Динаміка світового господарського розвитку другої половини ХХ – початку ХХІ ст

Вступ

Трансформаційні процеси, що відбуваються в суспі­льстві та економіці в ході інформаційно-технологічної революції кінця XX - початку XXI ст., значною мірою обумовлені зростанням ролі і значення інформації в суспільному житті і в економіці. Це потребувало відпо­відного теоретичного пояснення, що і призвело до по­яви в економічній думці у другій половині XX ст. ряду принципово нових теорій, в основі яких лежить інфор­мація як новий фактор виробництва. Особливої попу­лярності набувають теорії інформаційного суспільства, "суспільства знань", інформаційної економіки і т.п.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. й, особливо, у перші роки XXI ст. стали особливо помітними роботи в галузі "мережевого суспільства" та мережевої, інформацій­ної, нової економіки, що є продовженням серії робіт із проблем інформаційного суспільства й "суспільства знань", але такі, що мають свою специфіку. Необхідно зазначити, що мережевий принцип організації вироб­ництва, ринку, капіталу й інших економічних і соціаль­них форм й інститутів знаменує собою одну із прин­ципових змін, щонайменше порівнянних з інформа­ційною революцією.

Але не дивлячись на вже відносно тривалий період зростання значення та дослідження ролі інформації в економіці, від перших досліджень і відзначення відпові­дних праць Нобелівською премією до сучасних дослі­джень, все ще недостатньо дослідженими є як теорети­ко-концептуальні та методологічні засади еволюції тео­рії інформаційної економіки, так і з'ясування закономір­ностей та періодизації її становлення та розвитку. Тому, з'ясування логіки зміни та ускладнення досліджуваної проблематики, виокремлення етапів розвитку теорії інформаційної економіки від її виникнення до сучасності є актуальним і важливим.

Тому в роботі поставлено за мету простежити етапи становлення та розвитку теорії інформаційної еконо­міки у другій половині ХХ-го - на початку XXI століть в контексті зміни дослідження інформаційної про­блематики в економіці.

Друга половина ХХ ст. для економічно розвинутих країн характеризується якісно новим етапом економічного розвитку. Найважливішим фактором економічного розвитку є науково-технічний прогрес. Більшість інвестицій вкладається в сферу масового споживання й послуг, розвиток соціальної інфраструктури.

Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призвели до суттєвих змін у трудовому процесі. Головними особливостями науково-технічної революції стали її універсальність і комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінилися предмети праці, засоби праці і сама людська праця. Змінюється роль і місце людини. Робітники виконують функції переважно розумової праці по обслуговуванню устаткувань і керування ними.

Найбільш динамічно розвивалась промисловість, в її структурі також відбулися структурні зміни: провідна роль залишилася за машинобудуванням, енергетикою, нафтохімією, виникали нові галузі виробництва. Інтенсивно розвиваються: оборонна промисловість, виробництво енергоносіїв, фармацевтика, обробна промисловість. З середини 70-х рр. ХХ ст. швидкими темпами росло виробництво комп’ютерів. Створювалися гнучкі системи виробництва, які дозволяли часто змінювати асортимент вироблюваних товарів (використання робототехніки), розвивати біотехнології.

Процеси механізації, машинного виробництва продукції, концентрації виробництва відбуваються в сільському господарстві, яке перетворюється на індустріальну галузь.

Значні капітали вкладаються в розвиток енергозаощадних технологій, в технологічну перебудову виробництва. У зв’язку з використанням новітніх технологій відбувається інтенсифікація виробництва.

Однією із ознак цього періоду є посилення монополізації економіки, масовим явищем стало виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК).

Виробництво, що організоване на новітніх технологіях, потребувало нових ринків збуту продукції, а тому фірми намагались вивезти її за кордон. ТНК – це монополії, що створювали за кордоном власні або спільні філії, їх діяльність, як правило, була дуже диверсифікованою.

