Поняття та засади регулювання ліквідації юридич­ної особи 1 страница

Щ^247

S^37

У процесі реорганізації юридичної особи її кредиторами можуть бути заявлені ординарні та екстраординарні вимоги.

Ординарні вимоги - це вимоги, строк виконання яких настав згідно зі змістом відповідних зобов'язань. Екстраординарні вимоги - це ви­моги про припинення або дострокове виконання зобов'язання, що можуть бути заявлені кредитором на підставі ч. 1 ст. 107 ЦК. Визна­чений рішенням про реорганізацію строк для заявления вимог креди­торів обмежує кредиторів у заявленні лише екстраординарних вимог, адже зобов'язання юридичної особи не припиняються її реорганізацією, і тому ординарні (звичайні) вимоги можуть бути висунуті до юридичної особи, що реорганізується, чи її правонаступника (правонаступників) у будь-який час, оскільки закон цього прямо не виключає.

Надання ч. 1 ст. 107 ЦК кредиторам права вимагати припинення зобов'язання є досить неоднозначним. Справа в тому, що саме по собі припинення зобов'язання - це зникнення правового зв'язку кредитора і боржника. У цьому сенсі традицшно й саме виконання зобов'язання має наслідком його припинення (ст. 599 ЦК). Проте екстраординарні ви­моги кредитора з припинення зобов'язання та його дострокового вико­нання положеннями ч. 1 ст. 107 ЦК розрізняються. Тому слід вважати, що говорячи про право кредитора вимагати припинення зобов'язання, ч. 1 ст. 107 ЦК має на увазі припинення з інших підстав, ніж виконання. Методом виключення розглянемо відповідні підстави, а саме:

а) оскільки вимога кредитора в порядку ч. 1 ст. ст. 107 ЦК є вимогою
односторонньою й такою, що виникає безпосередньо на підставі за­
кону, то в цьому випадку не може йтися про договірну підставу припи­
нення зобов'язання (відповідні положення ст. 598 ЦК);

б) для припинення зобов'язання в розглядуваному випадку необхідне
висунення кредитором відповідної вимоги. Про припинення відповідного
зобов'язання поєднанням боржника в однш особі (ст. 606 ЦК), немож­
ливістю виконання (ст. 607 ЦК), смертю боржника (ст. 608 ЦК) та лік­
відацією юридичної особи (ст. 609 ЦК) в такому разі йтися не може;

в) для припинення зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 107 ЦК кредитор
має висунути відповідну вимогу, через що не може йтися про підстави
припинення зобов'язання, які залежать від односторонніх дій кредитора
і не потребують згоди боржника - прощення боргу (ст. 605 ЦК) та за­
рахування вимоги в рахунок боргу за іншим зобов'язанням. Крім того, ці

підстави є звичайними і можуть за належних умов бути застосовані креди­тором незалежно від знаходження боржника у стані реорганізації, а у ч. 1 ст. 107 ЦК йдеться саме про екстраординарну вимогу кредитора про припинення зобов'язання, право на пред'явлення якої саме й виникає внаслідок прийняття боржником рішення про реорганізацію.

Отже, з усієї ланки можливих підстав припинення зобов'язання за­лишається лише остаточне припинення зобов'язання за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 604 ЦК), передання відступного (ст. 600 ЦК) та новація (частини 2-4 ст. 604 ЦК). Саме припинення зобов'язання за однією з цих підстав може вимагати кредитор у боржника за змістом ч. 1 ст. 107 ЦК. Усі зазначені підстави є за своєю природою договірними й мають базуватися на вільній згоді сторін зобов'язання. Але зазначення в ч. 1 ст. 107 ЦК на право кредитора вимагати припинення зобов'язання (тобто, окрім його виконання) дає підстави вважати, що відповідна норма закону створює для боржника в подібних випадках певний обов'я­зок задовольнити відповідну вимогу кредитора.

При цьому вибір підстави та обрання конкретних умов такого при­пинення залишаються за кредитором, але при відмові боржника від надання відступного чи здійснення новації на умовах кредитора спо­нукання його до цього в судовому порядку є проблематичним, адже цивільне законодавство не передбачає обов'язку боржника в таких ви­падках погоджуватися з умовами надання відступного чи новації, за­пропонованими кредитором.

Так само не зарадить інтересам кредитора в цьому випадку й госпо­дарське законодавство, адже в ньому не міститься права суду (крім пе­редбачених ч. 7 ст. 181 ГК двох основних винятків) примушувати гос­подарюючих суб'єктів до укладення договору на умовах, визначених судом. Отже, обов'язку боржника щодо задоволення вимог кредитора про надання відступного чи новацію практично не існує.

