Основні етапи дитячої образотворчої діяльності

Особливою рисою дитячого малювання є притаманні йому зміни, пов’язані із віковими особливостями дитини. Розвиток дитячого малювання пов’язують із процесом засвоєння одного з видів знакової діяльності (надання одному об'єкту (малюнку, символу, знаку) значення іншого об'єкта (реального предмета)), в якому виражені особливості зорового сприйняття і уявлення дитини, її рухового розвитку, мислення і ставлення до дійсності. Розвиток дитячого малювання обумовлений різними формами соціального досвіду, що засвоюється дитиною.

У своєму розвитку малювання проходить ряд етапів. Початковим у дитячому малюванні є етап “каракулів”. Перші “малюнки” з’являються як прояв дитиною пошукової активності у наслідку маніпулятивних дій з предметами, а згодом і перші предметні дії. Олівець, крейда, фломастер здатні залишати на папері сліди – конфігурації різноманітного характеру: крапки, риски, каракулі, яким здебільшого притаманна випадковість. Дитина, наче випробовує можливості руки і задовольняється отриманим результатом.

Згодом виявлена можливість отримання різноманітних штрихів, овалів, плям та заповнення ними простору аркуша веде до цілеспрямованого повторення дитиною випадково отриманих конфігурацій, або зразка, показаного дорослим. Випадково отримані форми стають матеріалом для гри.

Цей період дитячого малювання відносять до дозображувальної стадії, адже образотворення даним роботам ще не властиве. Тенденція до розвитку графічних образів на шляху від дозображальної стадії до зображення полягає у впізнаванні випадкового поєднання ліній та умисного їх зображення.

Другий етап у розвитку дитячого малювання починається коли малюнок характеризують два неодмінні моменти – образ та його значення. Про початок зображувальної стадії можна говорити, якщо в елементах малюнка – кружечках, штрихах, різноманітних лініях дитина бачить тваринку, машину, будинок, квітку і дає їм назву відповідних предметів.

У подальшому дитина прагне відтворити у малюнку складний предмет, використовуючи для цього засвоєні раніше елементи образів. Складання цілого з елементів спочатку дуже хаотичне: деталі або накладаються одна на одну, або взагалі не поєднані між собою. Елементи, яких не вистачає у зображенні, доповнює фантазія. Малюнок може лише відносно нагадувати зображуваний предмет. Через неточність зображення для одного і того ж образу знаходяться все нові і нові значення. Можливо у цей час діти технічно не можуть відтворити те, що вони сприймають і надумали відобразити.

Надалі дитина у своїх малюнках відтворюватиме оточуючий її світ, поступово засвоюватиме та вдосконалюватиме власне зображальні форми.

Третій етап дитячого малювання пов’язаний із появою схематичних зображень. Приблизно у віці 4-5 років малюнки стають складнішими. Дитина прагне відобразити свої знання про зображуваний предмет, тому в поле зору можуть попасти такі деталі, які є невидимими при спостереженні предмета, або при спостереженні його у певному ракурсі бачити неможливо. Предмети на малюнках розташовуються не накладеними один на одний, а розгорнуто, у плані, щоб їх можна було без перешкод розглядати. У роботах можуть синтезуватися епізоди "несумісного" характеру (внесення в одну композицію різних пір року). На цьому етапі у зображеннях з'являються стійкі образи-конфігурації (індивідуальна символічна система), які мандрують з одного аркуша в інший. Це певні способи зображення дерева, квітки, сонечка, людини на основі виділення їх характерних ознак, які дозволяють передавати інформацію засобами рисунка.

У процесі розвитку дитячого малювання притаманна дітям тенденція до закріплення звичних графічних образів стикається з тенденцією перетворення цих образів в застиглі шаблони, які відповідають елементарним вимогам зображення і находять визнання в оточуючих.

Для дітей від 6 до 11 років малювання виступає провідним видом художньої діяльності. У цьому віці діти малюють із задоволенням. Створені ним образи вражають своєю щирістю та безпосередністю.

Тематика малюнків дітей молодшого шкільного віку найрізноманітніша. Це зображення людини і тварин, казкових, фантастичних і реальних сюжетів, різноманітних предметів, будинків і транспорту.

Форму складних об’єктів діти відображають контуром. Відтворюючи будову можуть відобразити не всі деталі, порушують пропорції того, що зображують.

Об’ємність предметів та глибину простору у зображеннях частіше учні початкових класів не відтворюють, або відтворюють частково. Предмети здебільшого зображають силуетно, іноді можуть намалювати на них тінь. Часто в малюнках зустрічається різнопланове зображення, коли предмети малюються ніби з різних точок зору. Перспективні явища дітям відтворювати не властиво.

