У той самий день житіє преподобного отця нашого Василія Нового, яке написав Григорій, учень його 2 страница

Жінка одна на ім'я Теодотія, несучи на руках дитинча чотирилітнє, годоване молоком, прийшла до преподобного, кланяючись і просячи молитви до Бога, бо народжені від неї діти після трьох чи чотирьох років помирали, і те, що на руках у неї, хворе. Коли жінка це розповідала, почала дитина плакати і просити хліба. Старець же преподобний, взявши скибку хліба, дав дитині і, усміхаючись, спитав, кажучи: "Яке ім'я його? Думаю, що Леон називається". Тоді до матері сказав: "За велику твою любов і сердечність, які маєш до Пречистої Діви Богородиці, ходячи завжди до Одигитрії її, дарує тобі Бог дитину цю цілу і здорову. І побачиш його вихованого і добре в науці книжній наставленого, монаха і клирика, і вельми утішишся через нього, бо добрий звичаєм, премудрий, шанований і славний має бути. Господь буде берегти його. Инші ж діти, яких народиш, подібно до перших, постраждають". Жінка ж, поклонившись святому, пішла, і все те пізніше збулося, за пророкуванням святого. Чоловік один, знайомий святого, прийшов, просячи в нього благословення на дорогу, бо мав іти у східні краї, на якесь діло посилав його володар. Преподобний же, в лице йому пильно вглядаючись і передбачивши те, що має з ним у дорозі статися, сказав: "Халкедон-ріка страшна, проте вгамуватися має заради Василія-грішника". Коли те сказав святий, ніхто не зрозумів сісазаного, і пішов чоловік той у путь свою. Коли ж був він у східних краях, трапилася йому в дорозі одна ріка, якої не знав, ніколи ж бо не ходив дорогою тою. Була ж та ріка в ширину десь двадцять сажнів, настільки ж швидка, що ледве птаха рівно з нею могла летіти. Стояв же на березі чоловік той, шукав брід, тоді насмілився увійти, сидячи на коні, хотів переплисти на той бік. І зразу підхопила його бистрина ріки і несла серединою до моря, і був чоловік той у страху великому і біді смертній, заледве не втопився. Закричав же зі страху, кажучи: "Господи, молитвами преподобного отця нашого Василія, поможи мені, грішному". І ледве те слово вимовив, побачив Василія святого, який по ріці ходив і бистрину водну зупиняв. Тоді, взявши коня за вудила, перевів його на другий бік і невидимим став. Чоловік же, врятувавшись від утоплення, дякував вельми Богові і угодникові його Василію. Прийшовши в одне село, спочив і спитав про ріку — як називається. Сказали йому люди ті, що Халкедон називається, тобто ластівка, бо до швидкості польоту ластівки подібна, і багатьох, хто не знає, як її перейти, несе в море, щоб потопити. Тоді згадав чоловік той слово преподобного, сказане йому, коли в путь його відпускав: "Халкедон, ріка страшна, вгамується іменем Василія". І взивав: "Слава тобі, Господи, слава тобі. Єдине прошу в Тебе, Владико: аби сподобився я знову бачити угодника Твого і чесну його сивину цілувати". Коли повернувся з дороги, прийшов до преподобного і, припавши до ніг його, дякував і розповідав те, що трапилося з ним, як Бог уділив на ньому милість свою молитвами його святими.

