Нові інформаційні технології та їхня роль у розвитку зв’язків з громадськістю в соціально-економічній діяльності

Становлення й розвиток ринкових соціально-економічних відносин в сучасних умовах значною мірою залежать від розвиненості соціально-економічних і політичних комунікацій на різних рівнях взаємодії між суб’єктами господарювання. За цих умов важливу роль відіграють нові інформаційні технології як цілеспрямовано організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки і комп’ютерних систем, що забезпечують високу швидкість збирання й оброблення даних, розосередження даних, доступ до джерел соціально-економічної та політичної інформації незалежно від місця їхнього розташування.

У розвитку системи зв’язків з громадськістю в соціально-економічній діяльності інформаційні технології виконують важливі функції, зокрема:

· розширення можливостей реальної участі широких верств населення у соціально-економічних і політичних процесах;

· забезпечення соціально-економічної і політичної інтеграції суспільства, орієнтованої на засвоєння і використання нових цінностей, ідеалів, відносин;

· сприяння утвердженню і реалізації сучасної, системно-синергетичної моделі соціального партнерства;

· оперативне реагування на зміну орієнтації громадської думки, на підтримку економічних, соціальних і політичних реформ, модернізацію економічного і політичного курсу;

· створення корпоративного іміджу фірм, підприємств, кооперативів, кластерів, корпорацій та іміджу їх керівників;

· цілеспрямований збір інформації з метою здійснення певного концентрованого соціально-економічного і політичного впливу на громадську думку цільових аудиторій;

· штучне системно-синергетичне моделювання соціально-еко­номічних відносин власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання з метою цілеспрямованого впливу на економічний і політичний вибір більшості населення (схема 45).

Схема 45

За допомогою нових інформаційних технологій економічна еліта може посилювати ступінь впливу на цільові аудиторії, здобувати популярністності. При цьому особливістю нових інформа­ційних технологій є їх вирішальний вплив на зміну традиційних «правил гри» в сучасній економіці та політиці. Зокрема, значною мірою вони вплинули і впливатимуть на характер ринкових відносин, їхній подальший розвиток та вдосконалення.

Досвід розвинених країн досить переконливо свідчить, що можливості швидкого обміну економічною, політичною, духовною, науково-технічною та іншою інформацією, застосування нових інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, особливо в економіці та політиці, які нерозривно взаємопов’язані, є благом і хорошою перспективою. Однак подібно до того, як швидке промислове зростання створило загрозу екології землі, а досягнення ядерної фізики — небезпеку ядерної війни, так само й нові інформаційні технології, передусім їх використання кримінальними і корумпованими структурами, можуть бути джерелом цілої низки непередбачуваних проблем.

Економіка і політика більше, ніж інші види діяльності, потребують спеціальних засобів інформаційного обміну в налагодженні та здійсненні постійних зв’язків між організацією і цільовими аудиторіями, між суб’єктами соціально-економічних і політичних відносин.

Демократизація суспільства, зокрема його соціально-економіч­ної сфери, зростання інформаційної активності та споживання сприяли появі нового визначення й розуміння інформаційних технологій як засобів управління суспільною свідомістю. До таких засобів у соціально-економічній сфері належать рекламні технології, нейролінгвістичне програмування, політичні та інші технології в соціальній сфері. При цьому нові інформаційні технології значно посилюють економічну та політичну владу. Характеризуючи когнітивний ресурс влади, німецькі політологи зазначають: «Мати важливу інформацію — означає мати владу; вміти відрізняти важливу інформацію від неважливої — означає мати ще більшу владу; можливість поширювати важливу інформацію у власній режисурі чи приховувати її означає мати подвійну владу»^[52].

На сьогодні новими є інформаційні технології, які впливають на підсвідомість людини. За висновками фахівців з психології, лише 3 % діяльності людини контролює свідомість, а решту 97 % — підсвідомість, тож причини їхньої надзвичайної ефективності зрозуміти нескладно. Ефективним тут виявляється вплив на свідомість людей здебільшого шляхом використання емоційних, психологічних, підсвідомих чинників з метою формування певної системи настанов.

