Вступне слово 3 страница

- Притримуйте матеріал, якщо він включає елемент несправедливості, особливо, якщо зміст викликає суперечки або може бути сумнівним. Подавати матеріал відразу до друку або ефіру під час виборчих перегонів є особливо ризикованим. Тому спочатку слід ретельно перевірити усі факти і зважити кожне слово.

- Пам’ятайте, що членство в партії і похід на виборчу дільницю у день виборів є абсолютно нормальним для журналістів, але не активна діяльність. Журналісти є теж громадянами, але вони не мають демонструвати свої уподобання чи ставати палкими прихильниками певних кандидатів навіть у вільний від роботи час. У демократичних країнах найвпливовіші газети забороняють своїм співробітникам відвідувати політичні зібрання. Все щойно сказане стосується етичних норм поведінки журналістів. Законом активна участь журналістів у популяризації певного кандидата чи політичної партії не забороняється. Цим і користуються багато працівників ЗМІ, ставлячи під сумнів свою репутацію як професіонала, якому можна довіряти. Особливо поширеною є політична заангажованість журналістів і самих ЗМІ у країнах так званої перехідної демократії, до яких відноситься й Україна. Візьмемо для прикладу буковинську регіональну пресу. Віра Китайгородська (головний редактор „Буковинського віче”) – голова штабу В. Януковича у період виборів-2004 р. – до того часу питаннями політики не займалася взагалі. Петро Кобевко (головний редактор „Часу”) – довірена особа Ющенка, Сергій Зарайський (власкор УНІАН) – член штабу В. Ющенка. Відповідно видання, якими вони керують стають своєрідним рупором кандидата у Президенти, якому вони симпатизують. Скажімо, газета „Час” є повністю про Ющенківською, матеріали, які тут друкуються, мають виражений агітаційний характер на підтримку кандидата від „Нашої України”. Причому це є очевидним порушенням законодавства, оскільки матеріали, які подаються на підтримку кандидата і не є політичною рекламою, не повинні містити закликів „за” чи „проти” кандидата. Порушення спостерігаються і в газеті „Свобода слова”. Якщо проглянути підшивку номерів за передвиборчий період, легко побачити, що у кожному числі по кілька статей присвячено персоні Януковича, причому усі мають яскраво виражений позитивний характер, але не місяться під рубрикою „Політична реклама”. Зрозуміло, що довіра читачів до таких видань буде сумнівною.

- Не піддавайтеся спокусі подати сенсаційні, але можливо упереджені або роздуті матеріали під час виборчої кампанії. Подібні публікації можуть підвищити кількість проданих газет, але підірвуть довіру до ЗМІ. Пам’ятайте, що особиста довіра теж відіграє важливу роль.

Широкий загал буде оцінювати правдивість новин, які ви подаєте, а також ретельно оцінювати ваші дії. Будь-хто підвладний упередженням, але існують шляхи убезпечення новин, які ви викладаєте, від власної точки зору. Постійно пам’ятайте про власні погляди і про те, яким чином вони можуть впливати на виконання ваших професійних обов’язків. Одним із шляхів досягти цього є виконання кількох правил під час написання матеріалу:

- Спитайте себе: Наскільки моє життя відрізняється від життя інших громадян? Як це впливає на мою спроможність подавати об’єктивну та неупереджену інформацію?

- Спитайте себе: Які мої особисті переконання і як вони можуть впливати на професійні рішення? Що я можу зробити, щоб бути певним, що вони не впливають? (Наприклад, попросіть журналіста з іншими поглядами продивитися ваш матеріал).

- Напишіть три переконання, в які ви вірите, але які не можна довести науково або фактично. Потім напишіть протилежні переконання. Тримайте це список протилежних уподобань у себе на столі, щоб уявляти читачів, які відрізняються від вас, і згадувати про необхідність дотримуватися фактів.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що таке вільні і чесні вибори?

2. Як з’ясувати, чи у вашому регіоні вибори та передвиборчий процес проходять чесно і без порушень?

3. Які види порушень в передвиборчий період ви знаєте?