Вищезгаданий Григорій-білець любий був святому, бо добродійний був юнак, дівством, і цнотою, і постництвом подібний ченцям, між мирянами життя своє провадив у домі своєму, який після батьків з маєтком йому залишився. Він, часто до преподобного Василія приходячи і з медоточивих його уст навчаючись, сподобився учнем його називатися. Мав же особливу любов і віру до святого первомученика Стефана, і в храм його приходив, і прикрашав його красою. Було ж у нього село у Фракійському краю, поблизу града Раїдіста, куди в час жнив для збирання плодів іти хотів. Прийшов спершу до преподобного учителя свого і прийняв благословення від нього на дорогу. Тоді увійшов у церкву первомученика і з коліносхилянням помолився доволі, поглядаючи на святу його ікону, нарешті сказав: "Ось путь далека землею і морем лежить переді мною. Ти бо, о святий первомучениче Стефане, в дорозі тій від всілякого зла бережи мене. Як же бо я послужив в міру сили своєї святому твоєму храму, так і ти, даною від Бога тобі благодаттю, будь мені у всілякій потребі покровителем, помічником і опікуном". Коли так помолився, пішов. Трапилося ж йому, коли на шляху в одній гостинниці відпочивав, знайти пояс, ціною двох золотих, його ж донька гостинникова загубила. Коли домашні гостинникові шукали пояса і гостей про нього питали, Григорій, намовою бісівською, утаїв пояс, кажучи собі: "Ті, що пояс загубили, — багаті, я ж продам його і за їхнє спасення роздам гроші бідним". Коли ж ішов шляхом наміреним, свій власний пояс, який також коштував два золоті, загубив разом з мішечком, в якому було чотири золотих і немало грошей, яких могло на дорогу йому вистачити. І сумував через те вельми. Явився ж йому в сонному видінні Василій преподобний, показував горнець розбитий і говорив: "Чи бачиш цю посудину розбиту і ні до чого не придатну?" Відповів Григорій: "Бачу, пане мій". Сказав святий: "Якщо хтось її украде, четверицею стратить, і забереться в нього від украденого як у нинішньому, так і в майбутньому віці. Якщо буде багатим той, хто украв, то з багатства його четверицею забереться, якщо ж убогий, то четверицею мучитися буде". Сказав Григорій: "Отче, я ніколи нічого не крав". Відповів святий: "Знайдений пояс перед гостинником утаїв — а говориш собі, наче нічого не вкрав". Сказав Григорій: "Не украв, отче, а знайшов". Сказав знову святий: "Знай, дитино, що той, хто знайшов чуже втрачене, якщо тому, хто шукає і питається, не сповістить і не поверне, як злодій буде засуджений. Годилося-бо й тобі повернути знайдене. А тому, що затаїв чуже, через те своє стратив, і відніметься в тебе більше, ніж четвериця супроти утаєного. Але й пильнуйся до того, щоб ще гірше не постраждати". Коли збудився зі сну Григорій, у печалі був великій: і тому, що згрішив, і тому, що гірше щось йому святий передрік, — і пішов понурий. Коли був він на полі своєму і плоди збирав, трапилася йому спокуса, гірша від попередньої. Із наймитів один там, на ім'я Олександр, поєднався законним шлюбом з дівчиною, яка Мелитинія називалася, молодою, але з відьомськи поганою вдачею і перелюбодійницею, яка на нечисту похіть настільки була нестримною, що за короткий час усіх навколишніх мужів заманила до свого беззаконного єднання. І ніхто не міг уст своїх відкрити на неї, бо якщо почула, що хтось про неї погано говорить, зразу на такого волхвуванням влаштовувала люту хворобу. І мужа свого, який її за беззаконня заслужено бив, відьмацькими недугами настільки стомила, що навіть мухи не міг від себе відігнати, і багато разів, розгнівана, палицею або нагайкою його била і виганяла з дому — не міг боронитися від неї, хворобами до решти втомлений. Розповідали і про матір її, що волхвуванням лет птахів стримувала, течію ріки завертала і худобі не давала ходити. И иншого багато робила злого, що неможливо переповісти людині, настільки була великою чарівницею. Такого поганого ворона найгірше пташеня, дівчина та, подібна до матері своєї, ще гірше чинила, безмірному перелюбству віддавшись. І якщо б хтось одне слово на неї погане вимовив, той на два чи три місяці впав би розслаблений. Якщо ж хтось рукою вдарити її посмів, той, третього дня не дочекавшись, помирав. Та чарівниця і перелюбодійниця, бачивши Григорія, юного і з лиця вродливого, зранилася красою його і хотіла його звабити до свого нечистого змішання. Безсоромно вслід за ним ходила і щодня якісь дії перед очима його робила, силою бісівською вкладаючи йому до себе нечисті думки. Вночі ж сни на нього насилала, являючи йому лице своє і збуджуючи в ньому похіть. І був Григорій у великому збентеженні помислу свого, у хвилюванні і бурі бажання плотського — біс невидимо вогонь похоті в ньому запалював, видимо ж юна блудниця очима, і словами, і всіма способами любодійними на гріх його зваблювала. І якщо б Господь, молитвами святого первомученика Стефана і преподобного Василія, не поміг йому, гріховним падінням оселилася б у пеклі душа його. Борючись із помислом блудним удень і вночі, часом знемагаючи думкою, часом же міцно протистоячи помислові, не хотів осквернити дівствене тіло своє, яке з утроби матері жінки не пізнало. Хотів же багато разів безчесно відігнати від себе ту безсоромницю, але боявся чарами зробленої хвороби від неї, як же з багатьма траплялося, і згадував пророчі слова Василія преподобного, які у сонному видінні йому сказав: "Пильнуйся, щоб гірше не постраждати, що-бо для цнотливого мужа гіршим може бути від такої біди, де дівства корабель близький до потоплення і цноти стовп близький до падіння". Тоді, воліючи тисячу разів померти, аніж дівство своє, задля любови Христової бережене, згубити, відважно і з великим гнівом кинувся, палицею і словами дошкульними відігнав від себе безсоромницю, кричачи на неї: "О душе велзевулова, якщо надалі посмієш до мене приходити, то тіло твоє скверне на частини роздроблю ранами". І відтоді блудниця і блудні помисли покинули його.

