У той самий день житіє преподобного старця Серапіона Синдоніта

Був один у Єгипетському краю старець на ім'я Серапіон, кликали його Синдоніт, бо не мав иншого одягу наготу тілесну покривати, окрім синдону. Він з юности був монахом і не шукав маєтку ніякого у світі цьому: ані келії, ні пристановища, — але таке було життя його, як у птахів: ані в хаті під дахом ніколи сидіти чи спочити не хотів, саму лише плащаницю вдягав і носив мале Євангеліє, переходив з місця на місце, де заставала його ніч, там спочивав. Удосвіта вставав, не лишався на одному місці, але знову ходив, як безтілесний, через те безпристрасним часто його називали. Багато разів знаходили його за селом, у якому колись жив — сидів на дорозі й гірко плакав. І, питаючи, казали: "Чого плачеш, старче?" Він же їм відповідав: "Пан мій доручив мені своє багатство, я ж згубив його і стратив, і хоче мене карати". (Це ж говорив притчею, паном-бо називав Бога, багатством — душу свою, за образом Божим створену і кров'ю Сина Божого викуплену.) Ті, що чули, не розуміли, що він каже, але думали, що говорить про золото, тому кидали йому то трохи хліба, то овочів і казали: "Візьми, брате, це, а через багатство, яке втратив, не сумуй, може тобі Бог послати його". І відповідав їм старець: "Амінь, амінь". Коли ж в Олександрію прийшов, зустрів жебрака, що з холоду тремтів, і, ставши, почав думати: "Як же я, що вважаю себе постником і виконувачем заповідей Христових, одяг ношу, а цей жебрак, більше ж сам Христос, від холоду гине, а я не змилосерджуся над ним? Справді, якщо не покрию наготи його і залишу його померти від морозу, як убивця засуджений буду в Судний День". І, знявши зі себе синдон свій, віддав жебракові — і сидів нагий, під пахвою тримаючи Святе Євангеліє, яке носив. Попри нього йшов знайомий, побачивши його нагим, сказав: "Отче Серапіоне, хто з тебе одяг зняв?" Той показав на Святе Євангеліє, сказав йому: "Воно оголило мене". Після того зустрів одного чоловіка, якого за борг у темницю вели, і зжалився над ним, не мав що йому подати, продав Євангеліє, що носив, і віддав борг за чоловіка того. І прийшов у хатину, в якій жив, побачив його голого учень, сказав йому: "Де твоя мала риза, отче?" Відповів старець: "Послав наперед її, дитино, у те краще місце, якого потребуємо". Сказав знову учень: "А Євангеліє мале де?" Відповів старець: "Справді, дитино, те говорило мені повсякдень: продай маєток і роздай бідним, щоб у День Судний знайти. Послухав я тому його і зробив, як же радило мені, — продав і потребуючим дав, аби мати сміливість перед Богом нашим Ісусом Христом, бо послухав я Святого Євангелія". Один же знайомий дав йому инший бідний, полатаний синдон, щоб покрився. Цей безкорисливий духом і насправді убогий старець частими переходами прийшов до Еллади і перебував в Афінах три дні. І не міг взяти ні від кого хліба, був голодний, ніхто-бо йому нічого не дав, а купити не мав за що, бо, слухаючи слів Христових, ніколи не носив гроша, ні торби, ні овечої шкіри, ані чогось иншого, окрім полатаного синдону, яким наготу свою покривав. На четвертий день зголоднів вельми, став на високому місці у граді і почав плакати і взивати: "Мужі афінські, поможіть мені!" Зійшлися до нього філософи, що були найголовніші в граді, і питали його: "Звідки ти, старче, і що тобі, що так страждаєш?" Він же сказав: "Родом єгиптянин, відколи вийшов зі справжньої батьківщини своєї, у три борги впав. Два позикодавці залишили мене, не маючи що з мене взяти, третій же не полишає мене, але борг вимагає". Філософи ж питали: "Хто позикодавці твої? І хто надокучає тобі? Скажи нам, щоб ми допомогли тобі". Тоді сказав їм старець: "Бентежили мене з юности похіть тілесна, сріблолюбство і неситість живота. Від двох я вже визволився, і більше не бентежать мене: ані не хочу тілесних насолод, ані маєтків не потребую. Неситість же живота не хоче покинути мене, ось-бо четвертий день не їм, і не перестає бентежити мене черево, звичного боргу — їжі — просячи". Деякі з філософів думали, що підступно говорить, дали йому золотого і пішли за ним віддалік, хотівши бачити, що буде з тим золотим робити. Він же, взявши, пішов до хлібодавця і, поклавши його перед ним, взяв один хліб і пішов. І більше не з'являвся в тому граді. Тоді пізнали філософи, що справді добродійний муж, тому дали за хліб належну ціну продавцеві, а золотий свій забрали. Серапіон же блаженний, прийшовши у край Лакедемонський, почув про одного градоначальника, що манихейської тримається віри, а життям добродійний. Пішов тому до нього і продав йому себе в рабство. І через два роки, благодаттю Христовою, відвернув його від єресі і до православної Церкви з жінкою і всім домом привів. Тоді не як раба вірного, але як батька справжнього полюбили його і шанували вельми, радіючи за своє визволення від єресі, і славили Бога. Старець же пожив у них, скільки до спасення їхнього треба було, і ціну за себе, від них взяту, знову їм віддав. Пішов звідти і, за звичаєм своїм, ходив краями і градами.

