Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Житіє преподобного отця нашого Євтимія Великого 1 страница




Місяця січня в 20-ий день

У той самий день пам'ять святої мучениці Євфрасії-дівиці

Вона була з граду Никомидійського, у царювання Макси-міянове, і вірна раба Ісуса Христа. Взята ж ідолопоклонниками, примушувана принести бісам жертву. І коли не підкорилася, бита була жорстоко — вона ж те терпіла мужньо. Тоді віддана була на осквернення мужеві-варвару. Він же, взявши її, вів у дім свій. А вона безперестанно умом своїм молилася до нескверного і пречистого Жениха свого Христа Господа, щоб зберіг її дівство нерозтлінним. І коли замкнувся з нею скверний варвар у ложниці, просила його свята, щоб почекав трошки, обіцяючи йому зілля якесь дати, яке якщо при собі носити буде, то не візьме його ніяка зброя супротивних. Розповіла-бо про себе, як про чарівницю. Варвар же сказав їй: "Потім даси мені зілля те". Відповідала мудра дівиця: "Не можна, щоб те зілля відкрила розтлінна жінка, але лише нешлюбна дівчина. Якщо-бо не від дівчини чисте зілля те явлене буде, то зовсім діяти не буде". І відпустив її варвар, поки зілля те йому покаже. Свята ж, у вертоград пішовши і зілля якесь, яке знайшла там, зібравши, показала йому. Він же сказав до неї: "А як довідаюся, чи правда те, що ти кажеш?". Вона ж зілля те поклала на шиї своїй і сказала йому: "Візьми меч гострий, і замахни сильно обома руками, і вдар мене в шию, скільки можеш, і з цього довідаєшся, що анітрохи не пошкодить мене меч твій". Він же повірив у те, що вона сказала, — взявши меч, наніс над головою святої діви і, замахнувши сильно, вдарив і відтяв голову її чесну. Зрозумівши, що насміялася з нього, скреготав зубами своїми, але нічого не міг зробити: вже-бо мудра Діва відійшла неосквернена до Жениха свого Христа, залишивши предивний образ цноти своєї, волівши вмерти, ніж дівство своє згубити.

Мелитин-град, який у Вірменії поблизу ріки Єфрата, батьківщиною був Євтимію преподобному. Батько його Павло, мати ж Діонисія, обоє вірні, благородством ж і чеснотами славні, багато років були неплідні й бездітні, про що немалу печаль завжди мали. Ходячи до близької церкви святого мученика Полієвкта, молилися весь час, щоб розв'язалася їхня бездітність. І в одну з ночей, коли терпіння мали в молитві, було якесь божественне явлення, яке говорило: "Будете утішені, дасть-бо вам Бог сина, утісі тезоіменно-го, бо в народженні його подасть Господь утіху церквам своїм". Після видіння того зачали отроча, яке раніше, ніж народилося, Богові на службу віддати обіцяли. Народився хлопчик, і нарекли його Євтимієм. Царював у той час на Сході Валент, на Заході ж небіж його Ґраціян. І ще не було миру і тиші церквам Христовим, бентежили їх аріяни. Почавши-бо від Константія, сина Константинового", аж до кончини Ва-лентової, не менше сорок років, велике правовірним було гоніння і кривда. А коли святий Євтимій народився, уся печаль обернулася на втіху і радість. П'ять-бо місяців не минуло після народження Євтимієвого, як Валент, злочестивий цар, варварами, які полонили Тракію, переможений, утік, в якомусь селі поблизу Адріянополя сховався у соломі згори і загинув зле злочестивий вогнем тимчасовим, який був йому як пе-реддвер'я вогню вічного. Коли загинув той злий цар, загинула і вся сила аріянська, і скоро церквам святим тиша і мир дарувалися — коли настав на царювання Великий Теодосій". Тоді батько Євтимієвий Павло пішов із життя цього, Діони-сія ж, вдова, сповнюючи свою обітницю, привела Євтимія-отрока до брата свого