4. Назвіть, які порушення спостерігалися у вашому регіоні.

5. Як найчастіше відбуваються порушення під час процедури голосування?

Рекомендована література до теми:

7. Діяльність ЗМІ під час виборів Президента України. – К.: Геопринт, 2004.

8. Шнеллінгер Ліза. Вільні та чесні вибори: посібник для журналістів з покращення висвітлення в умовах розвитку демократії: Пер. з англ. – К., IREX Про медіа, 2002.

9. Освещение выборов в средствах массовой информации. – К., IREX Про медіа, 1998.

10. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За загальною редакцією Радченка Э. В. - К.: Факт, 2003.

11. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”

12. Закон України „Про вибори Президента України”

Тема 3. ПОЛІТИЧНЕ ПОРТРЕТУВАННЯ У ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ПЕРЕДВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ

1. Політичний портрет і створення іміджу політика

2. Роль емоцій у політичному портретуванні

1. Політичний портрет і створення іміджу політика

Висвітлення політичного процесу жодної країни не обходиться без розробок політичного, чи політико-психологічного портрету претендента у передвиборчій кампанії. Для масової свідомості характерна персоніфікація суспільних явищ, тому розробки політичних портретів відіграють доволі суттєву роль у ході передвиборчої кампанії. При цьому слід зазначити відмінність між політичним портретом та портретом політика, про що попереджає професор В.Шкляр. Зокрема, за визначенням науковця, при створенні політичного портрету автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості, тоді як портрет політика – це не обов’язково вклад його політичних поглядів і дій у їх динаміці. Останній мало чим різниться від портрету людської індивідуальності, в якому разом із зовнішньою схожістю зафіксовано духовний світ зображуваної людини. Окрім того, політичний портрет, чи політичне досьє як його різновид, є базисом політичної реклами, кінцевою метою якої є створення та підтримка певного іміджу політика. Методика і технологія створення у пресі політичного портрету при всій свої варіативності і стадіальності має універсальні методи журналістської творчості, а саме: методи пізнання особистості політика і методи прояву в тексті елементарних виразних засобів. Зокрема, методи пізнання особистості політика базуються на даних проведеного журналістами аналізу у такі ієрархії: соціально-політичний, психологічний та етичний аспекти діяльності, які поєднуються у тексті; методи прояви у тексті елементарних виразних засобів включають цитування, виклад, переосмислення, посилання (апеляцію).

Широкої популярності жанр політичного портрета здобув ще на початку ХХ століття. Як відомо, революційний рух в Росії і СРСР породив могутню плеяду політиків-гігантів. Описати могутність цих особистостей намагалися багато публіцистів того часу та друзі самих політиків.

Особливо серед цих політиків виділяється гігантська фігура В. І. Леніна. Осмислити особистість і характер цієї людини прагнуло багато. Ось найяскравіша цитата зі спогадів сучасника Леніна Луначарського: "Як він заразливо, як мило, як по-дитячому регоче і як легко розсмішити його, яка схильність до сміху – цього вислову перемоги людини над труднощами. У найстрашніші хвилини, які нам доводилося разом переживати, Ленін був незмінно спокійний і мав схильність весело сміятися. Його улюбленці – діти і кошенята. З ними він може часом грати цілими годинами». Або ще: «На з’їзд прибуло всього троє робітників. Ленін дуже детально розмовляв з кожним з них і завоював всіх трьох. Одним з них був Шотман з Петербургу. Він був ще дуже молодий, але обережний і вдумливий. Пам’ятаю, повернувся він після розмови з Леніним (ми з ним жили в одній квартирі) і все повторював: «А як у нього очі світяться, ніби наскрізь бачать.»

Це приклади портрета політика, тому що на перше місце виносяться душевні і моральні характеристики людини.
Форми, політичного портрету, що передували сучасним, за характером відбирання матеріалу, а також за способами його подачі здебільшого наближалися до художньої біографії.

Процес виборчої кампанії істотно перетворив вимоги, що пред’являються до інформації про політичних лідерів. Це спричинило за собою неминучі структурні зміни в жанрі політичного портрету.