Після того скверна та чарівниця, чинячи помсту, навела на нього люту хворобу, у якій мав померти, якщо б святий первомученик і преподобний Василій явленням своїм не зцілив його, про що сам той Григорій пише так: "Через декілька днів, — каже, — спека була велика. Я йшов до молитовного храму святого великомученика Георгія, який стоїть поміж вертоградів. Була ж неділя. Після закінчення молитви спочив я трохи при храмі тому. І ось бачу уві сні хмару чорну і смердючу, яка зверху прийшла і впала на мене, і голос зверху чув, який говорив: "Прийми, що тобі Мелетинія влаштувала". І була та хмара для мене важка дуже, і студена понад міру, і увійшла в нутро моє. І коли я збудився, виявилося, що лютою одержимий хворобою, і пізнав, що то мені від перелюбодійниці, бо не погодився на нечисту її похіть. Вставши з трудом, пішов зі стогоном, і ліг на ложі своєму, день за днем важча в мене була хвороба, і до воріт смерти я зближався. Тоді розпалив мене вогонь безмірний, і всі частини тіла мого, як суху тростину, поїв, і такий в мене був біль, який розум людський осягнути не може. Не мігши його терпіти, я встав і, втікаючи, кинув себе під тінь дерев заради прохолоди, і звідти до вод ріки кинувся, хотівши охолодити полум'я, яке було в мені. І багато разів думав утопитися, не мігши терпіти лютого болю. Взивав же від болю: "О біда! О нужда! О, якщо таким є вогонь геєнський, то краще людині не родитися". Я не пізнавав лиця людського ані не міг ні з ким розмовляти, і одна ніч видавалася мені довшою сорока літ. Стомлений хворобою, до решти знеможений, здавалося, перебував над глибоким яром, береги якого високі вельми з заходу і сходу. Я ж, стоячи з боку західного, почав, наче послизнувшись, помалу сходити в бездонне провалля, і вельми страхом охоплений був, згадав святого первомученика Стефана і, тяжко зітхнувши, заплакав і мовив: "Святий первомучениче, чи так почув мої молитви, якими у храмі твоєму я молився до тебе, виходячи з царствуючого града? Ось іду в провалля, і більше не побачиш мене ані не послужу тобі ніколи відтепер, бачу-бо, що до воріт смерти я наблизився". Поглянув на східний бік байраку і бачив там наче инший світ, якого земним язиком не описати, і побачив, як звідти до мене йде святий первомученик Стефан у стихарі багряному і говорить люб'язно: "Що тобі, любий? Чого страждаєш? Не гнівайся на мене, не було мене тут, бо відвідував свої храми, які є по вселенній, як же й инших святих. Нині ж ось прийшов. Але, о нечестиві волхви! Бачиш, як можуть, окаянні, шкодити, з Божого допусту". Спитав же його: "Чим є ці високі боки яру і чим провалля, яке тут видно?" Відповів святий: "Це сторони смерти, провалля ж це є тим, яке всі помираючі з великим переходять трудом, допоки на східний дістануться бік. І там є стежка, яка в инший світ веде". Сказав же до нього: "То і я, пане мій, як же бачу, вже помираю?" Відповів мені він: "А чого ще сподіваєшся, приведений сюди?" Я ж із глибини серця зітхнув і, застогнавши, сказав: "Не буде те мені нині, пане мій, не готовий я до смерти". І, взявши мене за руку, святий вивів з провалля того і поставив на східному боці яру, на місці високому, і сказав: "Ось виведений ти з пекла смертного". І зразу опинився я в одному дворі дивному. Але тому, що, здавалося мені, від важкої хвороби не можу ходити, святий первомученик, дихаючи якоюсь божественною насолодою, своє плече мені, грішному, підставив, сказавши: "Обійми мене обома руками ззаду, і я тебе піднесу, і підемо". Коли ми так переходили двір той, бачив я посудини кам'яні великі, наче сніг, білі, які поміщали в собі десь по сто мір, і по двісті, і по триста, повні, запечатані. Спитав же святого: "Чий цей двір і ці посудини? І що в