Соціологічні дослідження в системі зв’язків з громадськістю 1 страница

Нині без проведення таких досліджень неможливо підготувати і провести ефективно будь-яку виборчу кампанію.

У широкому розумінні виборчі технології є складовою, важливим аспектом політичних зв’язків з громадськістю, які забезпечують не лише вивчення й аналіз громадської думки, а й управління нею, але все це може бути ефективним тільки за умови грамотно організованих і проведених досліджень.

За допомогою соціологічних досліджень здійснюється пізнання об’єктивних законів і випадковостей розвитку та функціонування соціальних механізмів і спільнот людей, визначаються шляхи, способи та форми використання нагромаджених знань у соціальній практиці.

Соціологічні дослідження не слід ототожнювати з економічними, політичними, юридичними та іншими видами досліджень. Вони є прикладом організації і проведення будь-якого дослідження та аналізу його результатів.

Сутність, зміст і специфіка будь-якого соціологічного дослідження зумовлюються насамперед об’єктом, предметом, специфічними методами, завданнями та метою, що визначаються тієї чи іншою наукою.

Об’єкт соціологічного дослідження — це певна соціальна реальність, соціальні відносини, соціальна система.

Предметом соціологічного дослідження є конкретні соціаль­ні явища і процеси, закономірності та випадковості їх функціонування і розвитку, їхні різноманітні характеристики, аспекти, принципи організації.

Мета соціологічного дослідження — встановлення функціональних зв’язків та випадковостей, самоорганізованих елементів у соціальних об’єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту — пошук управлінських рішень.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється на основі нагромадження, перероблення, перетворення й використання необхідної інформації, яку суб’єкт соціального управління отримує наступними шляхами: по-перше, через побутову свідомість, що реалізується у процесі повсякденного життя людей; по-друге, у результаті емпіричного вивчення соціальної діяльності людей та соціальної дійсності; по-третє, через конкретні соціологічні дослідження об’єктів соціального управління, здійснення яких можливе лише за наявності теорії, що правильно, об’єктив­но відображає сутність соціальних організмів, соціальних відносин, закономірностей і випадковостей їх розвитку та функціонування. Лише конкретні соціологічні дослідження через власну гносеологічну специфіку дають суб’єкту соціального управління можливість встановлювати зв’язок конкретної соціальної політики із загальною перспективою історичного соціального процесу^[59].

В сучасних умовах існує три основних типи соціологічних досліджень: розвідувальне (пілотне), описове та експериментально-аналітичне (схема 50).

Схема 50

Розвідувальне (пілотне) дослідження здійснюється з метою ознайомлення з об’єктом дослідження у разі, якщо в соціолога-дослідника недостатнє уявлення про стан об’єкта і він не спроможний висунути будь-які гіпотези. Зазвичай розвідкове дослідження передбачає вивчення документів, ознайомлення з об’єктом дослідження, поглядами компетентних фахівців з цього питання. Завершується розвідувальне дослідження чітким визначенням проблеми, мети та завдань дослідження, формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний кількісно-якісний опис об’єкта дослідження. Головним у ньому є упорядкування та обґрунтування певних груп емпіричного матеріалу. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосується кількісних і якісних характеристик елементів структури об’єкта дослідження.

Основна мета і зміст екпериментально-аналітичного дослідження — встановлення функціональних зв’язків між соціальними об’єктами та процесами, аналіз закономірностей та випадковостей розвитку і функціонування, а при реалізації практич­ного соціологічного експерименту — пошук і формулювання управлінських рішень.

У реальній практиці проведення соціологічних досліджень зазвичай в одному дослідженні поєднуються всі три типи соціологічних досліджень у їхній логічній послідовності.

Будь-яке соціологічне дослідження — це специфічний процес діяльності та конкретної праці суб’єктів дослідження, який має свою структуру (схема 51).

Схема 51

За характером дослідницьких завдань та за термінами проведення соціологічні дослідження бувають кількох видів (схе­ма 52).