Безумовно, для діючого політика надзвичайно важлива увага преси – як до власної персони, так і до своїх ініціатив на посту.

Відомо, що визначним для будь-якого політика стає спілкування опосередковане. Це означає, що в результаті комунікації між політиком і аудиторією(через ЗМІ) з’являється такий проміжний елемент як імідж лідера, публічне «я» людини. На думку автора роботи «Прийоми реклами і Public relations» І.Л.Вікентьєва, у кожного об’єкта, чи це людина, чи явище, є своє іміджеве забарвлення. Об’єктів без іміджу не існує, бо відсутність іміджу – теж імідж. [8]

Побудова іміджу – це робота, яка ведеться у двох напрямках: з одного боку враховуються характеристики масової свідомості, вивчаються настрої виборців відносно свого потенційного героя, з іншого – визначаються конкретні переваги кандидата, тобто його характеристики, які перевершують аналогічні характеристики конкурентів.

Творці іміджу створюють зі свого політика адекватний публіці типаж.

Цей політик у свідомості громадськості повинен відповідати певному образу –герою: мудреця, воїна–захисника, годувальника, борця за справедливість. В кожній культурі (і навіть в кожному регіоні) існує свій набір варіантів. Кожний з них несе в собі певний сюжет, міфологему, матрицю і формує проблему і способи її рішення. Узагальнений характер цих образів свідчить про те, що вони не позначаються відразу. Заготовлені життєвим досвідом всього людства вони активізуються в свідомості людей у зв’язку з потребами часу, та і загальної соціальної ситуації.

Друга складова в побудові іміджу цілком залежить від особливостей зовнішності, характеру, біографії, стилю і манери поведінки самого політика.

Набір особових рис лідера співпадає з набором переважних рис особи взагалі. Та все ж професійна придатність політика, можливість виконання ним певних політичних задач оцінюватиметься відповідно ступеню володіння такими якостями: організаторські здібності, розумові можливості, кругозір, комунікабельність, переконаність, рішучість, вимогливість, компетентність тощо. На думку одного з відомих фахівців в області політичної реклами Дж.Уітнцера, кандидат повинен мати одну або декілька рис, які б всіх надихнули. Він повинен бути привабливим, динамічним, людяним, випромінювати упевненість і твердість.

Попри свою суть подібні матеріали вважаються рекламними публікаціями, оскільки неодмінною складовою таких текстів вважається пряма або непряма оцінка, що передає відношення до політика. Автор «підказує» читачу точку зору на описувану людину, інакше формує оцінку, що визначає установку сприйняття для читача. Необхідно помітити, що засоби, які використовуються як для формування позитивного образу політика (реклама), так і для актуалізації в іміджі якогось політика невигідних рис (антиреклама) мають схожі механізми роботи, що розрізняються тільки протилежними установками. Політичні портрети конкурентів – теж не окремий випадок в сьогоднішній журналістській практиці. Неспеціалісту, як правило, дуже важко вичленувати рекламу (або антирекламу) у такому вигляді зі всього загального потоку журналістських матеріалів. Довіра до певного видання, таким чином, переноситься і на публікації.

Різні фотоматеріали допомагають створенню цілком закінченого образу політика на сторінках періодичного друку. Добре виконані фотографії представляють не тільки зовнішній і внутрішній вигляд людини, але також можуть проілюструвати його відносини з сім’єю, прихильниками, найвигідніші факти біографії, результати діяльності.