них?" Відповів святий: "Усе це преподобного Василія, який тебе за сина собі прийняв. У посудинах же — духовний єлей, даний йому від Бога, ним же грішників, які приходять до нього, помазує, очищує їх від нечистот їхніх і дітьми Божими робить. Він-бо наче один з апостолів і душі багатьох з уст сатани визволив". Спитав знову святого: "Куди нині ідемо, пане мій?" Відповів він мені: "До преподобного Василія ідемо". Ми ще розмовляли, як отець Василій з дивного якогось покою вийшов назустріч нам. І сказав до нього первомученик: "Так то ти, отче Василію, любу дитину свою, Григорія, у найскрутніший час залишив? І якщо б я не поспішив на допомогу йому, помер би". Відповів преподобний: "Бачив, о блаженний, тебе, що з ним був, і через те не йшов до нього. Проте нині, якщо на те Божа воля, повну зробімо над ним милість". І йшли обидва святі разом, мене зі собою вели. Дійшли ж до якогось місця вельми темного, там побачили змія страшного і великого, і сказав Василій преподобний: "Цей змій мало не заморив дитини моєї Григорія". І, взявши камінь великий, вдарив змія того і убив його. Й опинилися ми в царському граді, до церкви святого первомученика ідучи. І чули всередині голос юнаків, які солодко співали Господові. І сказав до мене святий первомученик: "Ось, благодаттю Христовою, здоровий ти, увійди-бо в церкву і заспівай вдячну пісню Владиці всіх Богові, який велике милосердя тобі явив". Я ж, зразу поклонившись захисникам своїм — святому Стефанові і преподобному Василію, увійшов у церкву, співаючи: "Господь моє світло й спасення моє, кого буду боятись?", — і далі той псалом. Юнаки ж ті найгарніші, побачивши мене, зраділи за мене і говорили: "Прийди, любіш наш, і веселися з нами". І на тих словах закінчилося видіння, я ж до тями вернувся, дивувався — відчув себе здоровим. Прийнявши трохи їжі, підкріпився і заснув солодко. Збудившись, почав ходити, і за короткий час, зовсім одужавши, сів у човен і відплив до Царгороду, розповідаючи всім, що трапилося зі мною, як молитвами святих Стефана і Василія від смерти врятований" (Доти Григорій про себе розповідав).

Тим часом вищезгадана блаженна Теодора, чернечий на себе чин прийнявши, переставилася до Господа, вона багато у дні свої послужила преподобному Василію. І всі, хто духовну любов до преподобного мав, печальні були через Теодору, бо мали її представницею до святого старця: всіх люб'язно приймала, добрими словам утішала, лагідна ж була і милостива, христилюбива і цнотлива, сповнена розуму духовного. Прийшло ж Григорію бажання довідатися, де є після переставлення Теодора, якої чести досягла — серед правих чи серед лівих? Чи сподобилася якоїсь від Бога милости і відради за ревне своє старцеві служіння? Так думаючи, просив часто преподобного Василія, аби розповів йому про неї, вірив-бо без сумніву, що не є таємницею для угодника Божого Василія знати про душу її. І коли багатьма частими і наполегливими проханнями надокучав старцеві, той, не хотівши врешті засмучувати духовного свого сина, помолився за нього до Господа, щоб у видінні відкрилося йому про Теодору. Тої ж ночі, відпочиваючи, бачив Григорій у сонному видінні блаженну Теодору в обителі світлій, приготованій від Бога для Василія преподобного, яка небесною була осяяна славою і невимовних благ сповнена. У тій обителі преподобна Теодора, молитвами угодника Божого, оселилася. Йому ж ревно і трудолюбно у світі цьому літ досить послужила, його обителі у житті благословенному мешканкою бути сподобилася, молитвами його святими. Бачив її Григорій, зрадів, і достатньою її бесідою, наче такою, що насправді була, утішився: спитав її, як відлучилася від тіла, як прийшла у скруту смертну, що при кончині своїй бачила і як минула