Схема 52

Таким чином, будь-яке соціологічне дослідження має
свою сутність, зміст та структуру і за своїми основними за-
вданнями, метою та іншими характеристиками належить до
певного типу.

У реальній соціальній практиці будь-який процес раціональної трудової діяльності потребує розробки й реалізації науково обґрунтованої програми. Соціологічне дослідження — це один із найскладніших видів людської діяльності, і тому воно може бути ефективним тільки за наявності та використання досконалої програми.

Програма соціологічного дослідження — це науковий документ методологічних та процедурних основ дослідження соціального об’єкта^[60]. По-суті, програма соціологічного дослідження — це і теорія, і методологія, і організація конкретного вивчення, аналізу та висвітлення окремого соціального процесу або явища (схема 53).

Схема 53

Програма соціологічного дослідження виконує три основні функції: методологічну, методичну та організаційну (схема 54).

Схема 54

Аналіз структури та функцій програми соціологічного дослідження дає можливість сформулювати основні вимоги до програми:

1. Необхідність науково обґрунтованого, конкретного, чітко сформульованого визначення програми дослідження загалом і кожного елемента зокрема.

2. Зрозумілість і точність, деталізація програми. Усі її елементи мають бути продуманими та сформульованими відповідно до логіки дослідження.

3. Логічна послідовність усіх елементів програми, тобто в ній у логічній послідовності та взаємозв’язку мають бути сформульовані об’єкт дослідження, його мета, завдання, предмет, способи та методи дослідження.

4. Гнучкість програми соціологічного дослідження, тобто систематичний аналіз процесу дослідження, усіх його елементів, виявлення та негайне усунення виявлених недоліків та помилок, внесення необхідних доповнень та уточнень для її удосконалення та ефективної реалізації.

Під час розробки програми соціологічного дослідження та фор­мулювання її основних елементів особливу увагу потрібно приділяти правильному визначенню проблеми, об’єкта, предмета, мети, завдань та гіпотези дослідження.

Для ефективності будь-якого дослідження велике значення має правильне визначення об’єкта соціологічного дослідження, яким можуть бути тільки певна сфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей, самі люди та їхні соціальні спільноти. Отже, об’єкт має характеризуватися:

1) чітким визначенням соціальної реальності за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність; просторова обмеженість (регіон, місто, село); функціональна спрямованість (виробнича, політична, духовно-культурна тощо);

2) визначеними часовими межами;

3) можливостями кількісних та якісних вимірів.

Визначивши об’єкт та проблему дослідження, соціолог на основі наявних знань виокремлює найсуттєвіші зв’язки та характеристики об’єкта дослідження і робить деякі припущення, що, на його думку, якнайповніше охоплюють і пояснюють даний об’єкт (конкретну соціальну реальність, явище, процес), тобто формулює одну або кілька гіпотез.

Основні вимоги до гіпотези:

1) відповідність вихідним початковим методологічним принципам філософії та соціології;

2) обов’язковість теоретичної інтерпретації понять, що станов­лять гіпотезу;

3) емпірична обґрунтованість, обов’язковість емпіричної та операційної інтерпретації гіпотези;

4) уточнення логічної форми передбачень, співвідношення обсягу та змісту понять, що становлять передбачення.

Дуже важливим є етап перевірки висунутих та сформульованих гіпотез, який передбачає:

1. Встановлення критеріїв і показників емпіричної та теоретич­ної гіпотез або складових даної гіпотези.

2. Експериментальну перевірку гіпотез.

3. Прийняття або відхилення емпіричних гіпотез відповідно до встановлених критеріїв тощо.

Таким чином, розробка програми соціологічного дослідження — це початковий, фундаментальний етап дослідження, який вимагає від дослідника певного рівня загальнонаукових та спеціальних знань, досвіду та навичок подібної діяльності. Сама програма соціологічного дослідження — це основний науковий документ методологічних та організаційно-процедурних основ дослідження соціальної реальності, конкретних явищ та процесів суспільного життя, зокрема системи зв’язків з громадськістю, функціонування всіх її елементів.

