У той самий день пам'ять святого отця нашого Доната-єпископа

У дні благочестивого царя Теодосія Великого цей святий Донат єпископом був у граді Єврія, що в старому Єпірі. Було ж поблизу града того місто, що Сорія називалося, у ньому ж витікало джерело водне: якщо з нього ж хтось води напився, зразу тяжко вмирав. Довідавшись про те, святий єпископ Донат пішов до джерела того з клириками своїми і, коли близько джерела був, зразу почув грім — і вийшов з джерела того змій великий і страшний і проти угодника Божого ішов, і намагався хвостом своїм загородити ноги худобині, на якій їхав святитель. Донат же єпископ батогом, яким бив свого під'яремника, вдарив змія, що наближався, по хребті — і зразу змій мертвим став. Клирики й люди, які були при єпископі, бачивши те чудо, зібрали дрова і, розклавши вогонь, спалили змія, щоб, зігнивши, не пошкодив повітря отруйним смородом, — великий-бо вельми був. Води ж із джерела того не сміли пити, тому святий Донат, помолившись, благословив джерело і спершу сам, зачерпнувши води, випив, тоді і всім звелів без страху пити — і пили всі досить, і не пошкодилися, і славили Бога, і повернулися в доми свої.

На иншому місці, що сухе й безводне колись було, бачивши, що люди при ньому спраглі вельми від спеки великої і знемагають від спраги, малу ямку своїми руками викопав і, помолившись до Бога, вивів джерело води, щедрий струмінь з нього витікав завжди. Але і з небес звів воду достатню в час бездощів'я й посухи великої: коли помолився він до Господа, зразу пролився дощ великий, і напоїв землю добре, і врожай плодів був його молитвами. У ті часи донька царя Теодосія вельми була недужа, дух нечистий мучив її, і в печалі великій були цар і цариця через доньку свою, бо одна в них була. Довідалися вони про чудотворця — єпископа Доната, і зразу послав цар до Єпіру, щоб прикликати до себе всіх єпископів краю того і благословитися від них. Коли прийшли єпископи єпирійські до Константинополя, прийняв їх цар з шаною і любов'ю і спитав, кажучи: «Чи є серед вас Донат-єпископ, який палицею змія умертвив, і воду із сухої землі вивів, і дощ з неба від Бога випросив?» І показали йому святого Доната. Цар же привітав його, повів до цариці, і припали разом, обійняли за ноги святого, просили й казали: «Рабе Божий, вчини з нами милість, доньку маємо єдину, і вона люто страждає, мучена бісом. І вельми через неї сумуємо, зранені душі наші, приводимо багатьох лікарів і єреїв — і нічого помогти не можемо. Твою ж святиню попросили потрудитися прийти сюди, бо чули про велику благодать Божу в тобі, що виженеш з неї біса сильними своїми до Бога молитвами. Якщо вилікуєш її, половину маєтку її візьмеш». І сказав святий: «Де дівчина, хай подивлюся на неї». І вели його до неї — зразу біс, не стерпівши приходу угодника Божого, закричав і кинув дівчину, утік з неї, і стала дівчина здорова. Зраділи ж цар і цариця і багато святому подали дарів, але він нічого не хотів взяти з того, що подавали йому. Бачив же їхні добрі звичаї і добру віру, просив, щоб дали місце в його єпископії поблизу поля його, що називалося Омфаліє, аби на ньому збудував собі церкву, — і зразу цар те місце дарував йому і писанням своїм затвердив. Затримався святий у Константинополі, як муж один помер. Його ж виносили, щоб поховати, але инший чоловік, позикодавець, рукописання померлого маючи, затримав похорон і не давав поховати тіла, допоки не віддадуть йому повинне, був же борг двісті золотих. Донат же святий поблизу дому того померлого громадянина мав своє перебування, чув крик і галас, і людей зійшлося багато, сказав до єпископів: «Ходімо попросимо позикодавця, щоб дав поховати тіло померлого боржника свого». Єпископи не захотіли йти, пішов тому туди сам. Його ж побачивши, удова, що по мужеві залишилася, припала до ніг його, кажучи: «Змилосердися наді мною, чоловіче Божий, бо подвійною бідою одержима я: мужа втратила, і тіла поховати не дає мені позикодавець. Переконай його, праведнику, щоб дав вільно поховати померлого, щоб не зігнив на ліжку й не розсипався». Святий же спитав її: «Чи точно знаєш, що винен муж твій чоловікові тому?» Відповіла жінка: «Пане мій, перед цим часом декілька днів сказав мені муж, що вже віддав борг, лише письмове підтвердження в позикодавця залишив». Святитель же Божий просив позикодавця, кажучи: «Дай, дитино, поховати тіло померлого, належне після того віддатися тобі може». Позикодавець був жорстокий і неправедний, не лише не послухав, але і словами безчесними ображав святого. Тоді святий єпископ, підійшовши до одра, на якому померлий лежав, торкнувся рукою мерця і возвав, кажучи: «Чуєш, чоловіче?» І зразу мертвий ожив і, відкривши очі, сказав: «Це я, владико». Сказав до нього святий: «Встань і глянь, що маєш робити з позикодавцем своїм, бо не дає поховати тебе, каже, що ти не віддав йому боргу, на який і підтвердження письмове має в себе». Мрець же, піднявшись, сів (усі вжахнулися через предивну ту річ), поглянувши на позикодавця свого грізно, звинуватив його у брехні і викрив його неправду, розповідаючи, коли і на якому місці віддав йому борг двісті золотих. І не мав що супроти відповісти позикодавець, але стояв, тремтів та мовчав, наче німий. Чоловік, оживши, підтвердження свого письмового від позикодавця вимагав. І, взявши те в руки, роздер, сидячи на одрі, і, поглянувши на святителя, сказав йому: «Добре збудив мене, праведнику, на викриття грішника цього, звели мені знову заснути». І сказав йому святий: «Іди в спокій, дитино, бо звільнив вже підтвердження своє». І зразу знову заснув сном смерти муж той. Усі ж, що бачили те вражаюче чудо й чули про те, з великим подивом прославляли Бога і добродійній силі Божого угодника дивувалися.

У час, коли затримався Донат святий в Константинополі, було бездощів'я і посуха. На прохання царя святий вийшов за град з литією, молив Бога, аби послав дощ вільний землі висохлій. І зразу настільки великий дощ пролився, що казали люди: «Ось другий потоп має бути». Жалів же цар святого єпископа Доната, що змокне вельми від безмірного дощу в самій ризі, але коли з литії повернувся у двір царський, бачили на ньому ризи його зовсім сухі, й ані сліду вологи не мали, ні одна-бо крапля дощова не впала на них — і дивувалися всі вельми. Цар же веселився вельми через такого угодника Божого, дякуючи Богові, що в дні царювання його послав Господь такого світильника світу, чудотворця найкращого. Після багатьох з ним бесід і після прийняття від нього благословення відпустив Доната на його престол. Дав же всього достатньо на будівництво і прикрашання нової церкви, яку хотів святий на вищезгаданому місці підняти, і коли прийшов до себе блаженний Донат, збудував церкву прекрасну за царське подаяння і гріб собі в ній приготував. І, досягнувши старости повної, відійшов до Господа, щоб стояти перед ним у лику святих єрархів і славити Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого всі святі славлять навіки. Амінь.

У той самий день: святий мученик Максим, мечем за Христа у живіт простромлений, помер.

У той самий день віднайдення чесних мощів святого священомученика Василія, єпископа Амасійського. Страждання його дивися цього ж місяця в 26-ий день.

Дата добавления: 2015-06-04