Композиційні побудови у дитячих малюнках можуть бути найрізноманітнішими. Найпростіші – фризові зображення, коли вісі об’єкти розташовуються уздовж нижнього краю аркуша. Рідше увесь аркуш заповнюється дрібними зображеннями. У таких сюжетних композиціях можуть бути відображені події, які відбувалися у різний час, можливо послідовно. Такі малюнки є своєрідними оповіданнями.

Колір більшість дітей використовує для розфарбовування зображення відповідно до дійсності: трава – зелена, небо – голубе, сонце – жовте. Дітям не властиво змішувати кольори, щоб отримати складні відтінки. Однак, учні початкових класів відчувають емоційну силу кольору і використовують його для оздоблення зображень та для передачі свого ставлення до зображуваного.

Є діти, які від природи тонко відчувають колірне багатство світу і намагаються відтворити його у своїх малюнках. Вони сміливо змішують кольори і гармонійно поєднують їх у своїх роботах. Водночас таким учням важко даються контурні графічні роботи.

Деяка технічна недосконалість зображень, виконаних учнями початкових класів, компенсується художністю і образністю малюнків. Вчителеві, який є організатором образотворчої діяльності дітей, необхідно бути готовим до сприйняття своєрідності відображення світу у дитячих малюнках.

3. Зміст зображувальної діяльності молодших школярів

Основна частина навчальних завдань з образотворчого мистецтва у початкових класах загальноосвітньої школи присвячена зображувальній діяльності.

Зображувальна діяльність полягає у відтворенні на площині та в об’ємі об’єктів та явищ оточуючої дійсності у художньо-образній формі.

Зображувальна діяльність лежить в основі живопису, графіки та скульптури. Зображуючи людину, природу, предмети, художник виражає свої думки і почуття, своє ставлення до дійсності. У живопису і графіці художні образи творяться на площині. Скульптурні зображення об’ємні або напівоб’ємні.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, головна відмінна особливість якого полягає в тому, що зображення форми і простору, образів і подій будується за допомогою кольору.

Колір – основний засіб вираження мистецтва живопису. У живописному творі глядач сприймає насамперед його колорит, кольорову гаму. Колір може “ліпити” форму предмету, відображати красу навколишнього світу, виражати почуття, настрій, певний емоційний стан. Колір змушує радіти і викликає роздратування, тривогу, відчуття смутку, справляє на людей емоційний вплив. Одні кольори заспокоюють (зелений, голубий, синій), інші збуджують (червоний, оранжевий).

Колір основний, але не єдиний засіб художнього вираження у живопису. Є ще лінійна композиція, світлотіньове або тональне вирішення. Тон картини – ступінь світлоти її колориту. Колорит і тон картини зазвичай виражають її основну ідею. Важливими засобами вираження також є пляма та характер мазка, фактура поверхні й рефлекси, що з’являються від взаємодії кольорів, які знаходяться поряд.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, у якому художній образ створюється на площині за допомогою ліній, плям, штрихів. Вони є основними засобами вираження графічного мистецтва. Активну участь у створенні загального враження від графічного твору бере білий аркуш паперу.

До мистецтва графіки належать рисунок і друковані художні зображення. Іноді графіку називають мистецтвом чорно-білого, однак у ній може використовуватися колір, він підпорядковується особливостям зображення властивим рисунку.

Художньо-виражальні якості графіки полягають у лаконізмі, образності, певній недосказаності. Умовне позначення предмета є особливою значущою рисою графічного зображення, розрахованого на активну роботу глядача.

Скульптура – особливий вид образотворчого мистецтва, твори якого мають матеріальний, тримірний об’єм. Основними засобами вираження мистецтва скульптури є об’ємна пластична форма та фактура (характер зовнішньої поверхні форми). Тематика скульптурних творів дещо обмежена. Це зображення людини, тварин, стилізовані орнаментально-рослинні форми. Основними засобами вираження цього виду мистецтва є об’єм, форма, фактура матеріалу. Колір може використовуватися в скульптурі для підвищення художньої виразності.

У процесі освоєння зображувальної діяльності молодші школярі опановують зміст таких навчальних категорій: форма (способи відображення форми різноманітних об’єктів на площині та в об’ємі), колір (основні властивості кольору та його виражальні можливості); простір (способи відображення глибини простору в малюнку) та композиція (принципи гармонійної організації зображення).

Дата добавления: 2015-07-02