Навпаки, якщо кредитор вважає для себе доцільним висунути ви­могу про остаточне припинення зобов'язання (так, як воно припини­лося б за згодою сторін на підставі ч. 1 ст. 604 ЦК), то боржник таку вимогу зобов'язаний задовольнити (наприклад, орендар повинен по­вернути орендодавцю орендоване майно й виконати усі інші обов'язки, передбачені на випадок розірвання договору оренди, якщо орендодавець на підставі ч. 1 ст. 107 ЦК висуне вимогу про припинення відповідного

договору), а у випадку небажання боржника це зробити суд має право на вимогу кредитора припинити зобов'язання своїм рішенням (зокре­ма, розірвати договір).

Зазначені висновки підтверджуються також тим, що за змістом ч. 2 ст. 107 ЦК комісія з реорганізації має розглянути кожну вимогу креди­тора (включаючи рівною мірою вимоги про дострокове виконання та припинення зобов'язання) та прийняти рішення про їх задоволення чи відхилення. Якщо комісія з реорганізації задовольняє вимогу кредито­ра про дострокове виконання існуючого зобов'язання, немає потреби укладати з цього приводу будь-який додатковий договір. Але якщо буде задоволено вимогу кредитора про припинення зобов'язання з інших підстав (остаточне припинення зобов'язання за домовленістю сторін, передання відступного чи новація) сторони мають оформити таке при­пинення зобов'язання укладанням відповідної угоди, що зафіксує їх права та обов'язки в цьому аспекті.

Сплив визначеного рішенням про реорганізацію строку для заявлен­ия вимог кредиторами не дає комісії з реорганізації підстав для зали­шення заявлених в межах цього строку, але не розглянутих з різних причин екстраординарних вимог без розгляду: за змістом ч. 2 ст. 107 ЦК комісія з реорганізації повинна розглянути та вирішити (задоволь­нити чи відхилити) усі заявлені кредиторами вимоги.

• Способом захисту права кредитора в разі відхилення комісією з реорганізації його вимог чи ухилення від розгляду цих вимог є звернен­ня з позовом до суду.

Відповідачем при цьому має виступати юридична особа, що реорга­нізується, адже спеціальний орган з реорганізації не має процесуальної правосуб'єктності.

Предмет позову кредитор формулює самостійно, але слід ураховува­ти, що предметом позову не може бути вимога про спонукання роз­глянути вимогу, адже судова практика в Україні вважає відповідну ви­могу такою, що не підлягає задоволенню як не передбачена визначеним законом переліком способів захисту права (див. постанову ВГСУ від 02.09.2008 р. у справі № 11/4-08¹).

Наявність судового спору з приводу відхилених чи нерозглянутих вимог кредиторів сама по собі не є підставою для зупинення процедури ' Архів господарського суду Вінницької області, справа № 11/4-08.

240 ^^^%^

реорганізації юридичної особи, адже відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК до підсумкового документа реорганізації включаються також і спірні зобов'язання. Утім, якщо судом за відповідною справою було вжито заходів щодо забезпечення позову, що виключають продовження про­цедури реорганізації, така процедура має бути призупинена без скла­дення чи зі складенням відповідного розпорядчого документа спеціаль­ним органом з реорганізації.

Реорганізація юридичної особи не припиняє її зобов'язань. Тому якщо кредитори не заявили протягом визначеного строку в процесі реорганізації екстраординарних вимог чи такі вимоги були відхилені (або навіть взагалі на порушення закону не розглянуті) і кредитори не звернулися до суду за захистом свого права, такі кредитори залиша­ються кредиторами правонаступника (правонаступників) реорганізова­ної юридичної особи за відповідними зобов'язаннями.

Етап складення і затвердження підсумкового документа реорга­нізації. Вирішивши всі заявлені кредиторами екстраординарні вимоги, спеціальний орган з реорганізації переходить до наступного етапу ре­організаційної процедури - етапу складення і затвердження підсумко­вого документа реорганізації.

На стадії реорганізаційного процесу на підставі даних, що отримані на попередньому етапі, спеціальним органом, уповноваженим на здійс­нення реорганізаційних заходів, складається та належним чином оформ­люється підсумковий документ реорганізації юридичної особи (роздільний (передавальний) акт (баланс)), який подається на затвердження і затвер­джується органом, який прийняв рішення про реорганізацію. Отже, ключовими для характеристики цього етапу мають бути питання про: а) документ, що має бути складений за результатами реорганізації; б) зміст та оформлення такого документа; в) порядок його затвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК спеціальний орган з реорганізації за результатами проведення реорганізаційних заходів складає передаваль­ний акт (уразі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу). У разі виділу за змістом ч. 1 ст. 109 ЦК складаєть­ся розподільчий баланс.

