Тема 12. Планування нового продукту та розроблення товару 2 страница

Інколи ціни встановлюють залежно від їхнього рівня в підприємства-лідера галузі. Політика наслідування лідера є пасивною і застосовується, головно, невеликими підприємствами. Активні­шою є політика стимулювання комплексного продажу, що має місце для реалізації комплексів та комплектів товарів. Наприк­лад, продаж тракторів з комплектом начіпного та причіпного об­ладнання. Фірма встановлює відносно збиткову ціну на сам трак­тор, але завдяки стимулюванню продажу всього комплексу, на окремі елементи якого призначаються підвищені ціни, досягаєть­ся загальний запланований обсяг прибутку.

3.3. Методи ціноутворення

За ринкових умов виробники постійно змінюють свою цінову політику залежно від багатьох чинників. Це й зумовлює велику кількість методів ціноутворення. Проте кожен з них можна ви­значити як сукупність кількох окремих етапів, що виконуються в такій послідовності:

1) визначення завдань та цілей ціноутворення;

2) дослідження ринку та вивчення попиту;

3) оцінка витрат;

4) порівняльний аналіз цін та товарів конкурентів;

5) вибір алгоритму ціноутворення;

6) установлення остаточної ціни.

Найпростіший метод ціноутворення має назву «середні витра­ти плюс прибуток» і передбачає нарахування певної націнки на собівартість товару. Застосовується також метод «забезпечення цільового прибутку», коли ціна визначається, виходячи із бажа­ного доходу. Метод установлення ціни на «основі відчуття цін­ності товару» базується на визнанні головним чинником ціноут­ворення сприйняття і уцінки товару покупцем. Якщо застосо­вується метод установлення ціни «за аналогією», фірма орієнтує­ться передовсім на конкурентів.

Підсумовуючи все сказане, можна стверджувати, що із суто мар­кетингових позицій найоптимальнішою є ціна, що забезпечує впев­неність споживача у доцільності (вигідності) придбання товару.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення ціні як економічній категорії.

2. Які функції виконує ціна в умовах ринкової економіки?

3. Що таке цінова еластичність, як її можна розрахувати?

4. Що таке цінова політика?

5. Які завдання виконує цінова політика підприємства?

6. Види цінової політики підприємства.

7. Методи ціноутворення, їх зміст.

Питання для самостійного вивчення

1. Які витрати впливають на цінову політику підприємства?

2. Проаналізувати види цін за наступними ознаками: за характером обороту, за ступенем коригування, за способом фіксації цін.

3. Що таке коригування цін, в яких випадках воно здійснюється?

Тема 4. Якість продукції та методи її оцінювання

4.1. Зміст та значення якості товару, її показники

За умов вільної конкуренції з двох однакових товарів покупці здебільшого вибирають дешевший, а за однакових цін — ліпший. Отже, якість є важливою ринковою характеристикою товару.

Під якістю розуміють сукупність властивостей і характерис­тик продукції (послуги), що дають їй можливість задовольнити обумовлені та передбачені потреби. Обумовлені потреби фіксую­ться під час укладання контракту у вигляді посилання на відпові­дні технічні вимоги або інші нормативно-технічні документи. Як правило, вони стосуються функціональної придатності, експлуа­таційної безпеки та готовності, надійності, ремонтопридатності і т. п. Зв'язок якості з передбаченими потребами пояснює необхід­ність проведення системних досліджень у сфері маркетингу та вивчення ринку. Якість є функцією часу, а тому її потрібно постійно співвідно­сити зі змінами в технології виробництва і вимогами споживачів.

Поняття клас (ґатунок) є показником категорії або розряду, що стосується властивостей і характеристик товару чи послуги. Цей показник відображає передбачувану (або визнану) різницю у ви­могах до продукції. Її основою є функціональний взаємозв'язок між вартістю та ефективністю експлуатації об'єкта. Зрозуміло, що цей взаємозв'язок є досить відносним. Так, обслуговування може видаватися незадовільним у п'ятизірковому готелі, але ті самі послуги високо оцінюватимуться в готелях нижчих розрядів.

За числового позначення класу або ґатунку вищим здебільшого вважають перший, а нижчими — другий, третій і т. п. Зворотним порядком користуються, уживаючи замість чисел різні знаки та символи (наприклад, найнижчий клас готелю позначатиметься найменшою кількістю зірочок).