Метод — це сукупність прийомів, способів та операцій теоретичного і практичного освоєння та перетворення соціальної, економічної, політичної та духовно-культурної реальності. Таку сукупність прийомів, способів та операцій називають методикою соціологічного дослідження, але вона використовується не лише в теоретичній та емпіричній дослідній діяльності, а й у соціальній практиці (схема 55).

Схема 55

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження.

Діалектика як метод пізнання дає можливість виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування і розвитку соціальної дійсності, явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини та суспільства, малих і великих соціальних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетика забезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, самоорганізованих, самокерованих соціальних явищ і процесів взаємодії між ними, реальних і можливих біфуркацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці самоорганізованих соціальних суб’єктів і об’єктів, виявлення та аналіз соціальної акупунктури суспільства, найскладніших та «больових» моментів у соціальних відносинах.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Спеціальні методи конкретного емпіричного соціологічного дослідження забезпечують збір, нагромадження, використання необхідної інформації про кількісні та якісні характеристики об’єкта дослідження та проведення якісного аналізу соціальних проблем. Кожен зі спеціальних методів соціологічного дослідження має своє призначення і власні характеристики.

Схема 56

До основних спеціальних методів соціологічного дослідження, які використовуються в системі зв’язків з громадськістю, належать: аналіз документів, спостереження, опитування, соціометричний, соціальний експеримент та ін. (схеми 56, 57, 58, 59, 60)^[61].

Схема 57

Схема 58

Схема 59

Схема 60

Різноманітність спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, нагромадження, переробку та використання необхідної об’єктивної та достовірної інформації про реаль­ні соціальні явища, події та процеси суспільного життя. Соціологічна інформація має свої емпіричні та теоретичні властивості. По-перше, вона всебічно і глибоко характеризує і дає можливість аналізувати соціальний процес, завдяки широкій репрезентативності, стійкості та достовірності даних про кількісні та якісні характеристики об’єктів дослідження забезпечує досягнення максимальної адекватності пізнання; по-друге, дозволяє виявити нові закономірності, тенденції і випадковості розвитку та функціонування соціальних відносин, явищ та процесів і таким чином істотно збагачує соціальну теорію.

Висновки

1. Дослідження в системі зв’язків з громадськістю — це сукуп­ність логічно-послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, які передбачають і забезпечують отримання достовірних даних і фактів про явища і процеси. Вони відіграють важливу роль у формуванні та управлінні громадською думкою, у розробці, прийнятті та реалізації певних рішень.

2. У системі зв’язків з громадськістю дослідження може бути корисним і ефективним тільки за наявності програми дослідження, яка є основним науковим документом методологічних та процедурних основ дослідження економічного, політичного, соціаль­ного, духовного, культурного, інформаційного та інших об’єктів.

3. Соціологічне дослідження — це об’єктивно необхідна, цілеспрямована діяльність зі збору, нагромадження, переробки, аналізу та використання інформації з метою вдосконалення соціальних відносин та здійснення ефективного соціального управління.

4. Важливою особливістю кожного дослідження є використання специфічних (спеціальних) методів збору інформації про якісні та кількісні характеристики досліджуваних процесів і явищ, що дає можливість здійснювати ефективний аналіз проблем, формулювати необхідні науково обґрунтовані висновки та практичні рекомендації щодо регулювання суспільних відносин та управління соціальними процесами, передусім громадською думкою.

Питання для самоконтролю

1. Чим пояснюється об’єктивна необхідність дослідження в системі ЗЗГ (PR)?

2. У чому сутність соціологічних досліджень та їх призначення?

3. Розкрийте поняття програми дослідження та її структури.

4. Назвіть основні типи соціологічних досліджень, їхні характерні риси та призначення.

5. Що таке гіпотеза дослідження? Її місце та роль у дослідженні.

6. У чому сутність об’єкта дослідження?

7. Які загальнонаукові методи використовуються у процесі дослідження?

8. Визначте основні спеціальні методи соціологічного дослідження і розкрийте їхню роль у дослідженні.