Разом з тим ч. 4 ст. 59 ГК приписує складати в разі реорганізації юридичної особи шляхом поділу чи виділення роздільний акт (баланс), не уточнюючи, чи слід складати обидва вказані документи або ж один з них і який саме.

На практиці слід складати підсумковий документ реорганізації таким чином, щоб формально виконати вимоги всіх вказаних законодавчих при­писів. При цьому слід мати на увазі певні особливості форми та змісту підсумкового документа реорганізації.

Справа в тому, що баланс як такий є документом встановленої форми бухгалтерської звітності. Його форма, а також вимоги щодо складання визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. Звичайно, вказаним положенням затверджено форму просто ба­лансу, а не розподільчого балансу, але форма останнього взагалі не визна­чається законодавством, через що іншого орієнтиру щодо форми при складанні розподільчого балансу немає. Тим більше, що в тих окремих нормативно-правових актах, видавники яких спромоглися дати хоча б якісь вказівки з методики складання розподільчих балансів, прямо зазна­чається на необхідність їх складання за загальними правилами та за формами, установленими для бухгалтерського обліку та звітності (див., наприклад, додаток 5 до пункту 1.2 Типового плану реструктуризації та досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка становить більше ніж 50 відсотків, затвердженого На­казом Фонду державного майна України від 17.11.2004 р. № 2502).

При цьому баланс характеризує склад майна юридичної особи, по-перше, лише за вартісними показниками, а по-друге, лише щодо певних облікових груп. Тому безпосередньо Ь самого балансу, якщо тільки його форма буде використана для складення розподільчого балансу, з'ясувати індивідуалізований склад майна, прав та обов'язків, що до нього включені, є неможливим.

Отже, у всякому випадку крш суто розподільчого балансу, що скла­дається за формою балансу загального з певною модифікацією рекві­зитів (найменування «розподільчий баланс», позначка про затвер­дження тощо), при поділі та виділі має складатися додаток до розподільчого балансу, який буде індивідуалізовано, так би мовити, «поштучно», перераховувати усе майно, права та обов'язки, які фор­мують статті балансу. Такий додаток доцільно іменувати «Роздільний акт» (така термінологія побічно дозволить також виконати вимоги ч. 4 ст. 59 ГК) із вказівкою в його тексті, що він є невід'ємною частиною відповідного розподільчого балансу. Тільки за таких умов можливе точ-

не додержання при поділі та виділі вимог ч. 2 ст. 107 та ч. 2 ст. 109 ЦК, відповідно до яких усі підсумкові документи реорганізації мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється (реорганізується шляхом виділу), стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Підсумковий документ з реорганізації оформлює правонаступництво передусім у цивільних правовідносинах. Разом з тим, якщо певні право­відносини іншої галузевої належності допускають правонаступництво в разі реорганізації юридичної особи, відповідні права та обов'язки також доцільно відображати в підсумковому документі реорганізації.

Підсумковий документ з реорганізації юридичної особи має забез­печувати абсолютно точну ідентифікацію включених до нього майна, прав та обов'язків. Унаслідок цього він має містити щодо кожної речі всі її індивідуалізуючі ознаки (а щодо речей, визначених родовими ознаками, індивідуалізувати їх сукупність), а щодо кожного зобов'язання - усі його індивідуальні реквізити (сторони, дата виникнення, номер (за на­явності), предмет, сума тощо). Нерухомі речі мають включатися до підсумкового документа з реорганізації за тими найменуваннями, що зазначені у відповідних правовстановлювальних та реєстраційних до­кументах на таку нерухомість.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстраціїо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємцю» у випадку реорганіза­ції шляхом поділу, злиття, перетворення та приєднання передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.

Увага! Підписи голови та членів комісії з припинення юри­дичної особи на передавальному акті або розподільчому балан­сі повинні бути нотаріально посвідчені. Аналогічна вимога щодо нотаріального посвідчення підписів на розподільчому балансі, що складається при виділі, законом не встановлена.

Слід принагідно вказати на неточність формулювання ч. 4 ст. 37 За­кону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», адже має відбуватися засвідчення підпису. Мініс-

терство юстиції України з цього приводу у своєму Листі від 07.10.2004 р. № 31-32/1761 роз'яснило, що нотаріуси здійснюють засвідчення справж­ності підписів на реєстраційних картках, ліквідаційних балансах, розпо­дільчих балансах та установчих документах без використання спеціаль­них бланків документів. Порядок засвідчення нотаріусам і справжності підпису на документах встановлено розділом 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. Усі документи, справжність підписів на яких засвідчується нотаріально, повинні бути підписані у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший до­кумент підписані за відсутності нотаріуса, громадянин повинен осо­бисто підтвердити, що документ підписано.