повітряних духів. Вона ж почала розповідати йому так: "Дитино Григорію, про страшну річ спитав, про яку й згадувати лячно. Бачила-бо лиця їхні, яких ніколи не бачила. І чула слова, яких же ніколи не чула. І що скажу? Люте і важке, якого не сподівалася, зустріло мене тоді через діла мої. Але молитвами і допомогою спільного отця нашого преподобного Василія все легким мені було. Як же тобі, дитино, розповім про біль тілесний, лютість і біду, які бувають у вмираючих? Як же бо хтось нагим впаде у вогонь великий, палаючи і тліючи в попіл перетворюється, так і хвороба смертна і гірка година розлуки руйнує людину. Справді лютою є смерть для подібних мені грішників, бо й я гріхи чинила. Про праведників же не відаю. Коли-бо до кінця життя свого наблизилася і настала година розлуки з тілом, бачила я багато етіопів, які навколо одра мого стали, їхні ж лиця, наче сажа і смола, були чорними, очі ж — наче вугля вогненне, їх же вигляд був настільки страшний, як і сама геєна вогненна. Вони почали чинити галас і бунт, одні — ревучи, як худоба і звірі, инші, наче пси, завиваючи, инші голосили, наче вовки, инші, як свині, кричали — усі ж, поглядаючи на мене, лютували, погрожували і кидалися, зубами скреготали і пожерти мене зразу хотіли. Готували ж хартії, наче сподівалися на якогось суддю, що мав туди прийти, і згортки розвивали, у них же були написані всі мої погані діла. Тоді убога душа моя була у страху і трепеті великому, і не досить було мені гіркоти смертної, але й тих етіопів страшних грізний вигляд і лютість були мені наче другою смертю найлютішою. Відвертала ж очі свої і туди і сюди, щоб не бачити мені страшних лиць їхніх ані не чути голосу їхнього, але не могла уникнути їх — всюди-бо їх без ліку бачила, як вешталися. І не було кому допомогти в такій біді мені, знеможеній до решти, аж побачила двох світлоносних ангелів Божих, які до мене підходили в образі гарних юнаків, їх же краси переповісти неможливо. Лиця їхні були пресвітлі, очі люб'язно дивилися, волосся голів їхніх — наче сніг білий, золотоподібно виблискувало, одяг — наче блискавка був, підперезані поясами золотими через груди хрестоподібно. Вони наблизилися до одра мого, стали праворуч мене, про щось тихо між собою перемовляючись. Я ж, бачивши їх, радісною стала серцем і веселими на них поглядала очима. Чорні ж ті етіопи, бачивши їх, здригнулися і відступили далі. Сказав же один світлоносний юнак до темних із гнівом: "О безсоромні, прокляті і похмурі, злісні роду людського вороги, чому завжди поспішаєте до помираючих приходити? І, влаштовуючи галас, страшите і бентежите кожну душу, що з тілом розлучається. Але не вельми радійте, тут-бо не здобудете нічого, бо Боже є з нею милосердя, і нема вашої частки ані жеребу в душі цій". Коли він те промовив, зразу захиталися етіопи, великий крик і галас вчинивши, і почали показувати діла мої погані, з юности сподіяні, і говорили: "Нічого у ній не маємо? А ці гріхи чиїми є? Чи не вона зробила це і те?" Коли так говорили, стояла я, чекаючи смерти. І ось прийшла смерть, наче лев ревучи, на вигляд вельми страшна, подоби наче людської, але тіла зовсім не мала, із самих лише костей людських нагих складена. Несла ж різне знаряддя до мук: мечі, стріли, списи, бартки, коси, серпи, рожна, пили, сокири, теслі, топірці, гаки та иншого багато невідомого. Те побачивши, смиренна моя душа затремтіла зо страху. І сказали святі ангели до смерти: "Чого зволікаєш, звільни душу цю від пут тіла, швидко й тихо звільни, не має-бо багато тягарів гріховних". І зразу вона підійшла до мене, взяла малий топірець і почала відтинати спершу ноги мої, після того руки, тоді, иншим реманентом решту частин моїх розслаблюючи, члени від суглобів