пресвітера Євдоксія, який був духовним батьком єпископові церкви Мелетинської Отрію, віддаючи дитину свою, як Анна Самуїла, Богові. Євдоксій же привів його до єпископа і сповістив йому все про нього: як божественним якимось явленням і голосом дарувався неплідним батькам за великі їхні про те молитви і що перед народженням обіцяний стати Господевим. Єпископ Отрій, це чувши і дивуючись оповіді, сказав: "Справді Дух Божий на дитині цій спочиває". І прийняв хлопця собі за сина, і про науку його старанно турбувався, поручивши його двом кли-рикам-учителям — Акакію і Синодію, обом благорозумним і добродійним, з них же кожен свого часу пізніше єпископом був тої ж Мелетинської церкви. Тоді Євтимія блаженного, який добре вже книг божественних навчився, єпископ у читці поставив, а матір його, блаженну Діонисію, яка весь час працювала для Бога, дияконисою освятив своєї церкви. Після цього Євтимій святий з юности в житті добродійному і в дівстві непорочному зміцнювався і, ступені церковні чином пройшовши, вже й ченцем був, пресвітером від тодішнього єпископа поставився. Поручено йому було старійшинство й опіку над монастирями, які були у граді тому, хоч і не хотів, бо з дитинства чернецтво і безмовність любив вельми. Через те більше перебував у монастирі святого мученика Полієвкта, який містився далі від града. А на великопісні дні відходив на якусь гору пустельну і там у подвигах і трудах, одному Богові відомих, безмовствував. Бачив же, що настоятельством і управлінням монастирів безмовність його переривається, ще ж шанування людське зненавидівши, таємно відійшов у Єрусалим у двадцять дев'ять років віку свого. Чесному ж хресту і гробу Христовому та иншим святим місцям поклонившися, обійшов святих отців, які в навколишніх пустелях жили, і, кожного життя і чесноти розглянувши, до наслідування їх заохочувався. Тоді прийшов у Лавру, названу Фаре, яка містилася на відстані шести поприщ від святого града, і знайшов поза монастирем одну келію порожню на місці безмовному — оселився в ній, нічого ж зовсім не маючи, навчився робити мотузки, їв з труду рук своїх, і так, від усієї земної печалі звільнившися, одну мав турботу — як догодити Богові.

Був же Євтимію святому сусід і друг преподобний Теоктист. З ним же такою був зв'язаний любов'ю, що обидва одну мали волю, одне до Бога бажання та один подвиг. І розповідали один одному думки свої, і кожна з них була покладена в душі иншого, і що один захотів, те й другому полюбилося, — ніби одна душа у двох тілах була. Виходили ж кожного року восьмого дня після Хрещення Господнього, тобто 14 січня, в пустелю Кутилійську і там перебували до Квітної неділі, постом і трудами мучивши своє тіло, душу ж годуючи їжею духовною. Тоді поверталися кожен у свою келію, маючи велике чеснот багатство, яке хотіли принести Христові Воскресло-му. Так п'ять років у Лаврі тій проживши, коли, за звичаєм своїм, у належний їм час в пустелю Кутилійську вийшли і в ній непрохідні проходили місця, прийшли над одну ісручу й урвище страшне вельми, де в глибині урвища був потік, на північному ж боці потоку печера якась, житло звірів, до неї ж ледь по стіні вийти змогли. И утішилися місцем тим, наче від Бога собі показаним, і, оселившись, жили там, їжу маючи із зілля, що навколо росло, і вже не повернулися до Лаври. Минуло досить часу, коли благоволив Бог явити їх на користь иншим, і влаштував так, що якісь пастухи з Лазарії гнали там свої стада. Вони при потоці були, коли ж звели свої очі нагору до печери тої, побачили несподівано двох мужів над собою, що