2. Роль емоцій у політичному портретуванні

Переважна більшість політичних портретів – розроблення необхідного уявлення про свого кандидата у Президенти шляхом наділення його такими рисами, які, на думку імідж-мейкерів, дозволять кандидатові відокремиться, набути певної контрастності по відношенню до інших кандидатів та, таким чином, бути впізнаним під час виборів. Слід мати на увазі, що дуже велика частина інформації, і в тому числі, й про претендентів на крісло глави держави, свідомо впроваджується (інколи під виглядом несанкціонованого витоку конфедиційної інформації), або іншими словами, нав’язується пресі спеціалістами з передвиборчих штабів. Цією інформацією керується значна частина електорату, сприймаючі їх переважно емоційно й підсвідомо. Скажімо фотографії Ющенка з багатодітною сім’єю сприймаються виборцями дуже позитивно, Ющенко виглядає у ролі батька народу. Важливо нагадати, що в будь-якій кампанії завжди беруть участь три головних гравця: кандидат, виборець та посередник. Враховуючи, що детальні розробки імідж-мейкерів часто суперечать сприйняттю журналістами образу того чи іншого політика, можна казати про існування певних протиріч, а інколи і противаг на шляху впровадження тієї чи іншої інформації, що стосується політичного портретування.

До політичного портретування вдаються багато друкованих видань (зокрема, найяскравіші приклади були надруковані “Дзеркалом тижня”, “Киевсикими ведомостями”, “Днем”, “Україною молодою” та іншими, не кажучи вже про переказ друкованими ЗМІ телевізійних розробок в цій галузі).

Увага до політичного портретування під час усіх виборчих кампаній є досить серйозною. А вплив портретів досить вагомим. Розробляючи портрети, й самі розробники, й підконтрольна преса користуються, передусім аксіомою, що електоральна ідея може бути створена лише на підставі чистого уявлення. Тому й вплив спрямовується, переважно, на людське уявлення. За допомогою портрету створюються люди-легенди, завжди переможці, що спроможні вести народ до кращого майбутнього. Отже, змагання політичних портретів в кампанії завжди є, певною мірою, змаганням політичних міфів. Цікаво, що деякі політологи говорять про міфологізацію президентської виборчої кампанії взагалі. Так, М.Томенко зазначає, що кандидатів на посаду глави держави представляють або як ворогів українського народу, або як його рятівників. Скоріш за все, вважає дослідник, ці образи готують у штабах кандидатів. Але проблема полягає в тому, що перевагу мають ті, хто володіє інформаційними ресурсами. Згадаймо виборчу кампанію 2004 року. Коли одні ЗМІ малювали Януковича ледь не всемогутнім богом, інші – волали про його бандитське минуле.

Одним з показових прикладів власних розробок політичних портретів є журнал “ПіК”, створений під президентську кампанію 1999 року як альтернативне аналітичне видання, що приховано підтримувало під час передвиборчої кампанії діючого президента Л.Кучму.

Видання вибрало подачу матеріалу через надання політичних біографій, що є різновидом політичного портрету, який має право і самостійного ужитку. Водночас, в біографіях, запропонованих “ПіКом”, присутній й емоційний профіль душі. Так. Наприклад, розповідаючи про О.Ткаченка, видання згадує, як у дитинстві майбутній спікер українського парламенту був завзятим футболістам та незаперечним лідером серед ровесників, а говорячи про О.Ржавського, “ПіК” старанно й детально виписує, як у дитсадочку майбутній кандидат у Президенти винахідливо “вивертався”, аби не пригостити яблуками нянечку. Такі дрібні деталі, безумовно, мають впливати на уявлення читача та підкреслювати особливі чи контрастні риси політика. У випадку з Ткаченком – здібність до керівництва людьми та його енергійність, у випадку із Ржавським – здібність знайти нестандартне рішення у нестандартних ситуаціях. Це відповідає бажанню виборців бачити майбутнього президента молодим та динамічним.

Найхарактернішою рисою сучасних технологій у розробках політичних портретів стало застосування ярлика чи клейма (при чому як позитивного, так і негативного) по відношенню до політика. До речі, у застосуванні вдалих ярликів по відношенню до політиків між журналістами навіть триває певне змагання. Масова свідомість, за вдалим висловленням професора Г.Почепцова, повинна за щось зачепитися, а ярлики як раз і слугують універсальними зачіпками, згідно з якими пересічний виборець ідентифікує політика. Так, П.Симоненка названо “сірою міллю на червоному полотнищі” та “битим королем передвиборних пасьянсів”, О.Ржавського “типовим “новим українцем”. Але найбільш яскравих ярликів було застосовано щодо опосередкованого учасника президентських перегонів В.Пустовойтенка. Його охрещено і “завжди другим”, і “тихим орачем”, і “вірним опричником”, і “головним диспетчером”, і “пожежником”, й нарешті, “сірим кардиналом” Президента. Безумовно, розробки політичного портрету прем’єра мали впливати на сприйняття електоратом особистості самого Л.Кучми.