Фахівці дійшли висновку, що, використовуючи певні слова, можна програмувати людину на активну виробничу, трудову, соціальну та політичну поведінку. Такий вплив, як стверджують психологи, спираючись на соціально-економічну і політичну практику, здійснює не лише мова, а й інші звуки, запахи, образи, оскільки мозок людини — потужний біокомп’ютер, який буде виконувати ту програму, яку в нього заклали^[53]. Як відомо, емоції залежать від особистого досвіду людини, пов’язаного з тим чи іншим словом, тому набагато складніше визначити слова, які викликають приблизно однакові емоції у певної цільової аудиторії (виробничий колектив, споживачі певної продукції чи послуг і т. ін.). Якщо слова вибрано помилково, є ризик отримати протилежний результат, відмінний від того, що передбачався. Все залежить від рівня підготовки і досвіду фахівців, служби зв’язків з громадськістю, серед яких повинні бути й психологи високої кваліфікації. Водночас дуже важливо розуміти, що неграмотне, несистемне використання нових інформаційних технологій містить неабияку небезпеку. Слід зауважити, що сучасні інформаційні технології прогресують значно швидше, ніж соціально-економічне законодавство, організація праці та управління. Неграмотне використання нових інформаційних технологій може стати причиною страйків, голодувань та соціальних вибухів.

Тому одним з пріоритетних напрямів формування сучасного інформаційного простору в Україні є правове регулювання в галузі нових інформаційних технологій. А отже, було б доцільно розробити й ухвалити закон про нові інформаційні технології, в якому чітко визначити правовий режим використання нових інформаційних систем. Крім того, слід передбачити відповідальність за можливі правопорушення при їх застосуванні, забезпечити інформаційну безпеку людини, суспільства і держави та доступ до баз даних, що містять конфіденційну інформацію, з чіткими правовими гарантіями справедливого і легітимного її використання.

Таким чином, прогрес інформаційних технологій відкриває два шляхи перед суспільством. З’являються, з одного боку, надзвичайно широкі перспективи соціального розвитку, небачені обрії розвитку демократії загалом і економічної демократії зокрема, а з іншого — загроза монопольного володіння генераторами інформації та каналами її просування, що відкриває можливість ціле-
спрямовано й успішно впливати на значну частину споживачів інформації в інтересах монополістів та їхніх клієнтів, а не суспільства і держави за допомогою новітніх технологій маніпулювання громад­ською думкою. Така загроза має бути важливим аспектом аналітичної і законодавчої діяльності антимонопольних державних закладів, у тому числі Антимонопольного комітету Верховної Ради України.

Застосування в соціально-економічній сфері українського су-
спільства так званих інформаційно-економічних і політичних технологій, що є сукупністю сучасних технічних засобів і методів збору та опрацювання інформації про соціально-економічні процеси, про стан підприємств, галузей економіки, соціальної сфери, специфічних прийомів діагностики, аналізу та синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різноманітних соціально-економіч­них і політичних рішень, вимагає від керівництва корпорацій, підприємств, фірм, державних закладів і громадських об’єднань організації та ефективного проведення економічних, соціальних і політологічних досліджень. Служби зв’язків з громадськістю кор­порацій і підприємств повинні мати у своєму складі економістів, соціологів, політологів-дослідників і з їхньою допомогою своєчас­но забезпечувати керівництво даними, отриманими в результаті
досліджень, з метою прийняття правильних, раціональних, ефективних, економічних, соціальних і управлінських рішень.

Отже, нові інформаційні технології посідають дуже важливе місце у формуванні інформаційного простору в сучасній Україні, зокрема й в економічній сфері суспільства.

Висновки

1. Формування інформаційного простору й утвердження нових інформаційних технологій в українському суспільстві, його соціально-економічній і політичній сферах є об’єктивною закономірністю переходу від тоталітаризму до демократії. Цей процес дуже складний, насичений випадковими самоорганізованими, самокерованими явищами — аттракторами — і потребує нових, синергетичних методологічних підходів до його аналізу, організації та регулювання.

2. Інформаційне поле соціально-економічної, політичної та духовно-культурної сфер українського суспільства розширюється і наповнюється новим змістом зі збільшенням кількості й потужності технічних і технологічних засобів та інформаційних потоків, які дедалі краще задовольняють інформаційні потреби ринкової економіки, якісно іншої соціальної сфери, державної полі­тики, громадянського суспільства загалом і кожної людини зокрема. Важливою умовою розвитку інформаційного простору є створен­ня сучасної інформаційної системи та її структурних елементів — організаційної структури інформаційно-телекомунікаційної сфери, інформаційних технологій, засобів масової інформації.

3. Розширення інформаційного простору пов’язане з виробництвом сучасних перспективних технічних і програмних засобів удосконалення та розвитку національних телекомунікаційних мереж та їх підключенням до глобальних інформаційних мереж.