по кручі ходили. І настрашившися, почали втікати. Ті ж лагідним голосом услід за ними кликали, кажучи: "Не бійтеся, брати, не бійтеся, бо і ми людьми є, але через гріхи наші в місці цьому живемо". Пастухи ж, страх відклавши, прийшли до них і, увійшовши у печеру й нічого з потрібного для життя не бачивши, дивувалися, і пішли собі. Розповіли про них своїм вдома. Відтоді до преподобних тих пустельників Євтимія і Теокстиста почали приходити мешканці лазарійські, приносячи необхідне. Але і Фарстії отці, коли побачили, що не повернулися до них ті, що відійшли, шукали їх довгий час у пустелі, поки не довідалися, де вони є, і, знайшовши їх, почали приходити до них часто. Тоді дехто і перебувати з ними захотів. Спочатку-бо Марин і Лука, прийшовши до них, не повернулися до Лаври, але при цих преподобних залишилися. Після них инші прийшли: слава-бо про Євтимія преподобного швидко всюди розійшлася, і багатьох, щоб побачити його і співперебувати з ним, зрушила. Він же тих, що приходили до нього, приймаючи, поручав їх другові своєму — блаженному Теокстисту, сам же любив усамітнення вельми. І в малім часі влашувалася кеновія. Печера та в церкву була перетворена, а Євтимій преподобний лікарем був душ всіх. Кожен-бо з братів відкривав йому душу свою, сповідаючи помисли, — він же, дуже досвідчений, кожного виправляв добре, повчаючи і вмовляючи, караючи по-батьківськи й утішаючи. Говорив же разом до всіх: "Браття, через те, що відійшли від світу, за те і подвизайтеся, і не радійте, що вже спаслися, але у всі часи пильні будьте, Гос-подь-бо каже: "Пильнуйте і моліться, щоб не увійти в напасть. Це ж насамперед знайте, що тим, які відрікаються світу й инокувати хочуть, годиться не мати волі своєї, берегти всюди послух і смиренномудрість, а в розумі мати пам'ять про смерть і годину судну, боятися вогню вічного, любити ж славу Небесного Царства". Говорив же знову, що годиться чорноризцям із внутрішнім богомисленням і тілесно трудитися, а найбільше юним, їм же з иншими багатьма себе збереженнями, і тілесного погамування треба, щоб плоть підкорилася духові. "Щоб були ми, — казав, — і Павла наслідувачами, які, трудячись, працюють вдень і вночі, не втікаючи від діла, але собі та иншим служачи. Потребам, — казав, — моїм і тим, що зі мною, послужили руки мої ці". Якщо світські люди, які великі піднімають труди і страждають, безперервно працюючи, щоб прогодувати жінок своїх і дітей, з того ж труду і Богові приносять, і милостиню творять по силі, ще ж і податки дають, то чи не маємо ми трудитися на потребу одного лише тіла нашого? Так і безділля уникнемо, і чужих трудів поїдати не будемо, як заповідав апостол: "Хто не працює, той не їсть". Так преподобний отець наш Євтимій, наставляючи братію, до трудолюбности спонукав. Заповідав же не розмовляти в церкві під час співу ані на трапезі, коли їдять брати, але всюди мочання берегти з увагою до Божого слова. А коли бачив когось із братів, насамперед молодих, які хотіли більше від товаришів своїх постити, того не схвалював, не давав такому йти за бажанням своїм, але берегти спільний зі всіма час посту і час їди, щоб їв на трапезі стримано, не пересичуючи утроби, але менше куштуючи, аніж хоче черево, щоб так піст свій покрити, щоб не затрубити про нього сурмою і таємно озброїтися проти таємних пристрастей. Цими його настановами і поучення-ми просвічувалися брати і чинили подвига, плід, достойний звання свого, творили. Але вже лежить перед нами слово про Аспевета і Теревона, старійшин сарацинських, як їх Євтимій навернув до Бога.