Увага! Якщо підсумковий документ з реорганізації на по­значення його затвердження містить крім підписів голови та членів спеціального органу з реорганізації також підписи заснов­ників (учасників) юридичної особи, представника органу, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, то такі підписи нотаріальному засвідченню справжності не підлягають.

Підсумковий документ з реорганізації затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про реорганіза­цію юридичної особи.

Форма та порядок прийняття рішення про затвердження підсумко­вого документа з реорганізації в цілому аналогічні формі та порядку прийняття ріїпення про реорганізацію юридичної особи. Утім, рішення про реорганізацію все ж не є тотожним рішенню про затвердження її підсумкового документа, тому якщо чинне законодавство чи установчі документи юридичної особи встановлюють кваліфіковану більшість колегіального органу для прийняття ріїпення про реорганізацію, а не для прийняття рішення про затвердження підсумкового її документа, то останнє рішення приймається в загальному порядку й вимоги про кваліфіковану більшість на нього не поширюються.

Етап державної реєстрації. На цьому етапі здШснюється державна реєстрація юридичних осіб, які створені в результаті реорганізації, та державна реєстрація припинення юридичних осіб, які в результаті такої реорганізації припиняються. Процедура такої державної реєстрації в її

244 ^gfe*^

особливостях передбачена статтями 32 та 37 Закону України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»:

• Для проведення державної реєстрації припинення юридичної осо­би в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття рішення про припинення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстра­ції припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення (форма № 8, затверджена Наказом Дер­жавного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.04.2007 р. № 54);

- свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, що при­пиняється;

- оригінал установчих документів юридичної особи, що припиня­ється;

- нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинен­ня здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу (з усіма додатками), якщо припинення здійснюється в результаті поділу;

- довідку архівної установи про прийняття документів, які відпо­відно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, крім реорганізації шляхом перетворення;

- документ про узгодження плану реорганізації з органом держав­ної податкової служби (за наявності податкового боргу), крім реорганізації шляхом перетворення;

- довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), крім реорганізації шляхом перетворення;

- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсут­ність заборгованості, крім реорганізації шляхом перетворення;

- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про від­сутність заборгованості, крім реорганізації шляхом перетворення.

. У випадках, що встановлені законом, крім документів, які передбаче­ні частиною першою цієї статті, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу. Утім, слід зазначити, що на сьогодні випадків обов'язкового під­твердження достовірності та повноти підсумкового документа з реорга­нізації висновком аудитора законом не передбачено.

• Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиня­ється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті при­єднання в загальному порядку. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що при­пиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів юридичної особи, яка в результаті при­єднання не припиняється.

• Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті злиття або поділу, здійснюється в загальному порядку. Злиття вважаєть­ся завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридич­ної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті злиття. Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та дер­жавної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється в результаті поділу.

• Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється в загальному порядку. Перетворення вва­жається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної осо­би, що припиняється у результаті перетворення.

Реорганізація юридичної особи тягне певні приватноправові наслід­ки, основним з яких є, безумовно, універсальне чи парцелярне правонас-тупництво. Разом з тим існують певні істотні особливості у приватно­правових наслідках реорганізації юридичних осіб в окремих випадках, що потребують спеціального зазначення, а саме:

1. Відповідно до ч. 1 ст. 55 та ч. З ст. 69 Закону України «Про госпо­дарські товариства» внаслідок реорганізації юридичної особи, що була учасником ТОВ чи повного товариства, у її правонаступника (звичайно, якщо реорганізація призвела до припинення учасника товариства й

246 в-gfrO-

відповідні корпоративні права увійшли до підсумкового документа реорганізації щодо такого правонаступника) виникає переважне право на вступ до відповідного товариства.

2. Відповідно до положень ч. 7 ст. 31 Закону України «Про колектив­не сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 р. № 2114-ХП у разі реорганізації підприємства паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесене до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації і передане на баланс правонаступникам.

3. Частиною 8 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогос­подарське підприємство» встановлено, що об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не під­лягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатнш пе­редачі до комунальної власності в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. Указаний порядок визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 р. № 1253 «Про затвердження По­рядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в про­цесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників». У випадку ухилення правонаступника колективно­го сільськогосподарського підприємства від такої передачі суд може зобов'язати його відповідну передачу здійснити (див. постанову ВГСУ від 12.06.2007 р. у справі № 2-7/16819-2006¹).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р. № 469/97-ВР членство в сільськогоспо­дарському кооперативі в разі його реорганізації припиняється.