4. Розширення, об’єднання, зміцнення й захист українського інформаційного простору забезпечують підвищення рівня інтелектуалізації нашого суспільства. У зв’язку з цим зусиллями держави і громадянського суспільства потрібно послідовно й наполегливо реалізувати основні напрями інформаційного розвитку, визначені в Концепції національної інформаційної політики, до яких, зокрема, належать: правова формалізація і стандартизація суспільних інформаційних відносин; удосконалення й демократизація засобів масової інформації; розвиток українського сегмен­та Інтернету як визначального засобу сучасного суспільно-олітичного впливу на масову свідомість; інформаційне забезпечення системи національної освіти; становлення національної сис­теми книговидання, бібліотечної і музейної справи і т. ін.

5. Потреби громадянського суспільства і держави в інформації, що дедалі більше зростають, висувають високі вимоги до інформаційних технологій. Сьогодні в Україні застосовуються відомі у світі інформаційні технології, дедалі більше зростає роль інформації, змінюються її якісні параметри, вона стає різноманітнішою і доступнішою, що дає підстави стверджувати: сучасне українське суспільство наполегливо й цілеспрямовано наближається до інформаційного.

Без інформації як вмістилища системи і досвіду немислимі сучасне виробництво, обмін і розподіл. З огляду на це вчені зробили висновок про інформаційну теорію вартості, за якою фізична праця людини як мірило вартості поступово втрачає своє значення.

В умовах соціально-економічної і політичної трансформації україн­ського суспільства кожен фахівець соціально-економічної сфери повинен грамотно, кваліфіковано опанувати інформаційні технології, уміти їх застосовувати в будь-яких ситуаціях, зокрема в організації виробництва і збуту товарів та послуг, у формуванні іміджу фірми та її керівництва, в маркетингу і менеджменті, у підготовці й проведенні ділових переговорів з вітчизняними і зарубіжними партнерами, у формуванні громадської думки цільових аудиторій та управлінні нею.

Питання для самоконтролю

1. Чому, на ваш погляд, необхідно створювати сучасний інфор­маційний простір? У чому його сутність?

2. Визначте основні складові інформаційного простору України. Дайте коротку характеристику всіх його елементів.

3. До послуг яких складових інформаційного простору звертаєтеся найчастіше?

4. Які державні документи визначають напрями формування інфор­маційного простору України?

5. Що охоплює поняття «інформаційне законодавство України»?

6. У чому сутність інформаційних технологій і яку роль вони відіграють у формуванні інформаційної системи України?

7. На конкретному прикладі діяльності певної компанії, корпорації дайте оцінку інформаційного ресурсу і розкрийте його практичну значущість.

8. Як ви розумієте сутність і зміст інформаційного суверенітету держави та його роль у регулюванні внутрішніх і зовнішніх відносин?

9. Що лежить в основі державної політики інформатизації?
У чому її сутність?

10. Як ви розумієте взаємодію держави і громадянського суспільства в Україні? В якому інформаційному просторі вона відбувається?

11. Дайте визначення інформаційного суспільства. Назвіть основні характеристики і опишіть шлях його формування в Україні.

12. Які обов’язки державної влади і громадських об’єднань щодо інформації в інформаційному суспільстві?

13. У чому сутність інтегративної синергетичної методології і яку роль вона відіграє у процесі формування сучасного інформаційного простору в Україні?

14. Чому, на вашу думку, в сучасних умовах інформація набуває соціально-спрямованого характеру? Наведіть приклад соціаль­ного спрямування інформації у вашому житті та діяльності.

15. Який зв’язок у сфері економіки мають економічна демократія та інформаційний простір?

16. Чим, на ваш погляд, зумовлена потреба створення й використання в реальному житті українського суспільства нових інформаційних технологій?

17. Які функції виконують інформаційні технології? Наведіть приклади функціонування нових інформаційних технологій в Україні.

18. Розкрийте взаємозв’язок і взаємозумовленість економіки і політики та роль інформації у їх взаємодії.

Література

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М., 1994. — С. 335.

2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов н/Д, 1998.

3. Бэлл Даниэль. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. — М., 1999.

4. Бритков В. Б., Дубовский С. В. Информационные технологии в национальном и мировом развитии // Общественные науки. — 2000. — Кн. 1. — С. 146—150.

5. Власенко Н. А., Зорько С. В., Сиротич М. П. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995. —
Вип. Б.

6. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? — К.,
1996.

7. Гордієнко Г. Входження України у всесвітню систему інформації // Нова політика. — 1999. — № 5.

8. Закон України «Про інформацію» // Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка. — К., 2002.

9. Закон України «Про національну програму інформатизації» // Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка. — К., 2002.

10. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2—ге вид., допов. — К., 2002.

11. Кремінь В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспіль­ної трансформації. — К., 1998.

12. Мастяниця Й. У., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання: Монографія / За заг. ред. О. В. Сосніна. — К., 2002.

13. Малышкин В. Г. Европейское информационное пространство. — М., 2001.

14. Моисеев Н. Н. Информационное общество: возможности и реальности // Политические исследования. — 1993. — № 3. — С. 6—14.

15. Олійник О. В., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної України // Держава і право: Зб. наук. праць. — Вип. 13.

16. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. — К., 2000.

17. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління: Навч. посіб. — К., 2001.

18. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. — 2002. — № 4.

Ділові переговори в системі
зв’язків з громадськістю

Практична економічна діяльність підприємств, фірм, корпорацій, кооперативів насичена багатоплановими зв’язками з державними органами, партнерами, споживачами. У різні періоди діяльності будь-якої економічної структури виникають різні пробле­ми, розв’язання яких передбачає взаємодію з іншими виробничими, торговельними, транспортними чи фінансовими структурами. Правильно, раціонально організувати таку взаємодію можна лише за допомогою добре підготовлених і ефективно проведених ділових переговорів із зацікавленими партнерами. Відтак зростає роль служби зв’язків з громадськістю у пошуку та правильному визначенні нових ділових партнерів, нових зовнішніх зв’язків. Саме тому виникає потреба в опануванні сучасної науки й мистецтва підготовки і проведення ділових переговорів.

Ділові переговори — це складна форма взаємодії з цільовою аудиторією, якою зазвичай виступає новий партнер, котрий, у свою чергу, є організацією, суб’єктом економічної діяльності і для якого фірма — ініціатор ділових переговорів також є цільовою аудиторією. Тобто сторони — учасники ділових переговорів водночас є і організацією, і цільовою аудиторією. Таким чином, ділові переговори — це дво- або багатосторонній переговірний процес, учасники якого мають певні інтереси, здібності й можливості їх реалізувати або самостійно, або разом з іншими суб’єктами економічної діяльності.

А тому ділові переговори потребують усебічного вивчення й аналізу не лише власних інтересів, здібностей і можливостей їх реалізувати, а й важливих характеристик ділових партнерів — учасників переговорів.

Зазвичай у переговорах беруть участь делегації від підприємств, фірм, корпорацій, державних закладів, до складу яких входять спеціалісти різного фаху, рівня підготовки та переговірного досвіду. Це значно ускладнює процес переговорів.

Запорукою ж успішних ділових переговорів є ретельне вивчення спеціалістами зі зв’язків з громадськістю можливого складу делегації, підготовка об’єктивної характеристики не лише фірм-партнерів, а й кожного члена делегації переговірного процесу.

У вітчизняній і зарубіжній науці напрацьовано основні принципи та умови, дотримання яких сприяє раціональній організації та ефективному проведенню ділових переговорів.

14.1. Сутність ділових переговорів.
Їх підготовка, місце і роль в економічній діяльності

У вітчизняній і зарубіжній літературі є багато різноманітних підходів до визначення суті та необхідності ділових переговорів, їх місця і ролі в економічній діяльності як важливого аспекту практичної діяльності керівництва підприємств, фірм, корпорацій та служб зв’язків з громадськістю.

Узагальнивши всі основні підходи до аналізу ділових переговорів, їх можна визначити як організаційну (самоорганізаційну) форму встановлення та юридичної фіксації виробничо-економіч­них, комерційних зв’язків між зацікавленими у спільній діяльності економічно вільними, самоорганізованими, самокерованими суб’єктами економічної діяльності.

Ділові переговори — це організований процес, у якому чітко визначена мета взаємодії партнерів (учасників переговорів), яка у перспективі реалізується в конкретних умовах, за конкретних обставин, на користь сторін — учасників переговорів.

Процес організації переговорів має розпочинатися з чіткого визначення керівництвом фірми — ініціатора переговорів та її службою зв’язків з громадськістю сутності й актуальності проблеми, розв’язання якої зумовлює необхідність пошуку нових партнерів та взаємодії з ними. Дуже важливо здійснити грамотний порівняльний аналіз ефективності взаємодії з наявними та можливими партнерами.

Рішення про повномасштабний процес ділових переговорів приймається лише після того, коли добре усвідомлена актуальність проблеми, коли виникла об’єктивно обґрунтована необхідність і доцільність пошуку нових партнерів. У разі якщо виникає невпевненість в актуальності проблеми та необхідності пошуку партнерів для її розв’язання, за консультацією доцільно звернутися до висококваліфікованих фахівців з даної проблеми або до консалтингових закладів певного спрямування.