9. Які сучасні соціальні, політичні, економічні, культурні, інформаційні проблеми потребують фундаментального дослідження?

10. Розкрийте методи та інструментарій маніпулятивних технологій у системі зв’язків з громадськістю.

11. Самостійно розробіть програму конкретного емпіричного до­слідження в системі ЗЗГ і проведіть дослідження за програмою.

Література

1. Андрущенко В. П., Волович В. І., Горлич М. І. та ін. Соціологія: Підручник. — Х., 1998.

2. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях. — К., 2002.

3. Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? — М., 1990.

4. Буари Филипп А. Паблик рилейшнз, или стратегия доверия. — М., 2001.

5. Гасаненко Н. О. Рейтингові дослідження як складова частина PR-технологій // Маркетинг України. — 2003. — № 3. — С. 18—20.

6. Методи сбора информации в социологических исследованиях. — М., 1990.

7. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной коммуникации. Теория и практика. — К., 2002.

8. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996.

9. Горожин С. В. Теория организации: Учеб. пособие. — М., 2002.

Короткий словник
основних термінів курсу
«Зв’язки з громадськістю
(паблік рилейшнз)»

Адаптація соціальна (політична, економічна, духовно-культурна) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якої відбувається погодження вимог та сподівань взаємодіючих сторін.

Адміністрація (від лат. аdministratio — управління, керівництво) — 1) сукупність розпорядчих і виконавчих органів державного управління; 2) керівний персонал органів самоуправління, закладів, підприємств або організацій та посадові особи в структурі управління.

Авторитарність — соціально-психологічна характеристика стилю керівництва, особливостями якого є жорстка централізація управлінських функцій, зосередження в одній особі всієї влади, подавлення ініціативи підлеглих.

Авторитет — загальновизнаний вплив особистості або організації у різ­них сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, мораль­них цінностях, досвіді, вмінні проявити волю.

AIDA — сукупність правил, що формують громадську думку, де А — attention (увага), I — interest (інтерес), D — desire (бажання), A — activity (активність).

Активність соціальна — прагнення особи (соціальної групи, організації) опанувати культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, проявляючи соціальну творчість.

Акт списання — документ, призначений для передачі, збереження та обліку інформації про недоброякісну продукцію.

Акупунктура суспільства (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) — відчутні (вразливі) точки в певних сферах суспільного життя та процесах, які навіть за незначної дії на них можуть впливати на все життя суспільства або на певний процес його
функціонування і розвитку.

Аналіз — мислене або реальне розчленування предмета, явища, процесу, теорії на окремі складові або виокремлення частини (частин) із цілого та її вивчення і перевірка практикою.

Архітектурний дизайн — зовнішній вигляд будівель, під’їздів, їх розміщення, планування, оформлення.

Аттрактори (соціальні, економічні, політичні, духовно-культурні, від лат. аttraho — той, що притягує до себе) — випадкові, самовиникаючі, самоорганізовані, самокеровані явища і процеси, які привертають до себе особливу увагу.

Аудиторія (цільова) — це соціальна група (певна громадськість), на яку безпосередньо спрямовані дії чи плани організації (фірми).

Багатство — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво перевищують середній рівень матеріального забезпечення в тій чи іншій країні або у світі.

Бекграундер — поточна інформація, яка не містить сенсацій. Таку інформацію необхідно надавати регулярно для підтримки безперервного потоку новин, що виходять з організації, фірми, компанії.

Бідність — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво нижчі за середній рівень матеріального забезпечення, за прибутковий мінімум у тій чи іншій країні або у світі.

Бізнес — загальноекономічний термін, що визначає підприємницьку діяльність суб’єкта і є джерелом доходу.

Бізнес-операція — сукупність процедур від початку до завершення реалізації підприємницького задуму, проекту, тобто від вкладення початкових засобів до отримання прибутку.

Біфуркація (від лат. bifurkas) — роздвоєння, вилоподібне розділення соціальних, економічних, політичних, духовно-культурних явищ і процесів на суперечливі складові.