Був у Персах один еллін на ім'я Аспевет, який мав сина Теревона, малого хлопця, — його ж вразив біс. І був наполовину сухий правою частиною з голови до ніг, і не міг його полікувати ніхто ж, хоч і багато лікарів найдосвідченіших до нього приводили. Після цього той Аспевет із сином своїм переселився в Аравію таким чином. Коли піднялося там гоніння на християн від волхвів на кінці царювання Ісдигирда і звелено було всім воєначальникам, серед них же і Аспевет був, стерегти всіх шляхів пильно, щоби ні один християнин не зміг з Персії до греків утекти, тоді Аспевет, бачивши таке безпричинне на християн озлоблення, змилосердився над ними і не лише втікати їм із землі перської не боронив, але й сам, де міг, помагав їм, захищаючи від біди і смерти, через що обмовлений був нечестивими перед їхнім царем Ісдигир-дом. Його ж катування боявшися, взявши сина свого, і маєтки, і всіх домашніх, Аспевет утік швидко з Персії і в межі Грецького царства перейшов. Цар же грецький прийняв його, поручив йому старійшинство над сарацинами, які жили під грецькою областю в Аравії, де ж, коли оселився там Аспевет, син його Теревон бачив у сонному видінні преподобного отця нашого Євтимія, який здоров'я йому обіцяв, якщо до Христа навернеться. Збудившися, Теревон розповів той сон батькові своєму — той же зразу, взявши хлопця з багатьма слугами, прийшов до монастиря Євтимієвого і Теоктистового. І бачивши багато сарацинів, брати злякалися. Блаженний же Теоктист вийшов до сарацинів, спитав їх: "Чого тут потребуєте?" Вони ж казали: "Євтимія, раба Божого, шукаємо". Сказав Теоктист: "Тут живе той, якого шукаєте, але до суботи не розмовляє ні з ким, бо безмовствує". Аспевет же, взявши за руку Теоктиста, показав йому сина свого хворого і звелів синові, щоби сам розповів про себе все. Хлопець же почав говорити: "Я коли в Персії хворобу цю дістав, всю лікарську мудрість і волхвівські випробував чари і ніякої не отримав користи, але ще більшу здобув хворобу. Прийшовши ж сюди, в Аравитський край, і не маючи відради у хворобі, одної ночі лежав на ліжку своєму і думав, чи буде так, що колись отримаю зцілення. І говорив собі: "О Теревоне, де є еллінська і перська мудрість лікарська? Де волхвування і чари? Де сила жертовників наших і яка з них користь? Де ж мистецтво звіздарів, і байки блуду нашого, і марне богів наших прикликання?" Справді все це омана і сміх очевидний, ніяк же не помагають нікому, якщо не звелить Бог один істинний. Це подумавши, звернувся до молитви і зі сльозами молився, говорячи: "Боже великий і страшний, що Небо створив і землю, якщо помилуєш душу мою і вибавиш від лютої цієї хвороби, то християнином буду, покинувши всі беззаконня еллінської віри". Коли так помолився, заснув і, здавалося, бачив якогось чорноризця, який мав бороду велику і трохи сиву, і говорив мені: "Чим страждаєш?" Я ж показав йому свою недугу. І сісазав мені: "Чи зробиш те, що обіцяв Богові". Я ж казав: "Зроблю, якщо від хвороби цієї вільний буду". Тоді сказав мені: "Я Євтимій, живу ж на східному боці в пустелі, від Єрусалиму на відстані десять поприщ, недалеко шляху, що веде до Єрихону. Якщо-бо хочеш зцілитися, прийди до мене, і Бог тебе зцілить через мене". Це я у сні бачив, і чув, і батькові своєму сповістив, і ось прийшов за велінням того, хто явився мені у видінні. Тебе ж просимо, покажи нам того Богом явленого лікаря". Теокстист же блаженний пішов розповісти великому Євтимієві все, що чув. Той же подумав, що не є добре противитися Божому велінню, вийшов із безмов'я свого, прийшов до хворого, помолився над ним до Бога й ознаменував його хресним знаменням. І зразу Теревон став здоровий, ніби ніколи не хворів тілом. Варвари ж дивувалися через раптовий із нездоров"я у здоров'я перехід, вірували у Христа і, впавши всі ниць на землю, просили хрещення. Чудотворець же Євтимій бачив, що від усієї душі увірували в Бога, огласив їх і охрестив спершу Аспевета, Петром його нарікши, по ньому Марина, брата жінки Аспеветової, після того Теревона. Тоді й усіх сарацинів, які з ними прийшли. Протримавши їх у себе чотирнадцять днів, просвітив їх Божим словом і, у вірі утвердивши, відпустив. Марин же, Теревонів стрий, не пішов після того з монастиря, але в ньому постригся, і перебував до кончини своєї, і вельми догодив Богові. І був ігуменом обителі тої після преподобного Теоктиста, як же наступне явить слово. А маєтки свої, яких приніс в монастир багато, і жебракам роздали, і на розширення та побудову монастирську витратили.