І лише після того, як керівництво і служба зв’язків з громадськістю фірми — ініціатора ділових переговорів обґрунтовано і переконливо довели необхідність ділових переговорів, слід розпочинати їх проведення.

Процес підготовки ділових переговорів розпочинається з пошуку партнерів. На цьому етапі потрібно об’єктивно відповісти на три запитання:

1. Який партнер справді потрібен для розв’язання наявної проб­леми?

2. Що є головним критерієм у визначенні партнера (парт-
нерів)?

3. Що можна запропонувати партнерові, чим його зацікавити і що від нього потрібно отримати?

Формулюючи й аналізуючи можливі відповіді на перше запитання, необхідно розуміти, що будь-яке розширення меж вашої самоорганізованої, самокерованої системи потребує немалих кош­тів і може спричинити появу нових проблем, зокрема проблеми нової системної самоорганізації (на яких засадах фірма взаємодія­тиме з новими партнерами, це буде кооператив чи кооперація). Як свідчить практика, встановлення нових зв’язків для будь-якої самоорганізованої системи (фірми, підприємства) обходиться у п’ять разів дорожче, ніж підтримка і реалізація взаємодії зі старими партнерами. Регулювати нові зв’язки, управляти ними знач­но важче, особливо на першому етапі^[54].

Даючи відповідь на друге запитання, тобто визначаючи голов­ний критерій вибору партнера, слід пам’ятати, що вимоги до парт­нерів у випадку, коли передбачається одноразовий (коротко-
строковий) контакт-взаємодія, коли передбачається встановлення та здійснення довготривалих зв’язків або коли ведеться пошук доступу до високих сучасних технологій, істотно різнитимуться.

Саме це потребує чіткого визначення головного критерію оцін­ки партнера.

Визначення головного критерію оцінки партнера за всього різ­номаніття ситуацій доцільно розпочинати з аналізу товарів чи послуг, виготовлення чи надання яких передбачає якнайменші витрати й зусилля і водночас забезпечує високі якісні характеристики та якнайбільшу вигоду. У будь-якій ситуації необхідно розуміти, що ваш партнер керується такими самими критеріями, тому пропонувати йому товари чи послуги потрібно найбільш вигідні.

Плануючи взаємодію з партнерами, необхідно обирати найбільш справедливий обмін товарами та послугами, на синергетич­них засадах порівнюючи та узгоджуючи свої надходження і збитки з надходженнями і збитками партнерів. Дуже важливо розуміти, що в ділових переговорах беруть участь рівноправні партнери, зацікавлені у взаємодії.

На жаль, в українському суспільстві по-різному розуміють переговори з державними закладами (підприємствами, організаціями) і самоорганізованими, самокерованими структурами громадянського суспільства. У першому випадку реалізуються відно­сини влади і підлеглих, тому їх не розуміють діловими. Переговори між самоорганізованими структурами розуміються як спілкування, взаємодія рівноправних партнерів.

Сучасна синергетична методологія (за умови вмілого її застосування) забезпечує рівноправні відносини між «організацією» — державним закладом і «самоорганізацією» — певною структурою громадянського суспільства. Тому сучасні ринкові відносини, розвиток економічної демократії покликані забезпечити рівноправні ділові переговори як між партнерами — самооргані­зованими структурами громадянського суспільства, так і між державними закладами та об’єднаннями громадянського суспільства, тобто між державою і громадянином, з глибоким розумінням рівності прав і обов’язків, самовідповідальності.

Ділові переговори — це реалізація ділового спілкування партнерів. Вони вирішують два основних завдання:

· вивчення, аналіз, оцінка та організація взаємодії комерційних інтересів;

· зміна відносин з метою забезпечення вигоди для сторін, що взаємодіють, тобто здійснення самоуправління комерційною діяль­ністю ділових партнерів як єдиною самоорганізованою системою.

У процесі вирішення першого завдання реалізуються три функ­ції ділових переговорів:

1) передача та прийом економічної торгово-комерційної інфор­мації;

2) коригування поведінки партнерів;

3) стимулювання особистих емоційних контактів.

Вирішення другого завдання забезпечується реалізацією чотирьох функцій:

1) організація спільної діяльності партнерів;

2) обмін торгово-економічною інформацією;

3) поглиблене вивчення партнерів;

4) розвиток міжособистісних та міжгрупових відносин.

Дата добавления: 2015-06-04