Щодо кампанії 2004 р., усталеними ярликами є: „американський зять”, „бухгалтер” про Ющенка, які мають негативний відтінок. А з позитивних – „Ющенко –Так!”, „Не словом – а ділом”. Та найбільше ярликів створено на адресу Януковича – „Тому що так треба”, „тому що найкращий” тощо і на противагу їм – „Тому що пахан”, „тому що людожер”, біг-морди, і „хамське яєчко”.

Важливим аспектом кожного портретування є відображення зв’язків політика з оточенням та визначення самого оточення. При цьому, як правило, згадуються такі зв’язки, які додають ваги до іміджу кандидата (та, навпаки, негативні зв’язки у випадку, коли впроваджується негативний портрет).

Говорячи про Кучму, “ПіК” наголошує передусім на його впізнаваності (як, до речі, на впізнаваності й його головного опонента П.Симоненка). У цьому сенсі “Канівська четвірка” для автора “ПіКу” є збірним образом, а “учотирьох кандидати складали біль-менш цікавий інтегративний образ привабливого українця. Впізнаваність як така співвідноситься з контрастністю політика. Отже, “Пік” так розподіляє цю характеристику: В.Кононов – схильність до європейської ексцентричності та оригінальності; Ю.Костенко – здібність до відстоювання корпоративних прав; Л.Кучма – здатність до дій у критичних ситуаціях; Н.Вітренко – готовність діяти ризиковано та відчайдушно; П.Симоненко – вміння …підібрати плащі. (Навіть неозброєним оком видно, кого висувають на роль героя міфів, а кого на роль “ворожої сили”). Відчувається й увага видання до нового покоління політиків: з О.Ржавського не вийшло професійного скрипаля, тому що, “за твердженням його педагога, в нього від природи занадто жорсткі руки”.

Подібні міфи із застосуванням “відвертостей та деталювання” є найбільш впливовим на аудиторію, оскільки така інформація може класифікуватися як емоційна та неофіційна, а читач, за висновком Г.Почепцова, “за своєю суттю – неофіційний”.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що таке політичний портрет?

2. Що таке портрет політика?

3. Яка відмінність між портретом політика і політичним портретом?

4. Які складові політичного портрету ви знаєте?

5. Наведіть приклади політичного портрету і портрету політика із преси.

6. Хто займається створенням політичного портрету? Що для цього використовується?

7. Які політичні ярлики вам відомі?

Рекомендована література до теми:

1. Шкляр В.І. Бар’єри слова: (Казуальні роздуми і маргіналії). – К., 1995.

2. Сметаніна С. Бюлетені не пахнуть. // Комерсантъ-властъ. 5.10.99.

3. Томенко М. Політичні технології у виборчій кампанії Президента України.// Політична думка. Українській науковий журнал. - №3 – 1999.

4. Видрін Д. За образом і подобою. – ПіК - №28 – 1999.

5. Почепцов Г. Йшов дощ і 15 кандидатів у Президенти.// ПіК – №24 – 1999.

Тема 4. ПОЛІТИКА, ПРЕСА, ВЛАДА: СТЕРЕОТИПИ І НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ВЗАЄМОВІДНОСИН

1. Четверта влада проти інших трьох

2. Цензура в Україні і тиск влади на ЗМІ

1. Четверта влада проти інших трьох

Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову є чи не найбільшим здобутком світової демократії. Це сприяє тому, щоб жодна з гілок не могла зосередити в своїх руках абсолютну владу в державі, тобто узурпувати її.