У міжнародному стандарті ІSО 9004.2 ви­моги до якості послуг складаються лише з двох груп показників:

кількісні — час очікування послуги; час надання послуги; ха­рактеристика обладнання, інструментів, матеріалів; надійність, точність використання, завершеність послуги; безпека; рівень механізації та автоматизації;

якісні — увічливість, чуйність, компетентність; доступність персоналу; довіра до персоналу; рівень майстерності; комфорт і естетика; ефективність спілкування виконавця і клієнта.

4.2. Оцінювання якості продукції.

Оцінювання якості продукції передбачає вибір номенклатури показників, визначення їх значень і співвідношення з аналогіч­ними показниками, що взяті за базу для порівняння. Як правило, показники якості являють собою кількісну характеристику однієї або кількох властивостей продукції, котрі визначаються відпові­дно до умов її створення чи використання. Варто пам'ятати, що параметри продукції та показники її якості — це речі нетотожні. Перші кількісно визначають усі властивості товару, другі — ли­ше функціонально-корисні, тобто ті, які задовольняють певні по­треби покупців.

Залежно від кількості властивостей товару, що розглядаються, розрізняють комплексні та одиничні показники якості. Відносну характеристику якості товару, що є наслідком порівняння її показників із відповідними базовими, заведено вважати так званим рівнем якості. Цей показник, по суті, є міри­лом якості, і включає технічний рівень виробу, добротність його виготовлення, ефективність експлуатації або використання.

Технічний рівень якості визначається з допомогою системи спе­ціальних показників, що являють собою кількісну характеристику найсуттєвіших однорідних властивостей товару (послуги). Най­більше застосування в маркетинговій діяльності мають одиничні показники, які характеризують окремі властивості товару. Сучасна класифікація показників якості є дуже різноманітною Найчастіше в маркетинговій діяльності використовуються такі показники.

Призначення, які визначають головний напрямок викорис­тання товару і можливу сферу його застосування. До цієї групи відносять класифікаційні показники, показники складу і структу­ри, показники технічної досконалості.

Надійності, що характеризує здатність виробу безвідмовно функціонувати у заздалегідь визначених умовах та протягом обумов­леного терміну. Вона визначається за допомогою показників без­відмовності, довговічності, ремонтопридатності. Особливе зна­чення в маркетинговій діяльності мають показники пристосова­ності товару до зберігання. Термін зберігання — це визначена в днях тривалість збереження первинної якості товару під час йо­го перевезень та утримання на складі. Показники надійності за­безпечують порядок визначення термінів гарантійних зобов'я­зань виробників перед споживачами товарів. Гарантійні терміни експлуатації і збереження визначаються в роках і місяцях, а га­рантована роботоздатність виробу — в годинах, циклах, кіло­метрах тощо.

Ергономічності, за допомогою яких оцінюють систему «лю­дина — виріб — середовище». Ці показники якості свідчать, на­скільки технічні і конструктивні рішення виробу беруть до уваги об'єктивні біологічні властивості людини і характеристики сере­довища використання товару. До ергономічних належать гігієні­чні, антропометричні, фізіологічні та психологічні показники якості. Гігієнічні показники використовують для визначення від­повідності виробу санітарно-гігієнічним нормам життєдіяльності та працездатності людини (рівень освітленості, температури, во­логості, токсичності, шуму, вібрацій тощо). З допомогою антро­пометричних показників визначають пристосованість виробу до розмірів, форми і ваги тіла людини. Фізіологічні показники якості оцінюють відповідність ви­робу фізіологічним властивостям людини та особливостям функціонування її органів чуття. Психологічні показники якості визначають відповід­ність виробу можливостям сприйняття і обробки людиною різної інформації, закріплення необхідних навичок. Ергономі­чні показники якості побутової техніки та пристроїв відобра­жають зручність і комфортність їх використання. З цією метою розроблено спеціальні комплексні показники: зручність корис­тування товаром під час виконання основної функції і допомі­жних операцій; зручність управління технічно складним виро­бом; простота набуття навичок, потрібних для користування товаром.