відділяла. І не мала я ані рук, ані ніг, і ціле тіло моє стало мертвим, не могла я більше рухатися. Тоді взяла теслю і відтяла мені голову. І після того не могла я порухати головою — чужа вона мені була. Після того всього зробила в чаші якийсь розчин і, до уст моїх приклавши, насилу напоїла мене. Настільки ж гірким був напій той, що не могла стерпіти душа моя — здригнулася і вискочила з тіла, наче відкинена насилу. І зразу взяли її світлоносні ангели на руки свої. Поглянула ж назад і бачила тіло своє, що лежало бездушне, без чуття і руху, як тоді, коли хто зніме з себе одяг і, кинувши, стоїть і дивиться на нього, так і я дивилася на тіло своє, його ж, наче одяг, скинула. І дивувалася дуже. Коли тримали мене святі ангели, обступили біси в подобі етіопів, кричучи: "Багато гріхів має душа ця, хай відповідає нам". І показували гріхи мої. Святі ж ангели почали шукати добрі мої діла, і знаходили, благодаттю Господньою, які Його допомогою робилися, збирали-бо все, що я колись зробила добре: якщо коли милостиню дала убогим, чи нагодувала голодного, чи спраглого напоїла, чи одягнула нагого, чи подорожнього ввела в дім і дала спочинок йому, чи святим послужила, чи відвідала хворого і ув'язненого і помогла йому. Якщо із сердечністю коли приходила до церкви і помолилася з розчуленням і сльозами. Чи співу і читання церковного слухала уважно, чи приносила тим'ян і свічки, чи инше яке приношення, чи вливала дерев'яну олію в кадила для просвітлення святих ікон і цілувала їх із благоговінням, якщо постила і стримувалася в середу і п'ятницю і у всі святі пости, чи які поклони зробила, і чування вночі, чи зітхала коли з серця до Бога і проплакала над гріхами своїми, чи сповідалася Богові перед духовним отцем про гріхи свої із сердечним за ними жалем і покутувала за них. Якщо ближньому щось добре зробила і на ворога не гнівалася, чи терпіла якісь кпини і докори, і не пам'ятала злого, і віддавала добрим за погане, чи смирилася, чи через чужу біду стогнала і переживала, і співчувала страждаючим, чи того, хто плакав, утішила, і подала комусь руку допомоги, чи спричинилася комусь до доброго діла, чи від поганого діла когось відвернула, чи відвела очі свої від суєти, і стримала язик свій від присяги, брехні, наклепу, марнослів'я. І всі инші мої, хоч і найменші добрі діяння, одне за другим збирали, і готували їх покласти на мірилі супроти злих діл моїх. Етіопи те бачили, скреготали на мене зубами своїми, хотіли-бо зразу вихопити мене з рук ангельських і звести на дно пекла. Тим часом явився там несподівано преподобний отець наш Василій і сказав до ангелів святих: "Пани мої, ця душа багато послужила мені, догоджуючи старості моїй. Я молився за неї до Бога, і Він подарував її мені". Те мовивши, вийняв з надр своїх мішечок червоний повний (думаю, що в мішечку тому було золото чисте) і дав святим ангелам, кажучи: "Коли повітряні митниці минати будете і почнуть лукаві духи випробовувати душу цю, викупите її цим від боргів. Я-бо, благодаттю Божою, багатий, зібрав багато скарбів з потів і трудів своїх і дарую мішечок цей душі, що послужила мені". Це мовивши, пішов. Лукаві ж біси, це бачивши, були розгублені, тоді, піднявши плачевні голоси, невидимими стали. І знову угодник Божий Василій прийшов, несучи зі собою посудин багато єлею чистого і мира дорогоцінного, які, по одній відкриваючи, вилив на мене — і сповнилася я пахощів духовних, і пізнала, що змінилася, і стала світлою дуже. Сказав же знову преподобний до святих ангелів: "Пани мої, коли все належне зробите для душі цієї, тоді в приготований для мене Господом дім введіть її, хай перебуває там". Це мовивши, невидимим став. Ангели ж святі взяли мене і по повітрі на схід ішли.

