аналіз дає змогу слідчому, прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обґрунтованість і повноту відповідей експертів, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов‘язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою у відповідних постанові, ухвалі. Вироку (ч.4 ст.75 КПК). Необхідно усунути випадки некритичного ставлення до висновку експерта. Він не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і, як всі інші докази, підлягає оцінці за внутрішнім переконанням слідчих, прокурорів, суддів, що ґрунтується на всебічному, повному й об‘єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Пленум ВС постанова №8 від 30.05.97. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”. Висновок дає експерт у результаті проведеної ним експертизи. Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об‘єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду (ст.1 ЗУ “Про судову експертизу”). Розрізняються такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна. Експертиза, які правило, провадиться одним експертом (одноособова). Але в разі необхідності в справі може бути при значено декілька експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає окремий висновок (ч.3 ст.75 КПК). Судово-психіатрична експертиза завжди є комісійною: її провадять не менше 3 експертів-психіатрів. Комісійна експертиза називається комплексною, коли її провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань. Коли встановлення тієї чи іншої обставини є неможливим шляхом проведення окремих експертиз або це виходить за межі компетенції одного експерта чи комісії експертів, може бути при значене проведення ряду досліджень, здійснюваних кількома експертами на підставі використання різних спеціальних знань. Експерти вправі при цьому складати спільний висновок. У ньому повинно бути вказано, які дослідження провів кожний експерт, які факти фін особисто встановив і яких дійшов висновків. Кожний експерт справі підписати спільний висновок або ту частину його, яка відображає хід і результати проведених ним особисто досліджень. Якщо підставою остаточного висновку є факти, встановлені іншим експертом, то про це також повинно бути вказано у висновку. Вимога закону про те, що експерт дає висновок від свого імені на підставі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань, і несе за даний висновок особисту відповідальність, повністю поширюється і на осіб, які брали участь у провадженні такої експертизи. Первинною є експертиза, при проведенні якої об‘єкт досліджується вперше. Якщо висновок експерта буде визнано неповним чи не досить ясним, може бути при значена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові (ч.5 ст.75 КПК). Недостатньо повним може бути визнано висновок, який ґрунтується на дослідженні не всіх наданих експерту об‘єктів або не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені запитання. Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути при значена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові чи експертам (ч.6 ст.75 КПК). При незгоді з висновком експерта при значення повторної експертизи не є обов‘язковим. Підставою для при значення експертизи є необхідність наукових, технічних або інших спеціальних знань для вирішення певних питань при провадженні в справі (ч.1 ст.75 КПК). Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов‘язково для встановлення:
1) причин смерті;
2) тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;
3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.120 КК);
5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і необхідно їх одержати (ст.76 КПК).
Непри значення в цих випадках експертизи слідчими органами чи судом означає неповноту дізнання, попереднього та судового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд мають право допитати експерта з метою одержати роз‘яснення або доповнення до його висновку (ст.201, 311 КПК). Показання експерта не є джерелом доказів. Вони лише роз‘яснюють або доповнюють висновок.

54. Тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Стаття 246. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

3. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

4. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

5. У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;

керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців;

начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до дванадцяти місяців;

Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до вісімнадцяти місяців;

слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

6. Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Стаття 247. Слідчий суддя, який здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій

1. Розгляд клопотань, який віднесений згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

55. Взаємодія слідчого (дізнавача) з оперативними службами правоохоронних органів у процесі розкриття і розслідування.злочинів

56. Використання допомоги громадськості та засобів масової інформації у розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів.

Робота слідчого по розслідуванню злочинів тісно пов'язана з застосуванням розшукових заходів, а тому направлена на вирішення питань, які встановити тільки проведенням слідчих дій не вдається. Теорія розшуку розробляється вченими-криміналістами на основі кримінально-процесуального права і є складовою частиною науки криміналістики. Вміло та правильно застосовані розшукові заходи дозволять вдало намітити версії, побудувати конкретний план розслідування, встановити свідків, потерпілих, знайти речові докази, розшукати і затримати злочинців.