Брифінг — коротка, стисла за часом інструктивна зустріч журналістів з керівництвом організації (фірми) за присутності представників державної влади.

Ввічливість — елементарна вимога етикету, що передбачає уважливість, зовнішній вияв доброзичливості, делікатність, толерантність, тактовність, готовність допомогти.

Вербальні комунікації — мовні комунікації, що ґрунтуються на вмінні говорити та писати те, що необхідно і доцільно.

Випадковість (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) — це самовиникаючі з внутрішніх причин, самоорганізовані, непередбачувані, самокеровані явища і процеси; самостійний елемент (властивість) життя і діяльності, що впливає на них конструк­тивно (позитивно) або деконструктивно (негативно).

Відеоконференція — це конференція, що проводиться на основі використання телевізійних каналів, які забезпечують спілкування розташованих у різних аудиторіях, залах готелів, корпоративних штаб-квартирах, демонстраційних залах учасників конференції, об’єднуючи їх в одне ціле через супутниковий зв’язок з миттєвим зображенням на телеекранах повідомлень, що передаються (виступів, доповідей, запитань, відповідей).

Вірогідність інформації — істинність, об’єктивність інформації, тобто її відповідність соціальній, економічній, політичній чи духовно-культурній реальності.

Вітчизняні засоби масової інформації — це національні (державні, акціонерні, приватні) теле- і радіокомпанії, теле-, радіоканали, газети, журнали, кінофільми, телефонні мережі.

Гідність — моральне поняття, що виражає усвідомлення людиною своїх цінностей як особистості.

Громадська думка — стан масової свідомості, що містить ставлення громадськості до подій, явищ, процесів, різних соціальних груп та окремих особистостей (лідерів).

Громадськість — група людей, що виражають певну думку про яку-небудь проблему, явище, процес, а також певним чином реагують на певні події або ситуації.

Групова взаємодія — сукупність комунікативних та операційних міжособистісних зв’язків, необхідних для спільної діяльності.

Гуманістичність інформації — зміст інформації, в якому визнаються цінність людини як особистості, її прав і свобод, позитивний вплив на вільний розвиток і повсякденну діяльність, на вияв і реалізацію своїх здібностей.

Дилер — юридична або фізична особа, що здійснює торгово-посередницькі операції від власного ім’я та власним коштом.

Дистриб’ютор — незалежний оптовий торгівець, що займається закупкою продукції з метою її продажу для кінцевого споживання.

Ділова бесіда — форма спілкування, що передбачає обговорення, дискусію з певних питань і проблем з метою досягнення консенсусу між учасниками діалогу.

Ділове спілкування — мистецтво, яке дозволяє входити в контакт з іншими людьми для досягнення поставлених цілей шляхом взаємодії суб’єктів соціальної діяльності.

Ділові переговори — процес партнерської взаємодії, метою якої є отримання взаємовигідних результатів.

Довіра — ставлення до партнерів у процесі ринкової (політичної, економічної) взаємодії, що ґрунтується на впевненості в їхній поряднос­ті, чесності, щирості.

Ентропія інформаційна — рівень хаотичності інформаційної системи або її елементів. Вивчення й аналіз інформаційної ентропії забезпечують створення певної (доцільної та ефективної) інформаційної організації з хаосу.

Етика зв’язків з громадськістю (грец. еthiku, від ethos — звичай, характер) — аспект загальної етики, що включає моральні засади і норми поведінки представників служби зв’язків з громадськістю та засобів масової інформації, які повинні зіставляти свої події і вчинки не тільки з положеннями Конституції та поточного законодавства, а й з моральними принципами і нормами.

Журналістика — діяльність зі збирання, оброблення, накопичення, аналізу та поширення актуальної економічної, політичної, соціаль­ної та духовно-культурної інформації з використанням різноманіт­них засобів масової інформації.

Закрита громадськість — працівники фірми, закладу, компанії, що об’єднані службовими відносинами, традиціями, корпоративною відповідальністю та підлягають службовій дисципліні.