5. За деякими договірними правовідносинами триваючого характеру закон спеціально визначає продовження їх існування після реорганіза­ції юридичної особи, що була їх учасником, а саме:

а) відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. № 2269-ХП та ч. З ст. 284 ГК ¹ Див.: База даних «Ліга: Закон», файл SD0718S5.LHT.

реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди. Цей же аспект, очевидно, охоплює й більш широкий зміст ст. 770 ЦК;

б) відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» від

06.10.1998 р. № 161-XIV перехід права власності на орендовану земель­
ну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи -
орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо
інше не передбачено договором оренди землі;

в) відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про концесії» від

16.07.1999 p. № 997-XTV реорганізація концесіонера - юридичної особи
не є підставою для зміни умов або розірвання концесійного договору.

6. У деяких випадках реорганізація юридичної особи певного виду спричиняє за буквальним змістом закону обов'язок використати її майно способом, що приписується законом. Так, згідно з буквальним змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 p. № 1045-XTV та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 p. № 236S-III одночасно з прийняттям рішення про реорганізацію профспілки чи політич­ної партії відповідний орган зобов'язаний прийняти рішення про викорис­тання їх майна та коштів на статутні чи благодійні цілі. Вважаємо, що вказаний припис не може бути застосовано до випадків реорганізації юридичних осіб відповідного виду взагалі, адже реорганізація будь-якої юридичної особи має наслідком правонаступництво, на якому, у свою чергу, базується майнова основа діяльності юридичних осіб - правона­ступників, які у випадку суворого додержання вказаних положень закону будуть взагалі позбавлені будь-якого майна. Отже, відповідні положення законодавства слід тлумачити вузько - як такі, що поширюються лише на випадки ліквідації профспілок та політичних партій.

7. Відповідно до п. 145 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки (далі - Програма), затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 р. № 1723-Ш, у разі прийняття ріїїіення загальними зборами акціонерів щодо реструктури­зації або реорганізації ВАТ акції акціонерів, які голосували проти прий­няття цього рішення, за їх бажанням підлягають обов'язковому викупу акціонерним товариством відповідно до ст. 32 Закону України «Про господарські товариства». При цьому слід мати на увазі, що:

248 ftfgBM-

а) сам по собі факт прийняття загальними зборами акціонерів рішен­
ня щодо реструктуризації товариства передбачає викуп товариством
акцій тих акціонерів, які голосували проти цього рішення і додаткового
рішення щодо кожного окремого акціонера не вимагатиметься (по­
станова ВГСУ від 29.05.2007 р. у справі № 2-1860/04);

б) застосовуючи положення п. 144 Програми, який також передбачає
обов'язок створеного під час приватизації AT здійснити викуп акцій за
певних умов, Верховний Суд України дійшов висновку, що такий обов'я­
зок не може бути покладений на AT, якщо воно створене до набрання
чинності Законом України «Про Державну програму приватизації» від
18.05.2000 р. № 1723-ПІ (постанова Верховного Суду України від
25.11.2003 р.¹)- У цілому ця позиція Верховного Суду України може
бути застосована й до п. 145 цієї Програми.

8. Відповідно до ч. 6 ст. 42 Закону України «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні серти­фікати» від 19.06.2003 р. № 979TV у разі реорганізації емітента його права на іпотечні активи разом із зобов'язаннями за сертифікатами передаються лише одній юридичній особі, що створена в результаті такої реорганізації. У такому випадку власники сертифікатів мають право на їх дострокове погашення відповідно до вимог ст. 36 вказаного Закону.

9. Відповідно до ч. 9 ст. 20 Закону України «Про недержавне пенсій­не забезпечення» від 09.07.2003 p. № 1057-IVy разі реорганізації за­сновника або роботодавця - платника корпоративного пенсійного фонду обов'язки щодо сплати пенсійних внесків передаються його право­наступникові. У разі злиття двох і більше юридичних осіб, що мали свої корпоративні пенсгйні фонди, або приєднання однієї юридичної особи до іншої для утворення спільного корпоративного пенсійного фонду реорганізація існуючих корпоративних пенсійних фондів таких юри­дичних осіб здійснюється в порядку, встановленому ДКРРФП. Із вка­заного питання ДКРРФП затверджено лише Методичні рекомендації щодо припинення недержавних пенсійних фондів (Розпорядження ДКРРФП від 27.06.2006 р. № 5944).

Дата добавления: 2015-06-04