Коли ми йшли з землі у вись небесну, спочатку зустріли нас повітряні духи першого митарства, на якому випробовуються гріхи слів і висловів людських марних, дурних, нечистих, безчинних. І зразу тут ми стали. І винесли до нас багато згортків, в яких же написані були всі мої слова, з юности моєї сказані, якщо коли сказала щось негідне і нерозсудне, а найбільше якщо срамословила і кпила в молодості своїй, і насміхалася, як же звичай є молодим. Бачила там написане все своє дурнослів'я, сквернослів'я, світські сороміцькі пісні, безчинні вигуки, висміювання і реготи, і викривали мене вони, показуючи час, і місце, і осіб, коли, де і з ким суєтними бесідами займалася і прогнівала словами своїми Бога, ані не мала те собі за гріх, не сповідалася отцеві духовному, не каялася. Це бачивши, мовчала, наче безголоса, не мала що відповісти лукавим духам, справедливо-бо мене викривали. Дивувалася ж собі, як вони того не забули, хоч стільки минуло літ. Те, що я давно забула і ані в помислі про те ніколи не думала, вони ж, як нині сказане, переді мною поклали, все детально і тонко випробовуючи, і згадувала все те, як воно було. Коли ж я мовчала і соромилася, разом же і тремтіла зо страху, святі ангели, які вели мене, проти тих гріхів моїх поклали щось із добрих діл моїх, що пізніше було, — чого ж забракло, доповнили з подарованого від преподобного Василія, отця мого. І викупили мене, і пішла я звідтіля вище. І тоді наблизилася до другого митарства — "брехні". У ньому ж випробовується кожне слово брехливе, а найбільше порушення присяги, прикликання Імени Господнього намарно, брехливе свідчення, невиконання обітниць Богові, ісповідання гріхів неправдиве й инші тому подібні брехні. Духи ж того митарства люті й дикі, які твердо наполягали і випробовували, коли затримали нас, зразу детально допитувати почали. І викрита я була у двох: у тому, що трапилося мені колись у малих речах збрехати і не мала того собі за гріх, і в тому, що багато разів, через сором, не по правді сповідалася перед отцем своїм духовним. Переступлення ж присяги, і брехливого свідчення, й инших тому подібних гріхів не знайшлося в мені, благодаттю Христовою. Проте через ті віднайдені в мені брехні торжествували і хотіли мене вихопити з рук, що вели мене. Але святі ангели дещо з моїх добрих діл, инше з дарованого від отця мого проти тих гріхів поклали — викупили мене, і пішли ми вище без перепон. Тоді досягли иншого митарства — "осудження і наклепу". Там, коли затримані були, бачили, наскільки важкий гріх є осуджувати ближнього і наскільки великим є зло когось обмовити, опоганити, знеславити, образити, насміхатися з чужого гріха, на свої гріхи не дивлячись. Таких-бо люто люті випробовувачі випробовують як антихристів, які сан Христовий перевищили і стали суддями та губителями ближнім своїм, самі будучи тисячу разів осудження варті. Але в мені, благодаттю Христовою, небагато такого там знайшли, берегла-бо я себе пильно у всі дні життя мого, щоб не осудити нікого ж, ані не обмовити, ані не посміятися з когось, ані нікого не образити. Проте часом, випадково, траплялося, що инших осуджувала, або обмовляла, чи з когось підсміхалася, мало розумом розуміючи їх, чи до того ж мале якесь необережно докладала слово — і зразу знічувалася, маючи це за зле собі, але й те мені в саме осудження і наклеп випробовувачі поставили. І там-бо дарами преподобного Василія викупивши мене, ангели святі ішли зі мною вище. І досягли иншого митарства, яке "чревоугодництво" називається. І зразу вибігли проти нас ті нечисті духи, радіючи, наче знайшли щось собі корисне. І бачила я образи духів тих дуже шкарезних, які зображали собою насолодолюбних черева об'їдників і мерзотних пияків, з них же деякі виглядали, наче носили тарелі і казани з наїдками, инші ж чаші і келихи з питтям. Дивлячись же на наїдки ті і питво те — гній смердючий і мерзоту блювотинну — виглядали наче пересичені і п'яні, і скакали з дудками, і все за подобою корчмарів і бенкетуючих робили, насміхаючись із душ грішників, яких до митарства їхнього приводили. Вони, обійшовши нас, наче псів, і затримавши, зразу принесли перед мене всі мої об'їдання, коли я потай їла, чи через силу і потребу їла, чи зранку, як свиня, їла без молитви і хресного знамення. І скільки разів у святі пости перед звичним правилом церковним їла, чи перед обідом від неповстримности перекусила щось, чи на обіді понад міру пересичувалася. Також