Розповідають про нього й те, що раніше (коли був юний) продав себе одному еллінові, скомороху, за двадцять срібняків. І, зберігши їх, служив йому доти, допоки не навернув його й увесь дім його до Христа Бога. Бачив скоморох, що його раб повсякдень у пості був, хліба лише ввечері куштував трохи і води в міру, вночі ж вставав і молився до Бога свого зі сльозами. Розчулився спершу сам скоморох, тоді й жінка його, після того й цілий дім його — і повірили у Христа, істинного Бога, і святе хрещення прийняли. Сказали ж йому: "Ходи, брате, звільнимо тебе від твоєї для нас роботи, як ти звільнив нас від рабства диявольського". Він же сказав їм: "Тому що Бог мій діяв на спасення душам вашим, розповім вам таємницю мою. Я, вільний у єгипетському роді, бачачи вас у блуді великому і загибелі, змилосердився над вами і через те продав себе вам, аби змогти вас, допомогою Божою, наставити на путь спасення. Нині ж, коли Господь спас вас через мене, смиренного, візьміть срібло ваше, я ж піду про спасення инших турбуватися". Вони ж його довго просили, кажучи: "Маємо тебе шанувати як батька і пана нашого, вже-бо відтепер будь нам паном, ми ж тобі хай рабами будемо, лише не йди від нас". Проте не змогли впросити його, не хотіли ж взяти від нього срібняків і казали: "Роздай те, отче, убогим, нам-бо досить спасення нашого". Відповів їм Чоловік Божий: "Ви самі роздайте те, що ваше, я-бо чужого срібла убогим не даю". Вони ж знову просили його, аби принаймні раз на рік відвідував їх, — і пішов від них в инші краї. Тоді знайшов корабель, що плив з Олександрії до Риму, увійшов у нього, хотівши вирушити до Риму. Кораблеплавці ж, коли відпливали від берега, не спитали старця, чи вніс щось на корабель, думали-бо один про другого, що котрийсь із них прийняв на корабель старцеві речі. Хоч же і в полатаному синдоні його бачили, проте думали, що має плату за корабель відповідну. Коли ж відплили від берега десь п'ятсот стадій, почали при заході сонця їсти. Побачили, що старець не їсть, — думали, що постить у день той. Тоді побачили його, що на другий і на третій день нічого не куштує, — думали, що вперше в море вийшов і від морського вітру хворий і їсти не може. Тоді на четвертий і п'ятий день, бачачи, що він без їжі перебуває, спитали його: "Чоловіче, чому нічого не їси?" Він же відповів їм: "Бо не маю що їсти, тому й не їм". Питали ж один в одного: "Хто прийняв на корабель речі чоловіка цього?" І довідавшись, що нічого не приніс зі собою, почали сварити його з гнівом, кажучи: "Чому так увійшов, нічого не маючи? Що будеш їсти і чим віддаси нам плату належну?" Старець же відповів їм: "Я, як же бачите, нічого не маю більше, тільки погане це на собі шмаття. Якщо не хочете мене везти зі собою, відвезіть мене назад і залиште мене там, звідки взяли". Вони ж сказали йому: "Якби і сто золотих давав нам, аби назад ми повернулися задля тебе, то не захотіли б, бо маємо сприятливий вітер у дорогу, що перед нам лежить". І терпіли старця на кораблі, годуючи його Бога ради. Преподобний же, прибувши до Риму, обходив усіх, про кого чув, що добродійно живуть, і з ними розмовляв, приймав собі користь. Для того й подорожував, аби зібрати духовне багатство й купити собі небесне добро у вічному спокої, що й отримав Благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04