Невід’ємною рисою цих процесів є зростання ролі держави в економічних процесах. І як наслідок – зростає доля державної власності. В більшості країн світу відбувається державне регулювання економікою. Інструментів такого регулювання використовувалось багато, залежно від того, яка економічна (теоретична) модель була взята за основу.

Структурні зміни, які відбуваються в промисловості і сільському господарстві, призводять до того, що значна частина трудових ресурсів із матеріальної сфери переходить до сфери послуг. На початок ХХІ ст. у сільському, лісовому і рибному господарстві розвинутих країн залишилось працювати лише 10% робочої сили, у промисловості і будівництві – 20-25% і від 2/3 до ¾ усіх зайнятих – працюють у сфері послуг, де виробляється більше половини ВВП. Така структура зайнятості дозволила науковцям, перш за все - економістам, прийти до висновку, що завершився індустріальний етап цивілізації і почався перехід до постіндустріального етапу. Значні зміни відбулись в соціальній структурі суспільства, зросла чисельність середнього класу (від 50% до 70%).

У 50 – 60-х рр. ХХ ст. в найбільш розвинутих країнах світу – США, Канаді, Швеції, Японії, Великобританії, Франції, Західній Німеччині, Швейцарії, Бельгії, Нідерландах та деяких інших країнах склалася економічна система, яка поєднала ринкові принципи організації господарства і систему соціальних гарантій і програм – соціально орієнтована ринкова економіка або змішана економіка.

Характерною ознакою її був високий рівень доходів та споживання переважної більшості населення. Тому часто цю систему називають суспільством загального масового споживання.

Та на початку 80-х рр. ХХст. економічне процвітання змінилося глибокою економічною кризою, яку вдалося подолати лише в середені 80-х. Відтоді починається велике економічне піднесення, до якого приєдналося декілька десятків країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Завдяки досягнутим економічним успіхам з 90-х років ХХ століття триває поступова економічна інтеграція, що є закономірністю на шляху до загальної глобалізації соціально-економічних процесів.

2. Розвиток світової економіки в останній третині ХХ ст. “Рейганоміка” та “тетчеризм”

Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960-1970 роках під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів зростання продуктивності праці, ефективності капіталістичної економіки загалом. Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. У 1970-ті рр. увиразнилася неефективність подальшого акценту на кейнсіанські та неокейнсіанські механізми державно монополістичного регулювання господарських процесів.

У період президентства Р. Рейгана (1980-1988) економіка країни була охоплена кризою. Безробіття становило більше 10 % працездатних. У цих умовахекономічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80-90-х років ХХ ст. застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основні її складові: скорочення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; перегулювання підприємницької діяльності.Уряд відпустив ставки процента у

вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Іншим кроком економічної політики Рейгана сталоскорочення податків.Було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років ХХ ст. і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню США.

Після уповільнення зростання на початку 90-х років ХХ ст. американська економіка продовжила свій рух вперед. Так звана “рейганоміка” була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж 1980-х – на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинутих капіталістичних країнах. Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-ті рр. XX ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову “чистку” неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Водночас з’явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання виробництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза депресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Тетчер, увійшла в історію за назвою “тетчеризм”. М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації – монетаризмі.

Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулювання, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи здійснювалися у всіх сферах господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували права профспілок на оголошення страйків.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тетчер керувався монетаристською концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектора. Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стиму-лювали розвиток приватного бізнесу, серед них – збільшення податкових пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розширення рівня свободи господарської діяльності підприємців. Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією.

Основні напрями здійснення структурних змін економіки країни збережено і в 90 -х роках ХХ ст., незважаючи на “стискування” соціокультурного потенціалу суспільства. Останнє викликане нерівномірністю зростання доходів різних верств населення. Від цієї політики доходи 20 % багатого населення зростали в середньому на 4,7 % у рік, тоді як у 20 % бідних – всього на 0,2 %. У результаті середній дохід 20 % багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий, ніж 20 % бідних.

Дата добавления: 2015-06-29