Починаючи з 60-х років XX су. у криміналістиці висловлювались пропозиції щодо залучення громадськості та засобів масової інформації (ЗМІ) з метою допомоги слідчому у розшуку злочинців та їх слідів. За цей час ЗМІ пройшли значний шлях у своєму розвитку, оформились в окремий соціальний інститут. Тому проблема залучення ЗМІ до розшукової роботи слідчого набуває своєї актуальності та потребує дослідження з позицій різних галузей знань. Найбільш ефективно в розшуковій роботі слідчого можна використовувати
телебачення, радіо, друковані засоби масової інформації (газети, журнали), мобільний та пейджинговий зв'язок, Інтернет, засоби наглядної агітації. Ці ЗМІ слід розділити за територією розповсюдження на загальнодержавні та місцеві (районні, міські, обласні). Більшої ваги набувають місцеві ЗМІ, так як розшук найбільш ефективний у певній місцевості, серед певної категорії населення. Саме до них мають частіше звертатися працівники слідчих підрозділів. Використання загальнодержавних ЗМІ доцільне під час розслідування складних і найбільш небезпечних злочинів, коли об'єкт розшуку може перебувати в будь-якому регіоні України.
Ефективність використання ЗМІ в розшукові роботі слідчого залежить від визначення самого об'єкта розшуку, чіткого планування дій слідчого. Значний ефект досягається при взаємодії одночасно з декількома різними ЗМІ. Сьогодні виникла потреба у розробці алгоритму дій при вчиненні окремих видів злочинів і залучення до процесу розслідування різних ЗМІ, також відпрацюванні механізму взаємодії між правоохоронними органами та ЗМІ.

Відносно часу залучення ЗМІ до вирішення розшукових завдань існує декілька точок зору. Одні фахівці вважають, що обнародувати інформацію роз-шукового характеру можна тоді, коли вичерпані всі інші можливості, аргументуючи це тим, що передчасне звернення до широкого кола громадськості може насторожити злочинця. Інші зазначають, що вчинюючи злочин, особа уже передбачає, що її будуть розшукувати і чекає цього. Тому використання ЗМІ на перших етапах розслідування може полегшити вирішення розшукових завдань, збереже час.
У зв'язку з цим першочергового значення набуває потреба комплексного розвитку теорії і практики використання засобів масової інформації під час розкриття та розслідування злочинів.

57. Профілактична діяльність слідчого за матеріалами розслідування.

Профілактична діяльність — це система заходів економічного, соціально-культурного та правового характеру, що їх застосовують державні органи та громадські організації з метою боротьби зі злочинністю, усунення причин і умов вчинення злочинів, запобігання їм. Тому за видом суб'єкта профілактичну діяльність поділяють на слідчу профілактику, яку здійснює слідчий, оперативну, яку здійснюють органи дізнання, експертну, судову та ін. Профілактика може бути загальною та індивідуальною. Розслідування злочинів і справедливе покарання злочинців, як і боротьба з правопорушеннями загалом, спрямовані на виконання загально профілактичної функції. Разом з тим органи дізнання та попереднього слідства під час виконання своїх функцій зобов'язані здійснювати також індивідуальну профілактичну роботу: виносити застереження, попередження, накладати штрафи тощо. Відповідно до ст. 22 КПК України суд, прокурор, слідчий і особа, яка здійснює дізнання, зобов'язані вжити всіх необхідних передбачених законом заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи. У зв'язку зі здійсненням дізнання, попереднього слідства та судового розгляду справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані згідно зі ст. 23 КПК України виявляти причини й умови, що сприяли вчиненню злочину. Засобами й методами виявлення причин є слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, розвиток і узагальнення слідчої та судової практики, анкетування та опитування різних категорій осіб — слідчих, оперативних працівників, засуджених і тих, хто відбуває покарання, посадових осіб та ін. На основі зібраної інформації формулюють загальні й конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню злочину. Узагальнені матеріали доводять до громадськості (наприклад, через пресу, лекції на підприємствах). Один із процесуальних засобів впливу слідчого — внесення подання у відповідний державний орган, громадську організацію чи посадовій особі стосовно прийняття заходів щодо усунення виявлених причин злочину (ст. 23-1 КПК України). Форми профілактичної діяльності різняться за етапами розслідування злочинів. На етапі порушення кримінальної справи орган дізнання і слідчий виконують профілактичну роботу обмеженими процесуальними засобами: за допомогою бесід, попереджень, контролю за рухом та розподілом матеріальних засобів (якщо у вчиненій події відсутні ознаки злочину, вживають адміністративних заходів). Основна робота з профілактики здійснюється на наступному етапі розслідування, коли зібрано всю інформацію, досліджено механізм злочину і встановлено його причини. Наприклад, дотримуючись принципу збереження таємниці слідства, на цьому етапі слідчий рідко виступає перед колективом, де вчинено крадіжку, і не розкриває способи її вчинення. Він найчастіше вносить подання і ще до кінця слідства зобов'язує керівництво організації ліквідувати причини та умови вчинення злочину (встановити охоронну сигналізацію, посилити пропускний режим, огородити територію, освітити конкретні ділянки території сховища чи складу тощо). На заключному етапі розслідування судового розгляду організовуються виїзні сесії суду на виробництві, вносяться подання, окремі ухвали та ін.