Про це чудо зцілення Теревона всюди стало відомо, багато хворих звідусіль почало сходитися до блаженного Євтимія, безкорисливого лікаря, і, легко приймаючи зцілення, поверталися здоровими. Через те славним стало ім'я святого не лише в Палестині, але і в навколишніх землях. Бачив же преподобний, що зменшується його мовчання, сердився через велику кількість тих, що приходили і славили його. Тужив, згадуючи попередню свою безмовність, і надумав таємно піти в пустелю, названу Рува. Довідався про те якось блаженний Теоктист і сповістив братів. І зібралися всі, прийшли і впали в ноги преподобному Євтимію, просили його зі сльозами, щоб не залишав їх сиротами. Він же, хотівши їх утішити, обіцяв тоді не йти з місця того. Небагато днів минуло, і постійне бажання безмовно жити його спонукало, не міг більше терпіти гамору — вийшов таємно з монастиря уночі, взявши зі собою одного учня — Домитіяна, родом також із Мелитина і життям добродійного, і пішов у Руву. Коли пройшов же південну при Мертвому морі пустелю, вийшов на якусь гору, відлучену від инших, названу Марда. Знайшов на ній колодязь води і келію, що впала, і обновив її. І вселився там, і пожив якийсь час, годуючись зелом пустельним. Після цього відійшов у пустелю, Зивон названу, яка лежала поблизу села Аристовуліяди, хотівши бачити там печеру, — у ній же ховався колись Давид, втікаючи від Саула, — і, бачивши, благоволив у місці тому і створив там монастир. Початок же монастиря був такий. Син старійшини села Аристовуліяди мучений був нечистим духом. Він із криком сильним прикликав ім'я Євтимія: Бог так невидимо звелів. Батько ж і родичі ретельно повсюди про Євтимія питали: хто є і де перебуває? Тоді довідавшись, що між Параварихом і Аристовуліядою живе в Давидовій печері, прийшов до нього батько, ведучи сина біснуватого. Коли той побачив святого, зразу кинув його біс і вийшов. Про це чудо стало відомо, прийшли до святого багато з навколишніх сіл і монастир йому створили. І зійшлися брати, перебували в нього, Бог подавав їм їжу. Там святий багатьох від маніхейського зловір'я до правовір'я навернув, і Манента, єресі начальника, проклясти вмовив. Тоді, втомившись від великої кількости тих, що до нього приходили, сказав до учня свого Домитіяна: "Ходімо, дитино, відвідаймо преподобного Теоктиста і братію". І пішов. Коли зближалися до кеновії, знайшов місце на горі, для себе добре, на ньому ж пізніше склалася його Аавра, бо було рівне, і безмовне, і повітря там було здорове. І сів у печері, що там знайшлася, малій, в ній же і тіло його після переставлення було поховане. Блаженний же Теоктист, про прихід його довідавшись, вийшов скоро привітати його. І просив, щоб ішов і мешкав у своєму місці в кеновії з братами. Той же не захотів, проте обіцяв у всі неділі на церковні приходити співи. Чув же Аспевет, названий Петро, що преподобний Євтимій повернувся на місце своє, радий був і, взявши багато агарян з жінками та дітьми, прийшов до нього, і просив його сказати їм спасення слово. Старець же, досить повчивши їх, навернув до Христа всіх, що з Аспеве-том прийшли, і, привівши їх у нижній монастир, хрещенням святим просвітив, і перебував з ними сім днів, повчаючи й утверджуючи їх у вірі. Тоді повернувся у свою печеру, бо дуже любив безмовність. Аспевет же, Петро, бачивши, що не має старець келії, але в печері малій перебуває, прикликав будівничих-каменярів і збудував святому три келії, і малу церкву, і хлібницю, і яму велику — два жолоби на зібрання води — викопав, і всі потреби задовольнив, щоб нічого не бракувало преподобному. Агаряни ж новоохрещені ніяк не хотіли відлучитися від преподобного, але, бажаючи завжди солодких його насичуватися повчань, просили святого, щоб звелів їм поблизу себе жити. Він же не благоволив у тому, боявшися, щоб не зруйнувалася до останку безмовність його, але вів їх на инше місце, для поселення зручне, звелів їм побудувати доми собі та церкву. Уставив же їм пресвітерів і дияконів, і множилося їх зібрання щодня: багато з агарян приходило до них і приймало святе хрещення. А преподобний, часто відвідуючи їх, Слова Божого навчав. Було поселення їх, як град, велике — просив преподобний патріярха Єрусалимського Ювеналія, щоб Петра, Теревонового батька, висвятив єпископом для новопросвітлених агарян. І став Петро єпископом, добрим на користь для багатьох сарацинських людей, які віру святу визнали. Досить про сарацинів, говорімо ж знову про Євтимія Великого.

