Етика як філософська наука про мораль

План

Тема №1 ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ

Директора по ГО и ЧС В. В. Колесников

Помощник генерального

Вопросы для проверки полученных слушателями знаний

1. Какие возможны негативные факторы бытового характера.

2. Ваши действия при пожаре, в общественном транспорте, при скоплении людей.

3. Как обезопасить себя от ДТП, от бытовых отравлений и действия при них.

4. Что делать если вас или соседа укусило животное.

5. Правила при содержании домашних животных.

6. Как предотвратить панику.

1. Етика як філософська наука про мораль. Походження і сутність терміну “етика”. Виникнення терміну “мораль”, його зміст. Структура етичного вчення.

2. Взаємозв’язок етики з іншими науками, що вивчають мораль. Взаємодія етики з філософією, педагогікою, психологією, соціологією, історичними науками, правознавством, теологією, релігійною філософією, літературознавством, футурологією.

3. Основні завдання етики у сучасних умовах. Актуальні проблеми етики і їх значення для розв’язання загальнолюдських проблем.

4. Дискусії щодо існування етики як науки. Твердження софістів, скептиків. Джордж-Едвард Мур. Людвіг Вітгенштейн. Фрідріх-Вільгельм Ніцше.

Дивлячись на вас, я переконаний, що не зроблю помилку, коли скажу, що кожен з нас, включаючи й мене самого, хоче бути щасливим. Кожен хоче мати друзів, хоче, щоб йому приділяли достатньо уваги, щоб любили і поважали. Проте, на жаль, час від часу трапляються ситуації, коли ми відштовхуємо від себе дорогих нам людей через нетактовну поведінку, зосередившись виключно на своїх егоїстичних інтересах або просто через невміння правильно поводити себе в тій чи іншій ситуації. Втративши друзів, чи просто близьких людей, людина відчуває смуток, певний моральний дискомфорт. Вона боїться залишитися самотньою, всіма забутою. Іншими словами, така людина втрачає внутрішній спокій і в результаті стає нещасною. Як показує практика, в більшості випадків ми самі себе робимо нещасними. Тобто лише ми винуваті у тому, що втратили душевний спокій, оскільки щось сказали або зробили не там, де слід, не те, що слід і не тоді, коли це потрібно було зробити. Щоб з’ясувати причини багатьох таких неприємних ситуацій, які нас з вами засмучують у повсякденному житті, та знайти шляхи уникнення подібних ситуацій, ми будемо протягом семестру вивчати таку дисципліну, як етика, сутність якої зводиться до того, щоб виробити та запропонувати загальні правила “людяності”. Адже ми знаємо, що не всі люди можуть похвалитися людяними вчинками, що в кінцевому результаті в першу чергу їм же самим приносить шкоду. Життєвий досвід багатьох поколінь підтверджує правдивість вислову: “як будеш ставитися до людей, так само вони до тебе віднесуться”. В цьому контексті актуальність нашої дисципліни стає очевидною, адже ці знання, які нам дає етика, ми використовуємо кожного дня багато разів: в громадському транспорті, в інституті, в магазині і просто під час спілкування з друзями. Дотримуючись етичних норм, ми зможемо побудувати міцні та надійні відносини з навколишнім світом, досягнувши таким чином духовної гармонії.

Так що ж таке етика? Що цей термін означає і звідки ми його взяли? Термін «етика» походить від давньогрецького слова «eithos» («етос»), яке спершу означало спільне жит­ло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 — прибл. 430 до н. є.), Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. є.) використовували йо­го, характеризуючи тривку, усталену природу кон­кретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єк­тивного світу, людини.

Взявши за основу слово «eithos» у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384—322 до н. є.) утворив прикметник «аіМкоз» («етичний») для позна­чення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Він від­різняв їх від діаноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених здібностей: «Якщо чесно­ти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тіль­ки визнати їх набутими якостями душі». Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму — пам'ять; етичними (моральними) чеснотами — помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. їй Арістотель присвятив праці «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика» (стислий конспект двох перших праць).

Намагаючись точно перекласти термін «eithos», дав­ньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106— 43 до н. є.) запровадив термін «moralis» («моральний»), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філосо­фію, маючи на увазі сферу знання, яку Арістотель на­звав етикою. Згодом, у IV ст. н. є., виник термін «moralitas» — «мораль».

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвитку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справед­ливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.

Російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравственность» («моральність»). Першоджерелом стало слово «нрав» (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо).

Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розу­міння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усві­домлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил пове­дінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність).

Термін «мораль» використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні «етика — наука про мораль» він мислиться в загальному значенні, а в судженні «мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості» — у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність — реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізу­ються моральні норми, судження, оцінки.

Етика (лат. еіпіка, від грец. еіпов — звичай) — філософська нау­ка, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, струк­туру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий со­ціальний інструмент для регулювання і спрямування поведін­ки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціаль­ним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особисті моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).

Мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є та­кож ціннісним змістом, який полягає у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи по­ведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, ве­ління (імперативи) «як має бути», які підтримуються гро­мадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історич­но склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.

Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.

Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об'єднує людей, включених у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, при­значення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гармонійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного жит­тя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом ви­вчення етики.

Метою етики є раціональне обгрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку люди­ни і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систе­матизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономір­ності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідо­мості.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках індивідів і діяльності соціальних груп) та філософському світогляді.

С труктура е тики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова етика, яка, описує, констатує та аналізує норови, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвит­ку.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, струк­туру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя то­що.

3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. "Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка покликана описати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етич­ної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підхо­ди до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також, закономірностей її розвитку і функціонування.

Дата добавления: 2015-06-30