Естетичність товару є також одним із важливих показників якос­ті. Вона виявляється у зовнішньому вигляді товару. Естетична якість товару оцінюється показниками інформаційної виразності, раціо­нальності форми, цілісності композиції, досконалості виробничого виконання і стабільності товарного вигляду, відповідності стилю та моді. Інформаційна виразність свідчить про відображення у формі товару панівних естетичних ідей, а також про вдале розкриття вже в зовнішньому вигляді споживчої суті виробу. Раціональність форми засвідчує, наскільки зовнішні обриси і конструктивне вирішення ви­робу відбивають його головне призначення, особливості використа­них матеріалів та технології виготовлення. Цілісність композиції дає змогу за організованістю ємнісно-просторової структури, за тектонічністю, пластичністю, упорядкованістю графічних зображальних еле­ментів відрізнити товар від подібних до нього. Особливість естетич­них показників якості полягає в тому, що їх об'єктивне вимірювання (здебільшого в балах) здійснюється з допомогою суто суб'єктивних методів спеціальними експертними комісіями.

Відповідно і технічна естетика вивчає соціально-культурні, технічні та естетичні проблеми формування гармонічного пред­метного середовища, що створюються різними товарами, для за­безпечення найліпших умов праці, побуту та відпочинку людей. Вона створює теоретичні засади художнього конструювання (ди­зайну), визначаючи раціональні форми виробу і його складових частин, необхідну кольорову гаму та інші естетичні вимоги від­повідно до запитів споживачів.

Особливу увагу слід приділити дослідженню сутнісної харак­теристики дизайну, його об'єктів і програм. Під дизайном, або художнім конструюванням, розуміють самостійний вид худож­ньої діяльності, внаслідок якої проектується об'єкт виробництва з певними естетичними властивостями. Головна мета дизайну — полегшити взаємодію людини з виробом, зменшити нервове на­пруження, сприяти створенню комфортних умов для фізичної та розумової діяльності, побуту й відпочинку. До завдань худож­нього конструювання входить і забезпечення зручності користу­вання виробом через надання йому художньої виразності, гармо­нічної цілісної форми та інших властивостей, які максимально сприятимуть використанню товару за призначенням.

Технологічність — це показник якості, що характеризує мо­жливість оптимізації витрат матеріалів, праці, коштів і часу під час технологічної підготовки виробництва, виготовлення та ви­користання товару. Показник технологічності виробу свідчить про його досконалість як об'єкта проектування, виробництва та експлуатації. Найпоширенішими показниками технологічності є тру­домісткість виготовлення і технологічна собівартість виробу.

Показники уніфікації дають змогу оцінити рівень досконало­сті конструкції виробу, наступності його технічних рішень. На­ступність — одна із закономірностей розвитку матеріального сві­ту, у тому числі й техніки, — має загальний і всеосяжний харак­тер. Високий рівень уніфікації виробу сприяє скороченню термі­нів та трудомісткості проектних робіт, витрат на створення до­слідного зразка, зниженню собівартості продукції. Оптимальний зв'язок між досягнутими (традиційними) і новими (оригінальни­ми) технічними рішеннями створює сприятливі умови для засто­сування ефективної маркетингової цінової стратегії за впрова­дження товару на ринок.

Показники транспортабельності товару в маркетинговій дія­льності мають винятково важливе значення. Вони визначають пристосованість продукції до транспортування, підготовчих, по­чаткових і кінцевих операцій перевезення. З їх допомогою оці­нюють придатність виробів для тарування, вантажно-розвантажу­вальних операцій і доставки споживачам конкретним видом тран­спорту. Здебільшого ці показники мають вартісне вираження.

Екологічні показники якості характеризують рівень негатив­ного впливу на довкілля під час використання товару. Вони відо­бражають вимоги суспільства до раціональної взаємодії між дія­льністю людини і навколишнім середовищем. Для оцінки якості товару застосовуються такі показники екологічності: вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище; імовірність викидів шкідливих частинок, газів, випромі­нювань під час збереження, транспортування та використання продукції.

Показники безпеки визначають безпечність і нешкідливість споживання товару. Для засобів виробництва показники безпеки включають комплекс вимог щодо захисту працівників у разі ава­рійної ситуації від шкідливого механічного, електричного і теп­лового впливу, а також від вибухових та отруйних випаровувань, акустичних шумів, радіоактивних випромінювань. Вимоги до безпеки за нормаль­них умов праці фіксуються в групі гігієнічних показників.