У будь-якому суспільстві відносини між ЗМІ та владою (усіма трьома її гілками, та найбільше з виконавчою) складаються не просто. Існують об’єктивні причини для певних колізій і конфліктів, оскільки інтереси сторін часто не збігаються, а то й часто суперечать одна одній. Адже ЗМІ передусім орієнтуються на інтереси суспільства, які далеко не завжди збігаються з інтересами влади. Уже в цьому закладені елементи їхньої опозиційності до інституцій влади. Тому пресу (в широкому розумінні) і називають образно четвертою владою після законодавчої, виконавчою та судової, хоч жодних легітимних і владних функцій у суспільстві вона не виконує. Якщо функції перших трьох гілок влади тримаються на силі закону, то преса спирається на закони моралі. Вона може впливати на життєві реалії силою громадської думки. В демократичному правовому суспільстві громадське схвалення чи громадський осуд мають велике значення не тільки для пересічного громадянина, а передусім для представника будь-якої владної гілки, оскільки цей представник перебуває на службі у суспільства, відсуває відповідальність перед ним і прагне в його очах завжди бути в позитивному світлі.

Не секрет, що є речі, які влада з різних міркувань не хотіла б піддавати гласності. На цьому ґрунті виникає певна колізія, живильним середовищем для якої є розбіжність в інтересах: преса завжди зацікавлена в тому, щоб донести до споживача те, що влада воліла б приховати. З іншого боку, маючи значне поширення, друковане чи мовлене слово може завдати моральної (і матеріальної) шкоди будь-якому суб’єкту, якщо розтиражує викривлену, неправдиву інформацію про нього. Тому дуже гостро постає проблема відповідальності за зловживання свободою слова: адже слово може не тільки піднести людину, але й знищити її в очах громадськості.

Атмосфера суперництва між політиками та медіа має давню історію. Як зазначає професор Київського інституту журналістики Валерій Іванов, ще Фрідріх Великий (король Німеччини) мав проблеми з представниками преси (чи вони з ним). З одного боку, монарх визнавав, що газети не можна придушувати, з іншого, за критику позбавляв їх ліцензій. Він дуже різко виступав проти представників преси. І не тільки він. Колишній канцлер ФРН г. Шмідт називав журналістів „вуличними розбійниками”, а інший екс-канцлер Г. Кольт порівнював деякі газети із системою каналізацій в Гамбурзі.

Українські політики діють у дусі цих висловлювань, але без усякого побоювання, бо знають, що в Україні преса – це не інститут громадянського суспільства, а інструмент у руках фінансово-політичних угруповань. Ось яскравий приклад. 16 жовтня 2000 року колишній губернатор Чернівецької області Теофіл Бауер дозволив собі на нараді привселюдно нецензурну лайку на адресу колишньої журналістки «Молодого Буковинця», а нині редактора газети «Версії» Л. Чередарик. І це зійшло чиновникові з рук. Безліч прикладів утисків владою журналістів ви знайдете у брошурах «Преса і влада: хроніка протистояння», які видає Інститут масової інформації.

2. Цензура в Україні і тиск влади на ЗМІ

У світі існує лише 20 % демократичних країн, 20 % недемократичних і 60 % - з перехідною демократією. До останніх належить і Україна. Україна – авторитарна держава, тобто країна, в якій велику роль відіграє особистість лідера. У демократичній країні цензура повинна бути забороненою. В Україні ця заборона задекларована у статті 15 Конституції України. Окрім того, «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати і зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб» (Конституція України, ст. 34).

Гарантування свободи слова деталізовано і унормовано в інших законах України – «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про мови» тощо.

Додатково деталізовано права на свободу слова в Законі України від 3 квітня 2003 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова». Передусім, нарешті визначено поняття «цензури» у ЗМІ, якого у попередніх законах не було. Це - «вимога, спрямована до ЗМІ, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск ЗМІ, його засновника, співзасновника, видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється». Органам державної влади, місцевого самоврядування заборонено у будь-якій формі перешкоджати тиражуванню або поширенню інформації. «Забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником і редакцією ЗМІ, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників ЗМІ, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих організацій, зокрема, з метою поширення чи не поширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладання заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи самоврядування або їх посадових осіб».