Попереджувальна діяльність при розслідуванні пожеж здійснюється на підставі даних про причини та умови, що сприяють їх виникненню. Вони встановлюються органами державного пожежного нагляду, а також у процесі розслідування злочинів, пов’язаних з підпалом чи порушенням вимог пожежної безпеки.

Причинами, що сприяють виникненню пожеж, є такі: недотримання адміністрацією вказівок державного пожежного нагляду, неусунення виявлених внаслідок перевірки недоліків і несправностей, необережне поводження з вогнем, порушення правил зберігання паливно-мастильних матеріалів, легкозаймистих та вибухонебезпечних речовин. Органи державного пожежного нагляду на підставі узагальнення та аналізу вказаних причин і умов, а також практики органів розслідування і даних експертних досліджень здійснюють профілактичну діяльність як безпосередньо, так і через виконкоми Рад народних депутатів, а також адміністрацію установ та підприємств, добровільні пожежні дружини та ін.

Основною формою профілактичних дій слідчих органів є подання про причини та умови, що сприяють виникненню пожеж, до відповідних державних органів та інших організацій за матеріалами розслідування конкретних кримінальних справ. Такі подання згідно зі ст. 23¹ КПК повинні містити конкретні висновки:

а) про причини і умови, що сприяли виникненню пожежі;

б) про осіб, винних у порушенні вимог пожежної безпеки, чи таких, які вчинили підпал;

в) щодо заходів, яких необхідно вжити для усунення цих причин і умов.

Мотивоване подання слідчого з конкретної справи про пожежу, складене на підставі всебічного аналізу встановлених під час розслідування обставин її виникнення, причин і умов, що їй сприяли, є основним процесуальним документом профілактичного характеру, а також одним із найефективніших засобів запобігання злочинам, пов’язаним з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

58. Теоретичні положення криміналістичної методики.

риміналістична методика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.

Джерелами криміналістичної методики є:

- Конституція України;

- закони України;

- норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;

- практичний досвід розслідування та запобігання злочинам;

- положення інших розділів науки криміналістики;

- окремі положення інших наук.

Система методики розслідування злочинів - відповідає структурі особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Однотипність систем визначається спільністю об'єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю, дією міжнаукових зв'язків. З цього виходить, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.

Отже, суть криміналістичної методики - це практична реалізація в діяльності органів дізнання і досудового слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями криміналістичної тактики, направлених на розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Завдання криміналістичної методики:

- загальне - цілеспрямована боротьба зі злочинністю;

- спеціальні - вивчення злочинців і злочинів; вивчення передового досвіду з виявлення, розслідування, розкриття та запобігання окремим видам злочинів; розробка науково-обґрунтованих методичних рекомендацій та проведення розслідування окремих видів злочинів.

Предметом криміналістичної методики є сукупність загальних положень окремих методик розслідування різних видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів за "свіжими" слідами, вчення про форми і методи взаємодії з органами дізнання, державними, громадськими організаціями, окремими громадянами, що беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.

Принципами криміналістичної методики розслідування злочинів:

- законність наукових рекомендацій (всі рекомендації повинні відповідати принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними);

- оптимальний набір слідчих дій (в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує досягнення мети розслідування);

- максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та допомоги громадськості;

- використання передового досвіду та слідчої практики.

59. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об’єктивного дослідження пов’язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х рр. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб’єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослiдження, міжнаукові зв’язки дисциплін кримінально-правової галузі.

Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов’язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.

Дата добавления: 2015-06-04