Перелік показників, котрі використовуються для оцінювання якості різних товарів, неоднаковий. Так, наприклад, для визна­чення рівня якості промислового обладнання, приладів, технічно складних побутових виробів використовуються всі групи показ­ників. Для оцінювання якості харчових продуктів, швейних ви­робів, взуття тощо їхня кількість є значно меншою

Найскладнішим у розрахунках рівня якості є вибір еталону для порівнювання. За такий еталон можна взяти реальну продукцію або гіпотетичний товар, якість якого здатна максимально задовольнити потреби споживачів, а також вимоги міжнародних та національних стандартів. Для визначення номен­клатури показників, що їх беруть до уваги, оцінюючи рівень якос­ті, необхідно вивчити вимоги ринку до властивостей товару.

4.3. Управління якістю продукції

Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжна­родною організацією зі стандартизації було затверд­жено серію стандартів. В Украї­ні як і у всіх розвинутих країнах, ці стандарти піднесено до рангу національних (ДСТУ ISO 9000—9004) і їх використову­ють як моделі для оцінювання систем забезпечення якості в процесі укладання контрактів між фірмами. організаційно-методичним засадам її ство­рення та функціонування.

Згідно з міжнародними визначеннями під системою якості розуміють сукупність організаційної структури, відповідаль­ності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують загальне управління якістю. У найширшому трактуванні із загальним управлінням якістю ототожнюють напрям певної функції уп­равління в цілому.

Система якості, має охоплювати всі ста­дії життєвого циклу продукції. У міжнародних стандартах життє­вий цикл продукції розподілено на окремі етапи, що в сукупності створюють так звану петлю (спіраль) якості. Це, власне, схемати­чна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції або послуги на різних стадіях — від визначення потреб до оцінювання міри їх задоволення. Найчастіше «петлю якості» зображають графічно — у вигляді кола, на якому за хо­дом годинникової стрілки позначаються окремі етапи повного життєвого циклу продукції.

«Петля якості» охоплює такі етапи:

1) маркетинг, пошук та вивчення ринку;

2) проектування і опрацювання технічних вимог до продукції;

3) матеріально-технічне постачання;

4) підготовка та розроблення виробничих процесів;

5) виробництво;

6) контроль, випробування і аналіз;

7) пакування та збереження;

8) реалізація та розподіл продукції;

9) монтаж і експлуатація;

10)технічна допомога та обслуговування;

11)утилізація відходів після використання.

Система якості має впливати на кожний етап «петлі якості» у трьох напрямках: забезпечення якості; управління якістю; поліп­шення якості.

Підбиваючи підсумок викладеного вище, варто ще раз нагада­ти, що нині думка споживачів стосовно якості товарів та послуг є визначальною для формування стратегії конкуренції промисло­вих фірм. На думку відомого японського фахівця К. Ісікави, «управління якістю починається і завершується маркетингом». Однак служби маркетингу і управління якістю цілком ототожню­вати не можна. Маркетологи формують стратегію і тактику дія­льності підприємства, завдання служби якості — втілювати їх у життя, впливаючи відповідним чином на інженерні служби і ви­робничі підрозділи.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення якості продукції?

2. Яке значення має якість товарів в умовах ринкової економіки?

3. Які показники якості Вам відомі?

4. Охарактеризуйте основні показники якості продукції.

5. Охарактеризуйте основні показники якості послуг.

6. Що таке система якості?

7. Що таке “петля якості”, назвіть її основні етапи.

Питання для самостійного вивчення

1. Індекс дефектності виробу його розрахунок.

2. Формування техніко-економічних вимог до продукції від яких залежатимуть її споживчі властивості та ефективність застосування.

3. Як пов’язані маркетингова служба та служба якості на підприємстві.

2.2 Змістовний модуль 2

Тема 5. Конкурентоспроможність товару та її показники

5.1. Зміст та значення конкурентоспроможності товару

Конкурентоспроможність у найширшому розумінні визначає можливість продажу товару на конкретному ринку в конкретний проміжок часу. Конкурентоспроможною можна вважати однорі­дну продукцію з технічними параметрами і техніко-економічними показниками, ідентичними аналогічним показникам раніше проданого товару. За невиконання останньої умови вживання терміну «конкурентоспроможність» втрачає економічний зміст і стає суто умовним поняттям.