На місці тому, на якому безмовствував преподобний, не хотів мати співмешканців собі і через те ні кеновії, ні Лаври не влаштовував, але всіх, хто приходив до нього, щоб постригтися, відсилав у нижній монастир до преподобного Теоктиста. Також і коли хтось приносив йому щось на потребу тілесну — усе в монастир Теоктистовий відсилав. Коли ж захотів Бог населити місце те більшою кількістю ченців, звелів Великому Євтимієві у видінні, щоб не відганяв тих, хто приходить до нього задля спасіння. Одного разу троє прийшло братів по плоті, горіли духом на чесноти, імена їхні: Косма, Хрисип і Гавриїл, у Кападокії народжені, в Сирії ж виховані. І не хотів старець прийняти їх: і тому що любив свою безмовність, і тому, що бачив, які вони молоді, а найбільше тому, що наймолодший їхній брат Гавриїл скопцем був із лона матері і юний вельми, подібний же лицем на дівчину. Тоді преподобному було одне явлення божественне уночі, яке говорило йому: "Прийми братів цих, бо Бог послав їх сюди, і після того не завертай нікого, хто хоче спастися". Тоді святий прийняв їх і сказав до старшого брата Косми: "Ось я прийму тебе, як же мені Бог велить. Зроби ж ти те, що я накажу: не давай наймолодшому братові виходити з келії, щоб ніхто з инших братів його не побачив. Не добре-бо є, щоб жіночий вид у Лаврі жив, щоб не зрушилася на когось ворожа боротьба. Тоді прорік йому святий те, що має бути, говорячи: "Ти, як же я думаю, недовго маєш тут затриматися, бо хоче Бог вручити тобі єпископство Скитопольської Церкви". Що й збулося. Після цього почав преподобний приймати всіх, що приходили. Прийняв Домна Антіохіянина, який був сином Иоана, архиєпископа Антіохійського. Прийняв й инших трьох братів-мелитян, братанків Синодія того, що з Акакієм учителем був Євтимієві, імена ж їх Стефан, Андрій і Гаян. Після них Иоана, пресвітера раїтського, і Анатолія, і Тала-сія. Тоді Киріона із Тиверіяди, пресвітера церкви святого мученика Василія у Скитополі. Цих прийнявши, звелів єпископу Петрові, щоб спорудив їм малі келії і прикрасив церкву всією красою. І так швидко влаштував Лавру за образом тої Лаври, що й у Фарі. І прийшов патріярх Єрусалимський Ювеналій, маючи зі собою святого Пасаріона, який був тоді Хор'єпископ, і Ісихія, пресвітера та учителя церковного, й освятив Лаврську церкву в п'ятдесят другий рік від народження Євтимієвого. Поставив же і двох дияконів — Домитіяна і Домна. А пресвітерами були Иоан і Киріон. Возвеселився ж духом Великий Євтимій через освячення своєї Лаври, а найбільше — що побачився із патріярхом, із Пасаріоном же Преосвященним і богословцем Ісихієм — відомими світилами. Але святий Пасаріон, не минуло й семи місяців з того часу, із життя цього відійшов: був він у старості глибокій.