На переконання журналістикознавця, професора Володимира Шкляра, в Україні правди шукати марно – «рівнобедрений трикутник» розвернутий таким чином, що «влада» стоїть над «пресою» і «суспільством». Тобто влада диктує. З офіційним скасування цензури тиск на свободу слова в Україні не зменшився, він навіть увиразнився, набув вишуканіших форм.

Україна отримала у спадок від тоталітарного режиму систему принципів і правил у ставленні влади до мас-медіа, рудименти підцензурності й підпорядкованості преси владі. І це зрозуміло, бо фактично в усіх гілках влади залишились кадри старої системи. І якщо нині законодавчо скасовано цензуру, унеможливлений адміністративний тиск на пресу, то це ще не означає, що влада позбулася колишніх компартійних звичок „командувати” пресою, використовуючи інші доступні їй засоби. Тому звичайні в демократичних країнах тертя і непорозуміння, які трапляються в силу розбіжностей інтересів, в Україні набирають форми гучних скандалів та гострих конфліктів.

У 2002 році слово „цензура” стало найпопулярнішим як серед незалежних журналістів, так і серед тих, хто цю незалежність контролює. Моніторинг Інститут Масової Інформації свідчить, що 2002 року у порівнянні з 2000-2001 рр. число втручань державних органів у діяльність ЗМІ зросла майже втричі. Почали з’являтися так звані «темники» - вказівки зверху до ЗМІ, про що і як писати і що показувати. Вперше за роки незалежності заговорили про повернення до цензури радянського зразка, на що представники влади неодноразово заявляли, що політичної цензури в країні в недержавних ЗМІ і різноманітних політичних партій існувати не може в принципі.

Щоправда, говорити про тотожність між радянською цензурою та цензурою в Україні справді не варто. Оскільки це були надто різні суспільства, тому і цензура є різною. Вони різняться насамперед завданнями, які ставлять перед собою тоталітарний радянський та напівавторитарний український режим.

Розгляньмо, у чому відмінність між тоталітаризмом і авторитаризмом.

ТАБЛИЦЯ відмінності тоталітарної системи від авторитарної (малюється на дошці або диктується і записується студентами обов’язково)

Характерні особливість	Тоталітарна	Авторитарна
На чому базується система	ідеологія	Особистість лідера (в Україні м’яка автори­тарна, в Білорусі, Серед­ній Азії – тверда)
Позиція особистості	В СРСР був стандарт ви­світлення особистості лі­де­ра як будівника комунізму. Ніхто з лідерів не міг чимось сильно вирізнятися від інших	Політики можуть дозво­ли­ти собі мати власний імідж. Тому у журналіс­тів з’являються певні сво­боди у висвітленні особистостей політиків
Моральне життя	Жорстко контрольоване державою	Відсутність контролю і моральних стандартів. Можливість процвітання жовтої преси.
Об’єкти репресій	Будь-хто	Опоненти лідера, економічна і політична еліта, яка може скласти виклик лідеру
Засоби контролю, органи цензури	Головліт (головне управління, яке стежило за всіма редакціями, журналістами письменниками), КДБ	Пожежні, податкові інспекції, будь-які бізнес-структури, які мають відношення до ЗМІ, криміналітет. Такі контролери переважно відвідують опозиційну пресу. У нас тираж прямо пропорційний свободі. Чим більший тираж – більша цензура. На Заході навпаки.
Завдання журналіста	Пропаганда, агітація, організація людей до суспільно-політичних дій, спонука до дій	Здемоблізувати народ, показати, що політика - це брудна справа, переконати читача не брати участь у політиці, заспокоїти, спонукати до бездіяль­ності. (Щоправда, під час помаранчевої революції цей стереотип було поламано – саме через ЗМІ людей закликали вийти на Майдан(
Вороги системи: 1. контрольовані, 2. неконтрольовані	1. – нема 2. – дисиденти, самвидав	1. комуністи 2. не комуністична опозиція, самвидав, Інтернет

Дата добавления: 2015-06-30