Конкурентоспроможність є необ­хідною характеристикою всіх елементів економічної системи, але для багатьох із них вона виявляється переважно тільки в конфлік­тних ситуаціях під час перерозподілу ринку. Тому розробляючи конкурентоспроможну продукцію треба брати до уваги всі рин­кові чинники, використовувати досягнення сучасного маркетингу з вивчення наявного та прихованого (латентного) попиту.

Най­суттєвішою базою для оцінювання конкурентоспроможності має бути дослідження потреб покупців, вимог ринку. Остаточний ви­бір покупця зумовлюється співвідношенням між перевагами, на­бутими внаслідок використання товару, і витратами на його при­дбання, тобто споживчою цінністю товару (послуги). Отже, конкурентоспроможність можна визначити як міру привабливос­ті для споживача. Ця привабливість об'єктивно пов'язана рівнем задоволення сукупності різноманітних, інколи дуже суперечли­вих вимог, які залежать не тільки від виду продукції, але й від типу її споживача. Тому конкурентоспроможності властивий ди­намічний характер, що реагує на конкретний період часу, стан ринкової кон'юнктури, етап життєвого циклу товарів.

Однією із умов вибору товару споживачем є збіг осно­вних параметрів виробу з умовними характеристиками потреби, що прогнозується. Тому для створення конкурентоспроможної про­дукції продуцент повинен максимально точно передбачити влас­тивості й головні показники товару, які й визначатимуть вибір споживача. Такими показниками найчастіше є нормативні й техніч­ні параметри, а також ціна споживання товару.

Проте найпоширеніше визначення конкурентоспроможності товару з допомогою двох його найсуттєвіших характеристик (якості й ціни) недостатньо враховує суто маркетингові чинники, які здебільшого не підлягають формалізації та обчисленню. Це, наприклад, вимоги споживача до порядку укладання угоди та ви­користання товару: оперативність поставки; забезпеченість запас­ними частинами; організація сервісу; репутація держави-імпортера або конкретного постачальника тощо. На конкретному рин­ку вага кожного із цих критеріїв може різнитись, тому визначен­ня конкурентоспроможності слід здійснювати окремо для кожно­го ринку.

Зрозуміло, що всі критерії споживчої оцінки переваг одного товару над іншим під час розрахунку конкурентоспро­можності врахувати майже неможливо. Крім того, усі такі розра­хунки завжди свідчитимуть тільки про очікувану, а не про реаль­ну конкурентоспроможність. Для успішного продажу товару не­обхідно, щоб він своєчасно і в достатній кількості опинився саме на тому ринку, де треба. На додачу і споживач має бути підгото­влений до появи на ринку такого товару, а відповідна маркетин­гова програма — недоступною для нейтралізації конкурентами.

Таким чином передумова завоювання сучасного ринку це, по су­ті, поєднання конкурентоспроможності як самого товару, так і його маркетингової програми. Щоб привернути увагу, товар му­сить мати ще якісь додаткові властивості, які відрізняють його від товарів конкурентів. Такими властивостями вважаються пев­на додаткова корисність у процесі споживання товару і, ясна річ, різниця в цінах. За насиченого ринку зацікавити споживача може лише товар, який значно ефективніше вирішує його проблеми, ніж інші товари, і суттєво відрізняється від того, що споживач уже має. Додаткова корисність нині все більше відсуває різницю в ціні на задній план, оскільки покупці згодні цю додаткову ко­рисність відповідно оплатити.

5.2. Оцінювання конкурентоспроможності товару

Порядок оцінювання конкурентоспроможності товару має наступні етапи:

1) аналіз ринку та вибір найконкурентоспроможнішого товару — зразка (еталона для порівняння);

2) визначення сукупності параметрів порівняння двох товарів;

3) розрахунки інтегрального показника конкурентосп­роможності товару, що оцінюється.

Еталон для порівняння має належати до тієї самої групи то­варів, що й оцінюваний виріб, мати такі самі умови використан­ня та функціонального призначення; він також має бути широ­ковідомим на вибраному ринку та користуватися максимальним попитом покупців.

Вибір нормативних параметрів для оцінки конкурентоспро­можності забезпечується з допомогою альтернативного методу. Для цього застосовується показник, який має лише два значення: 1 або 0. Якщо товар відповідає нормі (наприклад вимогам безпе­ки) цей показник дорівнює 1, а якщо ні — то 0. Груповий показ­ник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них. Розрахунки здійснюються за формулою

де I — груповий показник нормативних параметрів;

Q — одиничний показник і- го параметра;

п — кількість нормативних параметрів, що підлягає оці­нюванню.