Після освячення Лаври в перший рік Домитіян був економом поставлений. Терпіли ж з отцем брати велику нестачу спершу і брак потрібного. Проте Бог думав про рабів Своїх. Трапилося так, що тоді багато вірмен зі святого града на Йордан сходило, звернули праворуч і прийшли до Лаври: Бог так влаштував, щоб чеснота і віра великого отця світлішою явилася, — було ж їх не менше чотирьохсот мужів. Бачив же їх старець і, що голодні, пізнав, прикликав Домитіяна-економа і говорив: "Постав людям цим їсти". Той же сказав: "Отче, не має келар стільки, щоб наситити й десятьох мужів. І де візьмемо хлібів для стількох людей?" Святий же, пророчого дару сповнений, прорік: "Іди і роби те, що велю тобі, так-бо говорить Дух Святий, що мають їсти люди ці до си-тости, а нам досить залишиться". Пішов же Домитіян у хлібницю, де було мало хлібів, але не зміг відчинити дверей, бо Боже благослвення наповнило її до верху хлібами. Прикликав же одного з братів, вийняли двері — і посипалися хліби з комори. Таке ж щодо вина та єлею було благословення — посуд раптом наповнився, і їли всі й наситилися. Три місяці не могли двері вставити на місце через велику кількість хлібів, яких не зменшувалося, як же колись у гостинної тої удовиці зі Сарепти Сидонської відро муки і горнець єлею не порожніли. Домитіян дивувався чудові тому, кинув себе в ноги учителеві, прощення просячи. Старець же, покаравши його, поучив його про гостинність та уповання на Бога. З того часу почала примножуватися Лавра, і благословитися щедротами всілякими й розширюватися будівництвом келій, і відправлялися в церкві божественні Таїнства щодня. Необхідно ж було економові на потребу монастирську придбати худоби багато для послуговування братам. Був же у Лаврі один брат на ім'я Лвксентій, родом з Азії, придатний для служби монастирської, — його просив економ, щоб був скотарем, стеріг і пас мулів та ослів лаврських. Він же не послухав. Економ же взяв обох пресвітерів, Иоана і Киріона, і з ними просив Авксентія прийняти ту службу. Він же ніяк не слухав їх. Коли ж настала субота, коли можна було з великим отцем про монастирські розмовляти справи, розповів економ преподобному про непослух Авксентія. Прикликавши-бо Авксентія, преподобний говорив до нього: "Послухай нас, дитино, прийми службу, яку наказую тобі". Він же відповідав: "Не можу, чесний отче, три-бо мені перешкоджають речі. Перша — незнання землі цієї, бо не вмію бесідувати по-тутешньому; друга — страх гріховного упадку. Третя та, що, турбуючись про худобу, не зможу безмовним бути і перебувати в Бозі". Великий же Євтимій сказав: "Просимо Бога, щоб ніякої пакости не мав ти з того, знає-бо Бог, що задля страху перед Ним служиш рабам Його. Послухай Господа, Який каже: "Не прийшов, щоб служили мені, але щоб служити їм". І знову: "Не чиню волі моєї, але волю Отця, що послав мене". Так святий умовляв його, та озлобився Авксентій і непослушли-вий був. Тоді розгнівався преподобний і сказав: "Ми, дитино, радимо, що на користь тобі є, ти ж не слухаєш — поба-чиш-бо винагороду непослуху". Не встиг святий цього вимовити — зразу Авксентій впав на землю біснуватий, тремтів і трясся. Отці, що там стояли, просили за нього святого і ледь впросили — підняв його і, знаменням хресним ознаменувавши, зцілив. Авксентій-бо, до тями прийшовши, припадаючи, прощення просив. І говорив йому святий: "Послух — це велика чеснота, послуху ж Бог потребує більше, ніж жертви, непослух же смерть приносить". І помолився за нього, благословивши його, сказав: "Здоровий будь, більше не гріши, щоб гірше тобі не було". І так Авксентій прийняв службу зі старанням.

Двоє якихось братів, Маро і Климатій, стомившись важким у Лаврі иттям, вирішили вночі втікати. І вже готувалися. Відкрилося те преподобному Євтимію: бачив-бо диявола, що запряг обох і тягнув їх у сіть смертну. Прикликавши-бо їх, преподобний повчав про терпіння і достатню бесіду розгорнув, просив і наказував, щоб зупинилися від некорисного наміру. Говорив же, що всюди треба себе пильно оберігати. Адам в раю заповіді Божі переступив, Йов же, на гнойовищі сидячи, зберіг їх. Додав же і це повчання, говорячи: "Не годиться приймати помислів злих, які приносять понурість і печаль чи ненависть на місце це і на тих, що живуть з нами, ані слухати думок, які радять перейти на инше місце, але годиться щогодини тверезим бути і від підступів бісівських відлучати ум свій, щоб переходом на инше місце устав наш не зруйнувався: дерево-бо, яке часто пересаджують, плоду не дає. Коли ж захоче хтось вчинити щось на місці, на якому живе, і не зможе, то хай не думає, що десь виправить, — не місцем-бо, але волею і вірою чеснота здійснюється. Послухайте ж повість одну, її ж від єгипетських чорноризців чув. Брат один жив у спільному монастирі в Єгипті й часто гнівався та бентежився, і були уста його сповнені сварки. Занепавши духом вийшов з монастиря і, оселившись один осібно, думав собі, що, не маючи з ким говорити, відійде від звичаю гнівного. В один же із днів налив кухоль води задля якоїсь потреби і поставив — той перекинувся, налив знову другий, поставив — посуд же той знову перевернувся, було так і втретє. Брат же, зваблений бувши бісом, розгнівався на кухоль і розбив його, знищивши. Це Євтимій святий коли говорив, Климатій розсміявся, старець же, поглянувши на нього, сказав: "Хіба й ти зваблений бісом, що так безумно смієшся. Чи не чув ти Господа, який тих, що сміються, робить окаянними, а тих, що плачуть, робить блаженними?" Те сказавши, відвернувся від Климатія і у внутрішню свою келію пішов. Климатій же зразу впав ниць, тремтячи: напали-бо на нього якийсь страх і жах. Був же там тоді Домитіян, він зібрав якихось отців і, увійшовши до преподобного, просив за Климатія, щоб пробачив йому. Послухавши їх, святий вийшов і, піднявши лежачого, хресним знаменням полікував його, кажучи: "Запам'ятай собі відтепер і слухай слів отчих, наче слів Божих, і будь весь оком, як же про херувимів чуємо, пильнуючи себе уважно всюди, бо посеред сітей ходиш". Так напоумивши брата й умовивши обох, що вирішили втікати, відпустив їх зі своєї келії виправленими.

У ті часи збирався собор вселенський третій у Ефесі на злочестивого Несторія. Прийшов же з Мелитинського граду в Палестину задля поклоніння Синодій той, який з Акакієм учителем був преподобному в час юности його. Той Синодій, через те що мав у Лаврі Євтимієвій трьох своїх вищеназваних синів: Стефана, Андрея та Гаїна, — прийшов-бо в ту Лавру. І цілувавши преподобного Євтимія, розповів йому про нечестя єресі Несторієвої, який з Божого допусту патрі-ярхом є Константинограда, злим своїм вченням усю збентежив вселенну. Сповістив же йому про ревність за правовір'ям блаженного Кирила, архиєпископа Олександрійського, і Ака-кія, єпископа Мелитинського, який був колись учителем його. І радів за них преподобний. Звелів же Петрові, який був колись Аспевет, а в той же час вже як єпископ сарацинський на собор Ефеський з иншими палестинськими єпископами йшов, щоб тримався Кирила й Акакія, і за ними всіляко нехай поборює. Коли відбувся собор і скинення Несторія, єпископ Петро повернувся, розповів детально все, що було на соборі. Веселився-бо духом старець через утвердження пра-вовір'я, тужив же за Иоаном, архиєпископом Антіохійським, що правовірний цей Несторія захищав. Те чувши, Домн, диякон, сумний був через стрия свого і просив великого отця, щоб відпустив його в Антіохію виправити стрия свого. Говорив же йому святий: "Не ходи, дитино, не буде тобі це на користь. Стрий же твій хоч трохи і погрішив, проте Бог знає праведність серця його, виправить його і не полишить на загибель. Ти ж, дитино, якщо терпиш на місці, на ньому ж покликаний, і не послухаєш помислу, який хоче тебе відштовхнути з цієї пустелі, то вдосконалюватимешся у чеснотах і від Бога прославишся. Коли ж, мене не послухавши, підеш, то приймеш не на користь собі престол стрия твого, та недовго на ньому шанований будеш: заберуть-бо від тебе скоро злі люди". Домн же, не слухаючи слів отця свого, пішов без благословення, і збулося на ньому все за пророцтвом святого. Пізніше ж повернувся до старця, плачучи, і каючись, і дивуючись ясновидінню святого. Про цього преподобного отця нашого Євтимія повідомляє преподобний Кирі-як, самітник, учень його, таке: "Ніколи не бачив [казав] щоб їв він, окрім суботи і неділі, ані не говорив ні з ким, хіба з великої потреби, ані ніхто не бачив, щоб він відпочивав на боці, лише сидячи і трохи дрімаючи, часом же — стоячи і тримаючись обома руками за шнур, для того в одному куті натягнутий, трохи сну приймаючи на потребу тілесну. І говорив до сну слово Арсенія Великого: "Іди, злий рабе". Наслі-дував-бо в житії преподобного того Арсенія і з насолодою слухав про нього від братів, що приходили з Єгипту.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 299; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.022 сек.