Пам'ять преподобного отця нашого Георгія Ісповідника, митрополита Митилинського

Місяця квітня в 7-ий день

Цей преподобний отець наш Георгій, змолоду Христа полюбивши, монаше прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто инший. І став ісповідником Христовим за царювання Лева Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царюванні Константина й Ірини правовірних, на престол архиєрейський возведений був у граді Митилині, митрополії острова Лезвії, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику повстримність ангелам співдружником став і чудотворцем виявився, невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царства Лева Вірменина, який іконоборство відновив, знову за святі ікони підняв гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Лева Вірменина, відновленням іконоборства і вигнанням Георгія святого було знамення в граді тому, яке провіщало біду, що мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Теодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди "Киріє єлейсон". Хрест святий, який на божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій долі і впав на землю. Люди ж, те бачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно "Киріє єлейсон" довгий час взивали і не хотіли з церкви вийти — сподівалися-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лезвійський. Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Георгієм (був же той Георгій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Георгія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крови і, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав: "Повірте мені, діти, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з допусту Божого. Він матиме свинську вдачу і життя". І збулося те швидко. Коли-бо настав на царство вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою іконоборну єресь, тоді й преподобного отця нашого Георгія, Митилинського митрополита, прикликано — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато погоджувалося зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріярха Теодота, прозваного Каситер, й инших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу. Цар же і лжепатріярх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лезвійському острову в Митилинський град митрополитом поставили, який, подібно до вепра, що з лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Георгій, у вигнанні инші дні життя свого проживши, багато чудес зробив, благодаттю Христовою. Коли надійшов час його переставлення, засіяла на небі пресвітла зоря, кончини його блаженної провісниця, що й на Лезвійському острові видно її було, і після неї в Ми тилині вівці словесні пізнали відхід до Господа пастиря їхнього — Георгія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення з мощів його виточив на прославу угодника свого.

Знати годиться, що два були святі Георгії — митрополити Митилинські на острові Лезвії. Перший — той, про якого сказано, у вигнанні за царювання Лева Вірменина постраждав, було ж те в рік буття світу 6324-ий, втілення ж Бога Слова — 816-ий. А другий — після нього, роками пізніший, брат вищезгаданого Симеона Прозорливого. Цей другий Георгій ставлений був у пресвітерство від першого Георгія-митрополита в рік буття світу 6290-ий, втілення ж Божого 782-ий, за царювання Константина та Ірини. А на престол після того зійшов за царювання Михаїла Балби, чи Недорікуватого, який, воцарившись, дав свободу правовірним. Вигнав цього другого святого Георгія за правовір'я Теосріл, цар іконоборний, а по смерти цього царя блаженна цариця Теодора зі святішим Методієм, патріярхом Царгородським, утвердивши православ'я, повернула з вигнання на престол цього другого Георгія у рік буття світу 6350-ий, втілення ж Божого 842-ий. І прожив богоугодно, прийняв кончину на престолі своєму в мирі.

Дата добавления: 2015-06-04