Замовлення — комерційний документ, у якому споживач докладно формулює свої вимоги до інформаційних послуг або іншого то-
вару.

Зворотний зв’язок — отримання комплексних даних про реагування цільових аудиторій на сигнали, повідомлення, інформацію, що надходять від організацій, з урахуванням сукупності загальної соціальної обстановки.

Зображувальна інформація — зорове та емоційне сприйняття даних про товари, послуги через графічне зображення товарів, послуг та їхніх характеристик (фотографій, плакатів, таблиць, листівок) з метою задоволення споживацьких запитів. Перевага цього виду інформації — доступність, наочність і лаконічність її сприйняття.

Імідж — цілеспрямовано сформований образ фірми або лідера, покликаний чинити емоційно-психологічний вплив на ту чи іншу аудиторію з метою популяризації, реклами. Високий імідж фірми (організації) є важливим чинником її комерційного успіху, стійкого фінансового становища та активних зв’язків з громадськістю.

Інвестиційний портфель — перелік інвестицій, цінних паперів, призначених для реалізації або отримання, які відображають потенційні можливості формування необхідного резерву засобів (коштів) з метою поступового розвитку комерційної фірми.

Інвестор — юридична або фізична особа, яка приймає і реалізує рішення про вкладання власних чи запозичених майнових, інтелектуальних і грошових коштів в інвестиційний проект та виступає в ролі вклад­ника, або інвестора.

Ініціатива (від лат. іnitiare — починати, почин) — внутрішнє побудження до нових форм і методів діяльності; підприємливість, керівна роль у якій-небудь діяльності.

Інтерес — усвідомлена потреба і небайдужість людини до світу, його реалій, обраної професії, творчого задуму, що реалізуються в пізнавальній та ініціативній діяльності.

Інтернет — усесвітня електронна мережа, що об’єднує незліченну множинність мереж урядових закладів, університетів, дослідних інститутів, компаній та інших організацій, пропонує послуги у мультимедійній формі — від тексту до відеозображення і звуку.

Інформаційне поле — сукупність наявних у суспільстві комунікацій та інформації, необхідних для економічної, ринкової, соціальної, політичної, духовно-культурної взаємодії суб’єктів і об’єктів життєдіяль­ності.

Інформаційний дизайн — розробка і використання знаків, а в ідеалі — повноцінна знакова система графічних, зображувальних, словесно-мовних, звукових символів фірми, організації.

Клієнт — фізична або юридична особа, що користується послугами
торговельних, юридичних, виробничих та інших фірм з метою укла­дання контрактів на виготовлення певного продукту або надання послуг.

Клімат психологічний — відносно стійкі міжособистісні та міжгрупові стосунки в трудовому колективі, які мають суб’єктивну соціально-психологічну значущість для кожного члена колек­тиву.

Колектив — група людей, об’єднаних загальними соціально-зна­чущими цілями та процесом спільної діяльності, певною організацією і системою стимулювання.

Коментар — різновид оперативного аналітичного матеріалу, що пояснює смисл актуального суспільно-політичного явища, процесу, події, документа і т. ін.

Комерційна діяльність — складова підприємництва, що виражається в сукупних процесах і операціях, спрямованих на здійснення актів купівлі-продажу з метою задоволення споживчого попиту та одержання прибутку.

Комерційна товарна інформація — дані про товар, призначений для створення споживчих переваг, які дають конкретну вигоду від використання даного товару.

Комунікабельність — здатність і вміння встановлювати та підтримувати необхідні контакти, готовність людини йти назустріч співбесіднику і зробити перший крок у встановленні нового контакту.

Комунікаційна система — це сукупність засобів і мереж спілкування та комплексна діяльність учасників різноманітних процесів, зокрема й ринкового обороту, яка включає операції з підготовки, збирання, обробки, перерозподілу і просування інформації, а також міжособистіс­ні контакти безпосередньо між суб’єктами певного процесу, явища, події.

Комунікаційний канал — це канал просування інформації до конкретного її споживача або до суспільства загалом.

Дата добавления: 2015-06-04