і п'янства мої були мені показані, ставлячи переді мною чаші і посудини, з яких я упивалася, і число випитих чаш, говорячи: "Чи стільки чаш випила у той час і на тому місці такими чашами упивалася до безпам'ятства і блювання? І знову деінде в инший час стільки склянок наповнила вином, чи иншим питтям, і так багато бенкетувала, із сопілками і музикою танцюючи, плескаючи, співаючи і скачучи. І ледве приводили тебе в дім твій, настільки знемагала від безмірної пиятики". Ще ж показували мені й ті чаші, які колись у пісні дні зранку, через гостей чи через неміч, спорожнила, пила до упиття, за гріх те не маючи, ані не каялася й инших до того приводила. Чи у святкові і недільні дні перед Святою літургією випадково де чашу випила, — усе те мені й инше моє черевоугодництво представили й допитували, і раділи, що вже мають мене у руїсах своїх, і на дно пекла хотіли звести. Я ж тремтіла, бачивши, що вони мене викрили, і не мала нічого супроти відповісти. Святі ж ангели, взявши достатньо з дарованого від преподобного Василія, проти них викуп за мене поклали. Ті ж, побачивши викуп мій, закричали, галас і бунт великий вчинили: "Горе нам, — кричали, — згубили ми труд свій, загинула наша надія". І пускали по повітрі хартії, які мали на мене написані. Я ж, на те дивлячись, веселилася, і пішла звідти безборонно. Ідучи ж, розмовляли святі ангели між собою, кажучи: "Справді велику допомогу має душа ця від угодника Божого Василія. І якщо би його труди і молитви не помагали їй, велику б скруту перетерпіти мала б, переходячи повітряні випробування". Я ж, набравши відваги, сказала до святих ангелів: "Пани мої, здається мені, що ніхто з тих, що живуть на землі, не знає, що тут буває і що чекає душу грішну після смерти". Відповідали мені святі нагели: "Хіба не свідчить про це Божественне Писання, яке завжди у церквах читають, і хіба священні служителі Божі цього не проповідують? Але, пристрастившись до земних суєт, люди нехтують тим, вважаючи насолодою щоденне насичення і пиятику, їдять щодня ненаситно й упиваються без страху Божого, маючи собі черево замість Бога, ані не думають про майбутнє життя, ані не пам'ятають Писання, яке говорить: "Горе вам, що наситилися нині, бо зголоднієте, і ви, пиятикуючі, будете спраглі". Байками-бо вважають Письмо Святе і живуть у зневажанні і нестримності, з тимпанами і ликами бенкетуючи, і щодня, як же євангельський багач, веселячись світло. Проте деякі з них є милостивими і милосерними і благодіють убогим та бідним, і допомагають потребуючим. Такі легко за гріхи свої отримують від Бога прощення і переходять митарства без пакостей, заради милостині своєї, говорить-бо Писання: "Милостиня очищує гріхи, і від смерти рятує, і дає здобути життя вічне". А тим, що не стараються милостинями очистити гріхи свої, неможливо уникнути цих випробувань, вихоплюють-бо їх ті, яких же бачила, темновиді князі митарств, і мучать люто, низводять в підвали пекла і тримають у путах до Страшного Суду Христового. Але й тобі неможливо було б оминути цього, якщо б не отримала викуп з подарунку Василія преподобного". Коли так розмовляли, дійшли до митарства "лінощі", де допитують тих, які кожен день і годину в неробстві проводили. І тримають тут нероб, які з чужих трудів їли, самі ж працювати не хотіли, і позикодавців, які, приймаючи відплату, продовжити позики не хочуть, також випробовують там і тих, що не дбають про хвалу Божу і лінуються у святкові і недільні дні іти на утреню і на Божественну літургію, і на инші славословлення Божі. Про занепад і непильнування допитують там, і кожного — чи мирянина, чи духовного — лінощі та недбалість душі випробовують детально і багатьох звідти зводять у провалля. Там і я багато випробовувана була, і не могла б звільнитися від боргів гріха того, якщо б не доповнили нестачі моєї дари Василія преподобного. Ними ж викупившись, взята була звідти. І йшла попри митраство злодійства, на якому й мало затримана була, небагато там давши, переминула: не знайшлося-бо ніякого в мені злодійства, окрім того, що було в дитинстві моєму, дуже мало, із браку розуму. Звідти прийшли ми до митарства сріблолюбства і скупости, але й те зразу я перейшла, покривав-бо мене Господь у житті моєму, не дбала про великі маєтки ані не була сріблолюбива, а тим, що Господь посилав, задовільнялася. Не була скупою, але з того, що мала, подавала сердечно потребуючим.

Дата добавления: 2015-06-04