Нульове значення цього індексу свідчить про нульову конку­рентоспроможність товару на даному ринку.

При визначення сукупності порівнювальних параметрів кон­курентоспроможності товару виходять із того, що одна части­на показників дає характеристику споживчих властивостей то­вару (його споживчої цінності), а інша — оцінює економічні (вартісні) показники. Споживчі властивості мають здебільшого суто тех­нічні характеристики. Останні випливають із конструктивних особливостей виробу (показники призначення, надійності, без пеки, стандартизації), а також із його дизайну (естетика, ерго­номічні властивості, упаковка).

Множинність показників спо­живчих властивостей товару зумовлює необхідність установ­лення ієрархії всіх параметрів, що мають бути взяті до розгляду. Зрозуміло, передовсім вивчатимуться ті властивості, які мають найбільшу значущість (вагу) для споживача. Визна­чення ваги кожного параметра доручають групі експертів, що спеціально формується на підприємстві. Експертні групи ши­роко застосовують оцінки в балах. Щоб досягти достовірних результатів, керівники груп мають уживати певних заходів для зменшення суб'єктивізму, притаманного експертному методу. З цією метою проводиться кілька турів опитування. Спочатку, експерти фіксують значення коефіцієнтів вагомості незалежно один від одного, потім, після короткочасного спільного обго­ворення і обґрунтувань оцінок кожним фахівцем, проводять другий тур опитування, коли експерти (з урахуванням наслід­ків першого туру) знову незалежно встановлюють коефіцієнти вагомості для кожного параметра. Кількість турів опитування залежить від компетентності окремих експертів і представни­цького складу групи в цілому. Для попередніх оцінок достат­ньої точності результатів досягають уже після двох-трьох ту­рів. Експерти визначають коефіцієнти вагомості параметрів у балах або в частках одиниці. Для оцінки застосовується п'яти-чи десятибалова шкала. Отримані результати використовують­ся для визначення середнього арифметичного коефіцієнтів ва­гомості кожного параметра за формулою

, i=1,…n,

де А — середнє арифметичне коефіцієнтів вагомості;

п — кількість параметрів товару;

N — кількість експертів;

а — параметри вагомості і -гопоказника, що визначені j -м експертом.

Нормовані коефіцієнти вагомості q обчислюються за фор­мулою

.

При цьому задовольняється вимога:

, >0.

Найпріоритетніші з погляду конкурентоспроможності параме­три стають об'єктами детальних досліджень. Саме такий підхід є найефективнішим.

Визначення групового показника, що характеризує відповід­ність технічних параметрів виробу ринковим потребам, здійсню­ється з допомогою одиничних показників якості з урахуванням ваги кожного з них за формулою

,

де — груповий показник за технічними параметрами;

— одиничний показник i -го технічного параметра (надій­ність, потужність, енергоємність);

— вага i -го параметра в загальній сукупності;

п — кількість параметрів, узятих до оцінювання.

Аналогічні розрахунки здійснюються також і щодо товару-конкурента (товару-еталона). Порівняння двох групових показ­ників дає змогу визначити рівень конкурентоспроможності това­ру проти товару-конкурента за технічними параметрами. Такі розрахунки здійснюються за формулою

де K_t — показник конкурентоспроможності за технічними па­раметрами;

— відповідні групові показники технічних параметрів товарів, що порівнюються.

У такий самий спосіб обчислюється сукупність вартісних па­раметрів товару, що визначають його основні економічні власти­вості. Для покупця — це витрати на придбання і використання виробу за час його експлуатації. До них відносять ціну виробу, витрати на його транспортування, монтаж, навчання персоналу, експлуатацію, ремонт, технічне обслуговування, податки, стра­хові внески і т.п. У сукупності ці витрати становлять ціну спожи­вання — суму коштів, що необхідні споживачу на весь час вико­ристання товару.

Визначення сукупності економічних параметрів, їхню оцінку і «зважування» треба робити з такою самою точністю, що й техні­чних параметрів товару-зразка.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами обчислюється за формулою

,

де І_еп — груповий показник за економічними параметрами;

— економічний параметр /-го виду;

— вага i -го економічного параметра в загальній сукуп­ності;

п — кількість економічних параметрів, узята до оцінювання.

Дата добавления: 2015-07-02